Номер провадження: 22-ц/813/3160/25
Справа № 522/17588/23
Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю. І.
Доповідач Назарова М. В.
07.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Одеська універсальна товарна біржа «Центр»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Мартинюк Юлії Сергіївни
на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2024 року, ухвалене Приморським районним судом м. Одеси у складі: судді Ковтун Ю.І. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Одеська універсальна товарна біржа «Центр» про визнання договору купівлі-продажу дійсним,
07 вересня 2023 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Одеська універсальна товарна біржа «Центр» про визнання договору купівлі-продажу дійсним, в якій просив: визнати дійсним договір № Н/98-0497 від 01.09.1998, укладений на Одеській універсальній товарній біржі «Центр» та зареєстрований Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 14.09.1998 під № кн. 295 пр., стр 128- р 263, за умовами якого ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , продала, а ОСОБА_1 купив квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 61,8 кв.м, яка складається з трьох кімнат, житловою площею 43,3 кв.м, а також кухні, туалету, ванної кімнати та коридору.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01.09.1998 між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № Н/98-0497, а саме квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 61,8 кв.м, яка складається з трьох кімнат, житловою площею 43,3 кв.м, а також кухні, туалету, ванної кімнати та коридору. Відповідно до п. 6 Договору, квартиру було продану за 10700 грн та зазначено, що ОСОБА_1 придбав право власності на квартиру з моменту укладення зазначеного договору і реєстрації його на біржі. Вказаний договір було укладено та зареєстровано на Одеській універсальній товарній біржі «Центр» в «Журналі реєстрації договорів по об'єктам нерухомості» за реєстраційним № Н/98-0497 від 01.09.1998. У подальшому договір був зареєстрований 14.09.1998 в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості під № 295пр, стор. 128 р 263.
Зазначений договір не було нотаріально посвідчено, оскільки, відповідач того не бажав, вважав достатнім посвідчення його на біржі, а в самому договорі № Н/98-0497 від 01.09.1998 зазначено, що реєстрація договору прирівнюється до нотаріального посвідчення. Позивач повідомив, що в силу своєї юридичної необізнаності він не знав про обов'язкове нотаріальне посвідчення правочинів при відчуженні нерухомості, тому не вважав за необхідне оформлювати правочини нотаріально. Правочин обома сторонами повністю виконаний: відповідачем були звільнені всі приміщення, передані ключі, він знявся з реєстрації за вказаною адресою. Ні заперечень, ні зауважень ніхто із сторін по правочину не заявляв. Позивач використовує квартиру протягом 25-ти років для постійного проживання, зареєстрований за вказаною адресою, регулярно оплачує комунальні платежі та утримує квартиру в належному санітарно-технічному стані. Позивач звернувся до нотаріальної контори із метою оформлення заповіту на цю квартиру, однак нотаріусом було відмовлено оскільки договір не відповідає нормам законодавства і договір № Н/98-0497 купівлі-продажу нерухомого майна від 01.09.1998 було укладено та зареєстровано Одеською товарною біржою «Центр» з порушенням вимог Закону України «Про товарну біржу». На даний час позивач не має можливості розпоряджатися квартирою на власний розсуд з причин, що не залежать від нього, оскільки дізнався, що чинне законодавство України передбачає нотаріальне посвідчення договорів, а також те, що біржа не повинна була посвідчувати правочину за участю неповнолітніх (а.с. 1-3).
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Одеська універсальна товарна біржа «Центр» про визнання договору купівлі-продажу дійсним відмовлено (а.с. 60-64).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 вважає оскаржуване рішення незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовані положення Закону України «Про товарну біржу» та ЦК УРСР 1963 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та помилково визначено пріоритет застосування до спірних правовідносин ЦК УРСР 1963 року над Законом України «Про товарну біржу», не застосовані норми матеріального права, які діяли на час виникнення правовідносин в частині набуття права власності на квартиру.
