Справа № 947/16318/25
Провадження № 2/947/3276/25
08.10.2025 року
Київський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
фізичної особи-підприємця
ОСОБА_1
до ОСОБА_2 ,
про відшкодування шкоди в порядку регресу,
Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 02.05.2025 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу, в якій просить суд стягнути з відповідачки на свою користь суму страхового відшкодування в розмірі франшизи у розмірі 2600 гривень 00 копійок, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 гривень 20 копійок та витрат на правову (правничу) допомогу у розмірі 12793 гривні 30 копійок.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що між Приватним акціонерним товариством «СК «ВУСО» та ОСОБА_3 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №17402775-02-16-01 від 26.08.2021 року, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортного засобу Toyota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
17 лютого 2022 року з вини відповідачки - ОСОБА_2 була скоєна дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої був пошкоджений транспортний засіб Toyota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Згодом потерпіла особа внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «СК «ВУСО» з заявою про виплату страхового відшкодування.
Співробітниками ПрАТ «СК «ВУСО» 17.02.2022 року було проведено огляд транспортного засобу Toyota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_1 , щодо пошкоджень, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 17.02.2022 року та складено акт (протокол) огляду транспортного засобу. Згідно рахунку-фактури вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу склала 7980,00 грн.
Транспортний засіб Toyota Yaris, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керувала відповідачка на момент дорожньо-транспортної пригоди, був забезпечений полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальністю власників наземного транспорту в ТДВ СК «Альфа-Гарант», яке в свою чергу визнало дорожньо-транспортну пригоду, яка мала місце 17 лютого 2022 року страховим випадком та здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ПрАТ «СК «ВУСО» згідно полісу №ЕР 207020806 розрахованою з вирахуванням розміру франшизи в розмірі 2600,00 грн., за наслідком чого сплатило 5118,75 грн.
Враховуючи, що винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 17 лютого 2022 року є ОСОБА_2 та внаслідок якої спричинена матеріальна шкода транспортному засобу, позивач набув право зворотної вимоги до відповідачки у розмірі франшизи в сумі 2600,00 грн. Оскільки відповідачкою вказані кошти в добровільному порядку не сплачено, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 21.05.2025 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомлення сторін по справі в судовому засіданні.
У судове засідання представник позивача не з'явився, однак 10.09.2025 року до суду надав заяву про розгляд справу у його відсутність.
Відповідачка у судове засідання призначене на 08.10.2025 року не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву не надала.
Згідно з п.2 ч.7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
У відповідності до відповіді відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
За наслідком встановленого зареєстрованого місця проживання відповідачки, оскільки остання не має зареєстрованого Електронного кабінету в ЄСІТС, уся судова кореспонденція суду, у тому числі копія ухвали про відкриття провадження по справі, копія позовної заяви разом з додатками до неї та судові повістки скеровувались судом разом з рекомендованим поштовим повідомленням про відправлення поштової кореспонденції на ім'я відповідачки за вказаною адресою, однак поштові повідомлення були повернуті до суду без вручення, з підстав відсутності адресата за зазначеною адресою.
Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Отже, відповідачка належним чином повідомлена про дату, час і місце проведення судового засідання, однак не з'явилась без поважних причин, не скориставшись процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 08.10.2025 року за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з регламентною виплатою підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що між ОСОБА_3 та ПрАТ «СК «ВУСО» 26.08.2021 року укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №17402775-02-16-01, предметом якого є страхування автомобілю Toyota легковий, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_3 .
Також судом встановлено, що 17.02.2022 року о 16 годині 10 хвилин ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки Toyota Yaris, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись по вулиці Люстдорфська дорога в місті Одесі, навпроти будинку 55/2 в порушення п.13.1 ПДР України не врахувала дорожньої обстановки, не дотрималась безпечного інтервалу, внаслідок чого допустила зіткнення з припаркованим транспортним засобом Toyota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, стосовно ОСОБА_2 було розпочато розгляд справи про адміністративне правопорушення, складено протокол про притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення передбачене ст. 124 КУпАП, за наслідком розгляду якої, 28.04.2022 року Київським районним судом міста Одеси ухвалено постанову по справі №947/7034/22, якою визнано ОСОБА_2 винною у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КпАП України та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 850,00 гривень.
