65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"01" жовтня 2025 р. м. Одеса Справа № 916/2435/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю. В.,
розглянувши справу
за позовом керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону
в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 6; код ЄДРПОУ 00034022)
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГ-УКРСТРОЙ» (65012, Одеська обл., м. Одеса, Французький бульвар, буд. 17-А; код ЄДРПОУ 37224235),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (65063, Одеська обл., м. Одеса, вул. Незалежності, буд. 18; код ЄДРПОУ 24980210)
про стягнення 22 542 432,20 грн;
представники учасників справи:
від прокуратури - Бескровний М. О.,
від позивача - Дідух С. П.,
від відповідача - не з'явився,
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з'явився,
Керівник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Позивач, Міноборони) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГ-УКРСТРОЙ» (далі - Відповідач, Товариство) про стягнення 22 542 432,20 грн, з яких: 12 187 768,33 грн - безпідставно сплачені як податок на додану вартість кошти; 8 681 946,64 грн - інфляційні втрати; 1 672 717,23 грн - 3% річних.
В обґрунтування позову Прокурор посилається на укладення між Міноборони в особі Південного управління капітального будівництва Міноборони як замовником та Товариством як підрядником Договору підряду № 303/36/369/УКБ від 17.11.2015 на роботи з будівництва 10-поверхового 144-квартирного будинку у м. Одесі, включення згідно з п.п. 3.1., 11.2, 11.4. цього договору до складу ціни будівництва податку на додану вартість, перерахування 28.12.2017 Міноборони в рахунок оплати за договором на користь Товариства коштів у сумі 14 025 000 грн (в т.ч. ПДВ 2 337 500 грн), а також 02.08.2021 - 59 781 574,00 грн, що були стягнуті згідно рішення Господарського суду м. Києва від 21.01.2020 у справі № 910/7352/19. Так, Прокурор звертає увагу, що Міноборони згідно умов договору першочергово перерахувало 14 025 000,00 грн (з ПДВ 2 337 500,00 грн), а в подальшому, на виконання рішення суду у справі № 910/7352/19 - 59 781 574,00 грн, також з ПДВ, розмір якого становить 9 850 268,33 грн. При цьому Прокурор покликається на те, що в рамках справи № 910/7352/19 суд не вирішував спір щодо обґрунтованості включення ПДВ до стягнутої суми. Зазначає, що за результатами виконання договору Міноборони сплатило на користь Товариства грошові кошти, з яких податок на додану вартість становить 12 187 768,33 грн, що, на переконання Прокурора, суперечить положенням п.п. 197.1.14, 197.15 ст. 197 Податкового кодексу України. В такий спосіб, як стверджує Прокурор, Товариство безпідставно набуло майно, а саме грошові кошти в сумі 12 187 768,33 грн, які Міноборони перерахувало як ПДВ у сумі оплати за виконані роботи, а отже на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України кошти підлягають поверненню на рахунки Міноборони із застосуванням наслідків, що передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України. Водночас Прокурор вказує на тривалу бездіяльність Міноборони щодо здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, в результаті чого і було подано відповідний позов до господарського суду.
Разом із позовною заявою Прокурор подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти на рахунках Товариства у розмірі 22 542 432,20 грн.
Ухвалою від 25.06.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Прокурора про відстрочення сплати судового збору, позовну заяву залишено без руху, встановлено Прокурору строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 270 509,19 грн.
Ухвалою від 30.06.2025 задоволено заяву Прокурора про забезпечення позову, накладено арешт на грошові кошти Товариства, які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в розмірі ціни позову - 22 542 432,20 грн.
