Справа № 638/11370/23 Головуючий суддя І інстанції Яковлева В. М.
Провадження № 22-ц/818/194/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: до засобів масової інформації
25 вересня 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нахамка Василя Івановича на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 червня 2024 року, по справі №638/11370/23, за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Нахамко Василь Іванович, до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди
ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Нахамко Василя Івановича звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди, в якому просить: визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності та принижують честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 інформації поширені ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації АДРЕСА_1 ) на своїх сторінках в соціальній мережі Facebook (ІНФОРМАЦІЯ_2 ), на каналі месенджеру Telegram (ІНФОРМАЦІЯ_3 ) інформаційні матеріали (текстові, графічні, відеофайли).
Позовна заява мотивована тим, що відповідачем ОСОБА_2 на особистій сторінці соціальної мережі Facebook та каналі у додатку Telegram (багатоплатформовий зашифрований месенджер) (далі - Телеграм) впродовж року систематично розміщується недостовірна інформація щодо позивача ОСОБА_1 . Створювана та поширювана для невизначеного кола осіб інформація не відповідає дійсності та є дискредитаційною.
Зокрема, за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 ) i недостовірні відомості: https://t.me/koltunov_talks/91);https://www.facebook.com/100001340151960/posts pfbid0xoJkco2ZToQN5o8cWaU6rycguw3DfVU3DpiYHvvfuH2Cwdx4MqTe6EPHWjx15nBml/таІНФОРМАЦІЯ_3 )ІНФОРМАЦІЯ_6 таІНФОРМАЦІЯ_3 ;ІНФОРМАЦІЯ_7 ІНФОРМАЦІЯ_8 таІНФОРМАЦІЯ_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зазначає, що вищезазначені поширювані ОСОБА_2 висловлювання є твердженнями про факти, а не критикою та оціночними судженнями, не є вираженням особистих поглядів ОСОБА_2 , а у них містяться конкретні звинувачення у діях та інформація про події, які не мали місця у реальному житті. До публічних осіб, до яких належить ОСОБА_2 , завжди прикута прискіплива увага та збільшена довіра населення, які мають своїм прикладом демонструвати виключно порядність, дотримання етичних правил і принципу верховенства закону, а тому написання та опублікування таких дифамаційних матеріалів є неприпустимим і суттєво порушує немайнові права ОСОБА_1 .
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції при цьому зазначив наступні мотиви свого рішення.
Відповідач є фаховим журналістом, що підтверджується копією посвідченням № НОМЕР_2 Медіа Групи «Форпост», яке міститься в матеріалах справи, має відповідну освіту (диплом магістра з відзнакою Харківського національного університету ім. В.Н. Кармазіна №ХА 35275764), спеціальність «журналіст» та кваліфікацію журналіста.
Суд зауважив, що журналістська свобода та громадська діяльність також включають можливість перебільшень або навіть провокацій.
Як встановлено судом, факт поширення оспорюваної інформації сторонами не оспорюється.
Факт перебування позивача на публічній посаді на час поширення оспорюваної інформації також не спростовано, крім того, безпосередньо у позовній заяві представником позивача зазначено, що позивач є публічною особою та станом на дату подачі позову обіймав посаду керівника комунального закладу Київської області та депутата Київської обласної ради, а тому вищезазначена недостовірна інформація завдає значної шкоди діловій репутації позивача.
Як свідчить практика ЄСПЛ, інформація про неправомірну діяльність посадових осіб, в тому числі про корупційні діяння, становить публічний інтерес, а тому притягнення до відповідальності за поширення такої інформації порушує статтю 10 Конвенції (п.43 рішення у справі «Надтока проти Росії», п.62, п.71 рішення у справі «Морар проти Румунії», п.68 рішення «Аксель Шпрінгер проти Німеччини (№2)», п.52 рішення у справі «Ojala and Etukeno Оу проти Фінляндії»).
Враховуючи те, що позивач на час поширення оспорюваної інформації був публічною особою, відомим у суспільстві політичним діячем, простір для критики, обговорення та висвітлення його діянь (особливо якщо мова йде про гіпотетичну причетність осіб до вчинення протиправної поведінки) є значно ширшим.
Суд вважав обґрунтованими доводи представника відповідача про те, що в даному випадку поширена інформація має значний суспільний інтерес, оскільки стосується публічної особи державного рівня.
Окрім того, суд зауважив, що із загальнодоступних джерел відомо, що обставини зазначені позивачем у публікаціях відповідача підтверджуються іншими засобами масовою інформації. А саме, 15.07.2023 веб-сайт Українська правда здійснив публікацію «Під наглядом "слуг народу". Як у лікарнях Київщини розподіляють мільйони та воюють за вплив і до чого тут Дубінський» (https://www.pravda.com.ua/articles/2023/07/17/7411613/index.amp), яка містить документи та фото позивача та відомості про його діяльність.
Відтак інтерпретація та поширення вже опублікованих засобами масової інформації відомостей та документів не може бути поставлено у вину відповідачу як поширення недостовірної інформації, оскільки є похідним від інших засобів масової інформації та публікації відповідача не є першоджерелом такої інформації, на яку позивач посилається як на підставу задоволення позовних вимог.
Суд дійшов до висновку, що, незважаючи на форму викладу, по своїй суті поширена інформація є власною оцінкою (інтерпретацією) журналістами певних подій та отриманих ними відомостей, не містить фактичних тверджень про вчинення позивачем правопорушень, а спрямована на привернення уваги громадськості до питань державних закупівель та дає можливість глядачу самостійно проаналізувати відомості, отримані журналістами.
Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначив, що уся вищезазначена інформація, виражена у формі публікацій, містить роздуми автора щодо певних дій в частині використання бюджетних коштів, що є свободою вираження поглядів і є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.
Висвітлена у відеоматеріалі інформація містить відомості про події, що мають суспільне значення та викликали суспільний резонанс, оскільки стосувалися питань використання бюджетних коштів. Тому суспільство має бути обізнаним і ознайомленим із такою інформацією, а таке поширення інформації відповідає практиці застосування ЄСПЛ ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це не порушує презумпцію невинуватості, встановлену ст. 62 Конституції України.
У позовній заяві представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Нахамко В.І. зазначає, як на підставу своїх позовних вимог, що відповідачем на веб-сайті за вказаними посиланнями відносно нього була поширена неправдива інформація, яка викликає негативну оцінку читача про його діяльність, знижує його престиж та підриває довіру суспільства до його діяльності.
Суд також зазначив, що позовна вимога: «визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності та принижують честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 інформації поширені ОСОБА_2 на своїх сторінках в соціальній мережі Facebook (ІНФОРМАЦІЯ_2 ), на каналі месенджеру Telegram (ІНФОРМАЦІЯ_3 ) інформаційні матеріали (текстові, графічні, відеофайли) стосуються інформації про осіб, які не є позивачами у справі, а, відтак, спростування інформації про третю особу, яка не є учасником справи, суперечить завданню цивільного судочинства.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги охоплюють законні інтереси третіх осіб, які не є позивачами, відтак задоволення таких позовних вимог суперечить статті 2 ЦПК України, загальним засадам здійснення цивільного судочинства.
З'ясувавши обставини справи, на які представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Нахамко В.І. посилається як на підставу заявлених вимог, суд вважає, що, хоча опублікована спірна інформація й містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення саме позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб'єктивними переконаннями.
Баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. Крім того, матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідач публічно звинуватив позивача у вчиненні злочину.
Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд виходить із того, що такі вимоги є похідними від вимог про захист честі, гідності та ділової репутації позивача.
Враховуючи вищенаведений висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, суд вважав, що й вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди задоволенню також не підлягають.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Нахамко В.І. просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 червня 2024 року у справі № 638/11370/23. Ухвалити нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги повністю. Вирішити питання про розподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 50 000 грн та 12 078,00 грн сплаченого судового збору
Вважає зазначене рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, судом допущено неправильну оцінку доказів, неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин, а також невідповідність їх фактичним обставинам справи.
На обґрунтування скарги вказано наступні доводи.
Відповідачем не надано суду жодного належного доказу про те, що поширена інформація є достовірною. Роздруківки публікацій з інших сайтів на можуть вважатися доказами цього факту.
Не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що передрукування інтерпретація та поширення вже опублікованих засобами масової інформації відомостей та документів не може бути поставлено у вину відповідачу як поширення недостовірної інформації, оскільки є похідними від інших засобів масової інформації та публікації відповідача не є першоджерелом такої інформації, на яку позивач посилається як на підставу задоволення позовних вимог.
Також вказано, що такий висновок суду зроблений на підставі неправильної, неналежної оцінки судом наступних наданих відповідачем доказів:
-Публікації від 10.05.2023 на веб-сайт Наші гроші «Закупівельники Київоблради «слуги народу» купують томограф за 45 мільйонів: доларова ціна піднялась у півтора раза (додано)» (https://nashigroshi.org/2023/05/10/zakupivel-nyky-kyivoblrady-sluhynarodu-kupuiut-tomohraf-za-45-mil-yoniv-dolarova-tsina-pidnialas-u- pivtora-razy/);
-Публікації від 15.07.2023 ні веб-сайті Українська правда «Під наглядом "слуг народу". Як у лікарнях Київщини розподіляють мільйони та воюють за вплив і до чого тут Дубінський» (https://www.pravda.com.ua/articles/2023/07/17/7411613/ index.amp);
-Публікації від 15.12.2023 на веб-сайт парті Слуга народу містить публікацію «Київська обласна організація партії «Слуга Народу» пропонує відкликати 5 депутатів Київської облради» (https://sluga-narodu.com/kyivska-oblasna-orhanizatsiia.
Вказано, що публікація від 15.12.2023 року веб-сайті партії Слуга народу була здійснена після поширення дифамаційних матеріалів Відповідачем, і тому не може підтверджувати його позицію по справі. У відповідних 2-х інших публікаціях (від 10.05.2023 на веб-сайті Наші гроші і від 15.07.2023 на веб-сайті Українська правда) на які посилається відповідач і згадки не було про недостовірні відомості поширені ним у своїх власних дописах.
Також зазначено, що значна увага відповідача ОСОБА_2 у публікаціях приділялася саме «закупці томографа майже на півмільйона дорожче», але згідно наявного в матеріалах справи Висновку про результати моніторингу процедури закупівлі UA2023-03-27-012045-a Державної аудиторської служби від 10.05.2023 р. щодо закупівлі томографа, ДАСУ на вказала та знайшла відповідних порушень, що при організації та проведенні закупівлі щодо визначення ціни/вартості предмета закупівлі
Голослівні, брехливі, образливі та наклепницькі дописи не можуть апріорі бути опублікованими, оскільки вони порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, не зважаючи на його статус публічної особи, що позивач на час поширення оспорюваної інформації був публічною особою, відомим у суспільстві політичним діячем, як це помилково вказав суд першої інстанції у своєму рішенні.