Приймаючи обов'язковість постанови суду у справі про адміністративне правопорушення для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, у відповідності до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, судом приймається вказана постанова в якості належного доказу підтверджуючого винність ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 17.02.2022 року.
В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди було зокрема пошкоджено транспортний засіб марки Toyota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_1 , належний на праві власності ОСОБА_3 , цивільно-правова відповідальність якого на час дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ «СК «ВУСО», поліс №20560417.
Згодом, потерпіла особа внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, власник автомобіля Toyota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_3 , звернувся до ПрАТ «СК «ВУСО» з заявою на виплату страхового відшкодування.
18 лютого 2022 року співробітниками ПрАТ «СК «ВУСО» проведено огляд транспортного засобу Toyota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_1 , щодо пошкоджень, отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце від 17 лютого 2022 року та складено акт (протокол) огляду транспортного засобу-заява на випрлату.
Відповідно до рахунку-фактури №МК-00000411 від 18.02.2022 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу Toyota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 7982,10 грн.
Згідно зі страховим актом №2227465-1 за договором страхування наземного транспорту №17402775-02-16-01 від 26.08.2021 року, складеного 16 березня 2022 року сума страхового відшкодування підлягає виплаті ОСОБА_3 в розмірі 7980,00 грн., форма виплати: залік.
З наданої позивачем до позову довідки-підтвердження заліку страхового відшкодування вбачається, що ПрАТ СК «ВУСО» 16.03.2022 року зараховано ОСОБА_3 залік в рахунок несплаченого страхового платежу за договором добровільного страхування наземного транспорту №17402775-02-16-01 від 26.08.2021 року в розмірі 7980,00 грн.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як водія транспортного засобу Toyota Yaris, реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту ЕР №207020806 в ТДВ СК «Альфа-Гарант».
ТДВ СК «Альфа-Гарант» визнало дорожньо-транспортну пригоду, яка мала місце від 17 лютого 2022 року страховим випадком та здійснило виплату страхового відшкодування в порядку регресу згідно страхового акту №ЦВ/22/1454 за договором страхування №207020806 від 29.11.2021 року на рахунок ПрАТ «СК «ВУСО» в розмірі 5118,75 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №33887 від 07 березня 2023 року.
У відповідності до листа ТДВ СК «Альфа-Гарант» від 30.10.2024 року за вих №12/6707 також повідмолено, що виплачена сума страхового відшкодування в розмірі 5118,75 грн., за наслідком проведеного розрахунку та зменшення заявленої суми до виплати на суму франшизи передбаченої за полісом №207020806 в розмірі 2600,00 грн. та коефіцієнту зносу деталей.
Отже, ПрАТ «СК «ВУСО» , як страховик потерпілого яким виконано свій обов'язок з виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування, отримав в порядку суброгації у відшкодування від страховика винної особи у дорожньо-транспортній пригоді частину сплачених коштів в сумі 5118,75 грн., з урахуванням зменшення виплати страхового відшкодування на розмір франшизи в сумі 2600,00 грн.
29 липня 2024 року між ПрАТ «СК «ВУСО» та суб'єктом підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги №29/07/2024, відповідно до якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за укладеними договорами страхування та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором.
У відповідності до Додатку №1 до договору №29/07/2024 про відступлення права вимоги від 29.07.2024 року ФОП ОСОБА_1 прийняв від ПрАТ «СК «ВУСО» право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за договором страхування №17402775-02-16-01 від 26.08.2021 року, страхувальником за яким є ОСОБА_3 , боржником - ОСОБА_2 , сума страхового відшкодування якого складає 7980,00 грн., сума боргу - 2600,00 грн., ціна - 130,00 грн.
