Справа № 355/2149/25
Провадження № 2-з/355/21/25
про забезпечення позову
10 жовтня 2025 року Баришівський районний суд Київької області у складі:
головуючого судді Чальцевої Т.В.
за участі секретаря судових засідань Верби Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника заявника - ОСОБА_1 , адвоката Миколаєвої Юлії Володимирівни про забезпечення позову до подачі позовної заяви, -
10.10.2025 року до суду від заявника ОСОБА_1 - адвоката Миколаєвої Юлії Володимирівни надійшла заява про забезпечення позову до подання позовної заяви до суду про позбавлення батьківських ОСОБА_2 .
В обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_3 зазначила, що у період з 11 липня 2019 року до 23 лютого 2021 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну дитину - дочку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року місце проживання малолітньої ОСОБА_4 було визначено разом із матір'ю - ОСОБА_2 .
Однак, малолітня ОСОБА_4 з дев'яти місяців і до сьогодні постійно проживає з батьком - ОСОБА_1 , який самостійно забезпечує її утримання, виховання та розвиток. Дитина оточена турботою, любов'ю і підтримкою з боку батька та його родини, має стабільне, безпечне й гармонійне середовище проживання.
Незважаючи на ухвалені судові рішення щодо визначення місця проживання дитини з матір'ю, остання протягом усього часу не виявляла жодного інтересу до життя доньки.
Відповідачка фактично із самого народження дочки ОСОБА_5 не виконує свої батьківські обов'язки, не цікавиться її станом здоров'я, фізичним, духовним та моральним розвитком дитини, не піклується про неї, не бере участі у її вихованні.
Насильне позбавлення відповідачкою можливості отримувати дитиною освіту в навчальному закладі викликає необхідність негайного повернення дитини до 030 «Баришівський ліцей» в м. Баришівка.
Однак, 08 жовтня 2025 року, під час навчальних занять, мати дитини - ОСОБА_2 - разом із невідомим чоловіком без відома та згоди батька з'явилася до навчального закладу, де навчається малолітня ОСОБА_4 (доповідна вчителя ОСОБА_4 та довідка зі школи додаються).
За наявними свідченнями, невідомий чоловік силоміць схопив дівчинку та затягнув її до автомобіля, незважаючи на її опір. Дитина голосно кричала та відмовлялася йти з ними.
На даний час місце перебування малолітньої ОСОБА_5 батькові невідоме, а мати дитини на зв'язок не виходить.
Внаслідок цієї події дитина зазнала сильного емоційного потрясіння, оскільки для неї мати є фактично сторонньою людиною. ОСОБА_5 лише знає, що має маму, проте не пам'ятає її зовнішності й не має з нею емоційного зв'язку. Тому раптове та примусове втручання матері у життя дитини спричинило для неї глибокий стрес і відчуття небезпеки.
Таким чином, зважаючи на викладені обставини справи, вважаю, що у позивача виникли всі законні підстави для звернення до суду із позовною заявою про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Наразі малолітня дитина, ОСОБА_4 , утримується матір'ю без відома батька. Батько не поінформований про місце її перебування, не має можливості підтримувати з нею зв'язок і не знає, у яких умовах проживає дитина, що викликає обґрунтоване занепокоєння за її безпеку, належне виховання та розвиток.
Таким чином, дитина була насильно вилучена зі свого звичного, сталого соціального середовища та розлучена з батьком. Це створює ситуацію небезпеки для дитини та вже завдало значної шкоди її психоемоційному стану.
Невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист прав позивача та інтересів дитини. Якщо дитина залишатиметься у матері, подальше виконання майбутнього рішення суду про позбавлення її батьківських прав може стати украй складним або навіть неможливим.
Окрім того, дії матері спричинили у дитини сильний психоемоційний стрес: дитина налякана, перебуває у стані тривоги та емоційного напруження, що негативно впливає на її психологічний стан і відчуття безпеки. Така поведінка матері може мати довготривалі наслідки для емоційного відновлення дитини.
Враховуючи викладене та керуючись найкращими інтересами дитини, яка гостро потребує стабільності, турботи та безпечного середовища, а також зважаючи на доцільність збереження звичного для неї місця проживання, соціальних зв'язків і навчального процесу, просить суд у порядку забезпечення позову:
Зобов'язати ОСОБА_2 негайно передати дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем розташування навчального закладу (ОЗО «Баришівський ліцей), де навчається ОСОБА_4 , з можливістю проживання разом з її батьком - ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням у даній справі.
Заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, пов'язані Ізі зміною місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька ОСОБА_1 або дозволу суду.
Заборонити ОСОБА_2 або іншим особам, які діють за її дорученням, вивозити малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за межі України до набрання законної сили рішенням суду.
