справа № 761/21748/24 головуючий у суді І інстанції Мальцев Д.О.
провадження № 22-ц/824/10376/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
07 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відшкодування моральної шкоди,-
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просив:
стягнути на свою користь з відповідача моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн. та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 25 березня 2008 року позивач перебуває на обліку в управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців ГУ ПФУ в м. Києві (пенсійна справа №2603004120) та отримує пенсію за вислугу років відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З 2008 року основний розмір пенсії позивача становив 76% грошового забезпечення, при цьому у 2018 році ГУ ПФУ в м.Києві почало виплачувати позивачу пенсію у розмірі 70% грошового забезпечення. Вказані дії позивачем було оскаржено.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року зобов'язано ГУ ПФ України в м.Києві провести позивачу перерахунок та виплату пенсії з 01 травня 2018 року виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 76% сум грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням визначених сум.
Вказаний розмір був перерахований позивачу та виплачувався до грудня 2019 року, про що позивач дізнався з листа відповідача від 12 жовтня 2023 року.
09 серпня 2022 року Окружним адміністративним судом м. Києва було винесено рішення, яким зобов'язано ГУ ПФ України в м. Києві здійснити позивачу з 01 грудня 2019 року перерахунок та виплату пенсії на підставі Довідки ДП МВС України від 25 серпня 2021 року №22/6-4851 про розмір грошового забезпечення.
На виконання Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року по справі №640/14865/19, Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було відкрито Виконавче провадження №62009843, про що винесено Постанову від 07 травня 2020 року.
Виконавче провадження залишається відкритим і по даний час.
26 серпня 2020 року Постановою державного виконавця на ГУ ПФУ в м. Києві було накладено штраф у розмірі 5100, 00 грн за невиконання рішення суду.
Постановою державного виконавця від 29 травня 2023 року на ГУ ПФУ в м. Києві було накладено повторно штраф у розмірі 10 200, 00 грн за невиконання рішення суду.
Крім того, як зазначає позивач, державний виконавець Бялий М.Г. 29 травня 2023 року звернувся до Шевченківського Управління поліції ГУНП України в м. Києві з Повідомленням про вчинення Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві кримінального правопорушення та притягнення до відповідальності службових осіб ГУ ПФУ в м. Києві за невиконання рішення суду.
Внаслідок протиправних дій відповідача, а саме невиконання рішення суду та невиплата позивачу пенсії в повному обсязі завдали йому втрати немайнового характеру у виді душевних страждань, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя. Таким чином, враховуючи характер і тривалість вчиненого правопорушення, а також глибину завданих позивачу душевних страждань, їх тривалості, при цьому виходячи із засад розумності, співрозумності та виваженості, позивач оцінює моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.
13 вересня 2024 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив із викладенням заперечень проти позову. Представник вказав, що фінансування видатків, пов'язаних з погашенням заборгованості за рішеннями суду, відбуваються в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження розміру завданої моральної шкоди та глибини його страждань, які спричинені посадовими особами ГУ ПФУ у м. Києві та, які є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 11 квітня 2025 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Посилається на те, що у судовому засіданні 03 грудня 2025 року позивач та його представник заявили клопотання про необхідність надання додаткових доказів та проведення психологічної експертизи позивача. Суд вказане клопотання задовольнив та відклав розгляд справи на 16 січня 2025 року у зв'язку з необхідністю надання доказу - висновку психологічної експертизи.
Позивач звернувся до експертної установи ТОВ «Українська експертна компанія» із заявою про проведення психологічної експертизи, яка була прийнята в роботу. Представник експертної установи повідомив позивача, що експертизу буде проведено не менш як через місяць, у зв'язку з чим той подав клопотання про відкладення розгляду справи, проте суд це клопотання не вирішив та ухвалив рішення по суті позовних вимог. Висновок психологічної експертизи позивач отримав лише 10 квітня 2025 року, вже після того як дізнався про оскаржуване рішення.
Вважає, що позбавивши позивача можливості долучити до справи докази, суд протиправно послався на недоведеність позивачем його вимог, що суттєво вплинуло на вирішення справи. З наведених мотивів апелянт просив під час апеляційного розгляду долучити та дослідити і дати правову оцінку висновку експерта №2 від 10 квітня 2025 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 червня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відшкодування моральної шкоди, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 липня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та його представниця - адвокатка Кобенко Олена Юріївна доводи апеляційної скарги підтримали та просили їх задовольнити.
У судове засідання інші учасники справи не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без їх участі не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Позивач не погодився з порядком нарахування пенсійного забезпечення та звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року (справа №640/14865/19) визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення ОСОБА_1 відсоткового значення розміру пенсії з 76% до 70% сум грошового забезпечення та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01 травня 2018 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 , відповідно до ст. 63 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 76% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
На виконання Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року по справі №640/14865/19, Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було відкрито Виконавче провадження №62009843, про що винесено Постанову від 07 травня 2020 року.
Виконавче провадження залишається відкритим і по даний час.
26 серпня 2020 року постановою державного виконавця на ГУ ПФУ в м. Києві було накладено штраф у розмірі 5 100,00 грн за невиконання рішення суду.
