Справа №573/1944/24 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Черкашина М. С.
Номер провадження 33/816/308/25 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.
Категорія 173-2 КУпАП
Іменем України
26 вересня 2025 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 573/1944/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Білопільського районного суду Сумської області від 03.10.2024, якою
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає АДРЕСА_1
визнана винною у вчинені правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,
учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_3 ,
установив:
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати постанову судді та закрити провадження в справі у зв'язку з відсутністю в її діях складу правопорушення, оскільки в даному випадку є спір між нею та її колишнім чоловіком як співвласників майна спільної сумісної власності колишнього подружжя щодо порядку користування ним, вона звернулась до суду із позовом про поділ цього майна, будь-яких дій психологічного характеру відносно ОСОБА_5 не вчиняла, а лише забрала ключі від одного з чотирьох спільно придбаних авто, якими останній користується до прийняття судом рішення пр поділ майна.
Постановою судді Білопільського районного суду Сумської області від 03.10.2024 ОСОБА_3 визнана винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, і на неї накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн, а на користь держави стягнуто 605,60 грн судового збору.
Згідно постанови судді, 15.07.2024 ОСОБА_3 , перебуваючи за місцем проживання: АДРЕСА_1 вчинила домашнє насильство в сім'ї відносно свого колишнього чоловіка ОСОБА_5 , що виражалось в протиправних умисних діях психологічного характеру, а саме забрала ключі від авто та не давала користуватись ними.
Відповідно ч. 1 ст. 285 КУпАП, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи і копія цієї постанови протягом 3-х днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено, а згідно ч. 2 ст. 294 цього Кодексу постанова судді може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її винесення; апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, та з боку держави не повинно чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У рішенні від 28.01.2021 у справі «Кушнір проти України» ЄСПЛ, констатуючи порушення п. 1 ст. 1 Конвенції, зазначив, «…що право на доступу до суду передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли апеляційна скарга може бути подана у конкретно встановлений строк. Заявник не був присутній у судовому засіданні суду першої інстанції, оскільки засідання проводилося на підставі письмових доводів сторін і, таким чином, без їхнього виклику; отже, заявник не знав зміст постанови, прийнятої за результатами розгляду його позову, у тому числі наведене судом обґрунтування. Це означає, що він не зміг би оскаржити постанову своєчасно, не маючи її паперової копії…» (п. 30-32).
Постанова була ухвалена суддею суду першої інстанції 03.10.2024 у відсутність ОСОБА_3 , копію постанови остання отримала 06.10.2024, а 12.10.2024 вперше звернулася з апеляційною скаргою безпосередньо до апеляційного суду, яка була повернута для виконання вимог ст. 294 КУпАП. Вдруге ОСОБА_3 звернулась з апеляційної скаргою, тому апеляційний суд вважає за необхідне поновити пропущений строк на апеляційне оскарження, так як цей процесуальний термін пропущений з поважних причин.
Вислухавши доводи ОСОБА_3 , яка підтримала апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративне правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України, а згідно положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 1-3 ст. 7 КУпАП), а завданнями провадження в справах є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245 КУпАП).
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП). При цьому правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).
Доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які установлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП), а обов'язок щодо їх (доказів) збирання покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених законом (ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП).
Порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом. При цьому у справі протокол є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще й як юридичний документ - акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою поліції справи про адміністративне правопорушення, тому є не тільки обов'язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів).
Відповідно ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова повинна містити, крім іншого: опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Обґрунтованість судового рішення означає відповідність висновків судді у постанові фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у справі, і винесення обґрунтованої постанови є результатом пізнання суддею цих обставин, які в обов'язковому порядку повинні бути підтверджені доказами (ч. 1 ст. 251 і ст. 280 КУпАП). При цьому суддя при розгляді справи зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність тощо, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП). Обґрунтовувати свої висновки суддя може лише на тих доказах, які він безпосередньо досліджував у судовому засіданні у порядку, передбаченому ст. 279 КУпАП.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, «право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони» (п. 29-30 рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain); інші рішення ЄСПЛ у справах «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands); «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain); «Кузнєцов та інші проти Росії» (Kuznetsov and Others v. Russia).
