Справа № 487/2176/25
Провадження № 2/487/1705/25
06 жовтня 2025 року Заводський районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді Гаврасієнко В.О., при секретарі Радченко К.В., представника позивача Школяр Д.О., відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за послуги з централізованого опалення,
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів борг за спожиті послуги з централізованого опалення в розмірі 15098,69 грн , 1437,85 грн - суми, на яку підлягає збільшенню борг з урахуванням індексу інфляції; 566,93 грн - три відсотки річних та судовий збір.
Позов мотивований тим, що ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» надає населенню м. Миколаєва послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. 05.04.2023 ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» звернулось до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за спожиті послуги теплопостачання. 10.07.2023 ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва відмовлено у видачі судового наказу, роз'яснено заявнику право на повторне звернення до суду. В опалювальні періоди 2018-2019, 2019-2020, 2020-2021 позивач здійснював постачання теплової енергії до житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно Витягу з реєстру територіальної громади м. Миколаєва від 10.03.2025 за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Свої зобов'язання щодо надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води позивач виконував в повному обсязі та належним чином. Боржниками оплата своєчасно та в повному обсязі не проводилась, в результаті чого виникла заборгованість за період з 01.11.2021 р. по 30.09.2024 р. у сумі 15098,69 грн, та заборгованість, нарахована відповідно до приписів ст. 625 ЦК України, яка складається з 1437,85 грн - суми, на яку підлягає збільшенню борг з урахуванням індексу інфляції; 566,93 грн - три відсотки річних. Отже, відповідачі не виконали своїх зобов'язань в повному обсязі, чим завдали підприємству матеріальну шкоду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2025 дану справу передано на розгляд судді Гаврасієнко В.О.
Ухвалою судді від 07.04.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
30.04.2025 від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач не погоджуючись із позовними вимогами зазначила, що висловлює повну незгоду з відомостями, наведеними у розрахунку позовних вимог оскільки регулярно здійснювала оплату за послуги постачання теплової енергії протягом вказаного періоду. При цьому в розрахунку в графі сплата відображено лише один платіж, здійснений ОСОБА_1 за 10.2021 на суму 100,72 грн. Проведеним аналізом розрахунків позовних вимог за послугу постачання теплової енергії встановлено відсутність нарахувань за опалення, тоді як ОСОБА_1 було здійснено платежі за послугу теплопостачання та погашення попередньої заборгованості у період з 06.2021 по 02.2025, що призвело до формування некоректної інформації про наявну заборгованість. Так ОСОБА_1 було здійснено переказ грошових коштів на офіційні рахунки ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» на загальну суму 7151,03 грн. В зв'язку з викладеним твердження позивача про загальну суму заборгованості за період з 01.03.2019 по 31.10.2021 у розмірі 15098,69 грн необґрунтовані не відповідає фактичним обставинам щодо здійснених оплат. Відповідно розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних здійснювався позивачем без врахування фактично внесених відповідачем коштів на погашення заборгованості, що призвело до їх штучного збільшення. Просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
30.05.2025 року до суду від представника ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» надійшла відповідь на відзив, у якому представник зазначив, що у зв'язку з переходом на нові договірні відносини з 01.11.2021 року та відповідно до «Порядку розподілу оплат абонентів групи населення фізичні особи за індивідуальними договорами про надання послуги з постачання теплової енергії»: спочатку кошти зараховуються на рахунок плати за абонентське обслуговування; у разі якщо сума заборгованості за абонентське обслуговування становить 0 грн, то в даному випадку кошти зараховуються на рахунок оплати послуги постачання теплової енергії; лише у разі коли заборгованість за послугу постачання теплової енергії та абонплати становить 0 грн, кошти зараховуються на заборгованість, яка виникла до 01.11.2021, а саме послугу гарячого водопостачання та послугу з постачання централізованого опалення. Тобто сплати, про які вказує відповідач, а саме платіжні інструкції від 2025 року, були направлені в першу чергу для погашення заборгованості за послугу постачання теплової енергії, а не послугу з постачання централізованого опалення, яка в даному випадку є предметом позовної заяви. Також вказувала, що інші сплати, які відповідно до наданих платіжних інструкцій, відповідач здійснював у 2021 році та протягом між опалювального періоду, коли не проводилися нарахування, були направлені на погашення заборгованості, яка утворилася у минулому опалювальному періоді, тобто 01.03.2019 року.