Відповідно до ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Розглянувши заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви до суду, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до положень частини 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до положень частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з положенням статті З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частинами першою статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною третьою статті 7 СК України передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
СК України визначає принцип рівності прав та обов'язків матері і батька щодо дитини в усіх їхніх правах і обов'язках, незалежно від того, здійснюють вони їх у шлюбі чи поза ним, проживають спільно з дитиною чи окремо. При цьому забезпечується рівність прав матері і батька на виховання дитини, однак першочергова увага приділяється найкращим інтересам дитини.
Відповідно до положення статті 9 Конвенції, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною, не піклуються про неї або коли батьки проживають окремо і треба прийняти рішення, з ким із них дитина має проживати.
Крім того, відповідно до положень Преамбули та статті 2 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1385 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кого-, покладається відповідальність за його навчання; ця відповідальність лежить насамперед на батьках.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (Заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справах Olsson v. Sweden №2 від 27 листопада 1992 року). При цьому особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини {рішення у справі Johansen v. Norway від 7 червня 1996 року, п. 78).
Як передбачено статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частини 1, 2 статті 155 СК України).
Відповідно до положень частини першої статті 170 СК України, якщо є пряма загроза життю або здоров'ю дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право негайно відібрати дитину у батьків або в одного з них.
Про відібрання дитини негайно повідомляється прокурору. Протягом п'яти днів після винесення рішення про відібрання дитини орган опіки та піклування зобов'язаний звернутися до суду з позовом про позбавлення чи обмеження батьківських прав або про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, або про повернення дитини батькам.
Дитина не може бути повернута лише тому, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини, що унеможливлюють повернення.
Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів під охороною матеріальних і правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання подальшому виконанню такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача (заявника).
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року №ETS N 005 (далі - Конвенція) і практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини
Відповідно до принципів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані Конвенцією, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелейенко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорані проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припинення порушення, а також встановлення механізму відновлення порушеного права. Таким чином, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
У справах про позбавлення батьківських прав суд має право вжити таких заходів забезпечення позову, як заборона переміщення (виїзду) дитини за межі України або встановлення обов'язку вчинити певні дії.
У таких справах заходи забезпечення позову у тому числі направлені на запобігання негативним наслідкам, які можуть настати внаслідок тривалого психологічного тиску, з урахуванням відповідних обставин конкретної справи, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він претендує, або ж інших істотних для справи чинників. Такі заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову {постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення буде утрудненим чи неможливим.
У постанові від 18.05.2021 року у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, якщо не буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника, клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні меха'нізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Верховного Суду від 15.01.2025 року у справі № 369/7253/23 зроблено наступний висновок:
"Підстави забезпечення позову є суб'єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватись із урахуванням та забезпеченням найкращих інтересів дитини".
На основі викладених норм національного та міжнародного права та всебічного аналізу наданих доказів, висновок у цій справі є однозначним та ґрунтується на головному принципі - найкращому забезпеченні інтересів дітей.
Відповідно до висновків Верховного Суду від 01.11.2022 року у справі №201/1577/21, від 31.01.2024 року у справі №336/5265/22:
"Звичайне місце проживання може підтверджуватись таким: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв'язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо. Тобто звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив'язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою потрібно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини й сім'ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі."
Наголошуємо на винятковій ситуації, що склалася: дитина все життя має звичне місце проживання саме разом з батьком.
За таких обставин, звернення до суду із позовом про повернення дитини {відповідно до статті 163 СК України) є неефективним та надто тривалим способом захисту. Попередні дії Відповідача, яка вдалася до обману для вивезення доньки зі школи, доводять її схильність до недобросовісних маніпуляцій. Існує обґрунтований ризик, що, дізнавшись про позов, вона приховуватиме місце знаходження дитини, що унеможливить виконання будь-якого майбутнього рішення суду. Ба більше, мати вже станом на 09 жовтня 2025 року не виходить на контакт із позивачем.
Таким чином, єдиним дієвим механізмом для негайного припинення порушення прав дитини та припинення негативного психологічного впливу з боку відповідача є вжиття заходів забезпечення позову до його пред'явлення. Лише такий захід дозволить повернути дитину у її звичне, стабільне середовище, що безперервно існувало із самого народження дівчинки, та створить умови для подальшого об'єктивного вирішення спору про позбавлення батьківських прав по суті.
Метою цього заходу забезпечення в першу чергу є негайне припинення психологічного насильства над дитиною та захист її найкращих інтересів до моменту ухвалення остаточного рішення по суті.
Як встановлено висновком практичного психолога {який додано до заяви), дівчинка говорити про маму взагалі не хоче, тобто роль мами в житті дівчинки незначна та не важлива. Продовження перебування ОСОБА_5 в атмосфері чужої для неї людини завдає прямої та, можливо, непоправної шкоди її психіці.
