79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"29" вересня 2025 р. Справа №909/310/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий - суддя О.В. Зварич
судді О.І. Матущак
І.Ю. Панова,
секретар судового засідання Р.А. Пишна,
розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України" № 37-89с від 18.07.2025 року (вх. № 01-05/2287/25 від 23.07.2025 року)
на рішення Господарського суду Івано-Франківській області від 26.06.2025 року (суддя В.В. Михайлишин; повне рішення складено 04.07.2025 року)
та апеляційну скаргу Державного підприємства "Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України" № 37-90с від 18.07.2025 року (вх. № 01-05/2288/25 від 23.07.2025 року)
на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківській області від 11.07.2025 року (суддя В.В. Михайлишин; повне додаткове рішення складено 14.07.2025 року)
за заявою Державного підприємства "Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України" (вх. № 10953/25 від 30.06.2025) про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат, а саме на проїзд до судових засідань (витрат на службові відрядження)
у справі № 909/310/25
за позовом: Державного підприємства "Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України" (надалі ДП «СПЕЦБУДУПРАВЛІННЯ СБУ»)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "XXI СТОЛІТТЯ - ПЛЮС" (надалі ТзОВ "XXI СТОЛІТТЯ - ПЛЮС")
про стягнення штрафних санкцій в розмірі 910967, 21 гривень,
за участю:
від позивача: керівник Макаренко А.В.; Сивобородько І.І. (самопредставництво юридичної особи);
від відповідача (в режимі відеоконференції): Гуменюк Б.С. - адвокат (довіреність б/н від 12.01.2024 року),
Короткий зміст позовних вимог
18.03.2025 року ДП «СПЕЦБУДУПРАВЛІННЯ СБУ» звернулось до Господарського суду Івано-Франківській області з позовом до ТзОВ "XXI СТОЛІТТЯ - ПЛЮС" про стягнення штрафних санкцій в розмірі 910967,21 гривень.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на виконання субпідрядних робіт № 37/23-107 від 11.12.2023 року в частині несвоєчасного використання у строки, встановлені договором, перерахованої суми попередньої оплати на придбання та постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, устаткування.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Івано-Франківській області від 26.06.2025 року у справі №909/310/25 частково задоволено позов ДП «СПЕЦБУДУПРАВЛІННЯ СБУ». Стягнуто з ТзОВ "XXI СТОЛІТТЯ - ПЛЮС" на користь ДП «СПЕЦБУДУПРАВЛІННЯ СБУ» заборгованість в сумі 605172,97 гривень, з яких: 10598,54 гривень 3 % річних, 9687,57 гривень інфляційні нарахування, 329955,00 гривень штраф у розмірі 5 % від суми прострочення, 101246,37 гривень пеня за кожен день прострочення, 154645,49 гривень штраф у розмірі 7 % від суми прострочення, а також 9077, 33 гривень судового збору. Відмовлено в частині стягнення 52474,61 гривень 3 % річних, 126265,26 гривень інфляційних нарахувань, 127054, 36 гривень пені за кожен день прострочення.
В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що 11.12.2023 року між ДП "Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України" (Генеральний підрядник) та ТзОВ "XXI СТОЛІТТЯ - ПЛЮС" (Субпідрядник) було укладено Договір на виконання субпідрядних робіт № 37/23-107. В подальшому між сторонами укладено Додаткову угоду №1 від 12.01.2024 року та Додаткову угоду №2 від 14.05.2024 року, якими внесено зміни до умов Договору на виконання субпідрядних робіт № 37/23-107 від 11.12.2023 року.
Також місцевим господарським судом встановлено, що у пункті 3.2.1. Договору (з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 12.01.2024 року), сторони погодили, що Генеральний підрядник за наявності належного обґрунтування від Субпідрядника має право здійснювати попередню оплату (після надання Субпідрядником відповідних рахунків на оплату) у розмірі до 30 відсотків (процентів) від суми вартості річного обсягу робіт та на строк не більше трьох місяців, але не пізніше ніж до 05.03.2024 року, що становить 6599900, 00 грн. На виконання пункту 3.2.1. Договору, 15.12.2023 року позивач перерахував на користь відповідача попередню оплату в сумі 6599900,00 гривень.
