Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
09 жовтня 2025 року справа №520/12259/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління національної поліції в Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ НП України в Харківській області), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 18 грудня 2018 року по 29.04.2024, але не більше шести місяців, у сумі 65670 (шістдесят п'ять тисяч шістсот сімдесят) грн 42 коп;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 18.12.2018 по 29.04.2024, але не більше шести місяців, у сумі 65670 (шістдесят п'ять тисяч шістсот сімдесят) грн 42 коп.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що ОСОБА_1 звільнений зі служби в Національній поліції України 18.12.2018. Після звільнення позивачу стало відомо про те, що грошове забезпечення позивача за період з 07.11.2015 по 01.11.2017 не було проіндексовано, внаслідок чого позивач звернувся у судовому порядку за захистом своїх прав. Головне управління Національної поліції в Харківській області на виконання рішення суду у справі №520/24446/23 перераховано позивачу індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки за 2017 року на суму 11 166,16 грн. 29.04.2024, однак, відповідна сума повинна була бути сплачена йому при звільненні 18.12.2018, у чому вбачається порушення ст.116 КЗпП України.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Відповідач за допомогою системи «Електронний суд» 31.07.2025 було надано пояснення, в яких просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у поясненні.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Харківській області.
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 18.12.2018 №327о/с позивача звільнено зі служби за власним бажанням з 18.12.2018.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 по справі №520/24446/23, яке набрало законної сили 19.12.2023, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено. Зокрема, зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015 року по 01.11.2017 року. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017 року (23 дні).
Належний перерахунок в загальній сумі 11 166,16 грн на виконання рішення суду відповідач виплатив лише 29.04.2024, що підтверджено банківською випискою про зарахування грошових коштів на рахунок позивача.
При цьому, під час вищевказаної виплати відповідач не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Предметом даної справи є наявність чи відсутність у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» від 01.07.1949 № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Відповідно до статті 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями статті 117 КЗпП України у редакції, що була чинна до 19.07.2022, обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, що набула чинності після 19.07.2022 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі по тексту -Закон України № 2352-IX), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За приписами частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Приписами статті 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Системний аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону України № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону України № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України(у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України(у новій редакції Закону України № 2352-IX).
Такий підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 04.09.2024 у справі №359/1316/22.
Суд звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
У постанові від 01.05.2024 у справі №140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних відносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у даній справі, є 18.12.2018 - дата звільнення позивача.
Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отже спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 18.12.2018 (дати звільнення позивача) до 25.12.2023 (виплата заборгованості), а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України №2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Період з 18.12.2018 до 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то суд зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абзацу другого пункту сьомого Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи викладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період.
При цьому, звертаючись до суду із даним позовом позивач просить стягнути середній заробіток в межах шести місяців.
Як зазначалось, днем звільнення позивача за власним бажанням є 18.12.2018. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є жовтень 2018 року (31 календарних днів) та листопад 2018 року (30 календарний день).
Згідно довідки від 14.08.2023 №545, грошове забезпечення позивача за два повних місяці служби перед звільненням (за жовтень - листопад 2018 року) становить 22 131,86 грн (11 065,92 грн + 11 065,94 грн), тобто середньомісячна заробітна плата позивача складає 11 065,93 грн ((11 065,92 грн + 11 065,94 грн)/2).
Так, у жовтні 2018 року та листопаді 2018 року було 61 день, отже середньоденна заробітна плата позивача за два повних місяці служби склала 362,82 грн (22 131,86 грн/61).
Як вже зазначалося судом, позивач у даній справі просить стягнути середній заробіток в межах шести місяців, тобто застосувати лише редакцію статті 117 КЗпП України з 19.07.2022.
Суд звертає увагу на те, що 6 місяців у періоді з 19.07.2022 по 18.01.2023 становить 184 дні.
Відтак, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (184 календарних дні) становить 66 758,88 грн (362,82 грн х 184 дні), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
За таких обставин суд вважає помилковими арифметичні розрахунки позивача щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача буде стягнення на його користь 66 758,88 грн, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше 6 місяців.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позовної заяви.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вулиця Жон Мироносиць, будинок 13, місто Харків, Харківська область, Харківський р-н, 61002, код ЄДРПОУ: 40108599) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 18.12.2018 по 29.04.2024, але не більше шести місяців, у сумі 66 758 (шістдесят шість тисяч сімсот п'ятдесят вісім) грн 88 коп.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 18.12.2018 по 29.04.2024, але не більше шести місяців, у сумі 66 758 (шістдесят шість тисяч сімсот п'ятдесят вісім) грн 88 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області (код ЄДРПОУ: 40108599) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено 09.10.2025.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА