Справа № 709/1723/25
2-о/709/73/25
10 жовтня 2025 року селище Чорнобай
Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді - Левченка В. В.,
за участі секретаря судового засідання - Нікітенко В. Г.,
заявника - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадженняу залі судових засідань Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,
ОСОБА_1 (далі - заявник) звернулася до Чорнобаївського районного суду Черкаської області із заявою про видачу обмежувального припису.
В обґрунтування заяви зазначила, що ОСОБА_2 протягом чотирьох років вчиняє щодо заявника психологічний тиск: систематично використовує нецензурну лайку, ображає, принижує в присутності інших людей та їхньої спільної дитини, погрожує фізичною розправою, надсилає образливі повідомлення. Його дії викликають у заявника обгрунтований страх за власне життя, здоров'я, а також створюють небезпеку для неї та її дітей психоемоційного стану. Тому заявник просить застосовувати обмежувальний припис, строком на 6 місяців, а саме: заборонити ОСОБА_2 наближатися до неї на відстань менше ніж 200 метрів; заборонити телефонувати їй, надсилати повідомлення.
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 19 вересня 2025 року заяву залишено без руху.
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку окремого провадження.
В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 просила заяву задовольнити. Пояснила, що з ОСОБА_2 вона проживала 7 років та вони мають спільну дитину. ОСОБА_2 почав погрожувати її старшому синові та після цього вона почала проживати окремо він нього, але він постійно приходив до неї додому, погрожував, висловлювався нецензурною лайкою, ображав. У неї з'явився страх за власне життя. Також просила витребувати у правоохоронних органів копії її звернень.
В судове засідання заінтересована особа ОСОБА_2 не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку SMS. Крім того, ОСОБА_2 викликався до суду шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, однак до суду не прибув.
Виходячи з приписів ч. 1 ст. 223 та ч. 1 ст. 350-5 ЦПК України, неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.
Заслухавши заявника, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Звертаючись із заявою про видачу обмежувального припису, заявниця вказує, що ОСОБА_2 протягом чотирьох років вчиняє щодо заявника психологічний тиск: систематично використовує нецензурну лайку, ображає, принижує в присутності інших людей та їхньої спільної дитини, погрожує фізичною розправою, надсилає образливі повідомлення. Його дії викликають у заявника обгрунтований страх за власне життя, здоров'я, а також створюють небезпеку для неї та її дітей психоемоційного стану.
25 травня 2024 року відносно ОСОБА_2 винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника № 456288 у зв'язку із скоєнням ним домашнього насильства, а саме виражався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою. Вказаним приписом заборонено на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи ОСОБА_1 (а.с. 4).
Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у вказаній сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Відповідно до пунктів 3, 6, 7, 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь; кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі; обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи; особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі.
Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких рідні (двоюрідні) брати і сестри, особи, які спільно проживають.
Частинами 2, 4 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
Згідно з правовими позиціями, викладеними Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/19, під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису, суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Також у цих постановах Верховний Суд виходив з того, що звернення заявника до органів поліції самі по собі, не підтверджують факт вчинення насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до роз'яснень, наведених в п.п. 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст. 129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.
Разом з тим терміновий заборонний припис, наданий заявником в обґрунтування заявлених вимог не вказує на вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства.
У заяві заявниця стверджує, що ОСОБА_2 протягом чотирьох років вчиняє щодо неї психологічний тиск, однак, факт звернення заявника до правоохоронних органів свідчить лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами, але не підтверджує факт того, що ОСОБА_2 вчинив по відношенню до заявника, домашнє насильство.
Разом з тим, заявницею в ході розгляду справи не надано достатніх доказів на підтвердження наявності ризиків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Зокрема, саме по собі звернення заявниці до органів поліції та винесення термінового заборонного припису, за відсутності сукупності інших підтверджуючих наявність ризиків доказів, зокрема, доказів притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, наявність неприязних стосунків між сторонами, не свідчить про вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства щодо заявниці та не підтверджує необхідність видачі стосовно нього обмежувального припису.
Враховуючи відсутність документального підтвердження наявності ризиків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також зважаючи, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб і у разі настання відповідних факторів та ризиків, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.
Щодо усного клопотання ОСОБА_1 про витребування у правоохоронних органах копії її звернень, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено: обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують.
Відповідно до ч. 2 ст. 350-4 ЦПК України у разі неможливості надати докази, визначені пунктом 3 частини першої цієї статті, до заяви може бути додано клопотання про їх витребування.
Статтею 95 ЦПК України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
За таких обставин положеннями чинного ЦПК України чітко зазначено, що звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису заявник повинен надати суду докази, що підтверджують необхідність видачі судом обмежувального припису. Виняток із вищенаведеного поширюється лише на випадки не можливості надання доказів, у разі чого заявником може бути подане клопотання про їх витребування.
Враховуючи, що заявницею не вказано у чому полягає неможливість самостійного отримання доказів, нею не вживалися самостійно заходи для отримання цих доказів, а тому судом не знайдено підстав для задоволення клопотання про витребування доказів.
Разом з цим ОСОБА_1 не позбавлена можливості зібрати докази самостійно, належним чином оформити та звернутися до суду повторно з аналогічною заявою про видачу обмежувального припису.
В силу ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 350-6 ЦПК України, суд,
В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису - відмовити.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.
Повні найменування сторін:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 , який проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Суддя В. В. Левченко