Суд констатував, що з урахуванням умов Договору граничним строком повернення Генеральному підряднику невикористаних коштів, отриманих у якості попередньої оплати є 21.03.2024 року.
В рішенні суд першої інстанції зазначив, що на підтвердження виконання умов договору відповідач покликався на наявність видаткових накладних на придбання матеріалів та платіжних доручень, що підтверджують придбання матеріалів, проте накладні фактично свідчать лише про придбання ТзОВ "XXI СТОЛІТТЯ - ПЛЮС" відповідних матеріалів, однак із них не вбачається, що субпідрядник використовував їх саме на виконання договору.
З урахуванням наведеного місцевий господарський суд виснував, що з моменту придбання такі матеріали і устаткування фактично були у власності генпідрядника, а відтак могли бути використані ним не лише на виконання договору № 37/23-107 від 11.12.2023 року, але і для виконання інших замовлень або могли бути відчужені.
Суд встановив, що в актах приймання передачі форми КБ-2В від 25.12.2023 року № №1 - 3 не зазначено детально, які саме використані за рахунок авансу витратні матеріали, конструкції та устаткування, відтак відсутнє їх погодження сторонами.
Суд першої інстанції звернув увагу на те, що відповідач у справі - ТзОВ "XXI СТОЛІТТЯ - ПЛЮС" не надало жодних відомостей про місцезнаходження (місце зберігання) матеріалів, придбаних ним за накладними, та не надало доказів передачі їх Генпідряднику.
Місцевий господарський суд прийшов до висновку, що за матеріалами справи протягом трьох місяців після одержання авансу відповідач не виконав своїх зобов'язань та не надав позивачу на підтвердження використання попередньої оплати належним чином оформлені акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) і довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) із детальним погодження сторонами використаних витратних матеріалів, конструкцій та устаткування, які б були закуплені саме за рахунок авансу, через що у Субпідрядника виникли зобов'язання щодо повернення Генеральному підряднику невикористаної суми попередньої оплати.
Також суд першої інстанції виснував, що враховуючи дату перерахування позивачем на рахунок відповідача суми попередньої оплати, кошти, перераховані як попередню оплату Субпідрядник мав використати у строк до 15.03.2024 року, а у випадку невикористання - повернути на протязі п'яти днів, тобто до 20.03.2024 року, Генеральному підряднику.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3 % річних у розмірі 63073,15 гривень, суд вважав їх такими, що не повністю відповідають приписам чинного законодавства в силу допущених методологічних помилок при визначенні початкових та кінцевих дат періодів прострочення та кількості днів за відповідні періоди прострочення.
Суд першої інстанції встановив, що розрахунок позивача є арифметично неточним, оскільки при обчисленні позивачем враховано більшу кількість днів прострочення у періоді, аніж повинно було бути, що призвело до нарахування більшої суми трьох відсотків річних. Здійснивши власний розрахунок, суд виснував, що з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення три відсотки річних в сумі 10598,54 гривень.
Також за наслідком здійснення перерахунку інфляційних втрат місцевий господарський суд прийшов до висновку про те, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 9687,57 гривень інфляційних втрат.
Судом проаналізовано наданий позивачем розрахунок суми штрафу 5% від суми неповернення (не освоєння) невикористаної суми попередньої оплати в розмірі 6599900,00 гривень в сумі 329955,00 гривень та штрафу за прострочення понад 30 у розмірі 7 % від суми прострочення в розмірі 2194935,59 гривень в сумі 154645, 49 гривень, та встановлено, що означені розрахунки є вірними, а позовні вимоги в цій частині - такими, що підлягають до задоволення.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені (неустойки) суд встановив, що позивачем в порушення норм законодавства нараховано пеню за період з 06.03.2024 року до 20.05.2023 року, тобто з урахуванням днів, в яких відбувалося правомірне, у строк визначений договором, користування коштами попередньої оплати, а також судом встановлено, що визначений позивачем розмір пені за всіма періодами нарахування перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд прийшов до висновку про те, що сума пені що підлягає до стягнення з відповідача становить 101246,37 гривень.
