07.10.2025 Справа № 363/2929/25
07 жовтня 2025 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Рудюка О.Д.,
за участю секретаря Шевченко Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вишгороді в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
ТОВ «Він Фінанс» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 29 806,20 грн., також просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 12.10.2018 року між ТОВ «АвентусУкраїна» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту №356762, згідно умов якого, відповідачу були перераховані кредитні кошти в сумі 7 000,00грн. Відповідач не виконав належним чином кредитні зобов'язання, внаслідок чого, утворилася заборгованість у розмірі 19 830,00грн. 12.04.2018 року згідно умов Договору відступлення прав вимоги № 1, ТОВ «Авентус Україна» було відступлено право вимоги за Кредитним договором № 356762 від 12.10.2018 року на користь ТОВ «Довіра та Гарантія», а відповідно ТОВ «Довіра та Гарантія» набуто право вимоги до відповідача. Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу ОСОБА_1 перед ТОВ «Довіра та Гарантія» (перейменовано на ТОВ «Він Фінанс») становить 29 806,20грн. Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед ТОВ «Він Фінанс», тому позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 16.06.2025 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в просильній частині позовної заяви просить проводити розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи та ухвалення рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановлений законом порядку, причини неявки суду невідомі. Заяв, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідачем в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк не подано до суду відзив на позовну заяву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Враховуючи, вищенаведене, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 12.10.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 356762, відповідно до якого кредитодавець зобов'язується надати позичальникові позичку на суму 5 000,00грн., а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі (п. 1.1 Договору).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач указує на те, що він отримав право вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_1 , уклавши договір факторингу № 1 від 12.04.2018 року з ТОВ «Авентус Україна».
Як вбачається з Договору факторингу № 1 від 12.04.2018 року, укладений між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, в тому числі у за договором про надання фінансового кредиту № 356762 від 12.10.2018 року.
25.07.2024 року відповідно до протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс».
В якості доказів на підтвердження своїх вимог, позивач надав частину копії договору факторингу № 1 від 12.04.2018 року, зокрема 6 сторінок з 10, як вказано у самому договорі, з якого не вбачається повного тексту укладеного Договору факторингу та всіх умов визначених цих договором.
Крім того, в якості доказів також надав копію форми Реєстру прав вимоги № 12 від 31.01.2019 року з переліком інформації вимоги і перелік боржників.
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Отже, за приписами вказаних норм відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Таким чином судом встановлено, що 12.10.2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та відповідачкою ОСОБА_5 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 356762, відповідно до якого кредитодавець зобов'язується надати позичальникові позичку на суму 5 000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі (п. 1.1 Договору).
Договір факторингу № 1, укладений між укладений між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», датований 12.04.2018 року, тобто він укладений раніше за підписання договору про надання фінансового кредиту № 356762 від 12.10.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .
Також суду подано Реєстр прав вимоги № 12 до договору факторингу № 1 від 12.04.2018 року, датований 30.01.2019 року.
Так, з доданих позивачем доказів зокрема з копії Договору факторингу № 1 від 12.04.2018 року вбачається, його сторонами фактично здійснено передачу одній від одної невизначених вимог, оскільки жодної визначеної вимоги, що існувала б у ТОВ «Авентуч Україна» щодо відповідача ОСОБА_1 на момент укладення Договору факторингу № 1 від 12.04.2018 року в цьому договорі не вказано.
Отже, оскільки відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, та договір факторингу (відступлення права вимоги) є похідним від кредитного договору, тому він не може бути укладений раніше кредитного договору, за яким переходить право вимоги.
З цих підстав суд визнає неналежним доказом на підтвердження факту переходу права вимоги від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», яке перейменовано на ТОВ «Він Фінанс» права вимоги за договором про надання фінансового кредиту № 356762 наданий позивачем Договір факторингу № 1 від 12.04.2018 року, який до того ж наданий суду не в повному обсязі, зокрема не доданого останніх 4 сторінки з 10.
Разом з тим, з аналізу матеріалів справи вбачається, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» перейшло до нових кредиторів, починаючи ще 12.04.2018 року, а сам договір про надання фінансового кредиту № 356762 був укладений 12.10.2018 року, тобто більше ніж через пів року після укладення договору факторингу, що взаємовиключає одне одного, оскільки за договором факторингу права вимоги є похідними від кредитного договору, а отже не може бути укладеним раніше кредитного договору, за яким переходить право вимоги.
З наведеного слідує, що було здійснено передачу невизначених вимог, оскільки жодної визначеної вимоги, що існувала б у ТОВ «Авентус Україна» до ОСОБА_1 на момент укладення Договору факторингу № 1 від 12.04.2018 року, в останньому не вказано.
У зв'язку з наведеним, хоча чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, але це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 914/868/17).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жодний доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Ураховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 356762 від 12.10.2018 року від первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», яке в подальшому перейменовано на ТОВ «Він Фінанс».
З огляду на викладене, враховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України, зважаючи на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження отримання права грошової вимоги до відповідача, а подання позову особою, яка не набула права вимоги, є самостійною підставою відмови в позові, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу покладаються на позивача, оскільки у задоволенні позову судом відмовлено.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 202, 208, 509, 526, 610, 611, 626, 634, 639, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 133, 141, 279, 258-259, 264, 265, 268, 273, 354-355, 365 ЦПК України, суд, -
вирішив:
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фін» (ЄДРПОУ 38750239, 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8).
Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Повний текст судового рішення складено 10.10.2025 року
Суддя О.Д. Рудюк