ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" жовтня 2025 р. справа № 300/5276/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання до вчинення певних дій, -
Адвокат Биченко А.О., в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 12.07.2025 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 за період з 29.01.2020 по 12.07.2025 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ на 1 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу при звільненні виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ на 1 січня 2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ на 1 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність Військову частину НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01.03.2018 по 12.07.2025 із врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 12.07.2025, з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, з урахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та 12.07.2025 був виключений із списків військової частини. При цьому, на думку представника позивача, за період проходження військової служби відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено грошове забезпечення, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік 2023 рік із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році, а також не нараховано та не виплачено індексації грошового забезпечення за період проходження служби, починаючи з 01.12.2015 по 12.07.2025. Як наслідок, позивач вважає, що одноразову грошову допомогу при звільненні також виплачено у заниженому розмірі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
14.08.2025 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву із викладеними запереченнями проти позову. Зокрема, представник відповідача у відзиві зазначив про відсутність підстав застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. На думку відповідача, військовою частиною НОМЕР_1 правомірно здійснено обчислення та виплату ОСОБА_1 під час проходження ним військової служби з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018. Також вказано, що одноразова грошова допомога у разі звільнення ОСОБА_1 нарахована та виплачена в повному обсязі 22.07.2025. Крім того, виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки були проведені військовою частиною НОМЕР_1 у відповідності до вимог чинного законодавства України. Щодо вимог про нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін із застосуванням січня 2008 року, то відповідач зазначив, що доводи позивача про необхідність застосування у даних правовідносинах базового місяця для індексації січень 2008 є необґрунтованими. При цьому, підтверджено, що в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 рік індексація грошовою забезпечення з використанням базового місяця для розрахунку індексу споживчих цін - січень 2008 не проводилась. Крім того, наголошено що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 у Міністерстві оборони не було. Також відмічено і те, що підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2023 по 12.07.2025 відсутні, оскільки не проведення індексації грошового забезпечення здійснено з урахуванням діючих норм законодавства. Крім того, відповідач вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 30-50).
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, встановив наступне.
ОСОБА_1 згідно з відомостями військового квитка серії НОМЕР_2 проходив військову службу військовій частині НОМЕР_1 , зокрема й у період з грудня 2015 року (а.с. 17-20).
При цьому, згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.07.2025 №193, позивач виключений зі списків військової частини НОМЕР_1 (зв. ст. а.с. 14). Вказане також підтверджується відповідною відміткою у військовому квитку позивача (зв. ст. а.с. 18) та відомостями грошового атестата (а.с. 15).
Позивач вважає, що при звільненні йому не виплачено у повному обсязі все належне грошове забезпечення, тобто не проведено з ним повного розрахунку в частині всіх належних йому виплат, а тому його представник звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Також статтею 65 Основного Закону передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частинами 2, 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України 30.08.2017 прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі - Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018.
Згідно з пунктом 2 цієї постанови, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Кабінет Міністрів України 21.02.2018 прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постанова №103 набула чинності 24.02.2018.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 в справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704. Указане судове рішення залишене без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022.
Таким чином, з 29.01.2020 в законодавстві була відсутня норма, яка б передбачала обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Тобто, з 29.01.2020 використання при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців такого показника як встановлений законом на 01.01.2018 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб суперечить чинному законодавству.
Суд звертає увагу, що Верховним Судом сформовано висновок щодо застосування пункту 4 Постанови №704, зокрема у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 28.02.2023 у справі №380/18850/21, від 23.05.2023 у справі №380/22021/21 зазначено про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови №704 у редакції до 24.02.2018, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103. Так, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, з 01.02.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів».
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (надалі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).
Враховуючи, що пунктом 6 Постанови №103 були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 і ці зміни визнані судом протиправними і скасовані, при цьому після визнання судом протиправними і скасування вказаних змін Кабінет Міністрів України не прийняв іншого нормативного акту щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, застосуванню підлягає редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення до неї змін пунктом 6 Постанови №103.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню пункт 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 за №870, згідно якого визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом, і дія акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи про його скасування, оскільки Постановою №103 не визнано такою, що втратила чинність та не скасовано Постанову №704, а внесено зміни до окремих положень вказаного нормативного акта, зокрема й викладено в новій редакції пункт 4, і внесення таких змін визнано судом незаконним.