Як зазначає позивач, невиконання рішення суду та невиплата позивачу пенсії в повному обсязі завдали йому втрати немайнового характеру у виді душевних страждань, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження заподіяних йому відповідачем моральних страждань, характеру немайнових втрат, зокрема доказів, які б підтверджували тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем. Крім того, позивач не зазначив якими конкретно діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, так як наявність рішення про перерахунок та виплату пенсії (індексації грошового забезпечення) не є єдиною й безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки доведенню підлягають не лише факт порушення, але і факт завдання такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди. Враховуючи викладене, суд першої інстанції виснував, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинили моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини 2 статті 16 ЦК України).
За положеннями ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду деталізує далі.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (пункт 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі №925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі ОСОБА_1 посилався на те, що йому завдано моральну шкоду незаконними діями пенсійного органу, які полягали у регулярній невиплаті протягом тривалого часу частини пенсійного забезпечення, належної йому згідно закону та відмові у виплаті вказаної суми вже навіть після ухвалення та набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року у справі №640/14865/19 та рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 серпня 2022 року у справі №640/32353/21, які так і є невиконаними.
Вказаними рішеннями адміністративний суд визнав протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо зменшення ОСОБА_1 відсоткового значення розміру пенсії з 76% до 70% сум грошового забезпечення.
За встановлених обставин, висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем, що з боку відповідача були вчинені відносно нього неправомірні дії, і що права позивача не були порушені не відповідає фактичних обставинам справи, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року у справі №640/14865/19 та рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 серпня 2022 року у справі №640/32353/21 є належними доказами протиправної бездіяльності відповідача.
В той же час, при вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди наявність шкоди є ще одним з обов'язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц).
Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).
Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров'я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.
З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.
Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Згідно з ч. ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частиною 3 ст. 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За обставинами цієї справи судом першої інстанції у судовому засіданні від 03 грудня 2024 року було задоволено усне клопотання сторони позивача про оголошення перерви для можливості надання висновку експерта і оголошено перерву на 16 січня 2025 року.
13 січня 2025 року представниця позивача адвокатка Кобенко О.Ю. подала до суду клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки експерту для складення висновку потрібно більше часу.
Проте, у оскаржуваному рішенні та у протоколі судового засідання від 16 січня 2025 року суд не навів мотивів відмови у задоволенні цього клопотання, чим фактично в порушення ст. 12 ЦПК України не сприяв позивачу в реалізації ним права на подання доказів.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає поважними причини неподання позивачем висновку експерта від 16 квітня 2025 року до суду першої інстанції та долучає його до матеріалів справи.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи у справі №761/21748/24 від 14 квітня 2025 року №2:
«ситуація, пов'язана з невиконанням ГУ ПФУ в м. Києві рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року була психотравмувальною для ОСОБА_1 і такою, що викликала у нього страждання;
внаслідок психотравмуючої ситуації, яка має деструктивний характер для ОСОБА_1 та підтримує у підекспертного формування психологічно складних (на моральному рівні) негативних переживань (моральні страждання) ОСОБА_1 , моральні страждання деструктивно впливають на всі основні сфери його життєдіяльності у зв'язку з їх інтенсивністю, стійкістю, тривалістю впливу та негативними наслідками для особистості підекспертного, є суттєвими. Всі означені моральні страждання знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з даною подією, а саме: ситуація, пов'язана з невиконанням ГУ ПФУ в м. Києві рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року;
ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода), орієнтовний еквівалент грошової компенсації може становити 13 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом».
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Колегія суддів зауважує, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , місцевий суд не врахував характер порушень територіального органу пенсійного фонду, глибину та тривалість душевних страждань позивача, пов'язану з порушенням його соціальних прав як військового пенсіонера, впродовж майже 6-ти років, необхідність неодноразового захисту у судовому порядку своїх порушених прав, тривалого невиконання судового рішення від 09 серпня 2022 року про поновлення вдруге його порушених прав, що свідчить про відсутність справедливої сатисфакції у зв'язку з ухваленям такого рішення та породжує у нього додаткові страждання.
Колегія суддів погоджується з твердженням позивача, яке підтверджується висновком експерта від 16 квітня 2025 року, що факт бездіяльності пенсійного органу, завдання позивачу моральних страждань та причинно-наслідковий зв'язок між ними є встановленим, що призвело до моральних страждань ОСОБА_1 .
В той же час, визначений позивачем грошовий еквівалент завданої моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн, а також розмір у 13 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом, визначений експертом, апеляційний суд вважає завищеним, а тому, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає достатнім для розумного задоволення потреб ОСОБА_1 відшкодування на його користь за рахунок ГУ ПФУ в м. Києві моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн. Такий розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди апеляційний суд вважає співмірним з моральними стражданнями, які заподіяні позивачу тривалим невиконанням судового рішення щодо нього.
Отже, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про неповне з'ясування судом обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 375, 376, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч гривень) 00 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 09 жовтня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова