01 жовтня 2025 року м. Київ
Справа №359/7125/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/13864/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області ухваленого під головуванням суді під головуванням судді Борця Є.О. 03 квітня 2024 року у м. Бориспіль, повний текст рішення складений 15 квітня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Лазоренко Лідія Євгенівна про визнання права власності на частку в домоволодінні,
У липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частку у домоволодінні по АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся - ОСОБА_4 , якій належало домоволодіння по АДРЕСА_1 . За час свого життя спадкодавець не склала заповіт, тому після її смерті спадкування здійснювалось за законом. Спадкоємцями першої черги за законом є ОСОБА_3 , 1966 року народження та мав бути інший її син - ОСОБА_5 , 1968 року народження, але який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач, є сином ОСОБА_5 та онуком ОСОБА_4 , тому набув право на спадкування за правом представлення після смерті його батька - ОСОБА_5 .
Позивач зазначав, що вони своєчасно подали нотаріусу заяви про прийняття спадщини, у такий спосіб кожний спадкоємець у встановленому порядку прийняв спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , та він набув право власності на 1/2 частку в спадковому домоволодінні. У зв'язку з тим, що за спадкоємицею не було зареєстровано право власності на цей об'єкт нерухомого майна, він позбавлений можливості отримати в позасудовому порядку свідоцтво про право на спадщину за законом.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Лазоренко Лідія Євгенівна про визнання права власності на частку в домоволодінні задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку у домоволодінні по АДРЕСА_1 .
Рішення міськрайонного суду мотивовано тим, що кожен зі спадкоємців ОСОБА_4 , як її син ОСОБА_3 , так і онук ОСОБА_2 за правом представлення, своєчасно і у встановленому порядку прийняли спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , та набули право власності на 1/2 частку домоволодіння по АДРЕСА_1 . Право власності на вказане домоволодіння не було зареєстроване ні за ОСОБА_6 , ні за його дружиною ОСОБА_4 . Ця обставина об'єктивно унеможливили отримання спадкоємцями, зокрема ОСОБА_2 , свідоцтва про право на спадщину за законом. Тому суд захистив його спадкові права.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шелудько Л. Г., на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2024 року у справі було закрито.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2024 року не містить будь-яких висновків про права та/чи обов'язки ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 чоловіка ОСОБА_3 , який успадкував після смерті матері право на 1/2 частину спадкового майна. Доказів на підтвердження факту успадкування ОСОБА_3 після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , частки у праві власності на спадкове майно, суду не надано. Відповідно відсутні підстави вважати, що частка ОСОБА_3 у праві власності на спадкове майно є більшою, ніж 1/2. Будь-яких належних та допустимих доказів того, що оскаржуваним рішенням суду вирішені питання про права та обов'язки ОСОБА_1 не надано. Отже, права заявника у цій справі жодним чином не порушуються.
Постановою Верховного Суду від 25 червня 2025 року ухвалу Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд вказав на те, що районний суд розглянув справу за участю відповідача ОСОБА_3 , тобто особи, яка задовго до цього померла. Апеляційний суд, відкривши апеляційне провадження за скаргою спадкоємця померлої особи, ОСОБА_1 , у подальшому закрив апеляційне провадження, вказавши, що рішенням районного суду її права та обов'язки не вирішувалися.
Проте районний суд, залучаючи до участі у справі належного, на його думку, відповідача, не вчинив обов'язкових процесуальних дій, передбачених статтею 187 ЦПК України, а саме не отримав дані щодо зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_3 , не надіслав йому копію позовної заяви, ухвали про залучення до участі у справі тощо. Учинивши такі дії, районний суд мав би установив, що ОСОБА_3 помер ще ІНФОРМАЦІЯ_3 , а його спадкоємцем є його дружина - ОСОБА_1 , яка і подала апеляційну скаргу і яка мала би бути залученою районним судом до участі у справі.
Верховний Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 473/1433/18, та зазначив, що цивільне процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв'язку зі смертю після відкриття провадження у справі. Таким чином процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства.
Крім того, закриваючи апеляційне провадження у справі, апеляційний суд вдався до процесуальний дій, які не передбачені при такому вирішенні справи, а саме надав оцінку доказам спадкування ОСОБА_1 , вказавши, на яку спадщину і після смерті кого вона має право і на що вона не має права, тощо.
В апеляційній скарзі особа, яка не брала участь у справі - ОСОБА_1 , вказує на те, що вона є спадкоємицею після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , який успадкував після смерті своїх батьків 5/8 частин будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що є спадковим майном після його смерті.
Зазначає, що вона є правонаступником ОСОБА_3 , оскільки прийняла спадщину шляхом подачі заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори. Після смерті ОСОБА_3 заведена спадкова справа.
