18 серпня 2025 року Справа № 915/440/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Артьомові І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО ЕКСПЕРТ», вул. Каштанова, 54, м. Кагарлик, Київська область, 09201 (код ЄДРПОУ 32010004)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Лобріївський виноградник», вул. Драгунова, будинок 29, с. Лобріївка, Баштанський район, Миколаївська обл., 56160 (код ЄДРПОУ 36057030)
про стягнення коштів в сумі 370 825, 60 грн.
Представники сторін в судове засідання не з'явились
До Господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “АГРО ЕКСПЕРТ» з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Лобріївський виноградник» 279 156, 72 грн. - заборгованості; 6 715, 87 грн. - 3 % річних; 80 230, 11 грн. - пені; 4 722, 90 грн. - інфляційні нарахування.
Позивач просить суд судовий збір в сумі 5 562, 38 грн. стягнути з відповідача.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2024 позовну заяву (вх. № 4734/24 від 19.04.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО ЕКСПЕРТ» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Лобріївський виноградник» про стягнення коштів в сумі 370 825, 60 грн. залишено без руху.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2025 частково задоволено клопотання відповідача ТОВ “Лобріївський виноградник» про витребування доказів (вх. № 6281/24 від 28.05.2024). Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 11.06.2025.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2025, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 16.07.2025.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.07.2025 відкладено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 18.08.2025, витребувано докази.
Позивач та відповідач явку повноважних представників в судові засідання 11.06.2025, 16.07.2025 та 18.08.2025 не забезпечили, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином в порядку ст. 120 ГПК України шляхом доставки ухвал суду до електронних кабінетів сторін (представників сторін), що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа, а також шляхом направлення ухвал суду на поштову адресу відповідача.
11.06.2025 (вх. № 8710/25), 14.07.2025 (вх. № 10386/25) та 14.08.2025 (вх. № 11753/25) до Господарського суду Миколаївської області від відповідача через підсистему “Електронний суд» надійшли клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача про розгляд справи за відсутності представника відповідача та можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 №271/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, № 26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 ГПК України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з приписами ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введення на території України воєнного стану, складну безпекову ситуацію у м. Миколаєві, і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров'ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, а також з урахуванням надмірного навантаження та недостатню кількість суддів в Господарському суді Миколаївської області, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл судових справ, з урахуванням показників часу, необхідного для розгляду справ та матеріалів (рішення Вищої кваліфікаційної комісії України від 26.02.2025 № 41/зп-25 та від 05.03.2025 № 46/зп-25, лист ДСА від 28.01.2025 № 15-2062/25), розгляд даної справи здійснено у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
В судовому засіданні 18.08.2025 судом відповідно до ст. 240 ГПК України підписано скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення без проголошення.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № АЕ-113-2210/23 від 20.10.2022, а саме зобов'язань щодо належної та своєчасної оплати за поставлений товар у сумі 279 156, 72 грн.
За порушення виконання грошових зобов'язань позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України нараховано 3 % річних та інфляційні втрати, а також пеню відповідно до умов договору та законодавства.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 526, 546, 549, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст. 193, 230, 231 ГК України, ст. 1, 2 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та умовами договору.
2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідач у клопотаннях (вх. № 6281/24 від 28.05.2024 та вх. № 6291/24 від 28.05.202) та відзиві на позовну заяву (вх. № 6282/24 від 28.05.2024) зазначив, що відповідач ТОВ “Лобріївський виноградник» не укладав з ТОВ “Агро Експорт» додатку специфікації № 25 від 21.06.2022 року до Договору поставки № АЕ-113-2010/23 від 20.10.2022 року та видаткової накладної № 6063 від 21.06.2023 року, відповідно до якої на підставі Договору поставки № АЕ-113-2010/23 від 20.10.2022 року та замовлення покупця № 5139 від 21.06.2023 року ТОВ “Агро Експорт» поставило, а ТОВ “Лобріївський виноградник» прийняло товар разом на суму без ПДВ 232 630, 60 грн., усього з ПДВ 279 156, 72 грн.
ТОВ “Лобріївський виноградник» в особі директора Копійки Марини Федорівни не підписувало та печатку ТОВ “Лобріївський виноградник» не ставило, товару не отримувало.
