01 жовтня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/688/23
Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.
при секретарі судового засідання Касюдик О.О.
розглянув справу
за позовом Фізичної особи - підприємця Яцишина Назарія Юрійовича
до відповідача "VALDAVID-NORD" SRL
про стягнення 4 489, 9 доларів США, що еквівалентно 164 430, 30 грн
представники сторін не прибули.
Суть справи:
На розгляді Господарського суду Тернопільської області знаходиться справа за позовом Фізичної особи - підприємця Яцишина Н.Ю. до VALDAVID-NORD" SRL про стягнення заборгованості.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на невиконання його контрагентом умов договору №19-07/2023 про надання транспортних послуг з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом від 19.07.2023, зокрема, в частині оплати наданих послуг, зважаючи на що у відповідача виникла заборгованість, сума якої, з врахуванням штрафних санкцій, заявлена до стягнення у судовому порядку.
Представник позивача у судове засідання не прибув, разом з тим подав через систему "Електронний суд" клопотання №б/н (вх. №6911) від 01.10.2025 про проведення засідання без його участі.
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, місцезнаходженням "VALDAVID-NORD" SRL є Республіка Молдова.
З огляду на це, на підставі ст. 367 Господарського процесуального кодексу України, суд звертався із судовими дорученнями в порядку, встановленому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року (надалі - Конвенція) до Міністерства юстиції Азербайджанської Республіки.
За наслідками їх виконання на адресу суду надійшли підтвердження №214/13.6-24/1139 від 24.06.2024, №13.6-36/672-24 від 12.08.2024, №32113/13.6-24/94 від 14.02.2025 та №298/13.1-25/716 від 05.08.2025 про вручення відповідачу процесуальних документів у справі.
Згідно з пунктом 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Віктор Назаренко проти України" від 03.10.2017 (остаточне 03.01.2018) принцип змагальності та принцип рівності сторін є наріжним каменем справедливого судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до зазначених принципів кожна зі сторін повинна мати змогу надати власне розуміння справи. Європейський суд визнав, що дані принципи є застосованими також в частині вручення сторонам судових документів.
У судове засідання представник відповідача не з'явився, проте подав через електронну адресу суду клопотання №б/н та б/д (вх. №6902 від 01.10.2025) про відкладення судового засідання на 30 днів.
Відповідно до ст.252 ГПК України за клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.
Тобто, підставою для відкладення розгляду справи за клопотанням учасника справи є наявність для цього обґрунтованих причин.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
В свою чергу суд відзначає, що дата та час розгляду справи по суті завчасно узгоджувалася судом із представниками обох сторін у підготовчому засіданні, тобто учасникам судового процесу були створені належні умови для реалізації ними власних процесуальних прав.
З даного приводу Європейський суд з прав людини у рішенні "Богонос проти росії" від 05.02.2004 відзначив, що саме на зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу.
Більше того, ухвалою суду від 16.07.2025 явка відповідача обов'язковою не визнавалась.
З наведеного в сукупності, судом у задоволенні заяви відповідача про відкладення судового засідання відмовлено, а спір вирішується за наявними у справі матеріалами за відсутності представників сторін.
Так, у відповіді на позовну заяву №б/н та б/д (вх. №5222 від 01.07.2024) та додатковій довідці №б/н та б/д (вх. №281 від 23.01.2025) відповідач позовні вимоги не визнає. Зазначає, що договір про надання транспортних послуг для міжнародних автомобільних перевезень вантажів не був підписаний ні його посадовими особами, ні особою, яка діяла на підставі довіреності на території України. Також, у CMR, поданих позивачем, не міститься даних про те, що "VALDAVID-NORD" SRL має відношення до спірного перевезення.
Позивач у своїх запереченнях №б/н (вх. №1249) від 19.02.2025 доводи відповідача вважає надуманими та необґрунтованими. Водночас вказує, що в позивача відсутній примірник Договору №19-07/2023 від 19.07.2023 року, на якому був би присутній підпис посадової особи відповідача, що виконаний за допомогою пишучого приладу. Однак, при цьому звертає увагу суду на те, що п. 8.6 договору №19-07/2023 містить положення, за яким цей правочин, зміни та доповнення до нього, замовлення на перевезення, отримані від VALDAVID-NORD" SRL за допомогою факсимільного зв'язку, мають юридичну силу.