Відповідач ОСОБА_1 надала до суду заперечення на відповідь на відзив, у якому зазначила, що посилання позивача на «Порядок розподілу оплат абонентів групи населення фізичні особи за індивідуальними договорами про надання послуги з постачання теплової енергії» є незаконним і безпідставним, оскільки даний порядок є локальним нормативно-правовим актом, юридична сила якого обмежується підприємством позивача, його посадовими особами та працівниками, не стосується та не поширюється на невизначене коло осіб поза межами підприємства позивача, у тому числі на громадян - споживачів, які не обізнані з внутрішніми положеннями позивача. Вказувала, що кошти сплачували нею відповідно до платіжних інструкцій та сприймались нею як оплата боргу за послугу теплопостачання, тому вважає, що сплачені нею суми платежів підлягають до зарахування позовних вимог позивача за період з 01.11.2020 по 31.10.2021 у сумі 7151,03 грн. Також зазначила, що ствердження позивача про те, що оплати відповідача за 2021 рік були направлені на погашення заборгованості, яка утворилась у минулому опалювальному періоді тобто до 01.03.2019 є безпідставними та не підтвердженими, тому що борг відповідача станом на 01.03.2019 року становив - 935,04 грн, що відповідає поточній заборгованості, а не простроченій і в розрахунку заборгованості позивачем не зазначено жодної її оплати.
Крім того, вказувала, що позивачем заборгованість нарахована за період по березень 2019 року включно, до квітня 2020 року виключно. Тоді як у відповіді на відзив позивача зазначено що платежі відповідача були направлені на погашення заборгованості за період до 01.03.2019 року.
Просила суд застосувати позовну давність, збільшити її від оплати заборгованості за послугою теплопостачання за період по березень 2020 року включно та скасувати дії позивача щодо зарахування її платежів в рахунок погашення заборгованості за період по жовтень 2021 року включно.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала просила їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог та врахувати надані нею розрахунки та визнати суму боргу 7000 грн.
Відповідач ОСОБА_2 надала заяву про розгляд справи за її відсутності на підставі наявних у суду матеріалів. Позовні вимоги не визнала, так як не проживає за адресою АДРЕСА_2 багато років, проживає разом із сім'єю в орендованому житлі за іншою адресою.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . (Витяг з реєстру територіальної громади міста Миколаєві від 10.03.2025).
Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго» в опалювальному сезоні 2018-2019, 2019-2020, 2020-2021 надало послугу з централізованого опалення до житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (наряд № 128-а від 15.10.2018, наказ від 07.11.2018 № 741, наказ від 05.04.2019 № 225/1, наряд № 134-а від 01.11.2019, наказ від 30.10.2019 № 652, наказ від 08.04.2020 № 192, наряд № 139 А 2020 р., наказ від 05.11.2020 № 689, наказ від 12.04.2021 № 236).
Відповідно до положень ст.ст. 319, 322 ЦК України, власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статті 13, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 р. №1875-ІV, який діяв до 01.05.2019, передбачають, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 р. №2189-VІІІ, який введено в дію з 01.05.2019, визначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно з п.п. 1 та 5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 р. №1875-ІV, який діяв до 01.05.2019, споживач зобов'язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Аналогічні положення містяться у статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 р. №2189-VІІІ, який введено в дію з 01.05.2019.
Індивідуальний споживач, відповідно до положень статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 р. №2189-VІІІ, - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Також згідно з ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 № 2633-IV, основним обов'язком споживача теплової енергії, серед інших, є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані укласти договір про надання житлово-комунальних послуг та оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Обов'язок сплатити за надані й спожиті послуги випливає також з частини першої статті 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов'язки випливають з дій осіб, що передбачені актом цивільного законодавства.
Відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг.
Зазначена практика правозастосування правових норм у сфері оплати житлово-комунальних послуг є сталою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі 712/8916/17, постанови Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 369/3682/16-ц, від 07 лютого 2024 року у справі № 372/2236/21).
Враховуючи наведені висновки, відсутність письмового договору про надання послуг, не звільняє споживачів від обов'язку сплачувати за надані послуги.
Відповідно до вимог ст.526 ЦК України зобов'язання, підстави виникнення яких передбачені у ст.11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 України «Про житлово-комунальні послуги», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Досліджені докази свідчать, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . В період 2018-2021, за який заявлено вимогу про стягнення заборгованості, за цією адресою також зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
За такого ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 , мають нести солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг, зокрема, з оплати за послуги централізованого опалення.
Частиною 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 р. №2189-VІІІ на індивідуального споживача покладено обов'язок інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.
Однак, відповідачем ОСОБА_2 не надано доказів звернення до ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» із заявами про не проживання у квартирі ( АДРЕСА_2 ) у спірний період. Також до суду відповідач ОСОБА_2 не надали докази непроживання у цій квартирі у спірний період, а тому підстав для звільнення відповідача ОСОБА_2 від оплати житлово-комунальних послуг немає.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку сума боргу відповідачів за послуги централізованого опалення за період з 01 березня 2019 р. по 31 жовтня 2021 року, складає 15098,69 грн.
Крім того за період з 01 березня 2019 р. по 31 жовтня 2021 року відповідачам нараховані: 1437,85 грн сума, на яку підлягає збільшенню боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 566,93 грн 3% річних.
Відповідач ОСОБА_1 заперечуючи проти задоволення позовних вимог надала квитанції про перерахування позивачу коштів в рахунок погашення заборгованості у період з лютого 2021 по лютий 2025 року на загальну суму 7951,75 грн та розрахунок заборгованісті, згідно якого станом на 24.09.2025 року заборгованість відповідачів позивачу становить 7247,66 грн.
