вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" жовтня 2025 р. Справа№ 910/6773/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Алданової С.О.
Корсака В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Депт Фінанс"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 (повний текст складено 16.06.2025)
у справі № 910/6773/25 (суддя Сергій Балац)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Депт Фінанс"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс",
2) Публічного акціонерного товариства "Златобанк"
про застосування наслідків недійсності правочину,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Депт Фінанс" (далі - Товариство) через «Електронний суд» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" (далі - Компанія) та Публічного акціонерного товариства "Златобанк" (далі - Банк) про застосування наслідків недійсності правочину.
Товариство просило суд застосувати правові наслідки недійсності правочину - договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим №236, що укладений між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «ФК «Фактор Плюс» (який рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі №910/17763/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2021, визнаний недійсним з моменту укладення), а саме:
- повернути від ТОВ «ФК «Фактор Плюс» до ПАТ «Златобанк» право вимоги за кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012 шляхом визнання за ПАТ «Златобанк» права вимоги (прав кредитора) за кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012 та договорами, що укладені для забезпечення його виконання;
- повернути від ПАТ «Златобанк» до ТОВ «ФК «Фактор Плюс» суму коштів у розмірі 40 522 415,26 грн шляхом збільшення (на 40 522 415,26 грн) суми, що має бути повернута банком ТОВ «ФК «Фактор Плюс» відповідно до договору банківського вкладу №82/1/1 (строком до 30 днів) від 26.12.2014.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 позовну заяву і додані до неї документи повернуто заявнику.
Суд встановив, що заявник не виконав вимоги ухвали від 02.06.2025 в частині подання доказів сплати судового збору за позовну вимогу (1) майнового характеру, розраховану як 1,5 відсотка від суми права вимоги (прав кредитора) за кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012 та договорами, що укладені для забезпечення його виконання.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2025, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у даній справі, а справу №910/6773/25 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Скаржник вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою, а суддю Балаца С.В. прямо упередженим відносно однієї із сторін даної справи, а саме позивача, необ'єктивним і зацікавленим у результатах вирішення даного спору на користь іншої сторони, зокрема Компанії.
Товариство зазначає, що 09.06.2025 подало до Господарського суду міста Києва заяву про усунення недоліків поданого нею позову. Позивач переконаний, що цією заявою усунув недоліки позовної заяви та навів підставні доводи, які просив місцевий суд врахувати.
Товариство стверджує, що у дійсності у цій справі заявило лише одну вимогу майнового характеру - про застосування наслідків недійсності правочину, яку суд першої інстанції чомусь кваліфікував як дві самостійні майнові вимоги. На підтвердження правильності власних доводів (про фактичне заявлення лише однієї майнової вимоги) Товариство у заяві про усунення недоліків поданого позову посилалося на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, у якій Велика Палата визнала за необхідне відступити від своїх висновків, викладених у п. 72 та 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20, та виходити з буквального тлумачення змісту ст. 216 ЦК України, яке дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.
Тому, за доводами апелянта, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 про залишення позовної заяви без руху, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, позивач подав до суду квитанцію про сплату судового збору за заявлену одну (реституційну) вимогу майнового характеру у загальній сумі 486 268,98 грн.
Позивач з не погоджується з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі та вважає, що суд зробив помилковий, а фактично - прямо незаконний висновок про те, що позивач у даній справі заявив дві позовні вимоги майнового характеру, а не одну (реституційну) вимогу, яку у повному обсязі та своєчасно було сплачено судовим збором.
За доводами скаржника, у цій справі предметом позову є його матеріально-правова вимога до відповідачів про застосування наслідків недійсності правочину - договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідченого ПН КМНО Джуринською Л.В., за реєстровим №236, що укладений між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «ФК «Фактор Плюс», а саме:
- повернути від ТОВ «ФК «Фактор Плюс» до ПАТ «Златобанк» право вимоги за Кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012 шляхом визнання за ПАТ «Златобанк» права вимоги (прав кредитора) за кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012 та договорами, що укладені для забезпечення його виконання;
- повернути від ПАТ «Златобанк» до ТОВ «ФК «Фактор Плюс» суму коштів у розмірі 40 522 415,26 грн шляхом збільшення (на 40 522 415,26 грн) суми, що має бути повернута банком ТОВ «ФК «Фактор Плюс» відповідно до договору банківського вкладу №82/1/1 (строком до 30 днів) від 26.12.2014.
Товариство стверджує, що фактично заявило лише одну майнову (реституційну) вимогу, правовим наслідком задоволення якої судом є двостороння реституція (повернення кожною із сторін одержаного за недійсним правочином).
Позивач вважає, що у цій справі йому необхідно було сплатити судовий збір, виходячи з вартості майна (права вимоги за Кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012), щодо якого заявлено вимогу - 40 522 415,26 грн, а повернення одержаних за недійсним правочином коштів (40 522 415,26 грн) не вважається задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції.
Товариство зазначає, що на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі №910/6773/25, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, а також позицій Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 05.03.2025 у справі №904/4633/23 та від 29.05.2025 року у справі №910/9767/21, подало до суду квитанцію про сплату судового збору за заявлену одну (реституційну) вимогу майнового характеру у загальній сумі 486 268,98 грн.