Також позивач стверджує, що заперечуючи справжність підпису уповноваженої особи на договорі на послугу з перевезення вантажу №19/07/2023, відповідачем не оспорюється факт проставлення на такому документі відбитку печатки, як і не вказується про протиправність використання його печатки, про те, що така була загублена, чи у інший спосіб втрачена, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки. Відтак, відсутні підстави вважати, що печатка відповідача використовувалася проти його волі.
Окрім того позивач вказує, що при формуванні договору на послугу з перевезення вантажу №19/07/2023 ним допущено технічну помилку у вигляді описки в назві контрагента, а саме замість правильного "VALDAVID-NORD" SRL зазначено "VALDAVID-NORS" SRL, водночас інші реквізити контрагента зазначено вірно, що підтверджується зокрема печаткою відповідача. Вважає, що дана технічна помилка жодним чином не впливає на чинність договору чи окремих його положень та не звільняє сторони від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань.
Розгляд даного спору у судовому засіданні 01.10.2025 здійснювався без технічної фіксації судового процесу, в порядку ст.222 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши представлені докази, господарський суд встановив наступне.
Звертаючись з позовом до суду ФОП Яцишин Н.Ю. вказує на те, що між ним як Перевізником та ТОВ "VALDAVID-NORS" SRL, як Замовником, 19 липня 2023 року було укладено договір №19-07/2023 про надання транспортних послуг з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого Замовник замовляє, а Перевізник надає послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародних сполученнях.
Відповідно до п.2.1 угоди Замовник зобов'язується, зокрема: надавати вантажі для перевезень на підставі узгодженого "Замовлення на перевезення", що є невід'ємною частиною цього договору, в якому вказані: пункт завантаження, дата і час прибуття в пункт завантаження, пункт розвантаження, контактні особи та їх телефони, назва та характеристика вантажу, об'єм та вага вантажу, вартість перевезення, додаткові вимоги; забезпечити оформлення товарно-супровідних документів (CMR, TIR-CARNET для міжнародних перевезень) і в разі необхідності інших митних документів в узгоджений термін.
Ціни на послуги узгоджуються сторонами в Замовленнях на перевезення і вказуються у рахунках - фактурах Перевізника. У випадку, якщо сторони в Замовленні на перевезення визначено вартість перевезення вантажу в іноземній валюті, то розрахунки здійснюються в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на розвантаження (п.п. 3.1., 3.2 Договору).
Згідно з п.4.1 цього правочину, розрахунки за договором здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України шляхом переведення коштів з розрахункового рахунку Замовника на розрахунковий рахунок Перевізника, протягом 5-ти банківських днів після отримання рахунка-фактури Перевізника, товарно-транспортної накладної (CMR) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акту виконаних робіт та податкової накладної, якщо в Замовленнях на перевезення не вказані інші умови оплати кожне окреме перевезення.
Відповідно до п.7.1 Договору, всі суперечки, які можуть виникнути при його виконанні, передаються на розгляд Господарського суду відповідно до законодавства України.
У п.8.2 спірного Договору його контрагенти обумовили, що за фактом виконання перевезення вони складають та підписують Акт виконаних робіт.
Договір вступає в силу підписання і діє до 31.12.2023. Якщо жодна із сторін за три місяці до закінчення строку дії договору не попередить іншу сторону про розірвання договору, то даний договір зберігає свою силу для сторін кожного разу ще на один рік (п.8.3 угоди).
Згідно з п.8.7 правочину у випадку, якщо відправлений Перевізником Замовнику Акт виконаних робіт ним не підписаний і не заперечений на протязі 5 банківських днів з моменту його отримання Замовником, він вважається ним прийнятий без змін та підлягає оплаті в повному обсязі.
Сторони зобов'язуються після ознайомлення та підписання даного договору, отриманого за допомогою факсимільного зв'язку, обмінятися оригінальними примірниками останнього (п.8.8 Договору).
Даний Контракт підписано представниками обох зазначених у ньому контрагентів та скріплений відтисками печаток цих господарюючих суб'єктів.
Також позивачем до матеріалів справи долучено копію Заявки №1 від 19.07.2023 до Договору, у якій визначено, серед іншого, наступне: адреса завантаження: м. Малі Коровинці, адреса розвантаження: м. Констанца (Румунія), дата завантаження: 20.07.2023, найменування вантажу: кукурудза у кількості/об'ємі: 26 тон, дата, час розвантаження: 14 днів з моменту перетину кордону Україна - Румунія (п-п Порубне-Сірет), вартість перевезення: 80 доларів США за 1 тону.