Суд звертає увагу, що відповідно до вимог статті 129-1 Конституції України, частини 1 статті 14, статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду (частина 2 статті 265 КАС України).
Отже, з 29.01.2020 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704, у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2017 (надалі - Закон №1774-VІІІ), встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Відтак, після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Крім того, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Таким чином, згідно з Постановою №704 та положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VІІІ розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням як складових грошового забезпечення є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.
Редакція законів України про Державний бюджет на 2020-2023 роки свідчить про зміни в розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону їх поступового збільшення.
Так, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» передбачено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2019 встановлено у сумі 1 921,00 грн.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020 встановлено у сумі 2 102,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 встановлено у сумі 2 270,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 встановлено у сумі 2 481,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» передбачено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2023 встановлено у сумі 2 684,00 грн.
Отже, в спірних правовідносинах з початком календарного року відбуваються зміни в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону його збільшення.
Таким чином, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у ОСОБА_1 як особи з числа військовослужбовців у період його проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , зокрема, з 29.01.2020 виникло право на перерахунок грошового забезпечення, зокрема, розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням підлягає розрахунку шляхом застосування чинної на той період редакції пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Проте, суд зауважує, що позивач просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити йому перерахунок грошового забезпечення за період служби з 29.01.2020 по день виключення зіслужби.
В той же час, суд зауважує, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704» визначено внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, виклавши абзац перший в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
3. Установити, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів».
Постанова КМУ від 12.05.2023 №481 набрала чинності 20.05.2023.
Тобто, починаючи з 20.05.2023, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Отже, враховуючи, вищенаведене, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період служби з 29.01.2020 по 19.05.2023 з урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно.
Водночас, позовні вимоги у частині перерахунку грошового забезпечення за період з 20.05.2023 не підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог про перерахунок і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», то суд зазначає таке.
Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, виплата якої регулюється розділом XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №206), підлягає виплаті лише у разі звільнення: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) та здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (пункт 1 розділу XXXII Порядку №206).
Враховуючи вищенаведені висновки суду про необхідність здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача з 20.01.2020 по 19.05.2023, не підлягає перерахунку здійснена у липні 2025 року при звільнені позивача одноразова грошова допомога при звільненні як така, що проведена після кінцевої дати перерахунку (19.05.2023).
Щодо позовних вимог в частині належного нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік, то суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання: надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктами 1 та 2 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (далі - Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (пункт 6 розділу XXIII цього Порядку).
Отже, виплата грошової допомоги на оздоровлення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Як підтвердив відповідач у відзиві, ОСОБА_1 була виплачена грошова допомога на оздоровлення за 2020-2023 рік.
Таким чином, з огляду на встановлену судом протиправність застосування відповідачем при обчисленні посадового окладу та окладу за званням позивача з 29.01.2020 по 19.05.2023 такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, виплати допомоги для оздоровлення у вказаний період були проведені з порушеннями, тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині непроведення індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, то суд зазначає таке.
Згідно із абз. 2 п. 3 ст. 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (надалі - Закон №1282-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Приписами ст. 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Перелік об'єктів індексації установлено ч. 1 ст. 2 Закону №1282-ХІІ, відповідно до якої індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.
До таких об'єктів індексації, в силу абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону №1282-ХІІ, належить оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (надалі - Порядок №1078).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку, він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно п.1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01.01.2016).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з пунктом 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Щодо визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача за спірний період, суд зазначає таке.
З аналізу положень Закону №2011-XII та Закону №1282-ХІІ вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.
Крім цього, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 у справі №825/694/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Стосовно дискреційних повноважень, слід зазначити, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Повноваження ж державних органів щодо визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.
Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку №1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Згідно з пунктом 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.
Аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави суду дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до пункту 13 указаної Постанови вона набрала чинності з 01.01.2008.
З січня 2008 року по 28 лютого 2018 року посадовий оклад військовослужбовців не змінювався.
Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01.03.2018.
Отже, відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення з січня 2008 року по 28 лютого 2018 року.
Вказана правова позиція відповідає висновкам щодо застосування норм права, викладеним Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.01.2022 у справі №400/1118/21.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №400/1118/21.
Отже, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 є саме січень 2008 року, в якому Постановою №1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців. І таке нарахування індексації повинно здійснюватися до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовців, яке відбулося у березні 2018 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, на підставі якої розмір посадового окладу військовослужбовців з 01.03.2018 було змінено.
