Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 жовтня 2025 року Справа№200/5714/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про: визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_2 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про:
- визнання протиправними дії щодо припинення нарахування пенсії позивачці, ОСОБА_3 за період з 01 листопада 2016 року;
- зобов'язання відновити нарахування та виплатити заборгованість по пенсії, яка виникла за період з 01 листопада 2016 року по даний час.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що є пенсіонеркою за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Донецькій області.
У період з 01.11.2016 позивачу було припинено виплату пенсії без повідомлення причин.
24 липня 2025 року представник позивача звернувся до відповідача із запитом щодо підстав припинення позивачу пенсії.
Листом від 30.07.2025 № 0500-0202-8/75321 відповідач повідомив, що ОСОБА_4 перебуває на обліку в Головному управлінні та є одержувачем пенсії призначеної відповідно до Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, є внутрішньо переміщеною особою.
Виплата пенсії призупинена з причини «до з'ясування» одразу після взяття на облік з листопада 2016 року відповідно до статті 12 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв'язку із чим звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 09 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про витребування доказів та про обов'язковість особистої участі позивача у судовому засіданні для надання пояснень за адміністративним позовом в режимі відеоконференції.
Відстрочено позивачеві сплату судового збору до прийняття рішення у справі.
Не погодившись з позовними вимогами, відповідач надав відзив на позовну заяву, мотивований наступним.
ОСОБА_2 перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі м. Донецька як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Виплату пенсії проведено по 31.10.2014.
На підставі заяви від 23.11.2016 ОСОБА_4 було взято на облік управлінням Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області у зв'язку зі зміною місця реєстрації як внутрішньо переміщеної особи.
У зв'язку з відсутністю підтвердження від управління соціального захисту населення Краматорської райдержадміністрації Донецької області дійсності довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи за адресою: АДРЕСА_1 , підстави для нарахування та виплати пенсії ОСОБА_4 згідно заяви відсутні.
За паспортним документом ОСОБА_4 має місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_4 в період з 24.11.2016 по теперішній час за поновлення виплати пенсії до органів Пенсійного фонду України не зверталась, нарахування та виплата пенсії з 01.11.2014 не здійснювалась.
Станом на 18.08.2025 ОСОБА_4 фізичну ідентифікацію не проходила, заяву про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації до територіальних органів Пенсійного фонду України не подавала.
Вважає дії щодо припинення позивачу пенсії правомірними.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.07.2025 № 0500-0202-8/75321 ОСОБА_4 перебуває на обліку в Головному управлінні та є одержувачем пенсії призначеної відповідно до Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є внутрішньо переміщеною особою.
ОСОБА_4 виплата пенсії призупинена з причини «до з'ясування» одразу після взяття на облік з листопада 2016 року відповідно до статті 12 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
За поновленням виплати пенсії ОСОБА_4 не зверталась.
У вказаному листі відповідач вказав, що для поновлення виплати пенсії ОСОБА_4 необхідно пройти фізичну ідентифікацію в зручний для неї спосіб та надати заяву на поновлення виплати пенсії, заяву про виплату пенсії або грошової допомоги, та заяву або повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Відповідно до наданого відповідачем рішення від 11.02.2018 № 914260884285 позивачу було призначено пенсію з 01.09.2014.
Відповідно до наданого відповідачем витягу з електронної пенсійної справи позивача, пенсія за вересень 2014 року позивачу була нарахована та виплачена відповідачем через банк позивача, проте вказаний витяг містить відомості: «неоплата».
У жовтні 2014 року позивачу пенсія виплачена.
Відомостей щодо нарахування та виплати позивачу пенсії з 01.11.2014 вказаний витяг не містить.
Суд зазначає, що при відкритті провадження судом було витребувано у відповідача: рішення про припинення нарахування та виплати позивачу пенсії, усі документи, які стали підставою для такого припинення.
Разом з тим, вказаних доказів відповідачем не надано.
