65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"10" жовтня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2692/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №916/2692/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЛОКОЗАВОД №1" (50027, м. Кривій Ріг, пл. Горького, буд.10, код ЄДРПОУ 44511760)
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Водник Наталії Олександрівна ( АДРЕСА_1 код НОМЕР_1 )
про стягнення 326 551,54грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "МОЛОКОЗАВОД №1" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Водник Наталії Олександрівна про стягнення 348 551,54грн.
Ухвалою від 14.07.2025р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЛОКОЗАВОД №1" було залишено без руху.
21.07.2025р. до господарського суду надійшла заява (вх. №22842/25) Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЛОКОЗАВОД №1" про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.07.2024р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2692/25 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.
Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслана судом відповідачу рекомендованим листом з позначкою "Судова повістка" ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою"
Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресами місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Отже, оскільки ухвала суд про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою відповідача і повернута поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.
Також, відповідна ухвала суду була надіслана на електронну адресу відповідача, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа, згідно із якої документ в електронному вигляді "Ст.176 ч.2 Ухвала про відкриття провадження у справі (спрощене)" від 25.07.25 по справі № 916/2692/25 (суддя Погребна К.Ф.) було надіслано одержувачу Фізичній особі-підприємцю Водник Наталії Олександрівни на її електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 ., яка зазначена в витягі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Документ доставлено - 19.09.2025.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учассуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
09.09.2025р. за вх. №27872/25 до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої останній в зв'язку з частковою спалою відповідачем заборгованості в сумі 22 000грн. просить суть стягнути з останнього суму заборгованості за поставлений товар в розмірі 326 551,54грн.
Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.
25.01.2023р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «МОЛОКОЗАВОД №1» (Постачальник) та Фізичною особою - підприємцем Водник Наталією Олександрівною (Покупець) було укладено договір поставки №25/01/23, за умовами якого Постачальник зобов'язується протягом строку дії договору передати/поставити Покупцю у власність молочну продукцію, іменовану надалі «Продукція/Товар», а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати дану продукцію на умовах цього договору (п.1.1 договору).
Найменування, одиниць виміру, кількість і асортимент продукції вказуються у видатковій накладній, рахунку-фактурі, податковій накладній (п.1.2 договору).
Відповідно до п.п. 4.1, 4.3 договору, ціна продукції є договірною, встановлюється в національній валюті України і вважається узгодженою між Постачальником і Покупцем про наявності печаток (штампів) та підписів уповноважених осіб в накладних на поставку продукції. Сума договору визначається як сума всіх парій продукції, поставлених протягом строку дії цього договору.
Згідно з п. 5.1 договору, розрахунки за продукцію здійснюються за фактом отримання молочної продукції. Вид розрахунку - безготівковий (п.5.2 договору).
Датою оплати за цим договором вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника (п.5.4 договору).
Пунктом 5.5 договору передбачено, що при наявності у Покупця простроченої заборгованості за раніше придбаний у Постачальника товар, незалежно від причин її утворення, кошти, що надходять від Покупця, у першу чергу зараховуються Постачальником на погашення існуючої заборгованості за раніше поставлений товар, а також на погашення неустойки (пені).
Положеннями п.6.1 договору, зокрема передбачено, що Постачальник зобов'язаний здійснити постачання товару з наданням видаткових накладних, а також надавати інші документи, що підтверджують відповідність товару за якістю згідно умовами цього договору; своєчасно здійснювати поставку кожної партії товару.
Покупець зобов'язаний, зокрема, оплачувати вартість товару в порядку на у строки, встановлені цим договором (п.6.2 договору).
Згідно з умовами п. 10.1. договору поставки цей Договір діє з моменту його підписання сторонами до 31.12.2023р. за умови виконання сторонами всіх зобов'язань, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання.
Якщо за 30 днів до закінчення дії цього договору жодна із сторін не направить письмове повідомлення про припинення договірних відносин, даний договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік. Така пролонгація договору не обмежена за терміном і може здійснюватися щорічно. (п. 10.2. договору).
Позивач вказує, що на виконання умов договору поставив відповідачу товар на суму 9 386 016,23грн, що підтверджується видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.