Апелянтом також вказано на необґрунтованість належними і допустимими доказами висновків суду про те, що відповідач при поширенні сказаної інформації діяв як журналіст. Жодного редакційного завдання чи редакційного контролю за публікаціями відповідача ОСОБА_2 зі сторони будь-якого суб'єкта медіа не було.
Апелянт заперечує проти висновків суду про достовірність поширеної інформації відповідачем - з посиланням на те, що певна інформація була поширена на веб-сайтах «Наші гроші», « ІНФОРМАЦІЯ_9 », які з невідомих правових підстав названо «загальнонаціональними засобами масової інформації», та внаслідок цього є неналежним та недопустимим доказом. Такі інформаційні ресурси не належать до «офіційних джерел», якими за змістом норми у ч. 2 ст. 302 ЦК України є лише інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо. Тому вказані публікації не є загальновідомими та публічними і не можуть слугувати джерелом інформації, яку можливо було застосувати під час інших публікацій, а тому у свою чергу є безпідставним є висновки суду про те, що засоби масової інформації містять аналогічні відомості про позивача, поширені до здійснення публікацій № 1-6, відтак позовна заява мала би містити обґрунтування чому саме публікації № 1-6 завдали йому якоїсь немайнової шкоди, а не безліч інших раніше опублікованих аналогічних за змістом відомостей.
Апелянт наполягає на тому, що відповідач поширював виключно свої власні твердження, що не підтверджені при розгляді справи у суді першої інстанції жодними доказами та діяв не як журналіст.
Також вказано на те, що суд першої інстанції за нерелевантних обставин цієї справи безпідставно покликався на правові висновки ЄСПЛ щодо неможливості притягнення до відповідальності за поширення такої інформації порушує статтю 10 Конвенції (п.43 рішення у справі «Надтока проти Росії», п.62, п.71 рішення у справі «Морар проти Румунії», п.68 рішення «Аксель Шпрінгер проти Німеччини (№2)», п.52 рішення у справі «Оjala and Еtukeno Оy проти Фінляндї»)».
Вважає помилковим висновок суду про те, що «інформаційні матеріали (текстові, графічні, відеофайли) стосуються інформації про осіб, які не є позивачами у справі, а, відтак, спростування інформації про третю особу, яка не є учасником справи, суперечить завданню цивільного судочинства. Враховуючи зазначене, позовні вимоги охоплюють законні інтереси третіх осіб, які не є позивачами, відтак задоволення таких позовних вимог суперечить статті 2 ЦПК України, загальним засадам здійснення цивільного судочинства». Жодних позовних вимог про спростування недостовірної інформації що стосується третіх осіб позивачем не заявлялося, а тому такий висновок/ обґрунтування суду не ґрунтується на фактичних обставинах справи та позовних вимогах.
Суд не надав належної оцінки поводам позивача, які підтвердженні відповідними письмовими доказами про те, що відповідач без відповідної згоди в порушення вимог 1 ст. 308 ЦК України використовував фото позивача, займався фотомонтажем. Позивач не надавав згоду ОСОБА_2 на публічне розповсюдження його фотографії. При цьому законодавство забороняє поширювати фото і згода на поширення має бути обов'язково отримана. - відповідач 04.08.2023 (Публікація № 5) звинуватив публічно повивача про вчинення кримінального злочину крадіжки, зокрема розміщується те, що «Я вкрав на томографі 23 мільйони Шалом православні», проте суд, всупереч усталеній судовій практиці, що до набрання законної сили обвинувальним вироком щодо особи, вона вважається невинуватою, не вбачав у цьому порушення прав позивача попри їх очевидність і недопустимість.
Під час судового розгляду, на думку апелянта, сторона відповідача не надала належних та допустимих, а тим більше достатніх доказів своєї позиції, а аргументи та докази надані позивачем з більшою достовірністю мали переконати суду у наявності підстав для задоволення позовних вимог
Також зазначено, що позивач ОСОБА_1 поніс витрати на правничу допомогу в розмірі 50 000 грн., що підтверджується додатковою угодою до Договору № 2209/160-ВТ-ФЦ від 16.09.2022 р. про надання правничої (правової) допомоги 04.08.2023 року )міститься у справі).
У письмових поясненнях представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Мухамеджанов Олег Салаватович відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 43 ЦПК України навів наступні аргументи.
Позовна вимога №1, а саме вимоги 1.1.1., 1.1.2., 1.1.3., 1.1.5, 1.1.6, 1.1.7 стосуються інформації про ОСОБА_3 , який не є позивачем у цій справі, відтак спростування інформації про третю особу, яка не бере участі у справі не відповідає завданню цивільного судочинства.
Позовна вимога 1.1.4 містить вимогу щодо спростування інформації про ОСОБА_4 , яка не є позивачем у цій справі, відтак спростування інформації про третю особу, яка не бере участі у справі не відповідає завданню цивільного судочинства.
Позовні вимоги №1.2.1.-1.2.4. містять вимоги щодо спростування інформації про ОСОБА_3 , депутатів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та Січового, які не є позивачами у цій справі, відтак спростування інформації про третю особу, яка не бере участі у справі не відповідає завданню цивільного судочинства.