30.06.2025 Прокурор подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 07.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/2435/25, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.07.2025, запропоновано Відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву. Цією ж ухвалою суд за заявою Прокурора залучив до участі у справі Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
28.07.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 118-122), згідно якого Відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. Свою позицію мотивує тим, що відповідно до ст. 638 ЦК України сторонами в належній формі було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, у тому числі щодо договірної ціни з урахуванням ПДВ та вимог п.п. 197.1.14, 197.15 ст. 197 Податкового кодексу України. Зазначає, що на період дії договірних відносин сторонами у справі не оскаржувався ані сам договір, ані акти виконаних робіт, ані інші документи. Стверджує, що будь-яких зауважень або претензій з боку Міноборони щодо виконання Товариством умов укладеного договору не надходило. Звертає увагу, що Товариство самостійно не виконувало будівельні роботи, а відповідно до договору субпідряду № 17/12/2015 від 17.12.2015 придбало їх у ПП «Моноліт» за актами виконаних робіт. На переконання Відповідача, замовник робіт - Міноборони був зобов'язаний компенсувати генеральному підряднику - Товариству витрати включно з ПДВ за товарами/послугами, що придбані у субпідрядника - ПП «Моноліт» відповідно до умову укладеного договору та норм Податкового кодексу України. Також Відповідач зазначає, що отримання коштів або майна на підставі судового рішення у справі № 910/7352/19 є законним, а отже, виключає кваліфікацію такого набуття як безпідставного, що спростовує висновки Прокурора, викладені у позовній заяві.
Крім відзиву, 28.07.2025 від Відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності, в якій Відповідач звертає увагу, що позовні вимоги про стягнення зайво сплаченої суми ПДВ за виконані роботі у розмірі 2 337 500,00 грн подано Прокурором поза межами трирічного строку позовної давності, оскільки Міноборони, в інтересах якого подано позов, достовірно було відомо про порушене право з часу стягнення спірних сум ПДВ, що проводились 28.12.2017. Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 2 337 500,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 2 515 381,40 грн та 3% річних у розмірі 524 688,70 грн з підстав спливу строку позовної давності.
Протокольною ухвалою від 28.07.2025 суд Прокурору та Позивачу строк для подання відповіді на відзив - до 18.08.2025 та Відповідачу для подання заперечень - до 08.09.2025; підготовче судове засідання було відкладено судом на 17.09.2025.
14.08.2025 Прокурор подав до суду відповідь на відзив (а.с. 142-148), де звернув увагу, що Відповідач не надав жодних доказів на спростування обставин здійснення Міноборони господарських операцій з перерахування Товариству та отримання останнім стягуваної за цим позовом суми ПДВ. Прокурор вважає доведеною обставину перерахування Товариству заявленої до стягнення суми ПДВ. Наводить контраргументи проти твердження Відповідача про те, що у спірних правовідносинах він не відповідає усім умовам застосування пільги щодо звільнення від оподаткування ПДВ операцій з виконання будівництва житла. Наголошує, що підставою для набуття Товариством грошових коштів у сумі 59 101 610 грн, як оплати за фактично виконані будівельні роботи, є Договір від 17.11.2015 № 303/36/369/УКБ, а не рішення Господарського суду м. Києва від 21.01.2020 у справі № 910/7352/19. При цьому зазначає, що спір щодо обґрунтованості включення ПДВ до наведеної суми в межах справи № 910/7352/19 суд не вирішував.
Також у відповіді на відзив Прокурор наводить висновки Верховного Суду, викладені зокрема у справах № 916/2478/20 та № 910/59/22, які вважає застосовними у справі, що розглядається, та згідно яких заявлення позовних вимог про визнання недійсним договору (договору в частині) не є необхідним для стягнення зайво сплачених сум ПДВ на підставі ст. 1212 ЦК України.
Крім іншого, Прокурор заперечує проти заяви Відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки такий строк був продовжений на період дії карантину та зупинений до закінчення воєнного стану.
18.08.2025 відповідь на відзив надійшла від Міноборони (а.с. 152-157), яке підтримало позицію Прокурора, надавши аналогічні контраргументи проти доводів Відповідача.