Проте як зазначає позивач, відповідач в порушення своїх зобов'язань вартість отриманого товару належним чином та в повному обсязі не оплатив, вартість отриманого товару сплатив частково, що з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог складає 9 059 464,69грн, в наслідок чого у нього виникла заборгованість в сумі 326 551,54грн.
За посиланнями позивача, в зв'язку з неналежним виконання відповідачем зобов'язань за договором постави в частині оплати вартості отриманого товару ним 03.04.2025р. на адресу відповідача було направлено лист-вимогу від 01.04.2025р. за №2080 з вимогою сплатити наявну заборгованість. Проте, відповідна вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Отже, посилаючись на вищенаведені обставини Товариство з обмеженою відповідальністю "МОЛОКОЗАВОД №1" звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.01.2023р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «МОЛОКОЗАВОД №1» (Постачальник) та Фізичною особою - підприємцем Водник Наталією Олександрівною (Покупець) було укладено договір поставки №25/01/23, за умовами якого Постачальник зобов'язується протягом строку дії договору передати/поставити Покупцю у власність молочну продукцію, іменовану надалі «Продукція/Товар», а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати дану продукцію на умовах цього договору (п.1.1 договору).
Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Позивач свої зобов'язання, щодо поставки товару виконав належним чим, поставив відповідачу товар на суму 9 386 016,23грн, що підтверджується видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.
Абзацом 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 5.1 договору, розрахунки за продукцію здійснюються за фактом отримання молочної продукції. Вид розрахунку - безготівковий (п.5.2 договору).
Датою оплати за цим договором вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника (п.5.4 договору).
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару належним чином та в повному обсязі не виконав, вартість отриманого товару сплатив частково що з урахуванням заяви про зменшення розмірі позовних вимог становить 9 059 464,69грн., в наслідок чого у нього виникла заборгованість в сумі 326 551,54грн.
Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов'язань щодо належної оплати вартості отриманого товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті 326 551,54грн. є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні Фізичної особи-підприємця Водник Наталії Олександрівна є обґрунтованими, підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката в сумі 10 000грн, суд відзначає наступне.
Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ч. ч. 3 - 6 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Так, у прохальній частині позову позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в якості доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 10 000грн. надано Договір про надання правової допомоги №03/25 від 01.05.2025р. Одер серії АЕ №1403316 від 08.07.2025.
Крім того до матеріалів справи надано платіжну інструкцію №3734 від 08.07.2025р. з якої вбачається що ТОВ «МОЛОКОЗАВОД №1» сплатив Гаценко О.В. 10 000грн. з призначенням платежу правова допомога гідно Договору №03/25 від 01.05.2025р., рахунок №20 від 04.07.2025р.
Відповідно до п.2.4 договору на підтвердження факту надання Адвокатом клієнту правової допомог відповідно до умов цього договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що вартість послуг Адвоката встановлюється в додатковій угоді до цього договору.
Разом з цим, як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів виконання і обсягів фактично наданих адвокатом послуг за договором від 01.05.2025р.. Так, в матеріалах справи відсутні акт приймання-передачі адвокатських послуг, як то передбачено п.2.4 договору, додаткова угода до договору яка встановлюється вартість послуг, як передбачено п.4.1 договору, детальний опис робіт (наданих послуг) відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України тощо.
За цих обставин, враховуючи неподання позивачем належних доказів понесення ним витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на Фізичну особу - підприємця Водник Наталію Олександрівну витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000грн.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЛОКОЗАВОД №1" (50027, м. Кривій Ріг, пл. Горького, буд.10, код ЄДРПОУ 44511760) до Фізичної особи - підприємця Водник Наталії Олександрівна ( АДРЕСА_1 код НОМЕР_1 ) - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Водник Наталії Олександрівна ( АДРЕСА_1 код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЛОКОЗАВОД №1" (50027, м. Кривій Ріг, пл. Горького, буд.10, код ЄДРПОУ 44511760) основний борг в сумі 326 551 (триста двадцять шість тисяч п'ятсот п'ятдесят одна)грн. 54грн., судовий збір в сумі 5 228 (п'ять тисяч двісті двадцять вісім)грн. 27коп.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10 жовтня 2025 р.
Суддя К.Ф. Погребна