Позовні вимоги №1.3.1. -1.3.7 містять вимоги щодо спростування інформації про ОСОБА_3 , депутатів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та Січового, які не є позивачами у цій справі, відтак спростування інформації про третю особу, яка не бере участі у справі не відповідає завданню цивільного судочинства.
Позовні вимоги №1.4.1. -1.4.6 містять вимоги щодо спростування інформації про ОСОБА_3 , депутатів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та Січового, які не є позивачами у цій справі, відтак спростування інформації про третю особу, яка не бере участі у справі не відповідає завданню цивільного судочинства.
Позовна вимога 1.5.1 є безпідставною, оскільки ці відомості є оціночними з боку позивача. Доказами, зокрема експертними звітами чи дослідженнями, не встановлено іншого.
Позовні вимоги №1.6.1.-1.6.4 містять вимоги щодо спростування інформації про Президента України, ОСОБА_3 , депутатів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та Січового, які не є позивачами у цій справі, відтак спростування інформації про третю особу, яка не бере участі у справі не відповідає завданню цивільного судочинства.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги 2, 2.1,2.1.1-2.1.6, 2.2., 2.2.1., 2.2.2, 2.3 не підлягають задоволенню, оскільки вказані вимоги стосуються спростування інформації про ОСОБА_3 , депутатів ОСОБА_5 , Кісельова та Січового, які не є позивачами у цій справі, відтак спростування інформації про третю особу, яка не бере участі у справі не відповідає завданню цивільного судочинства.
Вважає правильними висновки суду про те, що у даному випадку поширена відповідачем інформації стосовно позивача є відображенням власної критичної оцінки суспільно-політичної діяльності публічної особи, висловленої у формі оціночних суджень, внаслідок чого не підлягає спростуванню, а позовна заява задоволенню.
Вказав на аналогічні правові висновки, які були висловлені у постанові від 11 вересня 2024 року Касаційного цивільного суду Верховного Суду по справі №727/6401/20 про те, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж щодо пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Звертає увагу суду на те, що Позивач є публічною особою та політиком правлячої партії, яка має монобільшість у Верховній Раді України, та є керівником Комунального закладу Київської обласної ради «БАЗА СПЕЦІАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО ПОСТАЧАННЯ», а тому публікації, статті щодо його діяльності є оціночними судженнями його діяльності як політика та керівника суспільно-важливого комунального підприємства. Оспорені у даній справі публікації є проявом законного інтересу до публічної діяльності позивача, а тому згідно відповідної практики ЄСПЛ обмеження прав такої особи на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8 Конвенції) є виправданим і баланс прав в таких випадках зміщується в сторону свободи слова (стаття 10). Ця інформація повинна бути розцінена судами як оцінне судження, про що ЄСПЛ зазначив в п.43 рішення у справі «Ghiulfer Predescu проти Румунії»: якщо мова йде про тему, яка становить суспільний інтерес, висловлювання скоріше слід вважати оціночним судженням, а не фактичним твердженням. Також звернуто увагу на правові висновки, які були висловлені у постанові КЦС ВС від 22.11.2021 у справі № 761/32924/19-ц щодо тлумачення норми ст. 277 ЦК України про підстави для спростування недостовірної інформації.
Також вказано, що діяльність позивача є публічною та має суспільний інтерес, а тому коментування його діяльності є оцінкою його дій як політика та керівника соціально значимого підприємства. На підставі викладеного, притягнення до відповідальності (задоволення позовних вимог) за надання оцінки діяльності публічної особи не відповідатиме статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 30 Закону України "Про інформацію", сформованим Верховним Судом висновкам та сталій судовій практиці.
Вважає також, що Позивачем не доведено факту поширення недостовірної інформації відповідачем. Здійсненні представником позивача скріншоти не встановлюють факту володіння відповідачем відповідних сторінок у мережі Інтернет, зокрема на веб-порталах «Facebook» та «Telegram». Чинним законодавством України встановлено певний порядок для визначення володільця певних сторінок, каналів та засобів масової інформації. Водночас, позовні матеріали не містять належного та допустимого доказу (висновку Консорціума «Український центр підтримки номерів і адрес» Департаменту «Центр компетенції») про володільця веб-сторінки та/або фіксації змісту таких сторінок.
Враховуючи зазначене, позивачем не доведено завдання будь-якої шкоди саме відповідачем належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 310/6999/19-ц.
Твердження позивача в позовній заяві та апеляційній скарзі щодо необхідності підтвердження інформації, викладеній у публікаціях № 1-6, не відповідають вимогам чинного законодавства України.
Позивач у позовній заяві на аркуші 17 сам посилається на те, що Відповідач є фаховим журналістом, а тому така обставина - здійснення відповідачем журналістської діяльності - не потребує доказування внаслідок її визнання позивачем.
За правовим режимом інформація у володінні журналіста (ЗМІ) загалом прирівнюється до інформації у володінні будь-якого громадянина (юридичної особи).
Тобто право на недоторканність інформації та на вжиття засобів захисту своєї інформації гарантоване їм ст. 32, 34, 54 Конституції України.
Право журналіста не розкривати джерело інформації є однією з гарантій свободи вираження поглядів, яка визначена практикою Європейського суду з прав людини за ст. 10 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 р.
У частині 3 ст. 25 Закону України «Про інформацію» визначено, що журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов'язано до цього рішенням суду на основі закону.
Аналогічна норма визначена у пункті 11 частини 2 статті 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».