В зв'язку з вищевикладеним, відповідач вважає, що у нього відсутня заборгованість перед ТОВ “Агро Експорт» на суму без ПДВ 232 630, 60 грн., усього з ПДВ 279 156, 72 грн., оскільки жодного товару відповідач не отримував.
Податкова накладна, надана позивачем, не підтверджує факту отримання відповідачем товару.
Позивач не наводить правових підстав та не надав суду оригінали первинних бухгалтерських документів для підтвердження заборгованості відповідача.
Відповідач просить суд в позові відмовити.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
20.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю “АГРО ЕКСПЕРТ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Лобріївський виноградник» (покупець) укладено договір поставки № АЕ-113-2010/23 від 20.10.2022.
Відповідно до п. 12.1 договору договір набуває чинності з моменту його підписання та завірення печатками сторін і діє до 31 грудня 2023 р.
Відповідно до п. 12.2 договору закінчення строку дії договору не звільняє сторони від обов'язку погашення своїх грошових зобов'язань та відповідальності за порушення умов цього договору.
Додатком до договору є додаток-специфікація № 25 від 21.06.2023.
Договір та додаток підписано та скріплено печатками сторін.
Суду не подано доказів розірвання договору або визнання його недійсним.
Умовами договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник приймає на себе зобов'язання поставляти і передавати у власність покупця товар (партію товару), а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар в порядку та на умовах, визначених цим договором та додатків до нього.
Відповідно до п. 1.2 договору товаром за цим договором є насіння та/або засоби захисту рослин, а також інший асортимент, який буде визначатися в додатках - специфікаціях до цього договору.
Відповідно до п. 1.3 договору кількість, одиниці виміру, асортимент, упаковка, ціна, вартість товару (партії товару), що поставлятиметься постачальником в адресу покупця, умови його поставки, прийняття та оплати визначаються у додатках - специфікаціях на кожну партію товару, що є невід'ємними частинами даного договору.
Відповідно до п. 2.1 договору ціни товарів визначаються у додатках-специфікаціях. Ціна товарів включає вартість тари, пакування й маркування, а також податок на додану вартість, що нараховується згідно із законодавством України.
Відповідно до п. 3.1 договору основні умови оплати товару (форма, розміри та строки оплати) визначаються додатками-специфікаціями до договору з урахуванням положень, визначених цим розділом договору, та можуть передбачати як повну або часткову передплату за партію товару грошовими коштами шляхом банківського переказу на рахунок постачальника до фактичного відвантаження товару, так і оплату за партію товару грошовими коштами шляхом банківського переказу на рахунок постачальника після фактичного відвантаження товару, що зазначається у додатках-специфікаціях.
Відповідно до п. 3.2 договору зобов'язання з оплати грошовими коштами шляхом банківського переказу на рахунок постачальника вважатимуться виконаними покупцем належним чином в момент зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. При цьому призначення платежу у банківському переказі, крім обов'язкових реквізитів має містити посилання на рахунок - фактуру та реквізити цього Договору (номер та дату).
Відповідно до п. 4.1 договору товар, що постачається постачальником протягом дії цього договору, замовляється та оплачується покупцем, та відвантажується постачальником партіями відповідно до підписаних додатків-специфікацій, або їх частинами.
Відповідно до п. 4.2 договору для отримання товару покупець повинен надіслати постачальнику замовлення на поставку поштою, факсимільним зв'язком чи по електронній пошті. Номенклатура товарів, їх кількість та періодичність замовлень визначаються покупцем самостійно, якщо інше не передбачене спеціальними домовленостями сторін (зокрема заздалегідь погодженим сторонами планом поставок).
Відповідно до п. 4.4 договору після підтвердження замовлення та підписання сторонами специфікації постачальник, на вимогу покупця, зобов'язаний виставити покупцеві рахунок на попередню оплату партії товару згідно з умовами відповідного додатку-специфікації, а покупець зобов'язаний оплатити цей рахунок та отримати партію товару у погоджені сторонами терміни.
У випадку нездійснення попередньої оплати чи неотримання товару покупцем у такі строки, домовленість сторін про поставку такої партії товару вважатиметься розірваною, а виставлений рахунок недійсним, якщо сторони не досягнуть домовленості про інші строки поставки товару або повернення попередньої оплати.