З огляду на наведене, з березня 2018 року при виплаті індексації грошового забезпечення базовим місяцем є березень 2018 року, а щодо спірного періоду до березня 2018 року базовий місяць повинен був залишатись незмінним, а саме: січень 2008 року.
Як встановлено позивач, зокрема у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , якою не здійснювалась індексація грошового забезпечення у вказаний період.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, відповідачем необґрунтовано у спірний період з 14.09.2016 по 04.01.2018 не здійснено нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць).
Таким чином, суд дійшов до висновку, що позивачу слід провести нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, та її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо посилань відповідача на відсутність протягом 2016-2018 років фінансових ресурсів для виплати індексації грошового забезпечення, суд враховує, що Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Кечко проти України» зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
А тому, з огляду на викладене, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у відповідача обов'язку щодо нарахування індексації грошового забезпечення позивачу.
Стосовно позову в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року, із врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, то суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Згідно із абзацом другим пункту п'ятого Порядку №1078, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Верховний Суд в постанові від 23.03.2023 по справі №400/3826/21, розглядаючи питання наявності умов у особи на отримання індексації-різниці, виходив з наступного.
Верховний Суд зауважив, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, поточної та індексації-різниці.
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування необхідно встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як вже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Проте, оскільки ні позивач, ні відповідач суду не надав конкретний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 в лютому 2018 року та в березні 2018 року, щоб порівняти, чи грошовий дохід позивача у березні 2018 року збільшився чи зменшився, то відповідач має здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення позивача, з урахуванням вищенаведених висновків суду.
Більше того, враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації - різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку КМУ №1078, суд дійшов висновку, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
Водночас, суд звертає увагу, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» набрав чинності з 01.01.2023.
За таких обставин, з 01.01.2023 зупинено дію статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», згідно якої індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Таким чином, грошове забезпечення позивача у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 не підлягало індексації.
Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції, викладені у постанові Верховного Суду від 28.06.2024 у справі №200/2319/23.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даній частині спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.
Водночас відповідно Закону України від 09.11.2023 №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року, з 1 січня 2025 року відповідно.
Отже, з 2024 року право працівників на проведення індексації заробітної плати працівників поновилося, що і було зроблено відповідачем, як вбачається з довідки від 12.08.2025 (а.с. 51-52).
Суд зазначає, що позивач не наводить обґрунтованих доказів того, що сума нарахованої індексації в період з 01.01.2024 по 12.07.2025 не відповідає вимогам Порядку №1078. При цьому обов'язок позивача зазначити конкретні докази, які підтверджують доводи позову, кореспондується з вимогами частини першої статті 77, частини другої статті 79 КАС України.
Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строку, то суд зазначає, що предметом спірних правовідносин у даній справі є нарахування та виплата грошового забезпечення за період проходження позивачем служби з грудня 2015 року по 12.07.2025. Таким чином, спір у даному випадку пов'язаний з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду зі спором про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежений трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 по справі №460/17052/21 зазначив: «На момент звільнення позивача з військової служби (31.07.2020), виключення його із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (02.09.2020), частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Втім, судом апеляційної інстанції помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент постановлення оскаржуваного судового рішення.
З огляду на вказане, доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) не обмежене будь-яким строком».
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Також суд звертає увагу відповідача на те, що Верховний Суд в ухвалі від 23.07.2024 по справі №990/233/23 зазначив: «На підставі документів, які є у справі, та беручи до уваги пояснення сторін, суд з'ясував, що позивачка не отримувала письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, як це передбачено у статті 116 КЗпП України.
Водночас, відлік строку для звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у розумінні статті 233 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-IX), пов'язується саме з днем одержання ним [працівником] письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.
Варто зауважити також, що стаття 116 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-IX, теж покладала на «роботодавця» обов'язок у письмовій формі повідомити про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, перед виплатою зазначених сум.
З уваги на наведені міркування суд вважає, що позаяк позивач, як встановлено у справі, не отримала (при звільненні) письмового повідомлення ВРП про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, то для неї відлік строку для звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать їй при звільненні, - яким суд трактує цей позов - не починався, відповідно не може бути пропущений».
Доказів отримання позивачем при звільненні письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, відповідачем не надано.
З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Розподіл судових витрат згідно із ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання до вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ на 1 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ на 1 січня 2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ на 1 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військову частину НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01.03.2018 по 31.12.2022.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Представнику позивача та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.