Разом з тим, як вбачається з пояснень позивача сплати, про які вказує відповідач були направлені в першу чергу для погашення заборгованості за послугу постачання теплової енергії, а не послугу з постачання централізованого опалення, яка в даному випадку є предметом позовної заяви.
Так, як вбачається з розділу І «Порядку розподілу оплат абонентів групи населення фізичні особи за індивідуальними договорами про надання послуги з постачання теплової енергії ОКП «Миколаївоблтеплоенерго»» затвердженого наказом ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» від 01.09.2023 №237/2 - АГ 2.3 якщо сальдо по всіх послугах наданих ОКП “Миколаївоблтеплоенерго» в періоді з 01.10.2006 р. по поточний час дорівнює 0, то залишок оплаченої суми перераховується фахівцями ВЗЕпоРзФО в погашення загального Д-т сальдо за надані послуги до періоду 01.10.2006 р. Якщо сальдо по всіх послугах та періодах дорівнює 0, то переплата зараховується в рахунок майбутніх платежів споживача по платі за послугу з постачання ТЕ. В наступному місяці сума переплати розподіляється відповідно до п.2 розділу II даного порядку.
У разі, коли споживач вніс плату виконавцю на обидва розрахункові рахунки, а саме: платіж на рахунок, що відповідає платі за абонентське обслуговування та на рахунок, що відповідає платі за послугу з постачання ТЕ, підприємство здійснює зарахування на відповідні послуги в межах вихідного сальдо поточного місяця по відповідній послузі.
У разі, коли в результаті такого розподілу виникло К-т вихідне сальдо по одній послузі при наявному Д-т вихідному сальдо по іншій послузі, запускати перерозподіл оплат відповідно п.1 або п.2 розділу II даного порядку в залежності від того на якій послузі обліковується К-т вихідне сальдо.
Якщо сальдо по всіх послугах та періодах дорівнює 0, то переплата зараховується в рахунок майбутніх платежів споживача по послузі в залежності від того на який рахунок був проведений платіж.
Таким чином, згідно порядку кошти зараховуються на рахунок плати за абонентське обслуговування; у разі якщо сума заборгованості за абонентське обслуговування становить 0 грн, то в даному випадку кошти зараховуються на рахунок оплати послуги постачання теплової енергії; лише у разі коли заборгованість за послугу постачання теплової енергії та абонплати становить 0 грн, кошти зараховуються на заборгованість, яка виникла до 01.11.2021, а саме послугу гарячого водопостачання та послугу з постачання централізованого опалення.
Тобто сплати, про які вказує відповідач, а саме платіжні інструкції від 2025 року, були направлені в першу чергу для погашення заборгованості за послугу постачання теплової енергії, а не послугу з постачання централізованого опалення, яка в даному випадку є предметом позовної заяви.
Доказів на спростування наявності заборгованості у вищенаведеному розмірі та належного виконання зобов'язання по сплаті за спожиті комунальні послуги, відповідачами надано не було.
Суд зауважує, що обов'язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК) і збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов'язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Враховуючи вказані норми матеріального права, суд вважає, що позивач довів невиконання відповідачами обов'язку сплачувати за надані послуги.
Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
В статтях 610, 611 ЦК України закріплено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу.
Обов'язковою умовою покладання на боржника передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідальності є прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з встановлених обставин та враховуючи наведену норму, позивачем правомірно нарахована сума, на яку підлягає збільшенню боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних.
Оскільки відповідачем заявлено про застосування позовної давності, вирішуючи питання про дотримання позивачем строку позовної давності суд виходить з такого.
Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання зобов'язань за договором позовна давність про повернення боргу, повернення яких визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Відповідно до ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Разом з цим, 02 квітня 2020 року набрав чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 30.03.2020 №540-IX, яким Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнене пунктом 12 такого змісту: «12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.»
Отже, всі строки позовної давності продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19», прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який, в подальшому був неодноразово продовжений.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Отже, починаючи з 02.04.2020 строк позовної давності продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), тобто до 30.06.2023.
Тобто, виходячи з вищенаведених положень закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 02.04.2017.
Натомість, строк позовної давності за всіма вимогами, що виникли після 12.03.2017, та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19).
Оскільки з 02.04.2017 строк позовної давності продовжений, борг за період з 01.11.2018 року по 30.04.2021 року нарахований в межах строків позовної давності, а відповідно подана відповідачем заява про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності задоволенню не підлягає.
З урахуванням викладеного, вимоги ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» про солідарне стягнення заборгованості з боржників підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 1514,00 грн. з кожного.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за послуги з централізованого опалення - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» заборгованість за послуги централізованого опалення в сумі 15098,69 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» 1437,85 грн суми, на яку підлягає збільшенню борг з урахуванням індексу інфляції, 566,93 грн - три відсотки річних.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» судовий збір по 1514,00 грн. з кожної.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго», проживає: м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 5-а, ЄДРПОУ 31319242.
Відповідачі:
ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складено 10 жовтня 2025 року.
Суддя: Гаврасієнко В.О.