Відповідно до п. 4.5 договору зобов'язання постачальника з поставки товару покупцю вважається виконаним, а право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі йому товару та підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної на цей товар.
Відповідно до п. 5.1 договору приймання товару покупцем за кількістю підтверджується належним чином оформленою видатковою накладною. Після приймання товару за кількістю, претензії покупця щодо кількості, пакування (крім претензій щодо нестач товару всередині упаковки або тари) чи зовнішнього вигляду товару не приймаються.
Відповідно до п. 5.2 договору покупець зобов'язується після прийняття товару (партії товару) підписати видаткову накладну та передати її постачальнику та або направити засобами поштового зв'язку на адресу постачальника не пізніше 2-х банківських днів.
Відповідно до п. 5.4 договору також сторони визнають, що доказами поставки товару (партії товарів) можуть бути: реєстрація постачальником податкової накладної в ЄДРПНВ, якщо така накладна реєструється по факту поставки; відображення відповідної поставки у податковому обліку покупця; інші документи.
Відповідно до п. 7.2 договору при порушенні строків оплати поставленого товару, які визначені додатками-специфікаціями, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної на момент прострочки, від вартості несплаченого Товару, за кожен день прострочки платежів.
Відповідно до п. 7.7 договору нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором здійснюється без обмежень строку нарахування та припиняється в день виконання стороною відповідного зобов'язання. Сторони домовились, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором становить 3 (три) роки.
До договору сторонами складено Додаток-специфікацію № 25 від 21.06.2023 до договору поставки № АЕ-113-2010/23 від 20.10.2022 на суму 279 156, 72 грн., в т.ч. ПДВ 46 526, 12 грн., на поставку товару: Зантара Квантум 260 ЕС, к.е. в кількості 65 л та Авіатор Xpro 225 ЕС, К.Е в кількості 60 л.
Специфікацію підписано та скріплено печатками сторін.
Відповідно до п. 2 специфікації загальна вартість партії товару за цим додатком на день його підписання становить: сім тисяч п'ятсот п'ятдесят вісім доларів 20 центів, що є еквівалентом двісті сімдесят дев'ять тисяч сто п'ятдесят шість гривень 72 копійки. У т.ч. ПДВ: сорок шість тисяч п'ятсот двадцять шість гривень 12 копійок (із таблиці вище).
Відповідно до п. 4 специфікації сторони домовились вважати, що на дату укладення цього додатку-специфікації середній міжбанківський валютний курс продажу долара до гривні дорівнює 36,9343 грн/1 долар.
Відповідно до п. 5 специфікації оплата здійснюється у наступному порядку: 100% від вартості товару що становить 279 156, 72 грн. сплачується покупцем до 30 червня 2023 року.
Відповідно до абз. 2 п. 6 специфікації цей Додаток-Специфікація доповнює договір поставки № АЕ-113-2010/23 від 20.10.2022 та є його невід'ємною частиною.
Судом встановлено, що на підтвердження факту поставки товару позивачем до матеріалів позовної заяви долучено копію видаткової накладної № 6063 від 21.06.2023 на суму 279 156, 72 грн. на товар. Видаткова накладна містить підписи та печатки сторін.
В позовній заяві позивач на виконання п. 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України зазначив, що у позивача в наявності оригінали документів, копії яких додано до позову.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2025 витребувано у позивача оригінали наступних документів: додатку - специфікації № 25 від 21.06.2022 року до Договору поставки №АЕ-113- 2010/23 від 20.10.2022 року, видаткової накладної № 6063 від 21.06.2023 року та замовлення покупця № 5139 від 21.06.2023 року.
На виконання вимог ухвали суду від 02.06.2025 позивачем подано оригінал Договору поставки № АЕ-113- 2010/23 від 20.10.2022 та оригінал додатку - специфікації № 25 від 21.06.2022 до договору, які підписано та скріплено печатками сторін.
Щодо надання оригіналу видаткової накладної № 6063 від 21.06.2023, то в заяві (вх. № 8911/25 від 13.06.2025) позивач повідомив, що у позивача відсутній оригінал видаткової накладної № 6063 від 21.06.2023, оскільки покупець не повернув оригінал після поставки товару.
Відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 91 ГПК України якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Враховуючи неподання позивачем оригіналу видаткової накладної № 6063 від 21.06.2023 на суму 279 156, 72 грн., копія якої долучена до матеріалів позовної заяви, суд, керуючись абз. 2 ч. 6 ст. 91 ГПК України не бере до уваги відповідний доказ (видаткову накладну № 6063).
Судом також встановлено, що на підтвердження факту поставки товару (п. 5.4 договору) позивачем долучено до матеріалів справи складену та зареєстровану в ЄРПН податкову накладну № 1251 від 21.06.2023 на суму 279 156, 72 грн., в т.ч. ПДВ 46 526, 12 грн., на товар: Зантара Квантум 260 ЕС, к.е. в кількості 65 л та Авіатор Xpro 225 ЕС, К.Е в кількості 60 л.
Опис (номенклатура) товарів продавця, кількість та ціна товару відповідають товару, погодженому сторонами у додатку-специфікації № 25.
Податкова накладна № 1251 від 21.06.2023 зареєстрована в ЄРПН 04.07.2023, що підтверджується квитанцією № 1 від 04.07.2023.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.07.2025 витребувано у Головного управління ДПС у Миколаївській області інформацію чи включено Товариством з обмеженою відповідальністю «Лобріївський виноградник» до податкового кредиту суму податку згідно податкової накладної № 1251 від 21.06.2023 на суму 279 156, 72 грн., в тому числі ПДВ в сумі 46 526, 12 грн.; продавець Товариство з обмеженою відповідальністю “АГРО ЕКСПЕРТ» (код ЄДРПОУ 32010004), покупець Товариство з обмеженою відповідальністю «Лобріївський виноградник» (код ЄДРПОУ 36057030).
На виконання вимог ухвали Господарського суду Миколаївської області від 16.07.2025 Головним управлінням ДПС у Миколаївській області надано інформацію (вх. № 11659/25 від 12.080.2025), відповідно до якої згідно наявних даних інформаційної системи ДПС України "Єдине вікно подання електронної звітності", розділ "Єдиний реєстр податкових накладних" (далі - ЄРПН) в червні 2023 року ТОВ "Агро Експерт" виписало на адресу ТОВ "Лобріївський виноградник" дві податкових накладних (в т.ч. податкову накладну від 21.06.2023 № 1251) на загальну суму 295 001, 53 грн., загальний обсяг постачання яких становив 245 834, 61 грн., сума ПДВ - 49 166, 92 грн., та які було зареєстровано в ЄРПН в червні 2023.
Згідно інформаційно-комунікаційних систем ДПС України 19.07.2023 ТОВ "Лобріївський виноградник" подав до органів ДПС у Миколаївській області податкову декларацію з ПДВ за червень 2023 року № 9178212638, в додатку № 1 до якої в розділі ІІ "Податковий кредит" за індивідуальним податковим номером постачальника 320100010122 вказано обсяг постачання 245 834, 61 грн., ПДВ - 49 166, 92 грн.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.07.2025 витребувано у відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Лобріївський виноградник» докази з наданням письмових пояснень: чи включено Товариством з обмеженою відповідальністю «Лобріївський виноградник» до податкового кредиту суму податку згідно податкової накладної № 1251 від 21.06.2023 на суму 279 156, 72 грн., в тому числі ПДВ в сумі 46 526, 12 грн.
На виконання вимог ухвали суду відповідачем подано суду додаткові пояснення (вх. № 11753/25 від 14.08.2025), в яких зазначено, що ТОВ "Лобріївський виноградник" помилково було включено в податковий кредит суму 245 834, 61 грн., ПДВ 49 166, 92 грн., у зв'язку з чим ТОВ "Лобріївський виноградник" було зроблено уточнюючий розрахунок та виключена ця податкова накладна з податкового кредиту та сплачено всі необхідні кошти до бюджету.
До письмових пояснень відповідачем подано:
- податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2023, яку подано до податкових органів 19.07.2023;
- уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за серпень 2025, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний податковий період, що уточнюється (червень 2023), з якої вбачається проведення коригування обсягів придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) товарів / послуг та необоротних активів на митній території України (п. 10.1 графи "Податковий кредит"), а саме: зменшення обсягів придбання товарів без ПДВ на суму 232 631, 00 грн. та сум податкового кредиту на суму 46 526 грн. (232 631 грн. + 46 526 грн. = 279 157 грн.).
Уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість доставлено та отримано ГУ ДПС у Миколаївській області 13.08.2025, що підтверджується квитанцією № 2 від 13.08.2025.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.07.2025 витребувано у позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» докази з наданням письмових пояснень:
- якими доказами підтверджується поставка (передача) товару від позивача ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ» відповідачу ТОВ «Лобріївський виноградник» та коли відбулась передача товару (якщо такі факти мали місце)?
- чи направлялась позивачем відповідачу видаткова накладна № 6063 від 21.06.2023 на суму 279 156, 72 грн. та докази її направлення (якщо такі факти мали місце)?
- замовлення покупця № 5139 від 21.06.2023 року.
Вимоги ухвали суду позивачем не виконано.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Позивачем до позовної заяви також додано оборотно-сальдову відомість по рахунку 361 за 01.02.2019-18.04.2024, в якій відображено заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 279 156, 72 грн.
Невиконання відповідачем обов'язку за договором в частині здійснення оплати за поставлений товар у сумі 279 156, 72 грн. і стало підставою для звернення до суду з позовом.
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
4.1. Правове регулювання договірних правовідносин з поставки товару.
В силу положень ст. 11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (господарського зобов'язання), яке (зобов'язання) в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об'єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
4.2. Правове регулювання відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку.
Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.
За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (тут і далі - в редакції від 10.08.2022):
- господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства;
- первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності покупця (постанова КАС ВС від 19.06.2018 у справі № 804/15389/15, постанова КГС ВС від 26.03.2019 у справі № 925/291/18).
За своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов'язань (констатують, фіксують певні факти господарської діяльності в правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (постанова КГС ВС від 10.02.2020 у справі № 909/146/19).
За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 ЗУ “Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції (постанова КГС ВС від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19).
4.3. Правове регулювання порядку та підстав реєстрації податкової накладної.
Положеннями ч. 1 ст. 19 та ч. 1, 2 ст. 67 ГК України (тут і далі - в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) визначено, що суб'єкти господарювання вправі без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, зокрема, шляхом укладення договорів, що опосередковують відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами у всіх сферах господарської діяльності; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Частинами 3, 8 ст. 19 ГК України передбачено, що обов'язком суб'єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовано положеннями ПК України.
Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України (тут і далі - в редакції від 06.05.2023) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.
Відповідно до абз. 1, 2 п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п. 4.29-п. 4.31 постанови ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).
Як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.
Проте, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару (п. 7.9 постанови КГС ВС від 01.06.2020 у справі № 906/355/19).
Подібні висновки викладені Касаційним господарським судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15 та від 29.01.2020 у справі № 916/922/19.
Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.
За результатами перегляду справи в касаційному порядку об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, враховуючи наведене у розділі 8 цієї постанови, не убачає підстав для відступу від висновку колегії суддів Касаційного господарського у складі Верховного Суду, викладеного у пункті 44 постанови від 28.08.2020 зі справи № 922/2081/19 як такого, що пов'язаний з встановленими обставинами у конкретній справі (про те, що податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції), але вважає за доцільне його конкретизувати: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності (постанова Об'єднаної палати КГС ВС від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19).
4.4. Правове регулювання нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Стаття 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
4.5. Правове регулювання відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі “Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
V. ВИСНОВКИ СУДУ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено судом вище, 20.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю “АГРО ЕКСПЕРТ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Лобріївський виноградник» (покупець) укладено договір поставки № АЕ-113-2010/23 від 20.10.2022., відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар.
Судом встановлено, що на підтвердження факту поставки товару позивачем до матеріалів позовної заяви долучено копію видаткової накладної № 6063 від 21.06.2023 на суму 279 156, 72 грн. та зазначено в позовній заяві, що у позивача в наявності оригінали документів, копії яких додано до позову. Проте, в подальшому щодо надання оригіналу видаткової накладної № 6063 від 21.06.2023, то в заяві (вх. № 8911/25 від 13.06.2025) позивач повідомив, що у позивача відсутній оригінал видаткової накладної № 6063 від 21.06.2023, оскільки покупець не повернув оригінал після поставки товару. Як вказано вище, враховуючи неподання позивачем оригіналу видаткової накладної № 6063 від 21.06.2023 на суму 279 156, 72 грн., копія якої долучена до матеріалів позовної заяви, суд відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 91 ГПК України не бере до уваги відповідний доказ (видаткову накладну № 6063).