Зазначає, що оскільки за договором купівлі-продажу № Н/98-0947 від 01.09.1998 укладеного між сторонами була відчужена саме квартира, а не житловий будинок, відповідно такий договір не було необхідності посвідчувати нотаріально, як вимагав діючий на той момент закон лише щодо житлових будинків.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що договір купівлі-продажу квартири № Н/98-0947 від 01.09.1998 зареєстрований 14.09.1998 в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості за № 295 пр-стр № 263, а отже позивач набув право власності на зазначену квартиру та, відповідно, це є підтвердженням того, що сторони домовились відносно всіх істотних умов договору і відбулося повне виконання договору.
Суд не застосував висновки Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, що викладені в постанові від 25.03.2024 по справі № 336/6023/20 щодо відповідних положень Закону України «Про товарні біржі», ЦК УРСР 1963 року та пріоритетності їх застосування і частині необхідності нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу, що укладені на товарній біржі, та недійсності договору.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
В судове засідання сторони, які належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не з'явилися, що відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи. Зокрема, позивач ОСОБА_1 повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи у відповідності до вимог ч. 5 ст. 130 ЦПК України, оскільки його представник ОСОБА_3 отримала судову повістку на 07.10.2025 року в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 21.08.2025 о 22:37:14, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с. 103), відповідач ОСОБА_2 повідомлена відповідно до вимог п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки судова повістка, що направлена на її адресу повернулася до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 107зв.), третя особа Одеська універсальна товарна біржа «Центр» повідомлені відповідно до вимог п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки судова повістка, що направлена на їх адресу повернулася до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 105зв.). Крім того, від позивача в особі його представника надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача, підтримують апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що 01 вересня 1998 року між ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені та в інтересах ОСОБА_4 , і ОСОБА_5 , з однієї сторони та ОСОБА_1 з другої сторони, на Одеській універсальній товарній біржі «Центр» було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № Н/98-0497, відповідно до умов якого ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені та в інтересах ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , продала, а ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 61,8 кв.м, яка складається з трьох кімнат, житловою площею 43,3 кв.м, а також кухні, туалету, ванної кімнати та коридору (а.с. 5-6зв.).
Згідно з п.6 Договору квартира продана з торгів за 10700 гривень, які отримані продавцем після підписання договору (а.с. 5 зв.).
З вказаного Договору вбачається, що його від імені продавця підписано неповнолітньою ОСОБА_5 з відміткою: мовою документу «Дочь расписалась с моего согласия» (а.с. 6).
Вказаний договір купівлі-продажу зареєстрований в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 14.09.1998 під № 295пр - стор. 128 - р№ 263, при що свідчить штамп на зворотному боці оригіналу договору (а.с. 6зв.).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу нерухомого майна № Н/98-0497 від 01 вересня 1998 року не відповідає правовим нормам законодавства, які діяли на час укладення та реєстрації цього Договору, були порушені вимоги Цивільного кодексу Української PCP (1963 року), статей 1, 5, 8, 15 Закону України «Про товарну біржу», спірний договір нотаріально посвідчений не був, а також враховуючи, що такий підписаний неповнолітньою особою, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу дійсним (а.с. 64).
Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може.
Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з статтею 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
З огляду на зазначені норми та враховуючи, що правочин за своїм змістом та формою має відповідати вимогам законодавства, чинним на момент його укладення, у справі, що переглядається, мають бути застосовані положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК України в редакції 1963 року.
Згідно статті 47 ЦК України в редакції1963 року, нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.
За змістом статей 128,153 ЦК України 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 224 ЦК України 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.
У статті 9 Закону України «Про товарну біржу», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що член товарної біржі має право сам або через свого представника здійснювати біржові операції на біржі та одержувати за це винагороду.
Згідно з частин другої, четвертої статті 15 Закону України «Про товарну біржу» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
За правилом статті 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 травня 2020 року у справі № 661/3706/17 (провадження № 61-37644св18).
У постанові від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23) об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що «у статті 227 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод було обов'язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку. ЦК Української РСР не передбачалося обов'язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, у тому числі у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року в справі № 904/4573/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 4 вересня 2019 року в справі № 903/729/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17 (провадження № 61-9101св21))».