З огляду на усе викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківській області від 11.07.2025 року у справі №909/310/25 частково задоволено заяву представника ДП "Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України" (вх. № 10953/25 від 30.06.2025) про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат, а саме на проїзд до судових засідань (витрат на службові відрядження). Стягнуто з ТзОВ "XXI СТОЛІТТЯ - ПЛЮС" на користь ДП «СПЕЦБУДУПРАВЛІННЯ СБУ» 10506,22 гривень судових витрат на проїзд до судових засідань (витрат на службові відрядження). Відмовлено частині стягнення з відповідача 24509,26 гривень судових витрат на проїзд до судових засідань (витрат на службові відрядження).
В додатковому рішенні суд прийшов до висновку, що пропорційно до задоволених позовних вимог сума витрат, пов'язаних з вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, а саме представництва інтересів позивача в Господарському суді Івано-Франківської області, складає 10506, 22 гривень.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційні скарги
Позивач подав апеляційні скарги, в яких не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та з додатковим рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених вимог. Вважає вказані рішення в оскаржуваних частинах такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема зазначає, що початком періоду нарахування пені є саме 06.03.2024 року, а не 21.03.2024 року. Вказує на те, що сторони домовились при підписанні договору про інший розмір штрафних санкцій, ніж передбачений законодавством, а саме 0,1% від суми коштів, з якої допущено затримку, і тому саме такий розмір пені повинен застосовуватись до відповідача за неналежне виконання договору. Стверджує, що грошовими коштами відповідач користувався з 15.12.2023 року, а тому саме з цієї дати нараховуються інфляційні втрати та 3% річних. Вважає, що розмір штрафних санкцій, наведений позивачем, відповідає вимогам норм цивільного законодавства і умовам договору, і такий розрахунок є вірним. Щодо додаткового судового рішення скаржник зазначив, що вказане додаткове рішення в частині відмови ухвалене без повного дослідження обставин та не відповідає наданим документам. Просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківській області від 26.06.2025 року та додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківській області від 11.07.2025 року у справі №909/310/25 в частині відмовлених позовних вимог та відмовлених вимог заяви та в цих частинах ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі та задовольнити заяву позивача про судові витрати у повному обсязі.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач подав відзив на апеляційні скарги, в якому не погоджується з доводами скаржника. Вважає оскаржувані судові рішення місцевого господарського суду законними та обґрунтованими. Зокрема зазначає, що прострочення боржника виникло 21.03.2024 року. Стверджує, що судом вірно встановлено, що позивачем в порушення норм законодавства нараховано пеню за період з 06.03.2024 року до 20.05.2023 року, тобто з урахуванням днів, в яких відбувалося правомірне, у строк визначений договором, користування коштами попередньої оплати. Також вказує на те, що судом першої інстанції вірно встановлено, що визначений позивачем розмір пені за всіма періодами нарахування перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Також відповідач погоджується з висновками додаткового рішення. Просить рішення Господарського суду Івано-Франківській області від 26.06.2025 року та додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківській області від 11.07.2025 року у справі №909/310/25 залишити без змін, апеляційні скарги - без задоволення.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача заперечив проти доводів скаржника.
Обставини справи
Як вбачається з наявних у справі копій документів, 11.12.2023 року між ДП "Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України" (Генеральний підрядник) та ТзОВ "XXI СТОЛІТТЯ - ПЛЮС" (Субпідрядник) було укладено Договір на виконання субпідрядних робіт № 37/23-107.
В подальшому між сторонами укладено Додаткову угоду №1 від 12.01.2024 року та Додаткову угоду №2 від 14.05.2024 року, якими внесено зміни до умов Договору на виконання субпідрядних робіт № 37/23-107 від 11.12.2023 року.
Згідно із пунктом 1.1. Договору Генеральний підрядник доручає, а Субпідрядник бере на себе зобов'язання виконати роботи: "Нове будівництво адміністративно-технічної будівлі" (далі "Роботи"), а Генеральний підрядник зобов'язується прийняти та оплатити належним чином виконані Роботи.
Відповідно до пункту 1.2. Договору, склад та обсяги робіт, що доручаються Генеральним підрядником до виконання Субпідряднику визначені Кошторисною документацією, Технічною специфікацією та проектною документацією.
За пунктом 2.1.Договору, початок виконання робіт визначається датою підписання Сторонами цього Договору, але не раніше передачі Субпідряднику двох комплектів проектно-кошторисної документації (стадії "Робоча документація") та виконання Генпідрядником п. 9.1.