Позиції учасників справи.
Компанія надала відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог Товариства заперечує, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін як законну та обґрунтовану.
На думку Компанії, поданий у цій справі позов містить дві різних вимоги до різних відповідачів. Позивач вимагає від Компанії повернути до ПАТ «Златобанк» право вимоги за Кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012 шляхом визнання за ПАТ «Златобанк» права вимоги (прав кредитора) за Кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012, а також вимагає від Банку повернути до ТОВ «ФК «Фактор Плюс» суму коштів у розмірі 40 522 415,26 грн шляхом збільшення (на 40 522 415,26 грн) суми, що має бути повернута банком ТОВ «ФК «Фактор Плюс» відповідно до договору банківського вкладу №82/1/1 (строком до 30 днів) від 26.12.2014. Отже, Товариство заявило дві різні вимоги до різних відповідачів. Трактовка таких вимог як однієї суперечить вимогам п. 4 ч. 3 ст. 162 ГПК України та висновкам Верховного Суду.
Товариство надало відповідь на відзив, у якій навело доводи на спростування доводів Компанії, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6773/25 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 до надходження матеріалів справи №910/6773/25.
10.07.2025 матеріали справи №910/6773/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 у справі №910/6773/25. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом п'яти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом п'яти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
Розгляд клопотань.
Від ТОВ «ФК «Фактор Плюс» надійшла заява з вимогами до боржника (в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства), у якій заявник просить визнати його кредиторські вимоги до ТОВ «ДІЄСА» на суму 1 041 970 934,96 грн, з яких 1 041 964 878,96 грн - сума основного боргу та 6 056,00 грн - судового збору.
За текстом заяви ТОВ «ФК «Фактор Плюс» зазначає, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/12677/23 про банкрутство ТОВ «ДІЄСА» і ця заява подається з метою визнання зазначених вимог та включення їх до реєстру вимог кредиторів у справі №910/12677/23 відповідно до положень ст. 45- 47 Кодексу України з процедур банкрутства.
Оскільки вимоги поданої ТОВ «ФК «Фактор Плюс» заяви не стосуються справи №910/3773/25 та фактично заявлені у іншій справі, ніж справа, що розглядається апеляційним судом, колегія суддів дійшла висновку, що ця зава має бути залишена без розгляду.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
Товариство через систему «Електронний суд» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Компанії та Банку про застосування наслідків недійсності правочину.
Товариство заявило такі вимоги майнового характеру:
1) повернути від Компанії до Банку право вимоги за кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012 шляхом визнання за Банком права вимоги (прав кредитора) за кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012 та договорами, що укладені для забезпечення його виконання;
2) повернути від Банку до Компанії суму коштів у розмірі 40 522 415,26 грн шляхом збільшення (на 40 522 415,26 грн) суми, що має бути повернута банком Компанії відповідно до договору банківського вкладу №82/1/1 (строком до 30 днів) від 26.12.2014.
Суд першої інстанції встановив, що Товариство не подало суду жодного доказу сплати судового збору.
За першою майновою вимогою Товариство не долучило до позову ані кредитний договір №196/12-KL від 28.08.2012, ані договір відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., зареєстрований у реєстрі за №236.
За другу позовну вимогу майнового характеру судовий збір має бути сплачений в сумі 486 268,98 грн.
Суд виснував, що заявник має можливість усунути недоліки поданого до суду позову шляхом подання заяви із:
- доказами сплати судового збору за позовну вимогу (2) майнового характеру - 486 268,98 грн;
- доказами сплати судового збору за позовну вимогу (1) майнового характеру, розраховану як 1,5 відсотка від суми права вимоги (прав кредитора) за кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012 та договорами, що укладені для забезпечення його виконання;
- належним чином засвідчені копії: кредитного договору №196/12-KL від 28.08.2012 та договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., зареєстрованого в реєстрі за № 236.
Ухвалою від 02.06.2025 Господарський суд міста Києва залишив подану Товариством позовну заяву без руху та встановив заявнику строк на усунення недоліків позовної заяви - 7 днів з дня вручення даної ухвали.
03.06.2025 о 15:44 ухвалу від 02.06.2025 було доставлено до електронного кабінету Товариства.
09.06.2025 Товариство сформувало у системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків, до якої долучило докази сплати судового збору на виконання вимог ухвали від 02.06.2025 в частині сплати судового збору за позовну вимогу (2) майнового характеру - 486 268,98 грн (платіжна інструкція №42 від 09.06.2025).
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п. 1 та п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
До позовних вимог немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Разом з тим, позовною вимогою майнового характеру є вимога, яка підлягає вартісній оцінці. Крім того, вимога майнового характеру характеризується тим, що впливає на склад майна позивача в сторону збільшення (відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Нормами п. 2 і 3 ч. 1 ст. 163 ГПК України встановлено, що ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Частиною 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19 містяться наступні правові висновки:
« 54. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
55. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
56. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18).
57. Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці».
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (наведену правову позицію, зокрема, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17).