Вказує на недоведеність завдання шкоди діловій репутації позивача, немає також будь-якого взаємозв'язку між публікаціями № 1-6 та будь-якими погіршеннями репутації чи інших немайнових прав позивача. Наявність моральної шкоди позивача також жодним чином не підтверджена належними та допустимими доказами.
Звертає увагу, що за наслідком публікацій № 1-6 позивачем не реалізовано власного права на відповідь, не зазначено власного тлумачення обставин з метою обґрунтування безпідставності поширених про нього суджень.
Публікації № 1-6 не містять брутальну, принизливу чи непристойну форму викладення інформації. Наголошує, що матеріали позовної заяви не містять відповідного висновку експерта про наявність брутальної, принизливої чи непристойної форми в публікаціях № 1-6. Водночас засоби масової інформації містять аналогічні відомості про позивача, поширені до здійснення публікацій № 1-6, відтак позовна заява мала би містити обґрунтування чому саме публікації № 1-6 завдали йому якоїсь немайнової шкоди, а не безліч інших раніше опублікованих аналогічних за змістом відомостей.
Судом першої інстанції вірно досліджено обставини та матеріали справи, зокрема докази, надані позивачем, при обґрунтуванні відхилення доводів позивача суд першої інстанції здійснював посилання на норми чинного законодавства України та актуальну судову практику Верховного Суду та ЄСПЛ.
З оскаржуваного рішення вбачається, що доводи позивача були почуті судом першої інстанції та їм надано належну оцінку та обґрунтування щодо їх відхилення, таким чином оскаржуване рішення першої інстанції повністю відповідає вимогам обґрунтованості судового рішення, визначеного ЦПК України.
За аналізом позовних вимог можливо дійти висновку про те, що публікації №1-6 дають оцінку діяльності позивача як політика та керівника підприємства, діяльність позивача викликає суспільний інтерес, а тому інформація, зазначена у публікаціях №1-6 є нічим іншим аніж оціночні судження діяльності публічної особи (позивача).
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в цілому відповідає.
Колегія суддів в цілому погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Відповідачем в інтернет мережі на його особистій, підтвердженій Meta Platforms, Inc сторінці соціальної мережі та каналі у додатку Telegram були опубліковані статті з таким змістом: «Як повідомляють ЗМІ, Дубінський - автор ТГ каналу Область Тьми та Компромат.leaks роками збирав компромат та випускав фейки на депутатів облради, голів фракцій та голів ОВА. «Разом зі своїми підлеглими авторами, депутатами ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 компонували фейки та дискредитували членів власної фракції» - повідомляє видання. «Після того як телефонні розмови ОСОБА_10 зі своїми підлеглими депутатами потрапили в мережу, до Дубінського виникло багато питань серед тих, з ким він роками мав справу і зливав про них дані в анонімні акаунти» пишуть розслідувачі.»; «Депутат облради ОСОБА_11 пробує використати «відпустку» аби уникнути звільнення. Не пропрацювавши на посаді в.о. обллікарні номер 2, вже пішла на відпочинок. ( ОСОБА_12 має жодної медичної освіти) Шита білими нитками спроба зберегти «квоту дубінського» в Київській області. Барселонський нардеп - ворог України. Люди, що працюють та отримують зарплату від ворога України - також працюють проти України. Вважаю перебування депутатів-міньйонів дубінського в Київській обласній раді в президентській фракції - ганебним фактом. Депутати КОР: Денис Січевий - секретар бюджетної комісії КОР, автор тг каналу «Компромат.Leaks» ОСОБА_13 - (на думку розслідувачів - переховується закордоном) голова комісії капбуду, автор ТГ каналу «Область Тьмы». ОСОБА_11 - голова медкомісії КОР, в.о. Обллікарні номер 2, авторка тг каналу «Область Тьмы». ОСОБА_14 - скандальний голова КП КОР «База медпостач», що замовив томограф на півмільйона доларів дорожче ринкової ціни. Їхні побрехеньки в інтерв?ю «Українській Правді», що вони не залежать від дубінського - сміховинна, нахабна, блюзнірська брехня. Офіційно звертаюсь до голови обласного осередку «Слуга Народу» ОСОБА_15 з проханням виключити слуг дубінського з лав Президентської фракції, як тих, що зганьбили та дискредитували себе. Депутати на зарплаті проросійського нардепа - пряма загроза безпеці Київщини»; “депутати від Слуги Народу проти Президента України. Депутати Облради ОСОБА_16 та ОСОБА_14 ведуть систематичну роботу з дискредитації президентської вертикалі. Достеменно відомо, що відповідну вказівку їм надав їхній безпосередній куратор ОСОБА_17 , у якого вчора проходили обшуки. У своїх офіційних дописах депутати СН нападають на офіс Президента України, зокрема депутат ОСОБА_8 (член партії СН) звинувачує президентський офіс в «проросійскості'та «заангажованості». Тим часом підлеглий Дубінського депутат Січевий (член партії СН, секретар бюджетної комісії) систематично дискредитує аппарат Голови КОВА, вишукуючи «бездіяльність» та «халатність» у діяльності департаментів військової адміністрації. В цьому контексті варто окреслити - ці люди, мотивовані члени команди нардепа, якого ЗМІ звинувачують у державній зраді і роботі на Кремль. В чиїх інтересах зазначені оборотні розхитують Київщину зсередини? Наполягаю на позбавленні мандатів чотирьох проросійських диверсантів ОСОБА_10 »; “ ОСОБА_18 спитати, що у президентській партії та фракції роблять депутати нардепа ОСОБА_10 , який щоденно обливає брудом ОСОБА_19 ? Чотири депутата облради: АДРЕСА_3 , ОСОБА_20 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 знаходяться на щомісячній зарплаті у кремлівського нардепа, щоденно підточують авторитет облради нескінченними корупційними скандалами. Скандалами з дерибаном бюджету, медзакупівлями та анонімними ТГ каналами. ОПГ ОСОБА_10 щоденно працює на інтереси проросійського нардепа і підточує авторитет президентської партії своєю присутністю в Слузі Народу. Що роблять вороги Президента в президентській партії?»
