08 жовтня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/2667/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Писаної Т. О., Левенця Б. Б.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті,
на рішення Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Ольшевської І. О.
від 21 серпня 2024 року
у цивільній справі № 752/12225/24 Голосіївського районного суду міста Києва
за позовом ОСОБА_1
до Державної служби України з безпеки на транспорту,
третя особа Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про стягнення коштів, збережених без достатньої правової підстави,
До Голосіївського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 , за результатом розгляду якого позивач просив суд стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті за рахунок бюджетних асигнувань на свою користь безпідставно утримувані грошові кошти в сумі 57 824,36 грн, судовий збір у розмірі 3 000,00 грн, а також витрати на правову допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
В обґрунтування позову вказував, що позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності на підставі кількох постанов, винесених Державною службою України з безпеки на транспорті за перевищення допустимих параметрів навантаження на вісь транспортного засобу. Після винесення постанов Державною службою України з безпеки на транспорті щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності ці постанови були направлені до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Харкові для примусового виконання. У рамках зведеного виконавчого провадження № 72396392 виконавча служба стягнула з позивача загальну суму 57 824,36 грн. Після накладення штрафів позивач оскаржив ці постанови в адміністративному суді, що призвело до їх скасування. Адміністративний суд визнав постанови незаконними, а адміністративні провадження закрив. Вимогу про повернення коштів позивач обґрунтовує положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що особа, яка без достатніх правових підстав набула або зберегла майно за рахунок іншої особи, зобов'язана повернути це майно. Таким чином, позивач вважає, що кошти, які були стягнуті з нього на підставі скасованих постанов, підлягають поверненню, оскільки вони утримуються без достатніх правових підстав.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 серпня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 безпідставно утримувані грошові кошти в сумі 57 824,36 грн, а також судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник Державної служби України з безпеки на транспорті - Сусло Людмила Анатоліївна, подала апеляційну скаргу, в якій просила задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 серпня 2024 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Крім того, в прохальній частині апеляційної скарги, представник відповідача - Сусло Л. А. просила розгляд апеляційної скарги здійснювати за участю особи, яка діє від імені та в інтересах відповідача.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у спосіб, визначений приписами частини 2 статті 45 Бюджетного кодексу України та пунктами 3, 5 Порядку № 787, покликане забезпечити збалансованість державного бюджету, оскільки за змістом пункту 13 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України таке повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів не є видатком бюджету.
Представник апелянта вказувала, що стягнення на користь платника суми сплаченого ним до Державного бюджету України штрафу на підставі статті 1212 ЦК України суперечить приписам наведених норм бюджетного законодавства, адже в такому випадку сплачена сума адміністративно-господарського штрафу продовжуватиме обліковуватися як дохід бюджету за одним видом класифікації доходів бюджету, а стягнення коштів з Державного бюджету України на підставі статті 1212 ЦК України призведе до витрат бюджету за іншою бюджетною програмою.
Окрім того, зазначила, що у спірному випадку Укртрансбезпека не є набувачем заявлених до стягнення коштів, а відповідно до бюджетного законодавства лише контролює надходження за кодом бюджетної класифікації 21081300 - адміністративні штрафи у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (крім адміністративних штрафів за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі) (у частині стягнення плати). Водночас заявлені до стягнення кошти позивачем були перераховані на рахунок Міжрайонного ВДВС у Державній казначейській службі України, яка відповідно до бюджетного законодавства контролює надходження за кодом бюджетної класифікації 21081300 - за виконавчими документами, які перебувають/перебували на виконанні та є уповноваженою особою скласти подання про повернення коштів з бюджету на підставі приписів частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України та пунктів 3, 5 Порядку № 787.
