Справа № 489/6697/25
Номер провадження 3/489/1775/25
Постанова
Іменем України
10 жовтня 2025 року місто Миколаїв
Суддя Інгульського районного суду міста Миколаєва Микульшина Ганна Анатоліївна, розглянувши матеріали справи, які надійшли з Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 183-1 КУпАП,
встановила:
Протоколом про адміністративне правопорушення № 21 від 11.08.2025 ОСОБА_1 інкримінується, що він не сплатив аліменти за період з 04.01.2024 до 31.07.2025 на утримання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого згідно з розрахунком заборгованості від 11.08.2025, станом на 31.07.2025 загальний розмір заборгованості за аліментами склав 41 358,67 грн., сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
ОСОБА_1 до суду не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подавав. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судової повістким рекомендованим листом, яка повернулась неврученою. Його неявка не є перешкодою для розгляду справи.
Дослідивши матеріали, що знаходяться у справі (протокол про адміністративне правопорушення; копію судового наказу у справі № 603/663/23; копію повідомлення про відкриття виконавчого провадження; копію постанови про відкриття виконавчого провадження № 73731548 від 04.01.2024; копію розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 11.08.2025; копію вимоги виконавця від 01.08.2025; копію фіскального чеку; копію списку № 3 від 01.08.2025 згрупованих поштових відправлень; копію списку № 21 від 12.08.2025 згрупованих поштових відправлень; копію акту державного виконавця від 11.08.2025), суддя дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з вимогами статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
Системний аналіз положень ч. 1 ст. 183-1 КУпАП України, відповідальність за якою поширюється на невизначене коло осіб та передбачає накладення стягнення у виді виконання суспільно корисних робіт, дозволяє дійти до висновку, що за своєю суттю це є кримінальним порушенням/обвинуваченням.
При цьому, кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов'язок довести вину особи, який передбачений ч. 2 ст. 6 Конвенції.
Диспозиція ч. 1 ст. 183-1 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності за несплату аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім'ї, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Системний аналіз вказаних положень закону вказує на те, що відповідальність для особи за даною статтею настає виключно у випадку, коли особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, обізнана про те, що відносно неї існує рішення суду, яке набрало законної сили, про стягнення аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім'ї, яке було направлене для примусового виконання до відповідного уповноваженого органу, яким відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання такого судового рішення, при цьому особа, будучи обізнаною про наявність судового рішення та відкритого виконавчого провадження, свідомо ухиляється від сплати аліментів, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі, що передбачає настання адміністративної відповідальності.
Поряд з тим, ні протокол, ні додані до нього матеріали як окремо, так і в сукупності не містять жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт обізнаності ОСОБА_1 про відкриття щодо нього виконавчого провадження з примусового стягнення на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 14.12.2023 та до досягнення нею повноліття.
Зокрема, з матеріалів справи слідує, що єдиними доказами, на підставі яких державний виконавець дійшов висновку про наявність підстав для складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , є судовий наказ Монастирського районного суду Тернопільської області від 19.12.023 та факт відкриття виконавчого провадження № 73731548 з приводу примусового виконання вказаного судового наказу, під час здійснення якого державним виконавцем було розраховано заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів на утримання дитини, яка станом на 31.07.2025 становить 41 358,67 грн.
При цьому ні жоден наявний в матеріалах справи доказ окремо, ні сукупність таких доказів не доводять жодним чином, що ОСОБА_1 був повідомлений у встановленому законом порядку про наявність відкритого щодо нього виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу Ленінського районного суду міста Миколаєва щодо його обов'язку сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини, однак свідомо та умисно не здійснює сплату аліментів, внаслідок чого виникла вказана сума заборгованості.
Так, до матеріалів справи не додано будь-яких документів, які б підтверджували факт отримання ОСОБА_1 копії постанови про відкриття виконавчого провадження щодо нього, якими можуть бути дані відділу поштового зв'язку про вручення поштового відправлення, власноручна розписка боржника про отримання документів тощо, або ж він іншим чином був повідомлений про наявність вказаного виконавчого провадження щодо нього.
Натомість наявність лише виконавчого провадження, в якому виникла заборгованість зі сплати аліментів, жодним чином не доводить винуватість конкретної особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 183-1 КУпАП, оскільки посадовою особою, яка склала протокол, не додано до матеріалів справи неспростовних, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що боржник у виконавчому провадженні був напевне обізнаний про факт здійснення щодо нього виконавчого провадження, в якому він зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання конкретної особи та у визначеному розмірі, однак ухиляється від вказаного обов'язку.
Таким чином, досліджені суддею докази викликають обґрунтовані сумніви про наявність винуватості ОСОБА_1 у несплаті стягнутих з нього судовим рнаказом аліментів на утримання дитини, примусове стягнення яких здійснюється у відкритому виконавчому провадженні відповідним органом ДВС.
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі "Лавентес проти Латвії" та від 08.02.2011 року по справі "Берктай проти Туреччини" наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій".
Пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282) також визначено, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Натомість суддя не має права за своєю ініціативою збирати додаткові докази винуватості особи.
За такого, до зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення відомостей, як до доказу в розумінні ст. 251 КУпАП, з урахуванням зазначених вище обставин, суддя відноситься критично, оскільки вони не підтверджують того факту, що особа, відносно якої складений протокол, вчинила інкриміноване їй адміністративне правопорушення.
В силу принципу презумпції невинуватості, закріпленого в ст. 62 Конституції України, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Також, згідно з вимогами ст. 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 256 КУпАП, протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
Комплексний аналіз положень статей 254, 256 КУпАП свідчить про те, що підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення є необхідність складення протоколу про адміністративне правопорушення в її присутності з метою забезпечення прав такої особи на ознайомлення із змістом протоколу (суттю пред'явленого їй обвинувачення), а також забезпечення можливості надання нею пояснень з приводу інкримінованого порушення та скористатися іншими, гарантованими статтею 268 КУпАП, правами.
Натомість з матеріалів справи вбачається, що протокол оформлений з порушенням вимог статей 254, 256 КУпАП, оскільки складений за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, внаслідок чого їй не були роз'яснені права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, і така особа була позбавлена права бути обізнаною про порушення відносно неї справи про притягнення до адміністративної відповідальності, щоб мати змогу захищатися від висунутого їй обвинувачення, користуючись наданими їй законом правами, зокрема заперечувати обставини інкримінованого діяння.
При цьому, не може бути доказом дотримання прав особи на її присутність при складенні протоколу про адміністративне правопорушення наявні в матеріалах справи вимога виконавця про з'явлення такої особи до відділу ДВС для складання протоколу про адміністративне правопорушення, фіскальний чек та список відправленої кореспонденції засобами поштового зв'язку, оскільки відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що особа належним чином та своєчасно отримала вказану вимогу про необхідність явки до відділу ДВС для складення протоколу, однак проігнорувала вказаний факт та не з'явилася.
Вказане, у свою чергу, свідчить про необізнаність особи, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, про дату та час складення протоколу відносно неї з метою забезпечення можливості скористатися наданими їй КУпАП правами ознайомитися із змістом протоколу, дати особисті пояснення та скористатися іншими правами, гарантованими ст. 268 КУпАП, щоб бути обізнаною про пред'явлене обвинувачення та мати змогу захищатися від нього.
Зазначені обставини невручення особі вимоги про явку підтверджуються відомостями з сайту «Укрпошта», згідно з якими направлені державним виконавцем поштові відправлення з відповідною вимогою про явку для складення протоколу не були вручені адресату з причини закінчення встановленого терміну їх зберігання та повернуті відправнику.
За такого, протокол про адміністративне правопорушення складений з порушенням вимог статей 254, 256 КУпАП, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні, внаслідок чого такий протокол не може бути підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за інкриміноване їй діяння.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведення винуватості особи тлумачаться на її користь.
Суддя зазначає, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою необхідно керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), що передбачають: "ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи".
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у його вчиненні. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.
Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
При цьому суддя звертає увагу, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути єдиним достатнім доказом винуватості особи в інкримінованому порушенні, оскільки викладені у ньому обставини вчинення особою діяння мають підтверджуватися сукупністю інших належних та допустимих доказів, які в даній справі взагалі відсутні.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Отже, дослідивши усі обставини справи в їх сукупності та оцінюючи зібрані у справі докази, суддя вважає, що матеріалами справи не доведено наявність в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, події та складу інкримінованих адміністративних правопорушень поза розумним сумнівом, а викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчиненого діяння не підтверджені належними та допустимими доказами.
Зазначене є підставою для закриття провадження у зв'язку з недоведеністю належними доказами складу адміністративного правопорушення, оскільки до матеріалів справи не додано доказів вчинення інкримінованого особі діяння, та протокол про адміністративне правопорушення складений з порушенням вимог закону, що не дає змоги встановити винуватість особи в інкримінованому їй правопорушенні, у зв'язку з чим висновок особи, яка склала протокол, є необґрунтованим належним чином та суперечить чинним нормативним актам, внаслідок чого носить суб'єктивний характер та не відповідає вимозі щодо його допустимості та достатності.
Керуючись статтями 36, 183-1, 247, 252, 266, 280, 283, 284, 285 КУпАП, суддя -
постановила:
Провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 183-1 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу вказаного адміністративного правопорушення.
Постанова протягом десяти днів з дня її винесення може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Інгульський районний суд міста Миколаєва.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Г.А. Микульшина