Вартою уваги в контексті вмотивованості постанови судді є правова позиція, викладена в окремих рішеннях ЄСПЛ, зокрема у рішенні № 19997/02 від 15.02.2007 в справі «Болдя проти Румунії» (Boldea v. Romania), згідно якої «суд першої інстанції не здійснив розгляд усіх складових елементів правопорушення і зовсім не аналізував надані докази, що йому б надало можливість, у разі необхідності, ухвалити вмотивоване рішення, чого йому в справі не вдалося зробити».
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення, 15.07.2024 ОСОБА_3 , перебуваючи за місцем проживання: АДРЕСА_1 вчинила домашнє насильство в сім'ї відносно свого колишнього чоловіка ОСОБА_5 , що виражалось в протиправних умисних діях психологічного характеру, а саме забрала ключі від авто та не давала користуватись ними.
Відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП настає за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Домашнє насильство згідно ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи, а економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Отже, домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.
У той час, як під конфліктом/сваркою необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Виникнення конфлікту/сварки залежить не лише від об'єктивних причин, але й від суб'єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.
Тобто, факт вчинення конфлікту/сварки, навіть між особами, визначеними Законом, сам по собі не може свідчити про факт скоєння насильства.
ОСОБА_3 в ході апеляційного розгляду свою вину категорично не визнала та надала пояснення, згідно яких під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 вони спільно придбали, серед іншого, чотири автомобілі. Після розірвання шлюбу усі чотири автомобілі забрав її колишній чоловік, якими продовжує користуватися. Згода про поділ майна між ними відсутня. У зв'язку із цим вона звернулася до суду з цивільним позовом про поділ майна колишнього подружжя. Ключі від одного з авто дійсно забрала, після чого її колишній чоловік звернувся до поліції із заявою про кримінальне правопорушення та іншу подію, що мала місце за цим фактом.
Саме за результатом розгляду звернення ОСОБА_5 із вказаною заявою відносно ОСОБА_3 і був складений протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Вказані покази ОСОБА_3 повністю узгоджуються з наданими нею та потерпілим ОСОБА_5 письмовими поясненнями, наявними в матеріалах справи.
Інших доказів матеріали справи не містять.
Ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі матеріали, апеляційний суд приходить переконання про відсутність в діях ОСОБА_3 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за обставин, викладених як у протоколі, так і у постанові судді, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання її винуватою у вчиненні правопорушення в судовому засіданні не встановлено.
На переконання апеляційного суду, ситуація, пов'язана виключно з розподілом майна, сама по собі не є домашнім насильством, але може бути переплетена з ним, якщо в процесі суперечок щодо майна хтось застосовує фізичне, психологічне чи економічне насильство до іншої особи у рамках визначеного кола осіб, чого в даному випадку встановлено не було.
Всі можливості для усунення сумнівів вичерпані, а сукупність зібраних і проаналізованих у справі доказів не дозволяє спростувати у категоричній формі правову позицію ОСОБА_3 на свій захист та ухвалити законне і справедливе рішення про притягнення її до адміністративної відповідальності, так як будь-яких доказів щодо неправомірних дій ОСОБА_3 , що завдали шкоди психічному здоров'ю її колишньому чоловіку ОСОБА_5 під час апеляційного розгляду не установлено, а сам по собі факт конфліктної ситуації, пов'язаної ще не свідчить про наявність у діях останньої складу правопорушення.
Необхідно зазначити, що відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Конституційний Суд України (далі - КСУ) зауважив, що «елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК від 26.02.2019 № 1-р/2019.
Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). «Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить переконання про відсутність в діях ОСОБА_3 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за обставин, викладених як у протоколі, так і у постанові судді, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання його винним у вчиненні цього правопорушення в судовому засіданні встановлено не було. При цьому всі можливості для усунення сумнівів були вичерпані, а сукупність зібраних та проаналізованих у справі доказів не дозволяє їх спростувати у категоричній формі та зробити беззаперечний і однозначний висновок про скоєння ОСОБА_3 домашнього насильства.
Таким чином, постанову судді суду першої інстанції не можна вважати законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, тому вона підлягає скасуванню через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права, а провадження у справі - закриттю на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу правопорушення.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
постановив:
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді Білопільського районного суду Сумської області від 03.10.2024.
Постанову судді Білопільського районного суду Сумської області від 03.10.2024 відносно ОСОБА_6 скасувати через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норм матеріального права, а провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП закрити через відсутність складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя В. Ю. Рунов