За твердженнями позивача, реалізовуючи досягнуті домовленості ним було надано "VALDAVID-NORD" SRL послуги з перевезення вантажу на загальну суму 1 993,60 доларів США, що підтверджується міжнародною накладною CMR від 22.07.2023 та рахунком на оплату №260 від 10.08.2023. Також відповідачу було надіслано Інвойс №1 від 31.07.2023, у якому визначено розмір штрафних санкцій за простій транспортних засобів Перевізника в сумі 2 500 доларів США відповідно до п.5.2 спірного договору.
З огляду на ці домовленості, ФОП Яцишин Н.Ю. вважає, що позивачем в повному обсязі виконано зобов'язання по перевезенню товару транспортними засобами саме на виконання умов договору №19-07/2023 про надання транспортних послуг з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом від 19.07.2023.
Наведені вище обставини стали підставою для звернення суб'єкта господарювання до суду з відповідним позовом.
Дослідивши подані докази та з'ясувавши фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку про те, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних міркувань.
За змістом ст. ст. 7, 365, 366 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", українські суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у разі, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.
Також, в силу п.7 ч.1 ст.76 наведеного вище правового акту, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.
В свою чергу, суд зважає на те, що у пункті п.7.1 правочину, на який при зверненні до суду посилався позивач, його контрагенти домовилися вирішувати всі суперечки, які можуть виникнути при виконанні цього договору, передаються на розгляд Господарського суду відповідно до законодавства України.
Таким чином, зазначений спір вирішується судом за правилами, котрі встановлені Господарським процесуальним кодексом України. Джерела права, що застосовуються судом наведені, зокрема, у статті 11 цього Кодексу.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з наявністю чи відсутністю договірних відносин між сторонами та правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за неналежне виконання умов договору в сумі 4 493,60 доларів США, що еквівалентно 164 562 грн.
В розумінні ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України та статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про автомобільний транспорт", міжнародні перевезення вантажів - це перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.
Статтею 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі. Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
У матеріалах справи знаходиться копія договору №19-07/2023 про надання транспортних послуг з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом та копія Заявки №1, які містять підписи Замовника та Перевізника і скріплені печатками обох сторін.
В свою чергу, у постанові від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21(905/496/22) Верховний Суд сформував правовий висновок щодо процесуальних дій суду під час оцінки поданої учасником справи копії документа у разі сумнівів протилежної сторони чи суду в її відповідності оригіналу.
Ця правова позиція враховується судом при вирішенні даного спору.
Зокрема, Верховний Суд вказав, що "... тлумачення статті 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов'язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа.
Судам під час оцінки письмових доказів у справі належить врахувати, що у разі сумнівів в учасника справи чи суду у відповідності поданих одним із учасників справи копій (електронних копій) письмових доказів оригіналу, суд може витребувати у відповідної особи оригінали цих доказів, неподання яких зумовлює наслідком неврахування їх судом як доказів у справі".
Відтак, після надходження до матеріалів справи заперечень відповідача щодо укладення та підписання ним Договору, його оригінал судом був витребуваний у приватного підприємця.
Однак, із пояснень, що представники обох сторін надали у судовому засіданні слідує, що у жодного із контрагентів немає паперових примірників оригіналів Договору та Заявки №1. З огляду на це, судом було відмовлено у призначенні почеркознавчої та технічної експертизи цих письмових доказів.
Натомість, за твердженнями позивача ці документи були отримані ним за допомогою факсимільного зв'язку. Такі дії, на його думку ґрунтуються на домовленостях, що викладені у п.8.6 спірного правочину, за якими договір, зміни та доповнення до нього, Замовлення на перевезення, отримані від Замовника за допомогою факсимільного зв'язку мають юридичну силу.
Водночас, суд відзначає, що факсимільний зв'язок це лише спосіб передачі даних. Тобто за його допомогою не підписуються, а лише надсилаються вже підписані документи.
Разом з тим, у п.8.8 Договору обумовлено, що сторони зобов'язуються після ознайомлення та підписання даного договору, отриманого за допомогою факсимільного зв'язку, обмінятися оригінальними примірниками останнього. Однак, у спірних правовідносинах, цього місця не мало.
Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Верховний Суд у постанові від 23.10.2024 по справі №914/3503/23 виснував, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
В свою чергу, суд констатує, що такої письмової згоди обох контрагентів матеріали справи не містять, а відтак посилання позивача на дану правову норму судом оцінюються критично.
Також, на наданих позивачем письмових доказах міститься лише копія відтиску печатки із реквізитами відповідача, а не її оригінал.
Таким чином, твердження відповідача про те, що він не укладав договір №19-07/2023 від 19.07.2023 з ФОП Яцишином Н.Ю. та не підписував його залишилось не спростованим позивачем.
Водночас суд відзначає, що навіть у випадку не підписання договору одним із контрагентів його не можна вважати неукладеним, якщо мало місце виконання (повне чи часткове) такого правочину всіма сторонами. Адже, якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
Проте належних та допустимих доказів фактичного виконання договірних зобов'язань обома учасниками цього спору, матеріали справи також не містять.
Так, у розумінні статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", міжнародним перевезенням пасажирів і вантажів визнається перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.
Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (далі - Конвенція).
Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 №72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.
Суд зазначає, у статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів зазначено, що Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Отже, виходячи зі змісту Конвенції, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому, за твердженням позивача, відповідач виступав в якості замовника у відносинах з перевізником, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції.
Враховуючи норми статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 3 Господарського процесуального кодексу України, до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що факт перевезення вантажу із місцем навантаження - Житомирська область, Україна та місцем розвантаження - Tranzit port Constanta SUD, підтверджується міжнародними товарно-транспортною накладною CMR від 22.07.2023, копія якої знаходиться в матеріалах справи.
Перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування, визначено статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Так, відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути міжнародна автомобільна накладна (CMR), інші документи, визначені законами України.
Стаття 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Статтею 9 вказаної Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Відповідно до ч. 3 ст. 909 ЦК України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Таким чином, основним транспортним документом про факт надання послуги з перевезення вантажу є міжнародна автомобільна накладна CMR.
В свою чергу, дослідивши долучену позивачем до матеріалів справи CMR суд констатує, що у її графі 2 одержувачем (найменування, адреса, країна) вказано: SURVCONTROL AGRO S.R.L. Atr. Lacu Rezi, nr. 45, Insuratel, Braila, Romania, CUI/CIF: RO27393289, Reg Com: J09/488/2010.
Відповідач у наданих запереченнях зауважив, що в CMR відсутні будь-які відомості про те, що перевезення здійснюється саме на користь "VALDAVID-NORD" SRL.
Суд також звертає увагу на те, що згідно Заявки №1 адресою завантаження є м. Малі Коровинці, адресою розвантаження - м. Констанца (Румунія), при цьому відсутня умова що вантажоодержувачем є "VALDAVID-NORD" SRL . Також, ні замовлення на перевезення, ні інші надані учасниками справи докази, не містять жодних відомостей про те, що відправником та вантажоодержувачем за спірним перевезенням являються ПП "ПАФ"ЛАН" та SURVCONTROL AGRO S.R.L., відповідно
Відтак, зміст наявної у матеріалах справи міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 19.07.2023 не підтверджує факт надання саме відповідачу послуг з перевезення вантажу у міжнародному сполученні.
Крім того, суд звертає увагу на те, що за умовами, які наведені у п.8.2 Договору, за фактом виконання перевезення сторони складають та підписують Акт виконаних робіт.
Поміж тим, в матеріалах справи взагалі відсутні докази існування такого акту, як і докази направлення останнього відповідачу.
Також, суд зауважує, що у Інвойсі №1 від 31.07.2023 року зазначено правочини від 26.04.2023 та 31 липня 2023 року, а не спірний договір від 19.07.2023.
З наведеного в сукупності суд приходить до висновку, що самі лише посилання приватного підприємця на те, що здійснивши відповідне перевезення він має право на оплату його вартості є недостатніми для покладення обов'язку оплатити послуги за ці перевезення саме на відповідача. Адже, позивач не довів надання ним саме відповідачу цих транспортних послуг, що виключає обов'язок останнього, як замовника сплатити заявлену до стягнення суму.
Як наслідок, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У позові відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 10.10.2025.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя О.В. Руденко