Таким чином, на переконання представника апелянта правовідносини щодо повернення з Державного бюджету України суми сплаченого адміністративного штрафу існують між позивачем (платником) та Шевченківської о відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, а не Укртрансбезпекою. Проте в цих відносинах відсутній правовий спір щодо повернення з Державного бюджету України сплаченої позивачем суми штрафу, оскільки позивач, як вбачається зі встановлених судом першої інстанцій обставин справи та пояснень позивача, не звергався до органу виконавчої служби із заявою про повернення цих коштів.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги в частині порядку стягнення коштів, представник апелянта вказувала, що кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин. При цьому, звертає увагу суду апеляційної інстанції на правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21, в якій зазначено, що висновок суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, про те, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16.
З огляду на викладене, представник апелянта вважає, що суд першої інстанції помилково стягнув на користь позивача грошові кошти у розмірі 57 824,36 грн, саме з Державної служби України з безпеки на транспорті.
24 жовтня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_1 - адвоката Яковенко О. Г., просила відмовити відповідачу в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Також просила стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн та надати позивачу строк на доведення розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом апеляційної скарги впродовж 5 днів з дати ухвалення рішення у даній справі.
Що стосується заявленого клопотання представника апелянта про розгляд апеляційної скарги за участю особи, яка діє від імені та в інтересах відповідача, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частинами 5, 6 ст. 279 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи, суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік» передбачено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3 028 гривень.
Предметом позову є стягнення заборгованості у розмірі 57 824,36 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн * 30 = 90 840,00 грн), спірні правовідносини не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, та, зважаючи на предмет доказування, дана справа не відноситься до тих, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів для перевірки доводів викладених в позовній заяві та апеляційній скарзі представника відповідача.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).
Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що на момент сплати позивачем штрафу була юридична підстава для такого платежу - чинна постанова у справі про адміністративне правопорушення та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково або надмірно. Надалі, з огляду на набрання законної сили судовим рішенням про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала. При цьому врахував правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21.
Також суд першої інстанції зазначив, що Порядок № 787 застосовний до випадків повернення помилково чи надміру зарахованих коштів до бюджету. Оскільки сплачена позивачем сума штрафу в загальному розмірі 57 824,36 грн не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється. На спірні правовідносини поширюються приписи ст. 1212 ЦК.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина третя статті 1212 ЦК України).
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто, в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №910/1238/17.
Встановлено, що постановою головного спеціаліста відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті, Соколюк Л. М. серія АА № 00008855 від 25.05.2023 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП за рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: навантаження на одинарну вісь транспортного засобу на 13,488% (1,551 тон), при дозволеному максимальному навантаженню на вісь 11,5 тон (а.с. 23).
Постановою головного спеціаліста відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті, Соколюк Л. М. серія АА № 00008857 від 25.05.2023 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП за рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів, зазначених пунктом 22.5 ПДР України: навантаження на одинарну вісь транспортного засобу на 14,7% (1,691 тон), при дозволеному максимальному навантаженню на вісь 11,5 тон (а.с. 24).
Постановою головного спеціаліста відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті, Василенко І. В. серія АА № 00008871 від 26.05.2023 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП за рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: навантаження на одинарну вісь транспортного засобу на 14,576% (1,676 тон), при дозволеному максимальному навантаженню на вісь 11,5 тон (а.с. 25).
Постановою головного спеціаліста відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті, Сидоренка А. В. серія АА № 00008860 від 26.05.2023 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП за рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: навантаження на одинарну вісь транспортного засобу на 12,655% (1,455 тон), при дозволеному максимальному навантаженню на вісь 11,5 тон (а.с. 26).
Вказані вище обставини встановлені в ході розгляду Дзержинським районним судом м. Харкова справи за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Яковенко О. Г. до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанов про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі.
З матеріалів справи вбачається, що 27.07.2023 заступником начальника відділу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Козаченком В.В. на підставі вказаних вище постанов відкрито ряд виконавчих проваджень про стягнення з позивача на користь держави штрафів, а саме: на підставі постанови відповідача АА 00008871 від 26.05.2023 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, на підставі постанови відповідача АА 00008860 від 26.05.2023 відкрито виконавче провадження № 72382783, а на підставі постанови відповідача АА 00008857 від 25.05.2023 відкрито виконавче провадження № 72382982, на підставі постанови відповідача АА 00008855 від 25.05.2023 відкрито виконавче провадження № 72383129 (а.с. 8-9, 10-11, 12-13, 27-28).
