справа № 235/4927/24
провадження № 1-кп/208/399/25
08 жовтня 2025 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд міста Кам'янського, у складі головуючого: судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 ,
в режимі відео конференції:
прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 ,
адвоката ОСОБА_5 ,
у відкритому судовому засіданні по справі кримінального провадження № 62024050010004328, відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, розглянувши клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, -
В провадженні суду знаходиться зазначена справа. Обвинуваченому обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах гауптвахти.
У справі допитано обвинуваченого, досліджені письмові матеріали, переглянуто відеодокази. В судове засідання не з'явились свідки обвинувачення, і суд вживає відповідні заходи щодо забезпечення їх участі. За клопотанням обвинуваченого йому призначено захисника за рахунок держави.
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яке аргументовано наступним.
ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення. Враховуючи викладене, прокурор вважає неможливим забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування будь-якого іншого запобіжного заходу.
Адвокат заперечувала проти задоволення клопотання прокурора, вважаючи наведені ризики не об'єктивними та необґрунтованими. ОСОБА_7 тривалий час перебуває під вартою. ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки і його належну процесуальне поведінку цілком можливо забезпечити шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу, домашнього арешту.
Обвинувачений заперечував проти задоволення клопотання. Вважає обвинувачення надуманим. Він не відмовлявся від виконання наказу, він просив надати йому кваліфіковану медичну допомогу. До того, він не проходив службу в військовій частині, яка зазначена у його обвинуваченні. Він тривалий час перебуває під вартою. Просив обрати йому запобіжний захід у виді домашнього арешту. Розмір застави встановлений судом, є для нього та його родини непомірним.
Суд розглянувши клопотання, вислухав учасників судового засідання, встановив наступне.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Згідно з частиною 1 статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
У відповідності до п. 3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.
При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд враховує наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та враховує обставини, передбачені ст. 178 КПК України.
За правилами ч. 5 ст. 199 КПК України, суд, вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, зобов'язаний перевірити те, що заявлені стороною обвинувачення ризики не зменшилися.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 обґрунтовано, в достатній мірі для розгляду клопотання прокурора, обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину, за який чинним законодавством передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи. Тобто, у випадку вирішення питання про застосування заходу забезпечення кримінального провадження причетність особи до вчинення кримінального правопорушення не повинна мати категоричного висновку, а свідчити лише про її можливість.
Тяжкість обвинувачення, хоча й не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів»
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Враховуючи вкрай напружену ситуацію пов'язану з введенням воєнного стану в країні, є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі військовослужбовець ОСОБА_7 може переховуватись від суду, з огляду на міру покарання яка йому загрожує у разі визнання винним.
Також, суд погоджується з доводами прокурора щодо наявного ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків.
При встановленні наявності цього ризику, враховується встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, згідно якої суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.
Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення іншими показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, і за таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом таких показань та дослідження їх судом.
Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, на даний час суд вважає мінімізованим, і при вирішенні клопотання прокурора не враховується.
Відповідно до п. 8 роз'яснень, наданих Верховним Судом у листі від 03.03.2022 р. N 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, суд керується всіма наявними матеріалами клопотання про продовження запобіжного заходу. Як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.
Приймаючи до уваги запровадження в Україні військового стану, утрудненість контролю за зобов'язаннями обвинуваченого, такі обставини у своїй сукупності свідчать про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду, може незаконно впливати на свідків.
Матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою.
Даних про такий стан здоров'я Поповича, що унеможливлювало б продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суду не надано.
Вказане узгоджується з практикою ЄСПЛ, який, посилаючись на практику застосування ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях «Кудла проти Польщі» та «Маккейн проти Сполученого Королівства» констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Проте, безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
На підставі наведеного, суд переконаний у необхідності задоволення клопотання прокурора, оскільки він довів обставини, які виправдовують подальше обмеження права обвинуваченого перебувати на волі.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і цілком відповідає практиці ЄСПЛ, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Суд приходить до висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
При цьому, суд керується не принципом автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого умисного злочину, за які КК України передбачено покарання у виді тривалого позбавлення волі.
КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу поза всяким сумнівом порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, однак потребує встановлення реальної можливості допустити це в майбутньому.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
Розмір альтернативного запобіжного заходу у виді застави визначений і підстав для його зміни судом не встановлено.
Сума застави оцінюється судом за ступенем впевненості, що можлива перспектива втрати забезпечення, у разі неявки обвинуваченого на судове засідання буде діяти як достатній стримуючий фактор, щоб розвіяти будь-яке бажання з його боку втекти.
Аналогічної думки ЄСПЛ дотримався в справі «Істоміна проти України» де зазначив, що, гарантії п. 3 ст. 5 Конвенції стосуються виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків - забезпечення присутності на судовому засіданні.
Враховуючи наведені вище ризики, суд зазначає, що ним не отримано будь-яких даних про матеріальний стан родини обвинуваченого, не надано будь-яких підстав для зміни визначеного розміру запобіжного заходу у виді застави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176-178, 183-184 КПК України, суд -
ухвалив:
Клопотання прокурора задовольнити.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою, обраний відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити строком до 05.12.2025 року, з утриманням військовослужбовця в умовах гауптвахти, з можливістю внесення застави у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В задоволенні клопотання сторони захисту щодо зміни ОСОБА_4 запобіжного заходу на не пов'язаний з триманням під вартою, окрім застави, відмовити.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду, протягом 5-ти днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1