У відеофайлі поширено наступну інформацію: ««… Дубінський виявляється володів одним із найвпливовішими у Київській області двома телеграм каналами Область Тьмы та Компромат.Leaks. Він зі своїми чотирьома авторами депутатами діючими в Київській обласній раді ОСОБА_21 , виходячи з того, що я читав у ЗМІ, у ЗМІ розповідають, ОСОБА_16 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 є авторами анонімних телеграм каналів, які за дорученням, згідно тих аудіо, які ми чули, за дорученням Дубінського просто тероризували власних однопартійців, губернаторів, тероризували голів адміністрацій військових у воєнний час, тобто підточували навмисно Київщину і структури»; «Ви не дивіться, що там цей томограф пан ОСОБА_8 має стосунок до томографу який чомусь коштував випадково на півмільйона доларів якихось більше»; «Я маю нещастя бути особисто знайомим з паном ОСОБА_22 . В всі, хто знають його особисто або дотичні до медичної сфери у Київщині, знають, що це жалюгідна брехня пана ОСОБА_23 . Він близький товариш пана ОСОБА_10 , він виконує вказівки, на мою суб'єктивну думку, пана ОСОБА_10 , та діє не в інтересах Київщини, а в інтересах «бєглого», я сподіваюсь, нардепа ОСОБА_10 »; « ОСОБА_24 сьогодні бачив їхні обличчя, я сьогодні бачив ці погляди і ці люди ще продовжують там навіть погрожувати всім. Вони впевнені, що силовики їм допоможуть, вони впевнені, що ОСОБА_10 їх захистить у цій схемі. Тому, це твердження жалюгідна брехня пана ОСОБА_8 , він повністю інфільтрований в структуру і займає там одну з неостанніх підлеглих ланок у структурі ОСОБА_10 . Він повністю дотичний до схеми ОПГ ОСОБА_10 ».
Позивач вважає, що текст публікацій та інформації, поширеної у відеофайлах, є недостовірною, завдає істотної шкоди ділової репутації позивачу, оскільки викликає негативну оцінку читача про його діяльність, знижує його престиж та підриває довіру суспільства до його діяльності.
У ст. 2 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» передбачено, що депутат обласної (місцевої) ради є представником інтересів територіальної громади, депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.
При цьому відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» повинен дотримуватися таких правил депутатської етики: не допускати образливих висловлювань, не використовувати у публічних виступах недостовірні або неперевірені відомості стосовно органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій, їх керівників та інших посадових чи службових осіб, депутатських груп, фракцій, окремих депутатів місцевих рад. Згідно ч. 2 ст. 36 вказаного Закону України публічна образа депутата місцевої ради, опублікування або поширення іншим способом завідомо неправдивих відомостей про нього, а також намагання в будь-якій формі вплинути на депутата місцевої ради, членів його сім'ї з метою перешкодити депутату виконувати свої повноваження, змусити його до вчинення неправомірних дій тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або санкцій, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського спокою, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Безсумнівно, пункт 2 статті 10 Конвенції дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей, і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не виступають як приватні особи; але в цьому разі вимоги такого захисту мають розглядатися у зв'язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).
На думку ЄСПЛ, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (рішення ЄСПЛ від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).
Згідно з частиною другою статті 31 Закону України «Про інформацію» суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації в праві вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.
При цьому, свобода преси дає громадськості одну з найкращих можливостей дізнатися про ідеї та позиції політичних лідерів і сформувати свій погляд на них. У більш загальному плані свобода політичних дискусій лежить в самій основі концепції демократичного суспільства, якою пройнята вся Конвенція. Відповідно, межі допустимої критики є ширшими, коли вона стосується власне політика, а не приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку як з боку журналістів, так і громадського загалу і, як наслідок, повинен виявляти до цього більше терпимості.
Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Вищевказані правові висновки були висловлені у постанові КЦС ВС від 21 березня 2019 року по справі № 368/655/17, яка відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України є застосованою у даній справі.
Для того, щоб розрізнити фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, адже твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.
Межа допустимої критики та обсяги поширеної на публічній сторінці в соціальній мережі Facebook інформації щодо публічної особи, відомої в суспільстві, політичного діяча є значно ширшими, якщо на час поширення оспорюваної інформації така особа безпосередньо відігравала важливу роль у діяльності держави, а її дії становили суспільний інтерес.
Відображення власної критичної оцінки суспільно-політичної діяльності публічної особи, висловленої у формі оціночних суджень, не підлягає спростуванню. На це вказав у постанові від 11 вересня 2024 року Касаційний цивільний суд Верховного Суду по справі №727/6401/20.