Судом також встановлено, що на підтвердження факту поставки товару позивачем долучено до матеріалів справи складену та зареєстровану в ЄРПН податкову накладну № 1251 від 21.06.2023 на суму 279 156, 72 грн., в т.ч. ПДВ 46 526, 12 грн., а відповідачем в свою чергу подано суду уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний податковий період, що уточнюється (червень 2023), з якого вбачається виключення вищевказаної податкової накладної з податкових зобов'язань.
Відповідно до п. 4.4 договору після підтвердження замовлення та підписання сторонами специфікації постачальник, на вимогу покупця, зобов'язаний виставити покупцеві рахунок на попередню оплату партії товару згідно з умовами відповідного додатку-специфікації, а покупець зобов'язаний оплатити цей рахунок та отримати партію товару у погоджені сторонами терміни.
У випадку нездійснення попередньої оплати чи неотримання товару покупцем у такі строки, домовленість сторін про поставку такої партії товару вважатиметься розірваною, а виставлений рахунок недійсним, якщо сторони не досягнуть домовленості про інші строки поставки товару або повернення попередньої оплати.
Відповідно до п. 4.5 договору зобов'язання постачальника з поставки товару покупцю вважається виконаним, а право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі йому товару та підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної на цей товар.
Системний аналіз умов п. 4.4, п. 4.5 договору, а також поданих у справу доказів дозволяє дійти висновку, що 21.06.2023 сторони підписали додаток-специфікацію до договору № 25 від 21.06.2023, в якій погодили найменування, ціну товару, який має бути поставлений тощо. В цей же день продавець зареєстрував у ЄРПН податкову накладну № 1251 від 21.06.2023. Водночас, суду не подано доказів оформлення видаткової накладної на підтвердження факту поставки товару (п. 4.5 договору), не подано доказів оформлення замовлення покупцем та виставлення рахунку продавцем (п. 4.4 договору), не подано інших доказів на підтвердження факту здійснення господарської операції (документи на підтвердження факту перевезення (надсилання) товару або документи на підтвердження факту вручення товару покупцю, докази направлення (надіслання) видаткової накладної № 6063 для підписання покупцю, документи на підтвердження реального руху товару на підставі спірної поставки, докази зберігання та/або використання в господарській діяльності відповідача товару тощо) (п. 4.4, п. 5.2 договору).
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження реального здійснення господарської операції з поставки товару, а також не містять доказів оформлення первинних документів з відображенням змісту та обсягу господарської операції, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі (ст. 76, 77, 79 ГПК України) факту поставки відповідачу товару на суму 279 156, 72 грн. та, як наслідок, наявність заборгованості у вказаному розмірі.
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем попередньої оплати та/або поставки товару позивачем відповідачу, суд дійшов висновку, що в силу умов абз. 2 п. 4.4 договору домовленість сторін про поставку конкретної партії товару згідно специфікації № 25 вважається розірваною.
Отже, суд дійшов висновку про відмову в позові в частині стягнення заборгованості в розмірі 279 156, 72 грн.
Враховуючи, що пеня (ст. 551 ЦК України, ст. 232 ГК України, п. 7.2 договору), а також 3 % річних та інфляційні втрати (ст. 625 ЦК України) нараховуються за порушення грошового зобов'язання (порушення строків оплати саме поставленого товару), суд дійшов висновку про відмову в позові в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
За таких обставин, в позові судом відмовлено, оскільки позивачем не доведено факту порушення відповідачем прав позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду із даним позовом.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Позивачем під час звернення до суду із даним позовом сплачено судовий збір в загальній сумі 5 562, 38 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією в національній валюті № 21345 від 18.04.2024 на суму 5 562, 38 грн.
При цьому, позовну заяву подано позивачем в електронній формі через підсистему "Електронний суд".
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0, 8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, судовий збір в спірному випадку становить 4 449, 91 грн.
Судовий збір в сумі 1 112, 47 грн. може бути повернуто судом з Державного бюджету України за клопотанням позивача відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у зв'язку з внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України в розмірі 4 449, 91 грн. слід покласти на позивача.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 10.10.2025
Суддя Е.М. Олейняш