Справа № 600/4418/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк Олександр Петрович
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
10 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
В червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, вчинених на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року.
В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що на виконання рішення суду у даній справі Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області розраховано суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, яка складає 114082,30 грн. При цьому пенсійним органом було роз'яснено, що видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування пенсійних програм. Позивач не погоджується з такими діями пенсійного органу, здійсненими на виконання рішення суду, оскільки вважає, що виплата компенсації втрати частини доходів відбувається за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а тому, на його думку, відповідач не може ухилятись від виконання рішення суду з підстав відсутності коштів.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду, та зобов'язання вчинити дії у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії залишено без задоволення.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року у справі №600/4418/24-а в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, щодо відмови здійснити помісячний розрахунок ОСОБА_1 , нарахувати та виплатити на підставі Закону України «Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків виплати» компенсацію за втрату частини пенсії за весь час прострочення, у зв'язку із порушенням строку виплати частини основного розміру пенсії на виконання рішення суду у справі №600/35/24-а від 25.04.2024, з урахуванням окремої ухвали від 16.07.2024 за період з 01 лютого 2020 року по 31 липня 2024 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити помісячний розрахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків виплати», компенсацію за втрату частини пенсії за весь час прострочення, у зв'язку із порушенням строку виплати частини основного розміру пенсії на виконання рішення суду у справі №600/35/24-а від 25.04.2024, з урахуванням окремої ухвали від 16.07.2024, за період з 01 лютого 2020 року по 31 липня 2024 року.
21 травня 2025 року Чернівецьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по адміністративній справі №600/4418/24-а про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити помісячний розрахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків виплати», компенсацію за втрату частини пенсії за весь час прострочення, у зв'язку із порушенням строку виплати частини основного розміру пенсії на виконання рішення суду у справі №600/35/24-а від 25.04.2024, з урахуванням окремої ухвали від 16.07.2024, за період з 01 лютого 2020 року по 31 липня 2024 року.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 29 травня 2025 року №78219231 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №600/4418/24-а від 21 травня 2025 року, виданого Чернівецьким окружним адміністративним судом.
Після відкриття виконавчого провадження Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області листом від 10 червня 2025 року №2400-0802-5/21130 повідомлено державного виконавця про те, що на виконання рішення суду у справі №600/4418/24-а нараховано компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період 01 лютого 2020 року по 30 червня 2024 року, яка складає 114082,30 грн. Зазначену суму включено до Реєстру судових рішень та внесено відповідну інформацію. Разом з цим, джерелом фінансування виплат на виконання рішення суду у даній справі є кошти державного бюджету, а тому такі можуть бути виплачені Пенсійним фондом України після відповідного фінансування з Державного бюджету України.
Вказану інформацію також повідомлено позивачу листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 09 червня 2025 року №2658-2639/Д-27/8-2400/25.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Суд першої інстанції, приймаючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви, яка подана в порядку статті 383 КАС України, виходив з тих мотивів, що позивачем не надано суду доказів, що державним виконавцем використано всі передбачені чинним законодавством засоби щодо належного та повного виконання судового рішення, а відтак, звернення позивача із заявою в порядку ст. 383 КАС України до суду є передчасним.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що оскаржувана ухвала є незаконною та прийнятою з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року без змін.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 124, ч. 3 ст. 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, а обов'язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін. Якщо органи влади відмовляються виконувати чи затримують виконання судових рішень, гарантії статті 6, якими користується особа на час судової стадії розгляду, втрачають зміст.
Наслідком набрання законної сили рішенням суду є набуття цим рішенням, зокрема, ознак обов'язковості (що передбачає обов'язок його виконання усіма органами, організаціями та посадовими особами) та виконуваності (тобто забезпечення законом права особи на примусове виконання рішення). Іншими словами, законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що установлена рішенням наявність чи відсутність прав і фактів, на яких ці права ґрунтуються, є остаточною, а встановлені рішенням права та обов'язки підлягають беззаперечному здійсненню на вимогу правомочних осіб.
Згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що виконання судового рішення є невід'ємним складовим елементом права кожного на судовий захист; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом; держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абз. 3 п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012, перше речення абз. 2 п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012, перше речення абз. 8 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019, мотивувальна частина рішення № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) від 28.08.2020).
Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
З аналізу зазначених вище норм права вбачається, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований, у тому числі, і приписами ст.383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача.
Отже, застосування судом до суб'єкта владних повноважень приписів ст. 383 КАС України є можливим у разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими заявником.
Установлений діючим законодавством порядок виконання судових рішень визначає, що рішення суду може виконуватись у добровільному або примусовому порядку. Боржник може виконати рішення суду добровільно: з моменту набрання рішенням суду законної сили; до моменту надходження виконавчого листа до державного або приватного виконавця та відкриття виконавчого провадження.
Згідно із частиною четвертою статті 372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Таким законом в Україні є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно частини першої статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктами 1-5 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Частиною третьою статті 18 Закону №1404-VIII визначені права виконавця під час здійснення виконавчого провадження.
Відповідно до частини 6 статті 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Згідно з частинами 1, 2 статті 63 Закону України №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Таким чином, у випадку пред'явлення рішення суду до примусового виконання обов'язок щодо вчинення відповідних дій та вжиття заходів, спрямованих на належне виконання рішення суду, а також надання належної оцінки вчинюваних боржником дій при примусовому виконанні рішення суду, покладається на виконавця.
За усталеною судовою практикою звернення рішення суду до примусового виконання є обов'язковою передумовою для подання заяви в порядку статті 383 КАС України, оскільки повноваження щодо вчинення дій з примусового виконання рішення суду, зокрема і щодо перевірки його виконання, належать насамперед до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку наведеної статті є винятковим заходом, до якого позивач може вдатися, коли вичерпає всі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду (постанови Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №805/1458/17-а, від 27.06.2019 у справі №807/220/18; аналогічний підхід застосовано в ухвалах Верховного Суду від 05.07.2021 у справі №260/636/19, від 18.12.2020 у справі № 200/5793/20-а).
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 09.12.2021 у справі № 9901/235/20 зазначено, що визначені вимоги до заяви, яка подається відповідно до статті 383 КАС України, зокрема, надання інформації про день пред'явлення виконавчого листа до виконання та інформації про хід виконавчого провадження, не є формальними вимогами, а навпаки є важливою інформацією, яка дає можливість суду визначити, чи не є передчасним звернення стягувача до суду з такою заявою.
Указана стаття (383 КАС України) передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.
Вказане свідчить про те, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.
Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення.
Так, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов'язує суб'єкта владних повноважень його виконати. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України №1404-VIII «Про виконавче провадження» від 02.06.2016, і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
Суд зауважує, що повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.
Як встановлено судом, державним виконавцем 29.05.2025 відкрито виконавче провадження ВП №78219231з виконання виконавчого листа №600/4418/24-а від 21 травня 2025 року.
Станом на день розгляду судом заяви позивача в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України у матеріалах справи відсутні докази щодо закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 21 травня 2025 року №600/4418/24-а.
Тобто, станом на час звернення позивача до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України і по даний час існує відкрите виконавче провадження ВП №78219231 щодо виконання виконавчого листа від 04.03.2024 №1602/2025, що свідчить про існування у позивача можливості отримати реальне виконання рішення суду у межах процедури виконавчого провадження, у тому числі шляхом застосування державним виконавцем примусових заходів, визначених Законом України "Про виконавче провадження".
Враховуючи відсутність доказів вжиття державним виконавцем усіх передбачених чинним законодавством засобів щодо належного та повного виконання судового рішення, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що звернення позивача із заявою в порядку статті 383 КАС України до суду є передчасним через не здійснення у межах виконавчого провадження виконавчих дій з примусового виконання рішення.
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.