Відповідно до пункту 3.1. Договору, ціна на виконання Робіт є динамічною, та встановлюються в національній валюті України - гривні.
Згідно пункту 3.2. Договору (з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 12.01.2024 року), ціна Договору визначена на підставі Договірної ціни (Додаток № 1) і Кошторисної документації (Додаток № 2) та становить 52038831,56 грн., в тому числі ПДВ - 20 % - 8673138,59 грн. При цьому вартість обсягу робіт у 2023 році становить 14791059,72 грн., в т.ч. ПДВ, вартість обсягу робіт у 2024 році становить 37247771, 84 грн., в т.ч. ПДВ.
За пунктом 3.2.1. Договору (з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 12.01.2024 року), Генеральний підрядник за наявності належного обґрунтування від Субпідрядника має право здійснювати попередню оплату (після надання Субпідрядником відповідних рахунків на оплату) у розмірі до 30 відсотків (процентів) від суми вартості річного обсягу робіт та на строк не більше трьох місяців але не пізніше ніж до 05.03.2024 року, що становить 6599900,00 грн.
Відповідно до пункту 3.2.2. Договору, Субпідрядник зобов'язаний використати отриману попередню оплату на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, устаткування.
Згідно із пунктом 3.3. Договору (з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 12.01.2024 року), Субпідрядник зобов'язується у строк, що не перевищує трьох місяців з моменту отримання попередньої оплати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1764 "Про затвердження Порядку державного фінансування капітального будівництва", надати Генеральному підряднику відповідні документи (акти приймання виконаних будівельних робіт ф.КБ-2в, акти вартості змонтованого устаткування/обладнання, накладні), які підтверджують використання отриманих коштів, з урахуванням вимог п. 12.3. Договору. По закінченню трьохмісячного терміну, невикористані кошти, отримані у якості попередньої оплати, повертаються Генеральному підряднику.
У разі ненадання підтверджуючих документів про використання (освоєння) попередньої оплати, Субпідрядник протягом 5 (п'яти) календарних днів, повертає на рахунки Генерального підрядника суму невикористаних (неосвоєних) коштів із врахування індексу інфляції та 3 % річних відповідно до 625 статті Цивільного кодексу України (п. 3.4. Договору).
Оплата за виконані роботи здійснюється Генеральним підрядником шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Субпідрядника, що вказаний у цьому Договорі відповідно до Договірної ціни (п. 3.9. Договору).
Згідно із пунктами 5.1.15. - 5.1.17 Договору, Субпідрядник зобов'язується: інформувати в установленому порядку Генерального підрядника про види, обсяги робіт та хід виконання зобов'язань за Договором, обставини, що перешкоджають його виконанню, а також про заходи, необхідні для їх усунення; виконувати належним чином інші зобов'язання, передбачені Договором, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та іншими актами законодавства України; передати Генеральному підряднику всі необхідні документи та матеріали, вказані в цьому Договорі, а також документи вказані в Додатку № 4.
Підпунктами 5.3.4. - 5.3.6. Договору передбачено, що Генеральний підрядник зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі оплачувати виконані Субпідрядником роботи відповідно до умов цього Договору; підписувати акти приймання виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2в), довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (ф. КБ-3), протягом 10 (десяти) календарних днів з дня їх одержання від Субпідрядника, або надати мотивовану відмову з переліком зауважень; виконувати інші обов'язки, передбачені цим Договором, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та іншими актами законодавства України.
Відповідно до пункту 6.1. Договору, забезпечення робіт матеріалами та устаткуванням необхідним для виконання робіт, передбачених цим Договором, здійснює Субпідрядник та при необхідності в робочому порядку погоджує із Генеральним підрядником матеріали та устаткування з наданням відповідних сертифікатів/ліцензій та паспортів.
Згідно пункту 10.1. Договору, Субпідрядник передає Генеральному підряднику підписані та скріплені печаткою Акти здачі приймання-виконаних робіт у 2 (двох примірниках). Акти надсилаються з поточною виконавчою документацією на роботи, які містяться в актах та схемами з розрахунком обсягів робіт. Також Субпідрядник надсилає інформаційну модель акта виконаних робіт в програмному комплексі "АВК", або в інших програмних комплексах, що взаємодіють з "АВК" з відповідним розширенням (ІБД6.0) (*.idc) на електронну пошту Генпідрядпика, що вказана в Договорі, або передає на інформаційному носієві флешці.