Суд зазначає, що підстави та правомірність невиплати позивачу пенсії за вересень 2014 року не є спірними в даній справі.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-VI).
Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до статті 45 зазначеного Закону пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
За приписами статті 47 Закону № 1058-VI, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час.
Так, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано статтею 49 Закону № 1058-IV.
Відповідно до частини 1 зазначеної статті, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить, що виплата пенсії припиняється лише на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду або суду.
При цьому, перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду України, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії лише у випадках, прямо передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 49 вказаного Закону, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-VI припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Разом з тим, матеріали справи не містять рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії позивачу з підстав передбачених Законом № 1058-VI.
У преамбулі до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Отже, Порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд зазначає, що положеннями статей 9 та 47 Закону № 1058-VI встановлено, зокрема, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
Суд зазначає, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом № 1058-VI.
Жодних змін до Закону № 1058-VI з приводу особливостей виплати пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, заборгованості по пенсії Верховною Радою не приймалось.
Встановлення Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України, від обов'язку виконання приписів Закону № 1058-VI та здійснити таку виплату, та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійної виплати, суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Суд зазначає, що Порядки на які посилається відповідач, не є законами, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання виплат позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем.
Підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави. У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу.
Крім того, суд наголошує на тому, що зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.
Аналогічну правову позицію викладено в зразковій справі №805/402/18-а, а також, постановах Верховного суду від 14.03.2018 у справі №243/6815/17, від 06.03.2018 у справі №243/6753/17, від 26.06.2018 у справі №185/5578/17, від 04.07.2018 у справі № 185/9746/16-а.
Також, підпунктом 2 пункту 1, підпунктом 2 пункту 2 Постанови КМ України № 335 від 25.04.2018 внесенно зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. N 365, та передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМ України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 у справі № № 640/18720/18, визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25 квітня 2018 року«Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. №365» в частині, що стосуються сум невиплачених пенсій.
Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 р. у справі N 826/12123/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного судувід 04.07.2018 р. та ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, визнано нечинним Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. N 365.
Суди дійшли до висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.
Отже, оскільки позивач звернулася до суду з позовом щодо отримання пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення, без обмеження будь-яким строком.
Посилання позивача на необхідність проведення фізичної ідентифікації та надання доказів щодо неотримання пенсії в рф задля поновлення нарахування та виплати пенсії суд до уваги не приймає з огляду на протиправність дій відповідача щодо припинення останній пенсії.
Крім того, вказані дії не були передбачені чинним на час припинення позивачу виплати останній пенсії законодавством.
Відповідно до ст. 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями ст. 9 КАС України, суд приходить висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та їх задоволення шляхом:
- визнання протиправними дій відповідача щодо припинення позивачу нарахування та виплати пенсії з 01.11.2014 р.;
- зобов'язання відповідача поновити позивачу з 01.11.2014 р. нарахування та виплату
Суд вважає за необхідне зазначити, що визначений спосіб захисту буде належним та достатнім для поновлення порушених прав позивача.
Також у позовній заяві позивач просить суд допустити негайне виконання рішення суду у межах стягнення суми за один місяць, на що суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Перелік рішень суду, що підлягають негайному виконанню, визначено статтею 371 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, до негайного виконання допускається рішення суду про стягнення відповідних виплат, а не про зобов'язання відповідача нарахувати та виплати такі. Тобто, саме у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь позивача недоплачених сум пенсій, інших періодичних платежів, суд повинен також визначити суму стягнення за один місяць та в цій частині допустити рішення суду до негайного виконання.
Разом із тим, обраний у цій справі спосіб захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії унеможливлює застосування інституту негайного виконання судового рішення.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про відсутність підстав для звернення ухваленого судового рішення до негайного виконання.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, суд доходить до висновку про стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 968,96 грн.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення ОСОБА_3 нарахування та виплати пенсії з 01 листопада 2014 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) поновити ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) з 01 листопада 2014 року нарахування та виплату пенсії.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 09 жовтня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Олішевська