Згідноз ч. 1 ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 979 ЦК України, договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів.
У відповідності до абз. 3 ч. 1 ст. 89 Закону України «Про страхування», страхування здійснюється на підставі договору страхування, який укладається відповідно до загальних умов страхового продукту, якщо інше не визначено законодавством України.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 92 Закону України «Про страхування», страховик за договором страхування зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором або законом строк.
Частиною 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводяться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, визначеній страховиком.
Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов договору страхування та/або законодавства зобов'язаний провести страхову виплату в разі настання страхового випадку (п. 54 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про страхування»).
Частинами 1-2 ст. 94 Закону України «Про страхування» визначено, що страхова сума може бути встановлена за окремим об'єктом страхування, страховим випадком, групою страхових випадків, договором страхування в цілому. Розмір страхової суми визначається за домовленістю між страховиком та страхувальником або відповідно до законодавства під час укладення договору страхування або внесення змін до такого договору. У договорі страхування в межах страхової суми можуть визначатися ліміти відповідальності страховика за окремим об'єктом страхування, страховим ризиком або страховим випадком, групою страхових ризиків та/або страхових випадків тощо.
Страхові виплати здійснюються у порядку, визначеному страховим продуктом та договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України (ч. 6 ст. 94 Закону України «Про страхування»).
Страхова виплата не може перевищувати розмір прямого збитку, заподіяного страхувальнику та/або іншій особі, передбаченій договором страхування (ч. 7 ст. 94 Закону України «Про страхування»).
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У відповідності до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору (п. 1.8. ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
У відповідності до ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Як вказує п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
У відповідності до ст. 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана зокрема з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Положеннями ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
У статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно із статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України).
У разі наявності юридичних фактів, передбачених статтею 993 ЦК України, відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну «перехід» означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зроблено висновок, що «стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на у мовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Досліджуючи подані до суду докази судом встановлено, що відповідачка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди від 17.02.2022 року, внаслідок чого потерпілий - ОСОБА_3 отримав матеріальної шкоди у розмірі відновлювального ремонту належного йому на парві власності транспортного засобу у розмірі 7980,00 грн.
Потерпілий у вказаній дорожньо-транспортній пригоді отримав задоволення своїх вимог в повному розмірі від страховика за договором добровільного страхування, яким є ПрАТ СК «ВУСО».
ТДВ СК «Альфа-Гарант», як страховик винної особи - ОСОБА_2 у вказаній дорожньо-транспортній пригоді, за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту ЕР №207020806, здійснило виплату страхового відшокдування на користь ПрАТ СК «ВУСО» у розмірі 5118,75грн., яке було розраховано з урахуванням зменшення суми відшкодування на суму франшизи передбаченої за полісом №207020806 в розмірі 2600,00 грн. та коефіцієнту зносу деталей.
Отже, ПрАТ «СК «ВУСО» , як страховик потерпілого яким виконано свій обов'язок з виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування, отримав в порядку суброгації у відшкодування від страховика винної особи у дорожньо-транспортній пригоді частину сплачених коштів в сумі 5118,75 грн. Різниця між сумою виплаченого страхового відшкодування та фактичним розміром шкоди становить в сумі 2861,25 грн., з яких 2600,00 грн. сума франшизи яка була передбачена за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту ЕР №207020806.
Позивачем належним чином набуто право вимоги на підставі укладеного з ПрАТ «СК «ВУСО» договору про відступлення права вимоги №29/07/2024 від 29 липня 2024 року щодо відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за договором страхування №17402775-02-16-01 від 26.08.2021 року, страхувальником за яким є ОСОБА_3 , боржником - ОСОБА_2 , сума страхового відшкодування якого складає 7980,00 грн., сума боргу - 2600,00 грн., ціна - 130,00 грн.