У вказаній постанові КЦС ВС також висловив наступні правові висновки щодо змісту відповідних норм матеріального права, які є застосовані у даній справі.
Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина друга статті 30 Закону «Про інформацію»). Обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права (стаття 277 ЦК України і стаття 12 ЦПК України).
Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що позивач є публічною особою, тому межа допустимої критики з приводу того, як він виконує свої повноваження, є значно ширшою, а поширена інформація стосувалася саме щодо часу його політичної діяльності як публічної особи, відомої у суспільстві, українського політика.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України вказані релевантні за обставинами справи правові висновки є застосованими у даній справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач у підставах свого позову вказав, що відповідач ОСОБА_2 є депутатом Київської обласної ради, членом Київської обласної організації політичної партії «Слуга Народу», членом постійної комісії Київської обласної ради з питань управління комунальною власністю, приватизації, житлово-комунального господарства та впровадження енергозберігаючих технологій, членом фракції Політичної партії «Слуга народу» протягом року систематично використовує свій мандат в особистих цілях діючи як недобросовісний депутат місцевої ради, публічний діяч та екс-журналіст поширює неперевірену, недостовірну, образливу інформацію, яка принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 та інших людей (а.с. 179 т.1).
Згідно з частиною 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки та переконань, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом із тим, відповідно дост.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честі і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Позови про захист честі, гідності чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч.1ст. 277 ЦК України).
У пункті 15постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1»Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одної особи у будь-якій спосіб;
б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
При цьому, під час вирішення вимог про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування інформації слід враховувати хто поширював інформацію та за яких обставин мало місце поширення інформації.
Для того щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон поширеної інформації.
Відповідно до ч. 2 ст.30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Судом було безспірно встановлено, що Позивач є публічною особою та політиком правлячої партії, яка має монобільшість у Верховній Раді України, та є керівником Комунального закладу Київської обласної ради «БАЗА СПЕЦІАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО ПОСТАЧАННЯ», а тому публікації, статті щодо його діяльності є оціночними судженнями його діяльності як політика та керівника суспільно-важливого комунального підприємства. Оспорені у даній справі публікації є проявом законного інтересу до публічної діяльності позивача, а тому згідно відповідної практики ЄСПЛ обмеження прав такої особи на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8 Конвенції) є виправданим і баланс прав в таких випадках зміщується в сторону свободи слова (стаття 10).
Колегія суддів звертає увагу, що відповідач також є публічною особою - депутатом Київської обласної ради. При цьому зміст публікацій, на який позивач покликався у підставах свого позову, у їх сукупності за своїм змістом є публічним обговоренням та критикою політичної діяльності позивача, який на думку відповідача є залежною особою від ОСОБА_3 , який на той час був позафракційним народним депутатом України, - у тих публікаціях, де була зазначена вказана особа. При цьому відповідач у своїх публікаціях від 13 липня заявляв про підозру у політичному переслідуванні його народним депутатом України ОСОБА_25 , та звертається до всіх посадовців, дотичних до партійної та обласної структури партії про допомогу, та підписувався у своїх публікаціях як депутат Київської обласної ради ОСОБА_26 (а.с. 27-28, 29, 30, 105-106, 107, 192-193, 194 т.1). Публікація відповідача від 28 липня також містить його офіційне звернення до голови обласного осередку «Слуга Народу» ОСОБА_15 з проханням виключити депутатів цієї партії, зокрема позивача - ОСОБА_27 , з покликанням на те, що він замовив томограф на півмільйона доларів дорожче ринкової ціни, з лав Президентської фракції, як тих, що зганьбили та дискредитували себе, де позивач також названий слугою ОСОБА_10 (а.с. 32, 33, 110, 111, 197, 198 т.1).
У публікації від 04 серпня вказано, що депутат ОСОБА_28 разом з іншим колегою ведуть систематичну роботу з дискредитації президентської вертикалі та вказує, що як достеменно відомо відповідну вказівку їм надав їхній безпосередній куратор ОСОБА_17 , у якого вчора проходили обшуки. При цьому відповідач у своїй публікації зазначає, що у своїх офіційних дописах депутати СН нападають на офіс Президента України, зокрема депутат ОСОБА_8 (член партії СН) звинувачує президентський офіс в «проросійськості» та «заангажованості», та наполягає на позбавленні їх мандатів (а.с. 43, 46, 121, 122-125, 208, 209 т.1). У публікації від 08 серпня також зазначено, що депутат облради - ОСОБА_8 разом з деякими іншими депутатами (всього чотири) знаходяться на щомісячній зарплаті у кремлівського нардепа, щоденно підточують авторитет облради нескінченними корупційними скандалами. Скандалами з дерибаном бюджету, медзакупівлями та анонімними тг каналами (а.с. 50, 51, 130, 131, 218, 219 т.1).
У справі дійсно відсутні належні і допустимі докази, що відповідач під час вказаних публікацій діяв як журналіст. Разом з тим, з огляду на його публічну діяльність депутата Київської обласної ради, використання відповідачем соціальної мережі та месенджеру, в яких була поширена вищевказана інформація, з огляду на її зміст є частиною його публічної діяльності, та стосується чутливих питань політичної діяльності правлячої партії у Київській обласній раді та звинувачень у політичні та економічній корупції, що становить суспільний інтерес та стосується права на свободу слова і перебуває в межах політичної діяльності сторін - депутатів місцевої ради .