Невжиття заходів забезпечення позову не лише продовжить цей шкідливий вплив, але й може унеможливити ефективне виконання майбутнього рішення суду. Якщо процес відчуження триватиме, до моменту винесення рішення психологічний зв'язок дитини з батьком може бути настільки зруйнований, що будь-яке рішення про її повернення стане додатковою травмою. Дії відповідачки, яка пішла на обман та самовільно забрала дитини зі школи, свідчать про її намір ігнорувати права батька та інтереси дитини, що створює реальну загрозу невиконання судового рішення в майбутньому.
Таким чином, негайне повернення дитини до її сталого, безпечного та звичного середовища до батька є єдиним ефективним заходом, здатним зупинити тривале порушення, запобігти незворотним наслідкам для дитячої психіки та забезпечити можливість реального судового захисту прав дитини у цій справі.
Відповідно до ч. 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являється в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявний спір щодо визначення місця проживання їх малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно копії талону повідомлення єдиного обліку №5634 про прийняття і реєстрацію повідомлення про кримінальне правопорушення та іншу подію 08.10.2025 о 09:16 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 08.10.2025 о 09:15 за адресою: АДРЕСА_2 з дитячого закладу «МРІЯ» колишня дружина брата ОСОБА_2 , без дозволу забрала дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Приїхала із невідомим чоловіком, дитина проживає із батьком, наразі ведеться судовий процес стосовно того з ким буде проживати дитина (а.с.11).
Суд зазначає, з 11 липня 2019 року до 23 лютого 2021 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну дитину - дочку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Протягом всього періоду існування між сторонами судового спору про визначення місця проживання дитини малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживала із батьком ОСОБА_1 .
Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року місце проживання малолітньої ОСОБА_4 було визначено разом із матір'ю - ОСОБА_2 .
Однак, малолітня ОСОБА_4 з дев'яти місяців і до сьогодні постійно проживає з батьком - ОСОБА_1 , який самостійно забезпечує її утримання, виховання та розвиток. Дитина оточена турботою, любов'ю і підтримкою з боку батька та його родини, має стабільне, безпечне й гармонійне середовище проживання.
Незважаючи на ухвалені судові рішення щодо визначення місця проживання дитини з матір'ю, остання протягом усього часу не виявляла жодного інтересу до життя доньки, що підтверджується:
-висновком Інклюзивно-ресурсного центру Березанської міської ради від 27.08.2025 №12, з якого вбачається, що малолітня ОСОБА_4 має тісний емоційний зв'язок із батьком, бабусею та дідусем, яких зобразила на малюнку сім'ї, тоді як фігуру матері відмовилася малювати чи обговорювати. Це свідчить про відсутність емоційної прив'язаності до матері (а.с.21,22);
-актом обстеження житлово-побутових умов від 25 серпня 2025 року, виданий службою у справах дітей та сім'ї Баришівської селищної ради, в якому зазначено, що мати дитини участі у вихованні не бере, а малолітня ОСОБА_5 перебуває під належним доглядом батька та родичів, які створили стабільні, безпечні та сприятливі умови для її проживання і розвитку {а.с26,27);
Проживання дитини з батьком повністю відповідає її найкращим інтересам, забезпечуючи стабільність, розвиток і психологічний комфорт. Дитина відвідує школу, навчається в 1-Б класі, що також свідчить про створення належних умов для її навчання, виховання та соціальної адаптації, що підтверджується копією довідки зі школи додається (а.с.19).
Насильне позбавлення відповідачкою можливості отримувати дитиною освіту в навчальному закладі викликає необхідність негайного повернення дитини до 030 «Баришівський ліцей» в м. Баришівка.
Відповідачка фактично із самого народження дочки ОСОБА_5 не виконує свої батьківські обов'язки, не цікавиться її станом здоров'я, фізичним, духовним та моральним розвитком дитини, не піклується про неї, не бере участі у її вихованні.
Однак, 08 жовтня 2025 року, під час навчальних занять, мати дитини - ОСОБА_2 - разом із невідомим чоловіком без відома та згоди батька з'явилася до навчального закладу, де навчається малолітня ОСОБА_4 (доповідна вчителя ОСОБА_4 та довідка зі школи додаються (а.с.17,18).
За наявними свідченнями, невідомий чоловік силоміць схопив дівчинку та затягнув її до автомобіля, незважаючи на її опір. Дитина голосно кричала та відмовлялася йти з ними.
На даний час місце перебування малолітньої ОСОБА_5 батькові невідоме, а мати дитини на зв'язок не виходить.
Внаслідок цієї події дитина зазнала сильного емоційного потрясіння, оскільки для неї мати є фактично сторонньою людиною. ОСОБА_5 лише знає, що має маму, проте не пам'ятає її зовнішності й не має з нею емоційного зв'язку. Тому раптове та примусове втручання матері у життя дитини спричинило для неї глибокий стрес і відчуття небезпеки.
