ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/17014/25
провадження № 2/753/10993/25
10 жовтня 2025 року суддя Дарницького районного суду міста Києва Шаповалова К.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
у липні 2025 року до Дарницького районного суду м. Києва надійшла позовна заява ТОВ "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що 03 листопада 2024 року між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 було укладено електронний кредитний договір № 03.11.2024-100000135, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 7500,00 грн, строком на 98 днів під процентну ставку - 1%. У зв'язку із невиконанням умов договору, у відповідача виникла заборгованість. Наразі позивач просить стягнути із ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 16 912, 50 грн, з яких: 7500,00 грн - борг за тілом кредиту, 4725,00 грн - заборгованість за відсотками, 1125,00 грн - заборгованість по комісії, 3562,50 - неустойка.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 серпня 2025 року матеріали позову передано до провадження судді Шаповалової К.В.
Згідно інформації, яка міститься у Єдиному державному демографічному реєстрі, ОСОБА_1 значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 20 серпня 2025 року було відкрито провадження у справі та визначено проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження .
01 вересня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначив, що він з березня 2022 року і по теперішній час є дійсним військовослужбовцем Збройних Сил України, та бере безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Згідно пункту 15, статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Зважаючи на викладене, відповідач просив суд частково відмовити у задоволенні позовних вимог. Також до відзиву відповідачем було долучено документи, які підтверджують факт перебування відповідача на військовій службі.
17 вересня 2025 року до суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій позивач зазначив, що відповідно до п.2 ч.2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи цю норму позивач змінює розмір позовних вимог та просить стягувати із відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 8625,00 грн, а також суму сплаченого судового збору.
У відповідності до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Суд, проаналізувавши обставини справи у їх сукупності, дослідивши додані до позовної заяви докази, вивчивши відзив на позовну заяву, доходить наступного висновку.
Судом встановлено, що 03 листопада 2024 року між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 03.11.2024-100000135, який складається із пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту).
Відповідно до умов зазначеного договору сума кредиту становить 7500,00 грн, строк кредитування - 98 днів з дати його надання, дата повернення кредиту - 08 лютого 2025 року.
Пунктом 6 заявки встановлено, що процентна ставка - фіксована, незмінна у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.
Згідно пункту 8 заявки, комісія пов'язана з наданням кредиту - 5% від суми кредиту та дорівнює 375,00 грн.
Згідно пункту 9 заявки, комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 375 грн, у кожному з трьох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.
Пунктом 17 заявки передбачена неустойка - 93,75,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконання/неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень частин першої, третьої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до положень частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов'язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг" та ЗУ "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Кредитний договір було підписано електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора Е195.
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.
Відповідно до довідки ТОВ «УПР» вбачається, що позивач перерахував на рахунок відповідача (картка № НОМЕР_1 грошові кошти у сумі 7500,00 грн (призначення платежу - видача за договором № 03.11.2024-100000135).
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 7500,00 грн на умовах передбачених договором.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним договором.
Відповідно до частиною другою статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за кредитним договором перед ТОВ "Споживчий центр".
При подачі позову до суду ТОВ «Споживчий центр» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 03.11.2024-100000135 від 03 листопада 2024 року у розмірі 16 912, 50 грн, з яких: 7500,00 грн - основний борг, 4 725,00 грн - проценти, 1125,00 грн - додаткова комісія, 3562,50 грн - неустойка.
В ході розгляду справі позивачем до суду було подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягувати із ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 8625,00 грн, з яких, відповідно до розрахунку заборгованості: 7500,00 грн - основний борг, 1125,00 - додаткова комісія.
Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону та договору.
Відповідно до укладеного між сторонами договору та статей 1049, 1050 та 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти.
Статті 527, 530 ЦК України зазначають, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Згідно статті 599 Цивільного Кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а ст. 615 Цивільного Кодексу України встановлює, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Позивачем було доведено факт надання позичальнику кредитних коштів у розмірі 7500,00 грн та неповернення їх кредитодавцю у строки зазначені у кредитному договорі, а відтак сума заборгованість за тілом кредиту підлягає стягненню із відповідача.
Щодо стягнення додаткової комісії у розмірі 1125, 00 грн, то суд зазначає наступне.
Відповідно до умов договору, ОСОБА_1 просив надати йому саме споживчий кредит на умовах, вказаних у договорі.
Згідно частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Тобто, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Вирішуючи даний спір, суд звертає увагу, що зі змісту кредитного договору № 03.11.2024-100000135 від 03 листопада 2024 року вбачається, що відповідач погодив, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості складає 375 грн у кожному з трьох чергових періодів, наступних за першим періодом..
Так, вказані умови договору передбачають виключно платні послуги стосовно обслуговування кредиту в тому числі, слід розуміти, і послуги на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць повідомляти йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформації про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншої інформації, що суперечить вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», за яким надання таких послуг передбачено безоплатно.
З урахуванням положень частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», суд дійшов висновку, що умови кредитного договору № 03.11.2024-100000135 від 03 листопада 2024 року про встановлення комісії є нікчемними, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача додаткової комісії у розмірі 1125,00 грн, є необгрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частин 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідачем, всупереч положенню частини 1 статті 81 ЦПК України, не надано жодних доказів своєчасного та у повному обсязі виконання умов кредитного договору, у передбачені договором строки кредит ним не погашений.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги частково ґрунтуються на вимогах закону та підтверджені відповідними належними та достатніми доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у загальному розмірі 7500,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу..
З огляду на результат розгляду справи суд відповідно до вимог статті 141 ЦПК України покладає на відповідача сплачений позивачем судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 279, 354 ЦПК України, суд
позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором № 03.11.2024-100000135 від 03 листопада 2024 року в розмірі 7500,00 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2106,43 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - ЄДРПОУ 37356833, місце знаходження:м. Київ, вул. Саксаганського, 133-а.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя: К.В. Шаповалова