Тому право на поширення такої інформації захищається гарантіями ст. 10 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що захист права на свободу слова у даному випадку з огляду на депутатський правовий статус сторін та суспільно чутливий зміст публікацій - має відбуватися з урахуванням практики ЄСПЛ та національних законів, правових висновків касаційного суду щодо діяльності журналістів по висвітлюванні діяльності публічних осіб, на які обґрунтовано покликався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позивач є публічною особою, тому межа допустимої критики з приводу того, як він виконує свої повноваження, є дійсно значно ширшою, як правильно висновував суд першої інстанції. На час публікації оскаржуваних матеріалів позивач як депутат обласної ради безпосередньо відігравав важливу роль у діяльності обласної територіальної громади та політичної діяльності партії «Слуга народу», а тому його дії дійсно становили суспільний інтерес та бути об'єктом критичних висловлювань з боку іншого депутата - відповідача у даній справі.
Поширена відповідачем інформація про позивача є неприємною для нього, однак вона не перетинає межі суспільної моралі та є оціночним судженням, яке було висловлено щодо посадової особи органу місцевого самоврядування, органу влади. Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж щодо пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Вищевказані правові висновки щодо ширших меж критики публічних осіб та застосування вказаних норм Декларації яка є нормою «м'якого права» та принципами допустимої критики публічних осіб були висловлені у постанові КЦС ВС від 05 квітня 2023 року у справі № 760/23818/20.
Положеннями статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їхньої правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також має право на власне тлумачення справи в тому самому засобі масової інформації (телеграм каналі) з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
У рішенні у справі «Ляшко проти України» від 10 серпня 2006 року Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції Про захист прав людини та основоположних свобод 1950р. (ЄКПЛ) застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів є запорукою побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. Водночас необхідним є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 10 ЄКПЛ.
Стаття 12 Загальної декларації прав людини проголошує, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в його особисте та сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його життя, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань. Особисте життя будь-якої людини, навіть тісно пов'язане з громадським, усе ж у ньому не розчиняється і має свої межі. Надаючи широкі можливості реалізації свободи слова і поширенню інформації, Конвенція закріпила положення про те, що свобода слова водночас передбачає відповідні обов'язки і відповідальність. Головним обмеженням у регулюванні цього питання виступає право на недоторканність приватного життя. У будь-якій державі особлива увага завжди приділяється приватному життю осіб, які перебувають на публічній службі. У зв'язку із цим під час розгляду таких справ суди повинні брати до уваги положення Декларації про свободу політичної дискусії в засобах масової інформації, яка ухвалена 12 лютого 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також важливі рекомендації Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.
Зокрема, названа Резолюція зазначає, що публічними фігурами є ті особи, які обіймають державну посаду і/або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті: у політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі.
З огляду на вищевказане використання у публікації відповідачем фото позивача у критичному контексті з використанням вислову «Я вкрав на томографі 23 мільйони. Шалом православні!» є полемічною публікацією, яка у гротескній образній формі привертає увагу до публічної діяльності позивача та стосується дискусії у суспільстві щодо можливої корупції у чутливому питанні вартості закупівлі медичного обладнання до муніципального закладу охорони здоров'я. Позивач не надав до суду доказів про те, що вислів «Шалом православні!» принижує його честь та гідність. Колегія суддів звертає увагу, що слово «Шалом (івр. щИСмеЙн)» - це слово, що означає мир, та має набагато глибше значення, охоплюючи спокій, гармонію, цілісність, процвітання та благополуччя. Це слово на івриті використовується як універсальне привітання при зустрічі та прощанні, а також в контексті побажання внутрішнього миру, ментального балансу та добробуту між людьми чи в масштабах світобудови. У контексті вказаної публікації цей вислів має іронічне значення та стосується вищевказаної суспільної дискусії щодо можливої корупції при закупівлі медичного обладнання.
Це означає, що недоторканність приватного життя позивача як публічної особи у даному випадку відповідає закону та пропорційним втручанням згідно ч. 2 ст. 8 ЄКПЛ.
Доводи скарги спростовуються вищевказаними аргументами, які зазначені у письмових поясненнях сторони відповідача, та висновків суду не спростовували. Колегія суддів звертає увагу, що позивач у обставин цієї справи не позбавлений права на відповідь, яка йому гарантується згідно ст. 43 Закону України «Про медія», в якій передбачено, що особа, яка вважає, що суб'єктом у сфері аудіовізуальних, друкованих або онлайн-медіа щодо неї було поширено відомості, які не відповідають дійсності (викладені неповно чи неточно) та принижують її честь, гідність чи ділову репутацію, має право вимагати спростування недостовірної інформації або реалізації права на відповідь.
З урахуванням наведених норм права, прецедентної практики ЄСПЛ, дослідивши та оцінивши надані докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що поширена інформація не містить фактичних даних, натомість, в ній містяться оціночні судження відповідача , його думки, критика дій позивача.
Враховуючи контекст оскаржуваної інформації у цілому, та використані мовно-стилістичні засоби, колегія суддів погоджується, що висловлена інформація має характер оціночних та особистих суб'єктивних суджень відповідача, його сприйняття діяльності позивача, та не містить однозначного твердження про факти вчинення позивачем конкретних дій, тобто відповідність дійсності та правдивість цієї інформації не може бути піддана перевірці.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нахамка Василя Івановича залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 03 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складений 10 жовтня 2025 року.
Головуючий В.Б.Яцина.
Судді Ю.М.Мальований.
О.В.Маміна.