Справа № 577/5233/25
Провадження № 2/577/1870/25
01 жовтня 2025 року м. Конотоп
Конотопський міськрайонний суд Сумської області
у складі:
головуючого судді Рідзевської І.О.,
з участю секретаря судового засідання Подейко Т.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Конотопі справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить поновити строк позовної давності для пред'явлення даного позову, стягнути заборгованість за кредитним договором в сумі 20515,91 грн. та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Свої вимоги мотивує тим, що 10.12.2018 року ТОВ «ФК «Авентус Україна» було укладено договір про надання фінансового кредиту №472723 з ОСОБА_2 . Сума кредиту - 4000 грн., відсоткова ставка 1,26 % на день, строком на 3 дні. 12.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами в тому числі і за договором № 472723. 25.07.2024 року відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТО «ВІН ФІН». Згідно розрахунку заборгованості загальний розмір заборгованості становив 20515,91 грн., яка складається з суми заборгованості 15676,00 грн, суми інфляційних витрат 3427,78 грн. та суми 3% річних 1412,13 грн.,
У судове засідання представник позивача ТОВ «Він Фінанс» - Романенко М.Е. не з'явився, безпосередньо у позовній заяві просив розгляд справи проводити без його участі та зазначив про відсутність заперечень щодо ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з'явився, про місце, дату і час розгляду справи повідомлений належним чином, в установленому законом порядку .
Оскільки представник позивача не заперечує щодо заочного розгляду справи, про що зазначив у поданому клопотанні, на підставі статті 280 ЦПК України суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності сторін в порядку заочного розгляду справи на підставі наявних доказів.
На підставі частини другої статті 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судом встановлено, що 10.12.2018 року ТОВ «ФК «Авентус Україна» було укладено договір про надання фінансового кредиту №472723 з ОСОБА_2 . Сума кредиту - 4000 грн., відсоткова ставка 1,26 % на день, строком на 3 дні.
12.4.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами в тому числі і за договором № 472723.
25.07.2024 року відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТО «ВІН ФІН».
Згідно розрахунку заборгованості загальний розмір заборгованості становив 20515,91 грн., яка складається з суми заборгованості 15676,00 грн, суми інфляційних витрат 3427,78 грн. та суми річних 1412,13 грн.
У реєстрі боржників під №174 зазначено дані про відповідача ОСОБА_1 .
Таким чином, між сторонами виник спір щодо належного виконання умов кредитного договору.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України, зокрема, як передбачено у п. 3 ч. 1 цієї статті, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України).
Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц.
У постанові Верховного Суду від 04.12.2018, справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14.06.2023 у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України, у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Таким чином, суду необхідно з'ясувати обсяг і зміст прав, які перейшли до позивача, як нового кредитора, від ТОВ «Авентус Україна» та чи існували ці права на момент їх переходу.
Так, з матеріалів справи встановлено, що договір №472723 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту було укладено між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 10.12.2018 року, а договір факторингу №1 між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (перейменовано на ТОВ "Він Фінанс") і ТОВ «Авентус Україна» було укладено 12.04.2018 року. Тобто, на момент укладення договору факторингу №1 від 12.04.2018 ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та відповідачем, відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати позивачу ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (перейменовано на ТОВ "Він Фінанс") .
Більше того, договором факторингу не конкретизовано ні строк дії цього договору, ні кількість реєстрів прав вимоги.
Окрім цього, суд також звертає увагу на те, що доказів на підтвердження оплати за договором факторингу стороною позивача не надано.
Також слід зазначити, що на час укладення договору факторингу сторонами не було досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином. Інформація про відповідач а ОСОБА_1 , як боржника, сформована у реєстрі прав вимоги більше ніж як через 1 рік після укладення договору факторингу.
З урахуванням наведеного вище, оскільки позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за договором №472723 про надання коштів у позику, на умовах споживчого кредиту від первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Він Фінанс», відповідно ТОВ «Він Фінанс» не є належним позивачем у даній справі, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Щодо вимоги про поновлення строку позовної даності, суд зазначає таке.
У відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Тобто, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, що звернені позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
Оскільки у даній справі відсутні підстави для задоволення позовних вимог та відповідач не заявив про необхідність застосування позовної давності, а тому дане питання судом не досліджується.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, ч. 3 ст. 2 ЦПК України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21.01.1999), зокрема, зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому, за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не вбачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені стороною позивача у пред'явленому позові, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у позові на позивача.
Оскільки у позові відмовлено, питання про судові витрати понесені позивачем не вирішується.
На підставі вищевикладеного, ст. 3, 4, 207, 215, 267, 512, 514, 516, 517, 526 ЦК України, ст. 13, 141 ЦПК України та керуючись ст. 258, 259, 264, 265, 268, 273, 280-282, 289, 354, 355 ЦПК України, суд
у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» юридична адреса м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8 , код ЄДРПОУ 38750239.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Суддя Рідзевська І. О.