За пунктом 10.2. Договору, Генеральний підрядник протягом 10 (десяти) календарних днів з дня їх одержання, передбачених у п. 10.1. цього Договору, направляє Субпідряднику або підписаний Акт здачі-приймання виконаних робіт, або мотивовану відмову від прийому відповідних результатів виконаних робіт з переліком зауважень.
У пункті 10.6. Договору сторони домовились, що початком гарантійних строків виконаних робіт вважається день підписання Сторонами Акта приймання відремонтованих, реконструйованих та модернізованих основних засобів, Акта здачі-приймання виконаних робіт.
Субпідрядник визначає обсяги та вартість виконання робіт, що підлягають оплаті, та готує відповідні документи (акти приймання виконаних будівельних робіт ф. КБ-2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати ф. КБ-3, акти вартості змонтованого устаткування) подає їх для підписання Генеральному підряднику. Генеральний підрядник зобов'язаний підписати подані Субпідрядником документи, що підтверджують виконання робіт, або обґрунтувати причини відмови від їх підписання протягом 10 (десяти) календарних днів з дня їх одержання (п. 12.3. Договору).
Оплата Генеральним підрядником виконаних Субпідрядником робіт здійснюється протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з дня підписання Генеральним підрядником ф. КБ-2в, довідки ф. КБ-3, актів вартості змонтованого устаткування/обладнання, з можливістю відстрочки платежу до кіпця бюджетного року без нарахування штрафних санкцій (п. 12.5. Договору).
Пунктом 13.1. Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за Договором, Сторони несуть відповідальність у порядку, передбаченому чинним законодавством України та Договором.
Додатковою угодою № 1 від 12.01.2024 року Договір доповнено пунктом 13.9., яким встановлено, що у разі неповернення (не освоєння) невикористаної суми попередньої оплати після спливу тримісячного терміну, Субпідрядник сплачує Генеральному підряднику штраф у розмірі 5 % від не освоєних/невикористаних (неповернутих) коштів за весь час користування коштами, за подальше порушення строку повернення Генеральному підряднику коштів попередньої оплати, Субпідрядник сплачує 0, 1 % від суми коштів з якої допущено затримку в поверненні, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів Субпідрядник додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вказаної суми.
Згідно із пунктом 18.1. Договору, даний Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 20.12.2024 року, а в частині розрахунків за даним Договором до повною їх виконання сторонами.
Розділом 20 Договору визначено адреси, Банківські реквізити та підписи сторін.
Як встановлено з матеріалів справи, 15.12.2023 року позивачем здійснено на користь відповідача попередню оплату в сумі 6599900, 00 гривень, що підтверджується випискою за 15.12.2023 року з системи СДО (ПТК "Клієнт казначейства Казначейство") з рахунку позивача (т.5, а.с. 100).
На підставі довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми КБ-3 від 28.03.2024 року та актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в № 4, 5, 5/1, 6, 7, 8, 9, 10 від 28.03.2024 року відповідачем придбано матеріалів, виробів та конструкцій, обладнання за рахунок авансу з ПДВ на загальну суму 4404964,41 гривень.
Згідно довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми КБ-3 від 24.04.2024 року та актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в № 11, 12 від 24.04.2024 року відповідачем придбано матеріалів, виробів та конструкцій, обладнання за рахунок авансу з ПДВ на загальну суму 1311984,98 гривень.
На підставі довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми КБ-3 від 21.05.2024 року та актів приймання виконаних будівельних робіт № 13, 14, 14/1, 15 форми КБ-2в від 21.05.2024 року відповідачем придбано матеріалів, виробів та конструкцій, обладнання за рахунок авансу з ПДВ на загальну суму 882950, 61 гривень.
21.01.2025 року за вих. № 37-28 позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити штрафні санкції у сумі 905619,87 гривень.
10.02.2025 року позивач отримав від відповідача лист від 28.01.2025 року вих. № 28/01-25/1 з проханням надати детальний розрахунок штрафних санкцій.