Вищевказані обставини підтверджуються належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
Таким чином, відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до позивача, як до правонаступника ПрАТ «СК «ВУСО», після виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування в межах фактичних витрат перейшло право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Приймаючи викладені обставини, у відповідача в даній справі, відповідальність якого застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, перед позивачем, як до правонаступника ПрАТ «СК «ВУСО», який за наслідком виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування в межах фактичних витрат набув право вимоги до відповідача, виник обов'язок з відшкодування різниці суми, між сумою відшкодованого відшкодування за договором страхування та розміром страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яке під час виплати було зменшено на розмір франшизи.
Позивачем до стягнення з відповідача заявлено суму коштів в сумі 2600,00 грн, як розмір франшизи, на який було зменшено виплачений розмір страхового відшкодування страховиком винної особи за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Доказів на підтвердження відшкодування відповідачем позивачеві вказаної різниці суми виплаченого страхового відшкодування, однак не відшкодованого страховиком винної особи, матеріали справи не містять.
Також відповідачем під час розгляду справи в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України не оспорювалась сума завданої матеріальної шкоди власникові пошкодженого транспортного засобу, як і право позивача на відповідне відшкодування у заявленому розмірі.
Приймаючи викладене, суд доходить до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає у відшкодування шкоди у порядку суброгації грошові кошти в сумі 2600,00 грн.
Щодо відшкодування судових витрат.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем під час пред'явлення позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
З урахуванням задоволення позову, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідачки на користь позивача у відшкодування судових витрат зі сплати судового збору підлягає 1211,20 грн.
Також, позивачем заявлено до відшкодування витрати на правничу допомогу в сумі 12793,30 грн.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із п. 2 ч. 3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, аналізуючи норми ЦПК України щодо визначення розміру судових витрат та їх розподілу між сторонами можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні висновки містяться у додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 року по справі № 910/15944/17.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
З матеріалів справи вбачається, що 01 лютого 2024 року між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та адвокатом Трикоз Дмитром Євгеновичем укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №88.
18.10.2024 року між між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та адвокатом Трикоз Дмитром Євгеновичем підписали Додаткову угоду №1 акт приймання-передачі правової (правничої) допомоги до договору про надання правової (правничої) допомоги №88 від 01.02.2024 року, яким визначено порядок надання та оплати правової (правничої) допомоги (гонорару) адвокату за надання правової (правничої) допомоги у спорі про стягнення збитків в порядку регресу за договором добровільного страхування наземного транспорту №17402775-02-16-01 від 26.08.2021 року з ОСОБА_2 , яка в загальному розмірі складає 12793,30 грн.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.
Приймаючи вищевикладене та встановлені обставини, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, приймаючи встановленість, що надана адвокатом правнича допомога пов'язана з даною справою, прямо визначена сторонами у договорі, є підтвердженою, була необхідна для реалізації позивачем своїх прав та захисту інтересів, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для спору, з огляду на малозначність справи, наявні усталені правові позиції за даною категорією справ, ціну позову в сумі 2600,00 грн., визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12793,30 грн. є надмірною та неспівмірною зі складністю справи, яка розглядалась судом у порядку спрощеного провадження.
Таким чином, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, малозначність справи, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, суд вважає, що на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу у розмірі 520,00 грн., в іншій частині вимогу позивача про відшкодування суми витрат на професійну правничу допомогу по даній справі - залишити без задоволення.
Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом враховується, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст. ст. ст.ст. 2, 4, 5, 6, 76-78, 81, 141, 263-265, 279, 280-282, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 22, 1187, 1191 ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд,
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) про відшкодування шкоди в порядку регресу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) в порядку суброгації суму виплаченого страхового відшкодування в сумі - 2600 (дві тисячі шістсот) гривень 00 (нуль) копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) у відшкодування судових витрат - 1730 (одна тисяча сімсот тридцять одна) гривня 20 (двадцять) копійок, які складаються з: витрат зі сплати судового збору - 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок та витрат на правову допомогу - 520 (п'ятсот двадцять) гривень 00 (нуль) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л. В. Калініченко