25.08.2025 Відповідач подав до суду заперечення на відповіді на відзив (а.с. 165-168), де зазначив про недоведеність надходження сум ПДВ на його рахунки. Водночас наголосив на визначенні умови щодо включення ПДВ до вартості будівництва у самому договорі. Вказав, що на момент укладення та виконання договору Товариство було зареєстровано платником ПДВ, тому ціна договору та оплата виконаних робіт здійснювалась з урахуванням ПДВ. Наголосив, що факт укладання договору, коли обидві сторони включили у вартість робіт суму ПДВ, не може призвести до стягнення з підрядника цієї суми ПДВ на користь замовника будівництва, оскільки становитиме надмірний фінансовий тягар для Товариства, який у цьому випадку діяв добросовісно та виконав умови договору.
Протокольною ухвалою від 17.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.10.2025.
У судовому засіданні 01.10.2025 Прокурор просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник Позивача підтримав позицію Прокурора та просив задовольнити позовні вимоги.
Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, причини неявки не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.
01.10.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення Прокурора та представника Позивача, суд встановив наступне.
Прокурор в порядку ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував та довів наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Міноборони, про що свідчить наявне у матеріалах справи листування між Прокурором та Міноборони (а.с. 42-43).
17.11.2015 між Товариством (Підрядник) та Міноборони (Замовник) укладено Договір підряду № 303/36/369УКБ на роботи з будівництва 10-поверхового 144-квартирного житлового будинку в м. Одеса, вул. Щорса (шифр О-56-1) (далі - Договір; а.с. 18-23).
Відповідно до п. 1.1. Договору Замовник доручив, а Підрядник зобов'язався на свій ризик виконати роботи з будівництва 10-поверхового 144-квартирного житлового будинку (далі - Об'єкт) у м. Одесі, вул. Щорса, відповідно до проектної документації і умов договору та здати закінчені роботи.
Додатковими угодами №№ 1/369, від 26.07.2016, 303/36/435/1, № 2/369 та № 3 від 28.12.2016, № 4 від 26.12.2017, № 5 від 29.12.2017, № 6/369 УКБ від 04.04.2018, № 7 від 23.11.2018, № 8 від 19.12.2018 строк дії Договору продовжено до 31.12.2019.
Додатковими угодами № 6/369 УКБ від 04.04.2018, № 8 від 19.12.2018 до Договору Товариство та Міноборони уточнили графіки фінансування.
Відповідно до п. 11.2 Договору фінансування робіт здійснюється за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 2101190 «Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України».
Згідно з п.п. 3.1., 3.2., 3.3. Договору договірна ціна робіт з будівництва Об'єкта, не враховуючи витрат Замовника, встановлюється динамічною і складає 55 842 654,40 грн, в тому числі ПДВ - 6 139 720,10 грн. Вказана договірна ціна складається Підрядником на підставі затвердженої проектної документації, згідно вимогам нормативних документів у сфері ціноутворення у будівництві. Договірна ціна формується з урахуванням вимог п.п. 197.1.14, 197.15 ст. 197 Податкового кодексу України.
Договірна ціна уточнюється щорічно за мірою виконання робіт на об'єкті з урахуванням реальних умов будівництва в порядку визначеному ДСТУ БД. 1.1.1:2013.
Уточнення динамічної договірної ціни може здійснюватися у разі:
- виникнення обставин непереборної сили;
- внесення змін до проектної документації, що призводить до зміни обсягів робіт та вартісних показників;
- зміни законодавства з питань оподаткування та з інших питань, обов'язкове застосування положень якого призводить до зміни вартості робіт;
- зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу інфляції, що призвело на збільшення вартості трудових та матеріально-технічних ресурсів, спричинене інфляцією.
Зміни динамічної Договірної ціни у випадку виникнення обставин, зазначених у цьому пункті, оформлюються додатковою угодою.
Положення щодо включення ПДВ до ціни договору містять п.п. 11.2., 11.4. Договору.