12.02.2025 року за вих. № 37-57 позивач направив на адресу відповідача повідомлення про те, що станом на 12.02.2025 року сума штрафних санкцій складає 910967,21 гривень, надав детальний розрахунок штрафних санкцій на означену суму, а також вимагав сплатити штрафні санкції у місячний термін з моменту отримання претензії від 21.01.2025 року за вих.№ 37-28.
27.02.2025 року позивач отримав відповідь на претензію вих. № 22 від 17.02.2025 року, в якій відповідач повідомив про невизнання ним нарахованих штрафних санкцій.
Відмова відповідача сплатити штрафні санкції у добровільному порядку стала підставою для звернення із вказаним позовом до суду.
30.06.2025 року через систему «Електронний суд» представник позивача звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення (вх.№10953/25 від 30.06.2025 року), в якій просив стягнути з відповідача 33015,75 грн судових витрат, які позивач поніс у зв'язку з розглядом справи.
До вказаної заяви додано накази про службове відрядження, копії квитків, посвідчення на відрядження та звіт про використання коштів, виданих на відрядження.
Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційних скарг
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи те, що апелянт оскаржує рішення Господарського суду Івано-Франківській області від 26.06.2025 року та додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківській області від 11.07.2025 року у справі №909/310/25 в частині відмовлених позовних вимог та відмовлених вимог заяви, апеляційний господарський суд надає правову оцінку спірним правовідносинам в межах вимог апеляційних скарг.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У цій справі суд встановив, що 11.12.2023 року між ДП "Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України" (Генеральний підрядник) та ТзОВ "XXI СТОЛІТТЯ - ПЛЮС" (Субпідрядник) було укладено Договір на виконання субпідрядних робіт № 37/23-107.
Отже, укладений договір став підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами.
Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За змістом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, викладені у договорі зобов'язання є обов'язковими до виконання сторонами вказаного договору.
Щодо 3% річних та інфляційних нарахувань апеляційний господарський суд зазначає наступне.
За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу укладеного між сторонами Договору (з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 12.01.2024 року), пункт 3.3., встановлено, що Субпідрядник зобов'язується у строк, що не перевищує трьох місяців з моменту отримання попередньої оплати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1764 "Про затвердження Порядку державного фінансування капітального будівництва", надати Генеральному підряднику відповідні документи (акти приймання виконаних будівельних робіт ф.КБ-2в, акти вартості змонтованого устаткування/обладнання, накладні), які підтверджують використання отриманих коштів, з урахуванням вимог п. 12.3. Договору. По закінченню трьохмісячного терміну, невикористані кошти, отримані у якості попередньої оплати, повертаються Генеральному підряднику.
У разі ненадання підтверджуючих документів про використання (освоєння) попередньої оплати, Субпідрядник протягом 5 (п'яти) календарних днів, повертає на рахунки Генерального підрядника суму невикористаних (неосвоєних) коштів із врахування індексу інфляції та 3 % річних відповідно до 625 статті Цивільного кодексу України (п. 3.4. Договору).
Судом встановлено, що 15.12.2023 року позивачем здійснено на користь відповідача попередню оплату в сумі 6599900, 00 гривень, що підтверджується випискою за 15.12.2023 року з системи СДО (ПТК "Клієнт казначейства Казначейство") з рахунку позивача (т.5 а.с. 100).
В оскарженому рішенні суд першої інстанції виснував, що враховуючи дату перерахування позивачем на рахунок відповідача суми попередньої оплати (15.12.2023), кошти, перераховані як попередню оплату Субпідрядник мав використати у строк до 15.03.2024 року, а у випадку невикористання - повернути на протязі п'яти днів, тобто до 20.03.2024 року, Генеральному підряднику.
З огляду на досліджені вище умови укладеного між сторонами договору та встановлені судом обставини цієї справи, колегія суддів вважає наведений висновок суду першої інстанції правомірним.
Місцевий господарський суд в рішенні прийшов до висновку, що надані позивачем розрахунки 3 % річних у розмірі 63073,15 гривень не повністю відповідають приписам чинного законодавства в силу допущених методологічних помилок при визначенні початкових та кінцевих дат періодів прострочення та кількості днів за відповідні періоди прострочення.