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.01.2024 у справі № 638/8937/23, яке набрало законної сили на підставі постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2024, скасовано (а.с. 30-41, 42-51):
постанову Головного спеціаліста відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті, Соколюка Л. М. серія АА № 00008855 від 25.05.2023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП;
постанову Головного спеціаліста відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті, Соколюка Л. М. серія АА № 00008857 від 25.05.2023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП;
постанову Головного спеціаліста відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Василенко Ірини Володимирівни серія АА № 00008871 від 26.05.2023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП;
постанову Головного спеціаліста відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Сидоренка А. В. серія АА № 00008860 від 26.05.2023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, а провадження у даних справах про притягнення до адміністративної відповідальності закрито.
Відповідно до листа № 66560 від 29.03.2024 в.о. начальника відділу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нагорної К. вбачається, що Шевченківським ВДВС у місті Харкові у виконавчому провадженні № 72382783 стягувачу було перераховано 34 000 грн, а у виконавчому провадженні № 72382982 стягувачу було перераховано 23 824, 36 грн.
Отже, разом з позивача на користь стягувача було перераховано суму в розмірі 57 824,36 грн.
Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов на підставі ст.1212 ЦК України.
Разом з тим, погоджуючись з розміром грошової суми яке підлягає стягненні на підставі ст. 1212 ЦК України на користь позивача, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про покладення цих витрат безпосередньо на Державну службу України з Безпеки на транспорті, виходячи з наступного.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина 1 статті 170 ЦК України).
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).
Сплачений позивачем штраф в сумі 57 824,36 грн зараховано до Державного бюджету України без відповідної правової підстави, бо постанови про накладення штрафів скасовано рішенням суду. Отже, позивач має право на повернення сплачених на підставі вказаної постанови 57 824,36 грн. Цьому праву кореспондує обов'язок відповідача вчинити дії, спрямовані на повернення коштів. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Таким чином, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 (пункт 55)).
Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3), від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).
Отже, те, що позивач вказав відповідачем у справі, яка фактично стосується стягнення з Державного бюджету України коштів, що утримуються там без достатньої правової підстави, певний орган державної влади - Державна служба України з безпеки на транспорті, не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб'єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету.
З огляду на наведені приписи, а також враховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету.
Відповідний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21, провадження № 12-36гс22.
Отже, оскільки відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, то понесені судові витрати також підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни резолютивної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції шляхом викладення її в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 безпідставно утримувані грошові кошти в сумі 57 824,36 (п'ятдесят сім тисяч вісімсот двадцять чотири грн 36 коп.) грн, а також судовий збір у розмірі 968,96 (дев'ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.) грн».
Доводи апеляційної скарги про те, що правовідносини щодо повернення з Державного бюджету України суми сплачено адміністративного штрафу існують між позивачем та Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, а не Укртрансбеззпекою, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки матеріалами справи підтверджено, що загальна сума коштів стягнута в рамках зведеного виконавчого провадження № 72396392 та перераховані на користь стягувача - Державної служби України з безпеки на транспорті, тому відділ державної виконавчої служби не є держателем оспорюваний грошових коштів.
В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування чи зміни судового рішення.
Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а резолютивна частина рішення суду першої інстанції - зміні.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити частково.
Резолютивну частину рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 серпня 2024 року змінити, виклавши пункт другий у наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 безпідставно утримувані грошові кошти в сумі 57 824,36 (п'ятдесят сім тисяч вісімсот двадцять чотири грн 36 коп.) грн, а також судовий збір у розмірі 968,96 (дев'ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.) грн».
Іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
Т. О. Писана