Крім того, у вказаній постанові об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виклала висновок про те, що «на рівні ЦК Української РСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. У частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК Української РСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі. Спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227ЦК Української РСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин))) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі».
На час укладення договору купівлі-продажу квартири, 01 вересня 1998 року, сторони правочину не були обізнані про те, що правочин купівлі-продажу нерухомого майна, у відповідності до ст. 47 ЦК України (в ред. 1963 року) підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки на той час був чинним Закон України «Про товарну біржу», відповідно до ст. 15 якого, правочини, зареєстровані на біржі, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягали.
Колегія суддів вважає, що сторони договору купівлі-продажу усі вимоги договору виконали, ніяких претензій щодо передачі майна не було, та сторонами правочину один до одного будь-які інші претензії не пред'являлися. Державна реєстрація договору купівлі-продажу проведена Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості.
При цьому, реєстрація в Одеському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості за ОСОБА_1 права власності на квартиру, придбану на підставі договору купівлі-продажу від 01 вересня 1998 року, зареєстрованого на товарній біржі, а не нотаріусом, не суперечила чинному законодавству.
Ураховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що оскільки договір купівлі-продажу укладено сторонами за їх взаємною згодою, вони виконали всі умови договору, зареєстрували договір у Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості, то на підставі статтей 128, 153 ЦК УРСР та ст. 49 Закону України «Про власність» ОСОБА_1 набув права власності на квартиру.
Суд першої інстанції помилково ототожнив вжите у статті 227 ЦК Української РСР поняття «жилий будинок» з квартирою, яка була предметом договору № Н/98-0497 від 01 вересня 1998 року, укладеного сторонами в цій справі. Крім того, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин статтю 220 ЦК України, оскільки зазначена норма набула чинності після укладення договору купівлі-продажу від 01 вересня 1998 року, тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Також колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо підписання угоди неповнолітньою особою, оскільки відповідно ч. 1 ст. 13 ЦК Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) неповнолітні віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років вправі укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників.
З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення спірного договору (01 вересня 1998 року) ОСОБА_5 було 15 років ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , і сторонами договору були як члени біржі ОСОБА_2 як продавець та ОСОБА_1 як покупець, при цьому продавець діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . За таких обставин підписання оспорюваного договору матір'ю та дитиною не суперечить вимогам ч. 1 ст. 13 ЦК Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За встановлених обставин, оскільки при укладенні договору купівлі-продажу квартири сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, який зареєстровано на Одеській універсальній товарній біржі «Центр» 01 вересня 1998 року, та право власності ОСОБА_1 на квартиру зареєстровано в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 14 вересня 1998 року під № 295пр-стр128-з263, та після укладення договору позивач користується квартирою, колегія суддів доходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання дійсним договору № Н/98-0497 від 01 вересня 1998 року квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 61,8 кв.м, житловою площею 43,3 кв.м, яка складається з трьох кімнат, а також кухні, туалету, ванної кімнати та коридору, укладеного між ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 на Одеській універсальній товарній біржі «Центр», зареєстрований у Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості, про що 14 вересня 1998 року у реєстровій книзі зроблено запис № 295пр-стр128-з263.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, абз. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване заочне рішення - скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.
Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 задовольнити.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Одеська універсальна товарна біржа «Центр» про визнання договору купівлі-продажу дійсним задовольнити.
Визнати дійсним договір № Н/98-0497 від 01 вересня 1998 року квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 61,8 кв.м, житловою площею 43,3 кв.м, яка складається з трьох кімнат, а також кухні, туалету, ванної кімнати та коридору, укладений між ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 на Одеській універсальній товарній біржі «Центр», зареєстрований у Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості, про що 14 вересня 1998 року у реєстровій книзі зроблено запис № 295пр-стр128-з263.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 07 жовтня 2025 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.А. Коновалова
В.В. Кострицький