Враховуючи дату перерахування позивачем на рахунок відповідача суми попередньої оплати, кошти, перераховані як попередню оплату Субпідрядник мав використати у строк до 15.03.2024, а у випадку невикористання - повернути на протязі п'яти календарних днів, тобто до 20.03.2024, Генеральному підряднику, отже прострочення має місце з 21.03.2024. Проте, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що розрахунок 3 % річних було здійснено з 15.12.2023 до 20.05.2023, тобто з урахуванням днів, в яких відбувалося правомірне, у строк визначений Договором, користування коштами попередньої оплати, що суперечить вищезазначеним положенням чинного законодавства.
Суд першої інстанції провів власний перерахунок 3% річних, згідно якого: - три відсотки річних за період з 21.03.2024 року по 27.03.2024 року (7 днів прострочення) на суму 6599900, 00 гривень становлять 3786,83 гривень;- три відсотки річних за період з 24.04.2024 року по 23.04.2024 року (27 днів прострочення) на суму 2194935,59 гривень становлять 4857,64 гривень;- три відсотки річних за період з 24.04.2024 року по 20.05.2024 року (27 днів прострочення) на суму 882950, 61 гривня становлять 1954,07 гривень.
З урахуванням наведеного місцевий господарський також дійшов висновку про те, що розрахунок позивача є арифметично неточним, оскільки при обчисленні позивачем враховано більшу кількість днів прострочення у періоді, аніж повинно було бути, що призвело до нарахування більшої суми трьох відсотків річних.
За змістом статті 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За приписами статті 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Згідно із частиною 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Враховуючи вищеописані норми, умови договору та дату перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів, колегія суддів вважає наведені вище висновки суду першої інстанції такими, що відповідають обставинам справи, а відтак місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача три відсотки річних в сумі 10598,54 гривень та правомірно відмовив у стягненні 3% річних у розмірі 52474,61 гривень.
При перевірці розрахунку інфляційних втрат враховано правові позиції Верховного Суду, а саме:
«При розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003. Порядок індексації грошових коштів визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 Постанови КМУ №1078).
Отже, при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.» (п. 40 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 року у справі № 905/21/19; посилання в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/90205663);
«сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків» (пункти 38.1 - 38.2 постанови Верховного Суду від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19; посилання в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93263303);
«Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця» (п.64 постанови Верховного Суду від 09.06.2021 року у справі №5023/10655/11; посилання в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97770871).
Врахувавши вказані правові позиції Верховного Суду, суд першої інстанції провів власний перерахунок, згідно якого:
за період прострочення з 28.03.2024 року по 23.04.2024 року на суму боргу 2194935,59 гривень з урахуванням індексу інфляції 100, 2 % становить 4389,87 гривень;
- за період прострочення з 24.04.2024 року по 20.05.2024 року на суму боргу 882950, 61 гривень з урахуванням індексу інфляції 100, 6 % становить 5297,70 гривень.
Перевіривши наведений розрахунок, колегія суддів вважає його арифметично правильним. Висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивача 9687,57 гривень інфляційних втрат та відмову у стягненні інфляційних втрат у розмірі 126 265, 26 гривень є законним і обґрунтованим.
Щодо пені апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Пунктом 3 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до частини 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 13.1. Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за Договором, Сторони несуть відповідальність у порядку, передбаченому чинним законодавством України та Договором.
Додатковою угодою № 1 від 12.01.2024 року Договір доповнено пунктом 13.9., яким встановлено, що у разі неповернення (не освоєння) невикористаної суми попередньої оплати після спливу тримісячного терміну, Субпідрядник сплачує Генеральному підряднику штраф у розмірі 5 % від не освоєних/невикористаних (неповернутих) коштів за весь час користування коштами, за подальше порушення строку повернення Генеральному підряднику коштів попередньої оплати, Субпідрядник сплачує 0, 1 % від суми коштів, з якої допущено затримку в поверненні, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів Субпідрядник додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вказаної суми.
В рішенні суд першої інстанції зазначив, що передбачена умовами пункту 13.9. Договору санкція, за якою за подальше порушення строку повернення Генеральному підряднику коштів попередньої оплати, Субпідрядник сплачує 0, 1 % від суми коштів, з яких допущено затримку в поверненні, за кожен день прострочення, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб її обчислення за кожен день прострочення, підпадає під визначення пені.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені (неустойки), суд встановив, що позивачем нараховано пеню за період з 06.03.2024 року до 20.05.2023 року, тобто з урахуванням днів, в яких відбувалося правомірне, у строк визначений Договором, користування коштами попередньої оплати.
