10 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/6261/24 пров. № А/857/6314/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі №500/6261/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
суддя в 1-й інстанції - Подлісна І. М.,
час ухвалення рішення - 20 грудня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення - 23 грудня 2024 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просила визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №192050002110, вих.№23856/03-16 від 26 вересня 2024 року про відмову у переведенні на інший вид пенсії та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перевести її на пенсію за віком згідно з Законом України «Про державну службу» з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії від 18 вересня 2024 року №552/5/19-00-10-31 та №551/5/19-00-10-31, виданих ГУ ДПС у Тернопільській області.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №192050002110, вих.№23856/03-16 від 26 вересня 2024 року про відмову в переведенні на інший вид пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення на інший вид пенсії з врахуванням стажу державної служби ОСОБА_1 з періодами роботи посадових осіб на посадах державної податкової інспекції, в період перебування на яких були присвоєні спеціальні звання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що основним критерієм, який визначає підстави для зарахування того чи іншого періоду роботи особи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу. Зазначає, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, у період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ. Вказує, що посадові особи органів податкової служби, які мають спеціальне звання, Законом №3723-ХІІ та нормативно-правовими актами КМУ не віднесені до відповідних категорій посад державних службовців. Таким чином, вважає, що дії пенсійного органу є правомірними та підстави для задоволення позову відсутні. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальне звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватись до стажу державної служби. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Пенсія позивачу призначена відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
18 вересня 2024 року позивач звернулася із заявою про переведення на інший вид пенсії, а саме: згідно із Законом України “Про державну службу», до якої було додано:
1) довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії особи, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби №552/5/19-00-10-31 від 18 вересня 2024 року;
2) довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця №551/5/19-00-10-31 від 18 вересня 2024 року.
Однак у відповідь супровідним листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №1900-0204-8/47734 від 01 жовтня 2024 року позивач отримав винесене за принципом екстериторіальності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №23856/03-16 від 26 вересня 2024 року, яким відмовлено позивачу в переведенні на пенсію за віком згідно з Законом України “Про державну службу», оскільки, на думку відповідача, не виконані вимоги Закону №889 та довідки про заробітну плату від 18 вересня 2024 року не відповідають Постанові Кабінету міністрів України від 12.07.2024 №823 “Про внесення змін до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб» змін до Порядку №622.
Зокрема, в оскаржуваному рішенні відповідач зазначає, що до стажу державної служби для визначення права на пенсію не зараховано період роботи в Державній податковій службі, наче б то, оскільки відповідно до Закону №889 його дія не поширюється на працівників, яким присвоюються спеціальні звання.
Натомість згідно з відомостями трудової книжки позивача вона працювала серед іншого:
- з 1979 року - на посадах економіста, інспектора бюджету Бережанського райфінвідділу;
- з 1985 року - на посадах інспектора-ревізора Бережанського райфінвідділу;
- з 1993 року - переведена на посаду головного податкового інспектора держаної податкової служби (Бережанський район);
- у 1993 році - присвоєно звання інспектора податкової служби І рангу;
- 15 лютого 1995 року - прийнято присягу державного службовця;
- з 1996 року у зв'язку із численними реорганізаціями та трансформаціями контролюючого орану переводилась на відповідні посади Бережанської ДПІ, ДПА, Бережансько-Підгаєцької міжрайонної ДПА;
- з 2002 року - на посаді головного державного податкового ревізора інспектора Бережанської ДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області, та присвоєно звання радника податкової служби 3 рангу;
- у 2008 році - присвоєно звання радника податкової служби 2 рангу;
- у 2013 році - у зв'язку з реорганізацією, переведено до Бережанського відділення Козівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області, присвоєно 12 ранг державного службовця;
- у 2014 - присвоєно звання радник державної податкової та митної справи ІІ рангу;
- у 2016 - переведено у Бучацьку ДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області;
- у 2017 - переведено у ГУ ДФС у Тернопільській області;
- у 2019 - присвоєно 5 ранг державного службовця;
- 24 грудня 2020 року - звільнено з державної служби у зв'язку з ліквідацією ГУ ДПС у Тернопільській області.
Тобто, ще до 2016 року понад 20 років позивач працювала на посадах в органах Державної податкової служби, що визнається Відповідачем.
Відтак позивач вважає, що на час звернення із заявою про переведення на інший вид пенсії, вона дотримала всі умови щодо стажу державної служби та щодо віку і страхового стажу, а також надала належно оформлені довідки про складові заробітної плати для визначення розміру пенсії, а відтак рішення Відповідача щодо відмови в переведенні на пенсію відповідно до Закону України “Про державну службу» є протиправним, що й стало підставою для звернення до суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України м. Києві №192050002110, вих.№23856/03-16 від 26 вересня 2024 року про відмову позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України від «Про державну службу» є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки всі періоди роботи (служби) позивача підлягають зарахуванню до стажу державної служби, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення на інший вид пенсії з врахуванням стажу державної служби з періодами роботи посадових осіб на посадах державної податкової інспекції, в період перебування на яких були присвоєні спеціальні звання. Разом з тим, переведення позивача ще не проведено і спір з приводу застосування довідок про складові заробітної плати, на даний час відсутній, а тому в цій частині позовних вимог відмовлено.
Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 №1058-IV (далі Закон №1058), який набрав чинності 01 січня 2004 року.
За змістом ст.1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, визначаються Законом України "Про державну службу" №889-VIII від 10 грудня 2015 року, який набрав чинності 01 травня 2016 року.
Відповідно до ст.90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Починаючи з 28 грудня 1993 року (дати набрання чинності Законом України №3723-XII від 16 грудня 1993 року) і до 01 травня 2016 року (дати набрання чинності Закону №889-VIII), визначення загальних засад діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, регулювалось Законом України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 1993 року.
Умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 93, передбачені розділом XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №889-VIII.
Згідно з п.2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №889-VIII з 01 травня 2016 втратив чинність Закон України "Про державну службу" №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
За змістом п.10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 1993 та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 1993 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №889 передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 1993 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 1993 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Колегія суддів зазначає, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 93 №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 04 квітня 2018 року у зразковій справі №822/524/18, а також у постановах від 01 грудня 2020 року у справі №466/6057/17, від 16 грудня 2021 року у справі №538/804/17, від 22 червня 2021 року у справі №308/67/17, від 29 вересня 2022 року у справі №234/6967/17 та від 29 листопада 2022 року у справі №431/991/17.
Згідно з ч.1 ст.37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 1993 року на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За змістом ч.3 ст.45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 №622 затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі Порядок №622).
Відповідно до п.4 Порядку №622 пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби; розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 р. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні; у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 року, середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 року на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому, для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 року, а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 року на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 року як за повний місяць; матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.
За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п'ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 року, за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у спірні періоди роботи працювала в органах державної податкової служби, зокрема відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 15 липня 1979 року встановлено, що позивачка працювала:
- з 1979 року - на посадах економіста, інспектора бюджету Бережанського райфінвідділу;
- з 1985 року - на посадах інспектора-ревізора Бережанського райфінвідділу;
- з 1993 року - переведена на посаду головного податкового інспектора держаної податкової служби (Бережанський район);
- у 1993 році - присвоєно звання інспектора податкової служби І рангу;
- 15 лютого 1995 року - прийнято присягу державного службовця;
- з 1996 року у зв'язку із численними реорганізаціями та трансформаціями контролюючого орану переводилась на відповідні посади Бережанської ДПІ, ДПА, Бережансько-Підгаєцької міжрайонної ДПА;
- з 2002 року - на посаді головного державного податкового ревізора інспектора Бережанської ДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області, та присвоєно звання радника податкової служби 3 рангу;
- у 2008 році - присвоєно звання радника податкової служби 2 рангу;
- у 2013 році - у зв'язку з реорганізацією, переведено до Бережанського відділення Козівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області, присвоєно 12 ранг державного службовця;
- у 2014 - присвоєно звання радник державної податкової та митної справи ІІ рангу;
- у 2016 - переведено у Бучацьку ДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області;
- у 2017 - переведено у ГУ ДФС у Тернопільській області;
- у 2019 - присвоєно 5 ранг державного службовця;
- 24 грудня 2020 - звільнено з державної служби у зв'язку з ліквідацією ГУ ДПС у Тернопільській області.
З наведеного вище вбачається, що стаж роботи позивача в органах Державної податкової служби за вказаний період становить понад 20 років.
Колегія суддів зазначає, що спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04 грудня 1990 року №509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон №509-XII), а з 12 серпня 2012 року - Податковий кодекс України.
За змістом ст.4 Закону №509-XII державна податкова адміністрація України, якій за змістом частин другої, третьої цієї статті підпорядковані державні податкові адміністрації в областях, а їм, у свою чергу, - відповідні державні податкові інспекції, є центральним органом виконавчої влади. Посадовою особою органу державної податкової служби за правилами статті 15 Закону №509-XII може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом державної податкової служби.
Правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, Законом №509-XII, а в частині, що не регулюється ним, - Законом №3723-ХІІ.
Згідно зі ст.6 Закону №509-XII видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету. При цьому, Законом №509-XII не було врегульовано питання пенсійного забезпечення посадових осіб державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, тому при вирішенні таких питань підлягають застосуванню положення статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Крім того, п.342.4 ст.342 ПК України передбачає, що посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
Відповідно до абз.1,2 п.344.1 ст.344 ПК України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України Про державну службу незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, посадові особи державної податкової служби, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже, перебувають на державній службі та є державними службовцями.
За змістом п.6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року №229 стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про державну службу від 10 грудня 2015 №889-VIII.
Згідно з п.8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності вказаним Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах необхідно керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у 1995 року прийняла присягу державного службовця, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), що їй присвоювались відповідні ранги державних службовців та спеціальні звання за наслідками атестації.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України м. Києві №192050002110, вих.№23856/03-16 від 26 вересня 2024 року про відмову позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України від «Про державну службу» є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки всі періоди роботи (служби) позивача підлягають зарахуванню до стажу державної служби, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення на інший вид пенсії з врахуванням стажу державної служби з періодами роботи посадових осіб на посадах державної податкової інспекції, в період перебування на яких були присвоєні спеціальні звання.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Крім того, колегія суддів зазначає, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі №500/6261/24 в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується в апеляційному порядку, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі №500/6261/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді С. М. Кузьмич
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 10 жовтня 2025 року.