08 жовтня 2025 року Київ справа №754/9486/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Деснянського районного суду м. Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу державної служби позивача період строкової служби в Радянській Армії з 03.06.1977 р. по 04.06.1979 р. (2 роки 2 дні) та не зарахований страж у розмірі 1 місяць 15 днів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перевести позивача з 20.07.2022 р. з призначеної пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не зараховував позивачу до стажу державної служби період його строкової служби в Радянській Армії з 03.06.1977 р. по 04.06.1979 р. Як наслідок, відповідач протиправно відмовив позивачу у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21.10.2022 адміністративну справу передано до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2023 адміністративну справу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними матеріалами справи.
Відповідач у відзиві проти позову заперечив, зазначивши, що позивачу відмовлено у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв'язку з відсутністю необхідного стажу державної служби.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 залучено до участі у справі в якості співвідповідача (відповідач-2) Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Відповідач-2 у відзиві проти позову заперечив у поданому до суду відзиві на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 від 19.08.2008.
З 02.04.2014 позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та продовжував працювати на державній службі.
Наказом Держатомрегулювання від 09.06.2022 позивач звільнений з займаної посади у зв'язку з виходом на пенсію.
20.07.2022 позивач звернувся до відповідача з заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення № 930030892182 від 20.07.2022, яким відмовлено позивачу у переведенні його з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію згідно Закону України «Про державну службу».
Про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області рішення № 930030892182 від 20.07.2022 позивача повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 26.07.2022 р. № 2600-0206-8/88069.
Як вбачається з рішення №930030892182 від 20.07.2022 відповідачем-2 відмовлено позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв'язку з відсутністю необхідного стажу державної служби. Зокрема відповідачем-2 вказано, що стаж державної служби позивача станом на 01.05.2016 (з 06.07.2007 по 30.04.2016) становить 08 років 08 місяців 10 днів, загальний стаж державної служби з 06.07.2007 по 26.06.2022 становить 16 років 10 місяців 02 дні.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Позивач вважає, що відповідача протиправно не зарахував до стажу державної служби період його строкової служби в Радянській Армії з 03.06.1977 по 04.06.1979.
Судом встановлено, що період строкової служби ОСОБА_1 в Радянській Армії з 03.06.1977 по 04.06.1979 підтверджується наявними в матеріалах справи копіями трудової книжки та військового квитка № НОМЕР_2 , та відповідачами не оспорюється.
Отже спірним у даній справі є лише правомірність зарахування строкової служби ОСОБА_1 в Радянській Армії з 03.06.1977 по 04.06.1979 до стажу державної служби.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ), «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (чинного до 01.05.2016,) (далі - Порядок № 283), Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229 (далі - Порядок № 229), постановою Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 (далі - Постанова № 25-1).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
01.05.2016 набув чинності Закон № 889-VIII, згідно ч.2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до ст.90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону № 3723-ХІІ.
Так, відповідно до п.10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Порядком № 283, чинним до 01.05.2016 р., були визначені посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Пунктом 4 Порядку № 283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 229 (чинний), до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Також, згідно з п. 2 Порядку № 283 до стажу державної служби включається час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях. Наведене також кореспондується зі ст. 2 Закону України «Про державну службу».
З урахуванням наведено суд приходить до висновку, що період служби позивача в Радянській Армії з 03.06.1977 р. по 04.06.1979 р. повинен бути включений до загального стажу державної служби.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 620/4900/22.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що є обґрунтованими та підлягають задоволенню позовні вимоги в частині:
- скасування рішення № 930030892182 від 20.07.2022 про відмову у переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;
- зобов'язання зарахувати до стажу державної служби позивача період строкової служби в Радянській Армії з 03.06.1977 по 04.06.1979 .
Водночас, стосовно вимог про зобов'язання відповідачів перевести позивача з 20.07.2022 з призначеної пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що в даному випадку відповідачам під час прийняття рішення про переведення позивача з призначеної пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» необхідно перевірити дотримання позивачем усіх інших визначених законом умов щодо призначення пенсії та прийняти рішення з урахуванням оцінки суду у даній справі.
Таким чином позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду сплачено судовий збір в розмірі 992,40 грн.
Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 496,20 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 930030892182 від 20.07.2022 р., яким відмовлено ОСОБА_1 у переведенні його з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію згідно Закону України «Про державну службу».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10; код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) період строкової служби в Радянській Армії з 03.06.1977 по 04.06.1979.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі 496,20 грн (чотириста дев'яносто шість гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд.10; код ЄДРПОУ 13814885).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.