Зазначене також відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 15.04.2019 у справі № 918/484/18, від 12.12.2019 у справі № 908/31/19, від 12.09.2018 у справі № 922/3655/16 та від 16.03.2020 у справі № 910/16651/19.
Крім того, Верховний Суд зазначав, що за умови, коли позовну вимогу заявлено про визнання правочину недійсним без застосування наслідків такої недійсності, судовий збір сплачується як з немайнового спору. За позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину судовий збір сплачується залежно від вартості майна (суми коштів), стосовно якого (якої) заявлено вимогу. У випадку об'єднання відповідних вимог судовий збір підлягає сплаті з вимог як немайнового, так і майнового характеру (така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №916/368/18, ухвалі Верховного Суду від 09.03.2023 у справі №910/18376/20 (918/339/22).
Товариство у поданій ним позовній заяві просило суд застосувати правові наслідки недійсності правочину - договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим №236, що укладений між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «ФК «Фактор Плюс» (який рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі №910/17763/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2021, визнаний недійсним з моменту укладення), а саме:
- повернути від ТОВ «ФК «Фактор Плюс» до ПАТ «Златобанк» право вимоги за кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012 шляхом визнання за ПАТ «Златобанк» права вимоги (прав кредитора) за кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012 та договорами, що укладені для забезпечення його виконання;
- повернути від ПАТ «Златобанк» до ТОВ «ФК «Фактор Плюс» суму коштів у розмірі 40 522 415,26 грн шляхом збільшення (на 40 522 415,26 грн) суми, що має бути повернута банком ТОВ «ФК «Фактор Плюс» відповідно до договору банківського вкладу №82/1/1 (строком до 30 днів) від 26.12.2014.
Оскільки вимога Товариства повернути від ТОВ «ФК «Фактор Плюс» до ПАТ «Златобанк» право вимоги за кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012 шляхом визнання за ПАТ «Златобанк» права вимоги (прав кредитора) за кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012 та договорами, що укладені для забезпечення його виконання, тобто права Банку (кредитодавця) на повернення йому позичальником грошових коштів, отриманих за цим кредитним договором, відповідно, така позовна вимога Товариства вважається майновою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, на яку також посилається скаржник, виснувала таке.
« 8.45. У такій категорії справ суд, задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане нею майно). Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції. Інше тлумачення статті 216 ЦК України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення / відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину.
8.46. Також підхід, сформульований Великою Палатою Верховного Суду в пунктах 72 та 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, створює низку серйозних процесуальних проблем, оскільки відповідач у такій категорії справ, щоб домогтися двосторонньої реституції, має заявляти зустрічний позов або звертатись з окремим позовом.
Однак такий «зустрічний» позов у цьому випадку суперечитиме суті категорії зустрічного позову, який за змістом частини другої статті 180 ГПК України приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Натомість у цьому разі «зустрічним» буде позов, спрямований не на противагу основному, а навпаки - його задоволення буде можливим тільки у випадку задоволення первісного. Якщо ж відповідач має заявити окремий позов, без відповіді залишається питання, чому цей позов не може бути заявлений у цій же справі, адже він однозначно пов'язаний з її розглядом. Це повертатиме суди до необхідності розгляду вказаного позову як зустрічного, яким він не є.
Розгляд вимоги відповідача в наступному окремому позові також невиправдано поставить його у становище, коли він вже зобов'язаний за судовим рішенням повернути майно, однак позивач у первинній справі, хоч і має в силу закону обов'язок так само здійснити повернення одержаного ним за правочином, однак такий обов'язок не забезпечений примусом держави і може бути не виконаний без окремого судового рішення.
Окрім того, цей підхід не враховує принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі».
« 10.2. Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості».
Колегія суддів вважає, що зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду підлягають застосуванню у справі, що розглядається, адже вони містять правову позицію, за якою, у визначених законом випадках, одна реституційна вимога - застосування наслідків недійсного правочину - задовольняється і реалізовується шляхом двосторонньої реституції, що має місце у цьому випадуц.
А отже помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що Товариство мало подати докази сплати судового збору за зазначену вище позовну вимогу (1) майнового характеру, розраховану як 1,5 відсотка від суми права вимоги (прав кредитора) за кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012 та договорами, що укладені для забезпечення його виконання.
На переконання колегія суддів, судовий збір за заявлену Товариством вимогу застосувати правові наслідки недійсності правочину (договору відступлення права вимоги від 04.02.2015) складає 486 268,98 грн, був сплачений Товариством, а тому підстави для повернення позовної заяви Товариству були відсутні.
Водночас колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про пряму упередженість місцевого суду відносно однієї із сторін даної справи, а саме позивача, необ'єктивність і зацікавленість у результатах вирішення даного спору на користь іншої сторони як такі, що абсолютно нічим не підтверджені, а отже є необґрунтованими і надуманими.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За наведених у цій постанові підстав оскаржувана ухвала має бути скасована, а справа - направлена до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження за поданою Товариством позовною заявою.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 271, 271, 275-277, 280-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Депт Фінанс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 у справі №910/6773/25 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 у справі №910/6773/25 скасувати.
3. Направити справу №910/6773/25 до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.О. Алданова
В.А. Корсак