Крім того судом встановлено, що визначений позивачем розмір пені за всіма періодами нарахування перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Судом першої інстанції проведено власний розрахунок, згідно якого: - на заборгованість 6599900, 00 гривень за період з 21.03.2024 року - 27.03.2024 року пеня становить 36606,00 гривень (подвійна облікова ставка НБУ); - на заборгованість 2194935,59 гривень за період з 28.03.2024 року - 23.04.2024 року пеня становить 46957,23 гривень (подвійна облікова ставка НБУ);- на заборгованість 882950,61 гривень за період з 24.04.2024 року - 20.05.2024 року пеня становить 17683, 14 гривень (подвійна облікова ставка НБУ).
З огляду на вищеописані законодавчі положення, наведені умови договору та встановлені у цій справі обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 101246,37 гривень пені. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 127054, 36 гривень позивачу відмовлено правомірно.
Щодо додаткового рішення місцевого господарського суду апеляційний господарський суд зазначає наступне.
30.06.2025 року через систему «Електронний суд» представник позивача звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення (вх.№10953/25 від 30.06.2025 року), в якій просив стягнути з відповідача 33015,75 грн судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з розглядом справи.
До вказаної заяви додано накази про службове відрядження, копії квитків, посвідчення на відрядження та звіт про використання коштів, виданих на відрядження.
Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 58 ГПК України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат стороні, пов'язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалась особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат. Якщо на підтвердження здійснених стороною витрат, пов'язаних із прибуттям до суду, подано документи щодо проїзду транспортом загального користування, то такі витрати повинні бути відшкодовані у розмірі вартості квитка, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18).
Такі обмеження, зокрема, встановлені Постановою Кабінету Міністрів України № 98 від 02.02.2011 та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998.
Згідно абзацу 2 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 98 від 02.02.2011, витрати на найм житлового приміщення під час відрядження відшкодовуються за наявності підтвердних документів.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що понесені відповідачем транспортні витрати на суму 8615, 48 гривень та витрати на проживання в загальному розмірі 7200, 00 гривень, є такими, що пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, які підлягають до стягнення з відповідача.
Суд вірно зауважив, що представники позивача не є адвокатами, перебувають у трудових відносинах із позивачем, є його штатними працівниками та виконують обов'язки, передбачені трудовим договором, до яких (в тому числі) належить представництво інтересів юридичної особи у суді, відтак понесені у зв'язку із виконанням посадових обов'язків витрати на відрядження у розмірі 800,00 гривень за добу (12 діб х 800, 00 х 2 особи = 19 200, 00 гривень) не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищеописані норми процесуального закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 10506,22 гривень судових витрат на проїзд до судових засідань. У задоволенні решти вимог поданої заяви суд відмовив законно з належною аргументацією.
Отже, доводи апеляційних скарг скаржника не спростовують висновків, наведених в оскаржених частинах судових рішень.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення в оскаржуваних частинах ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у відповідності до з'ясованих обставин справи.
Отже, за наслідками апеляційного перегляду судова колегія констатує, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують висновків, наведених в рішенні Господарського суду Івано-Франківській області від 26.06.2025 року, та додатковому рішенні Господарського суду Івано-Франківській області від 11.07.2025 року у справі №909/310/25.
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
За наслідками апеляційного перегляду, судова колегія констатує, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, ухвалив законні, обґрунтовані рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому судові рішення необхідно залишити без змін, апеляційні скарги - без задоволення.
Судові витрати
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись, ст. ст. 86, 123, 126, 129, 197, 244, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
Апеляційні скарги Державного підприємства "Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України" № 37-89с від 18.07.2025 року (вх. № 01-05/2287/25 від 23.07.2025 року) та № 37-90с від 18.07.2025 року (вх. № 01-05/2288/25 від 23.07.2025 року) залишити без задоволення, рішення Господарського суду Івано-Франківській області від 26.06.2025 року та додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківській області від 11.07.2025 року у справі №909/310/25 - без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційних скарг покласти на скаржника.
Справу повернути в Господарський суд Івано-Франківській області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий суддя О.В. Зварич
Суддя О.І. Матущак
Суддя І.Ю. Панова