Відповідно до п.п. 12.1., 12.2. Договору Підрядник зобов'язаний у 5-денний термін після закінчення виконаних робіт (етапу робіт) повідомити замовника. Після одержання повідомлення Підрядника, Замовник зобов'язаний прийняти для перевірки подані підрядником документи, що підтверджують виконання робіт.
Відповідно до п.п. 12.3., 12.4. Договору розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі: примірної форми № КБ-2в «Акт приймання виконаних робіт» та примірної форми № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати». Документи про виконані роботи та їх вартість складаються і підписуються підрядником та передаються замовнику.
Відповідно до п.п. 13.1.-13.4. Договору приймання-передача виконаних робіт (Об'єкта будівництва) проводиться відповідно до чинних нормативних актів, які регламентують прийняття закінчених об'єктів в експлуатацію. Якщо при здійсненні будівництва, введенні Об'єкта в експлуатацію виникнуть зауваження до стану (якості) виконаних робіт на Об'єкті, Сторони зобов'язані скласти акт з переліком і кількісним визначенням виявлених недоліків (недоробок і порушень) та строків їх усунення. Якщо Підрядник відмовиться взяти участь у складанні чи підписанні вказаного акту, Замовник має право скласти цей акт за участю незалежних компетентних експертів. Визначені у цьому акті зауваження щодо недоліків, недоробок або порушень (якщо такі будуть виявлені) та терміни їх усунення (виправлення) будуть обов'язковими до виконання Підрядником, а також будуть підставами для накладення на Підрядника відповідних штрафних санкцій, виплати Підрядником Замовнику визначеної Договором неустойки та відшкодування завданих Замовнику внаслідок порушення Договору збитків. Передача виконаних робіт (Об'єкта будівництва) Підрядником і приймання їх Замовником оформлюється актом про виконані роботи (форма КБ-2в, КБ-3), з обов'язковим попереднім оформленням виконавчої технічної документації, актів на приховані роботи, виконавчих схем поверхів, тощо. Підписання акта приймання-передачі робіт з будівництва Об'єкта є підставою для проведення остаточних розрахунків між Сторонами.
Згідно з Журналом реєстрації господарських операцій за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 Міноборони 28.12.2017 перерахувало на користь Товариства в рахунок оплати за Договором кошти у сумі 14 025 000,00 грн, у тому числі ПДВ 2 337 500,00 грн (а.с. 39).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі № 910/7352/19, яке набрало законної сили, стягнуто з Міноборони на користь Товариства 59 101 610,00 грн заборгованості за Договором від 17.11.2015 № 303/36/369/УКБ, 672 350,00 грн судового збору, 7 614,00 грн витрат за проведення експертизи, а загалом 59 781 574,00 грн.
Згідно з Журналом реєстрації господарських операцій за період з 01.01.2015 на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 03.03.2020 по справі № 910/7352/19 Міноборони 02.08.2021 перерахувало Товариству кошти у сумі 59 781 574,00 грн.
Як стверджує Прокурор, з урахуванням умов Договору Міноборони 02.08.2021 у складі суми 59 781 574,00 грн перерахувало на користь Товариства кошти у вигляді ПДВ у сумі 9 850 268,33 грн (59 101 610/1,2х20%).
Включення ПДВ до наведеної суми Прокурор доводить також Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) за 2019 рік, відповідно до якої вартість фактично виконаних будівельних робіт у розмірі 59 910 181,22 грн визначена з ПДВ.
Вартість виконаних будівельних робіт у розмірі 59 910 181,22 грн, що відображена у наведеній Довідці форми КБ-3, фактично склала 59 101 610 грн, водночас спір щодо обґрунтованості включення ПДВ до наведеної суми Господарський суд міста Києва в межах справи № 910/7352/19 не вирішував.