Таким чином, позивач, має намір звернутися до суду із позовною заявою про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
На даний час, малолітня дитина - ОСОБА_4 , утримується матір'ю без відома батька. Батько не поінформований про місце її перебування, не має можливості підтримувати з нею зв'язок і не знає, у яких умовах проживає дитина, що викликає обґрунтоване занепокоєння за її безпеку, належне виховання та розвиток.
Враховуючи те, що дитина була насильно вилучена зі свого звичного, сталого соціального середовища та розлучена з батьком, створилася ситуація небезпеки для дитини, дитина налякана, перебуває у стані тривоги та емоційного напруження, що негативно впливає на її психологічний стан і відчуття безпеки. Така поведінка матері може мати довготривалі наслідки для емоційного відновлення дитини. Окрім того, дії матері спричинили у дитини сильний психоемоційний стрес.
Документально підтверджено, що єдиним центром життєвих інтересів малолітньої ОСОБА_4 є місце проживання разом з позивачем. Саме тут знаходиться її дім, офіційне місце проживання із самого народження, освітні заклади (школа), гуртки, друзі та постійний лікар.
Позивач, ОСОБА_1 , створив для дитини стабільне, безпечне та сприятливе середовище, що підтверджується численними позитивними характеристиками з освітніх та позашкільних закладів.
Натомість, відповідач, ОСОБА_2 , діяла всупереч інтересам дитини. її дії, зокрема самовільна, без згоди батька, зміна місця проживання дитини під викраденням, є прямим порушенням норм сімейного законодавства. Ба більше, подальше утримання дитини разом з матір'ю, є нічим іншим, як відчуженням дитини від батька, що, є формою психологічного насильства над дитиною.
Залишення дитини разом з матір'ю завдасть подальшої та, можливо, непоправної шкоди психічному здоров'ю дитини
Слід звернути увагу на те, що відповідно до довідки ОЗО «Баришівський ліцей» від 09.10.2025 року ОСОБА_4 навчається у 1-Б класі, тому дитину необхідно якнайшвидше повернути до освітнього процесу для забезпечення безперервності навчання, відновлення звичного режиму та стабільного соціального середовища, що є важливим для її гармонійного розвитку та психологічного благополуччя.
В разі проживання дитини із матір'ю, подальше виконання майбутнього рішення суду про позбавлення її батьківських прав може стати украй складним або навіть неможливим.
Суд вважає, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист прав позивача та інтересів дитини.
Згідно абз. 13 п. 23Правил перетинання державного кордону громадянами України (із змінами), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів Українивід 25 серпня 2010 р. № 724) передбачено, щовиїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. При цьому в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України особі чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 16-річного віку, приймається з урахуванням приналежності супроводжуючої особи до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів. Крім того, відповідно до п.п. 3 п. 4 Правил, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця під час пред'явлення рішення суду або органу опіки та піклування (районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі його утворення), сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади) або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав, у якому визначено (підтверджено) місце проживання дитини з одним із батьків, який має намір виїзду з дитиною або який уповноважив на це нотаріально посвідченою згодою інших осіб. Указом Президента України № 64/2022введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Таким чином, норми діючого законодавства надають право на виїзд за межі України дитині, яка не досягла 16-ти річного віку, у супроводі одного з батьків без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків. З огляду на те, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дитини, суд приходить до висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення позову шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 без згоди батька - ОСОБА_1 .
При цьому суд враховує, що такий захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами та не порушуватиме права ані батьків, ані дитини. Тоді як можливе вивезення дитини за кордон може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду.
Керуючись ст.ст. 149-153, 258-261, 353-355 ЦПК України, суд, -
Заяву представника заявника - ОСОБА_1 , адвоката Миколаєвої Юлії Володимирівни про забезпечення позову до подачі позовної заяви.
Забезпечити позов шляхом зобов'язання матері дитини - ОСОБА_2 :
- негайно передати дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем розташування навчального закладу (ОЗО «Баришівський ліцей), де навчається ОСОБА_4 , з можливістю проживання разом з її батьком - ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням у даній справі.;
- заборонити вчиняти будь-які дії, пов'язані зі зміною місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька ОСОБА_1 або дозволу суду;
- заборонити ОСОБА_2 або іншим особам, які діють за її дорученням, вивозити малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за межі України до набрання законної сили рішенням суду;
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання її суддею.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 15-ти днів з дня її складення відповідно до вимог, встановлених статтями 353-356 ЦПК України.
Повний текст ухвали суду складений та підписаний.
Суддя Баришівського районного суду Т. В. Чальцева