10 жовтня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/1720/25-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши клопотання військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - військова частина НОМЕР_2 та військова частина НОМЕР_3 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 з 05.11.2020 р. по 29.06.2022 р. та у військовій частині НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_1 з 01.07.2022 по 18.09.2023 р., а також всіх належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет станом на 01.01.2020 р., 01.01.2021 р., 01.01.2022 р., 01.01.2023 р. за кожним роком проходження служби відповідно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за періоди проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 з 05.11.2020 р. по 29.06.2022 р. та у військовій частині НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_1 з 01.07.2022 по 18.09.2023 р., всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет» станом на 01.01.2020 р., 01.01.2021 р., 01.01.2022 р., 01.01.2023 р. за кожним роком проходження служби відповідно;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка виражалася у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 за періоди проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 з 05.11.2020 р. по 29.06.2022 р. та у військовій частині НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_1 з 01.07.2022 по 18.09.2023 р., індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію доходів населення», Порядку проведення індексації доходів населення, затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за періоди проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 з 05.11.2020 р. по 29.06.2022 р. та у військовій частині НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_1 з 01.07.2022 по 18.09.2023 р. індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2018 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 29 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 18 березня 2023 року повернуто позивачеві; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі (в частині заявлених позовних вимог за період з 05 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; задоволено клопотання позивача та залучено до участі у цій справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - військову частину НОМЕР_2 та військову частину НОМЕР_3 , яким встановлено строк для надання пояснень щодо позову та відзиву.
Таким чином, суд розглядає дану справу в межах періоду виплати позивачу грошового забезпечення за період з 05 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року.
До суду від представника військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, яке обґрунтовано тим, що до спірних у даній справі відносин підлягають застосуванню положення статті 233 Кодексу законів про працю України, які визначають тривалість строку звернення до суду з позовом про стягнення недоплачених сум грошового забезпечення, належних працівнику при звільнені. Разом з цим до норм статті 233 Кодексу законів про працю України було внесені зміни, які набрали чинності 19 липня 2022 року, і якими було встановлено тримісячний строк на оскарження дій щодо виплати працівнику належних сум при звільненні. Вказано, що виключення позивача зі списків особового складу та звільнення його з військової служби мало місце 18 вересня 2023 року. Натомість з даним позовом позивач звернувся до суду лише у квітні 2025 року, тобто із значним пропуском тримісячного строку.
Крім цього, представником військової частини НОМЕР_2 подано до суду пояснення, в яких, серед іншого, також міститься прохання про залишення позову без розгляду.
Вказане суд розцінює як клопотання про залишення позову без розгляду.
Так, обґрунтовуючи заявлене клопотання, представник військової частини НОМЕР_2 посилається на те, що позивач був виключений з списків особового складу та звільнений з військової частини НОМЕР_2 у зв'язку з переведенням 29 червня 2022 року. Тобто, враховуючи положення частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, представник військової частини НОМЕР_2 вважає, що позивач мав звернутись до суду з цим позовом у строк до 29 липня 2022 року включно. Відповідно, звернення до суду з цим позовом лише у квітні 2025 року свідчить про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Розглянувши клопотання військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 про залишення позову без розгляду, перевіривши матеріали справи, суд зазначає таке.
Строки звернення до адміністративного суду встановлені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, положення наведеної норми допускають при вирішенні справ в порядку адміністративного судочинства застосування строків, визначених не тільки Кодексом адміністративного судочинства України, а й іншими законами.
Водночас положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
При цьому під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
19.07.2022 року набрав чинності Закон України від 01.07.2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), згідно з яким, частина перша і друга статті 233 КЗпП України діють у новій редакції. Зокрема, відповідно до статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Згідно з новою редакцією статті 234 Кодексу законів про працю України (після внесення до неї змін Законом №2352-ІХ) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Тобто, на момент звернення позивача до суду із цим позовом уже діяла редакція частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка передбачала, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Поряд з цим суд зауважує, що Закон №2352-IX не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі. Закон №2352-IX поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, тобто з 19 липня 2022 року.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.99 №1-рп/99, від 13.05.97, №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Як вбачається з матеріалів даної справи, предметом спору в ній є протиправні, на думку позивача, дії відповідача щодо невірного розрахунку грошового забезпечення за період з 05 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року, у тому числі й індексації грошового забезпечення. Тобто, на час спірного в даній справі періоду діяла норма частина другої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, яка передбачала, що строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Про вказане наголошувалося судом і в ухвалі від 29 квітня 2025 року, якою відкрито провадження у цій справі і в якій зазначено, що спірні правовідносини, які виникли до 19 липня 2022 року (тобто, з 05 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року) не обмежуються будь-яким строком на звернення до суду.
З огляду на викладене та беручи до уваги те, що спірні правовідносини виникли до 19 липня 2022 року, то відсутні підстави для застосування положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України із змінами, внесеними Законом України №2352-IX від 01 липня 2022 року, які набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Тому помилковими є доводи військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Крім цього, суд вважає помилковими посилання військової частини НОМЕР_2 на положення частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, адже згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, норми статті 233 КЗпП України є нормами матеріального права, які визначають строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказані норми поширюють свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. Верховний Суд наголосив, що чіткою та передбачуваною є позиція щодо необхідності застосування приписів статті 233 КЗпП України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі.
Отже, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відтак, клопотання військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 про залишення позовної заяви без розгляду є безпідставними, а тому суд відмовляє в їх задоволенні.
Керуючись статтями 122, 240, 241, 248, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні клопотань військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - військова частина НОМЕР_2 та військова частина НОМЕР_3 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.П. Лелюк