З огляду на викладене, як зазначає Прокурор, за результатами виконання Договору № 303/36/369/УКБ від 17.11.2015 Міноборони в період з грудня 2017 року по серпень 2021 року за рахунок коштів Державного бюджету України сплатило на користь Товариства 12 187 768,33 грн податку на додану вартість, що суперечить положенням п.п. 197.1.14, 197.15 ст. 197 ПК України.
Предметом позову є вимога про стягнення з Товариства на користь Міноборони 12 187 768,33 грн безпідставно сплачених як податок на додану вартість коштів, а також 8 681 946,64 грн інфляційних втрат та 1 672 717,23 грн 3% річних, нарахованих в поряду ст. 625 ЦК України.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до стаття 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
За змістом підпунктів "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Пунктами 197.1.14, 197.15 ст. 197 ПК України передбачено, що операції з першого постачання доступного житла та житла, що будується із залученням державних коштів, а також операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва такого житла, звільняються від оподаткування.
Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц сформулювала такі висновки щодо застосування норм статті 1212 ЦК України:
"Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала".
На обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на те, що всупереч положенням п.п. 197.1.14, 197.15 ст. 197 ПК України, Міноборони безпідставно перерахувало на користь Товариства грошові кошти у сумі 12 187 768,33 грн у якості податку на додану вартість, який включено до договірної ціни робіт з будівництва об'єкта згідно п. 3.1. Договору.
При цьому, вимоги про визнання Договору недійсним в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість Прокурор не пред'явив.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в пункті 8.16 постанови від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 виснувала про те, що приписи статті 217 ЦК України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому, закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.
У справі № 916/2435/25, що розглядається, можна припустити правомірне укладення Договору підряду № 303/36/369/УКБ від 17.11.2015 і без включення до нього умови щодо ПДВ, у разі наявності підстав для застосування норми п.п. 197.1.14, 197.15 ст. 197 ПК України у спірних правовідносинах.
Хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (аналогічний висновок викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20).
Суд виходить з того, що відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, у зв'язку з чим необхідно дотримуватися принципу презумпції правомірності правочину, оскільки умови Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість учасниками справи не оспорювались та не визнавались недійсними у судовому порядку.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Аналогічні висновки щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК України викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 та в постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17.
Суд відхиляє доводи Прокурора щодо доцільності врахування у даній справі висновків щодо застосування положень статей 1212, 1213 ЦК України (в контексті можливості стягнення на підставі статті 1212 ЦК України коштів, отриманих на виконання договору, без визнання такого договору недійсним у частині включення суми ПДВ), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 04.05.2023 у справі № 910/59/22, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступила від викладеного у постановах Касаційного господарського суду від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16, від 08.08.2019 у справі № 911/1626/18, від 08.04.2021 у справі № 922/2439/20 висновку щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору) (див. пункти 8.23, 9.2 зазначеної постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду).
Таким чином, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що договір може та має бути визнаний недійсним у частині включення суми ПДВ до ціни договору, чим спростовуються доводи Прокурора про те, що визнання недійсною умови Договору про включення суми ПДВ до вартості будівництва об'єкта не є необхідною передумовою для стягнення з Відповідача цієї суми як безпідставно набутих грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначені ГПК України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду (схожий висновок викладено постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 (пункти 9.27, 9.28, від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23 (пункт 43)).
Отже, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, мають пріоритет при вирішенні цього спору над висновками, викладеними в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 04.05.2023 у справі № 910/59/22, на які звертав увагу Прокурор.
Аналогічну позицію з цього питання відображено в постанові Верховного Суду від 31.07.2025 у справі № 914/2176/24, яка є актуальною на теперішній час та в якій зазначено, зокрема таке:
« 30. Верховний Суд наголошує на правильності висновку суду апеляційної інстанції щодо необхідності дотримання принципу презумпції правомірності правочину, закріпленої статтею 204 ЦК України, в контексті того, що, як обґрунтовано зазначив апеляційний суд, пункт 3.1 договору поставки від 15.12.2023 (у частині врахування 540 000 грн ПДВ у загальній ціні товару) прокурором і Міськрадою не оспорювався та не визнавався недійсним у судовому порядку.
31. Адже статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.».
Дійсно, Прокурор не міг бути обізнаним зі змістом вказаної постанови на момент підготовки та подання позовної заяви, проте це не позбавляє суд обов'язку враховувати останню та пріоритетну правову позицію Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № 915/646/18.
Ураховуючи встановлені судом та не спростовані Прокурором та Позивачем обставини даної справи, такі як відсутність заявлення вимоги про визнання недійсним Договору в частині включення суми ПДВ до договірної ціни, недоведеність визнання недійсним Договору в частині умов про включення ПДВ до договірної ціни, а також відсутність встановлення судом нікчемності вказаних умов Договору, з урахуванням вищезазначених висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, суд виснує про відсутність підстав для стягнення з Відповідача грошових коштів у розмірі 12 187 768,33 грн, сплачених як податок на додану вартість.
Крім того, суд зазначає, що частину спірної суми, а саме 9 850 268,33 грн, Міноборони перерахувало на користь Товариства на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі № 910/7352/19, яке набрало законної сили.
З цього приводу суд зазначає, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.
Принцип "правової (юридичної) визначеності" (від анг. legal certainty) є одним із суттєвих елементів верховенства права.
Здійснюючи аналіз вказаного принципу "правової (юридичної) визначеності", Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово розкривали його зміст, зокрема зазначали, що принцип "юридичної визначеності" є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення "res judicata" (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності"). ЄСПЛ у справі "Христов проти України" (рішення від 19.02.2009, заява 24465/04) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенція, необхідно тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип "юридичної визначеності", згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії"). Принцип "юридичної визначеності" вимагає поваги до принципу "res judicata", тобто поваги до остаточного рішення суду. ЄСПЛ зазначав, що сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи (рішення від 24.07.2003 у справі "Рябих проти Росії", заява № 52854/99). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Устименко проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації"), які з огляду на положення ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу "res judicata", тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 408/8040/12).
Отже, слід зазначити, що заявлення до стягнення з Товариства на користь Міноборони грошових коштів, раніше стягнутих з Міноборони на користь Товариства судовим рішенням у справі № 910/7352/19, яке набрало законної сили, навіть за умови, що питання про включення ПДВ до стягнутої суми не досліджувалось Господарським судом міста Києва, суперечить принципу "правової (юридичної) визначеності" як складової верховенства права, оскільки, як неодноразово звертав увагу ЄСПЛ, сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи, а виправлення недоліків судочинства є прерогативою вищих судових органів в межах конкретної справи, в той час як намагання переглянути висновки суду в рамках іншої справи не має нічого спільного з юридичною визначеністю.
Вимоги про стягнення з Відповідача 8 681 946,64 грн інфляційних втрат та 1 672 717,23 грн 3% річних задоволенню також не підлягають, оскільки є похідними від вимоги про стягнення безпідставно сплачених коштів у розмірі 12 187 768,33 грн, у задоволенні якої суд відмовляє.
Щодо заяви Відповідача про застосування строків позовної давності слід зазначити наступне.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 ст. 267 ЦК України).
Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Таким чином, лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
З урахуванням викладеного, оскільки суд дійшов висновку про наявність самостійних підстав, за яких позов у даній справі не підлягає задоволенню, заява Відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом не розглядається.
Надаючи оцінку доводам сторін, суд врахував, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на прокуратуру.
Відповідно до ч.ч. 1, 9 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали Господарського суду Одеської області від 30.06.2025 у справі № 916/2435/25, підлягають скасуванню.
Керуючись ст.ст. 53, 73, 74-80, 86, 123, 124, 129, 145, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали Господарського суду Одеської області від 30.06.2025 у справі № 916/2435/25.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 01 жовтня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 10 жовтня 2025 р.
Суддя Р.В. Волков