ОСОБА_7 вважає, що має право оскаржити в апеляційному порядку рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2024 року, так як без її участі суд вирішив питання про її права.
Відповідач у справі ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Копія свідоцтва про смерть ОСОБА_3 знаходиться у матеріалах справи.
Чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла, та правоздатність якої відповідно до вимог ст. 25 ЦК України припинено, та в силу вказаного вище не могла бути стороною у справі, провадження у справі в частині позовних вимог пред'явлених до відповідача, який на час звернення з позовом до суду вже помер, підлягає закриттю з підстав, передбачених п.1 ч.1.ст.255 ЦПК України.
Суд першої інстанції не взяв до уваги цей доказ та ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 08 листопада 2023 року змінив Бориспільську міську раду на ОСОБА_3 та залучив його до участі у розгляді цивільної справи в якості належного відповідача. Тобто залучив до участі у розгляді справи в якості належного відповідача померлу особу.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі.
В судовому засіданні представник особи, яка подала апеляційну скаргу - адвокат Шелудько Л.Г. підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про її задоволення.
Представник позивача - ОСОБА_8 заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, тому їх неявка, згідно з ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
У липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Бориспільської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Лазоренко Л. Є., в якому просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частку у домоволодінні по АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся - ОСОБА_4 , якій належало домоволодіння по АДРЕСА_1 . За час свого життя спадкодавець не склала заповіт, тому після її смерті спадкування здійснювалось за законом. Спадкоємцями першої черги за законом є ОСОБА_3 , 1966 року народження та мав бути інший її син - ОСОБА_5 , 1968 року народження, але який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач, є сином ОСОБА_5 та онуком ОСОБА_4 , тому набув право на спадкування за правом представлення після смерті його батька - ОСОБА_5 .
Позивач зазначав, що вони своєчасно подали нотаріусу заяви про прийняття спадщини, у такий спосіб кожний спадкоємець у встановленому порядку прийняв спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , та він набув право власності на 1/2 частку в спадковому домоволодінні. У зв'язку з тим, що за спадкоємицею не було зареєстровано право власності на цей об'єкт нерухомого майна, він позбавлений можливості отримати в позасудовому порядку свідоцтво про право на спадщину за законом. /т.1 а.с.1-3/
Ухвалою суду першої інстанції від 24 липня 2023 року було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Бориспільської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Лазоренко Л.Є. про визнання права на обов'язкову частку у спадщині та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. /т.1 а.с.87-88/
Ухвалою суду першої інстанції від 11 жовтня 2023 року було витребувано у приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Лазоренко Л.Є. копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . /т.1 а.с.104/
27 жовтня 2023 року, на виконання ухвали суду, приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Лазоренко Л.Є. була надана копія спадкової справи після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 /т.1 а.с.111-144/
З матеріалів спадкової справи вбачається, що вона була відкрита 20 грудня 2013 року за заявою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як спадкомця першої черги, а саме сина ОСОБА_4 /т.1 а.с.112-116/
12 березня 2014 року, тобто до закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, ОСОБА_2 також подав приватному нотаріусу заяву про прийняття спадщини. З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21 жовтня 2003 року вбачається, що ОСОБА_2 був сином ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та онуком ОСОБА_4 /т.1 а.с.120-123/
Матеріали спадкової прави після ОСОБА_4 також містять копію свідоцтва про смерть НОМЕР_2 від 11 січня 2014 року, згідно з яким ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 47 років. У витягу з Державного реєстру актів цивільної стану громадян щодо актового запису про смерть міститься дата народження особи реєстрація смерті якої проведена ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . /т.1 а.с.139-141/
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2023 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 , про заміну первісного відповідача належним відповідачем. Замінено Бориспільську міську раду на ОСОБА_3 та залучено його до участі у розгляді цивільної справи в якості належного відповідача. Суд першої інстанції вказав на те, що міська рада не є суб'єктом відумерлої спадщини, так як і позивач, і належний відповідач ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.
17 листопада 2023 року позивачем ОСОБА_2 була подана позовна заява в новій редакції, в якій відповідачем визначений ОСОБА_3 , а вимога залишена в первісній редакції, а саме визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку в домоволодінні по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом.
Ухвалою суду першої інстанції від 07 грудня 2023 року було закрито підготовче провадження у справі. /т.1 а.с.157-158/
03 квітня 2024 року судом першої інстанції ухвалено рішення про задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Лазоренко Л.Є. про визнання права власності на частку у домоволодінні. /т.1 а.с.201-204/
З апеляційною скаргою на вказане рішення суду звернулась ОСОБА_1 , яка вказувала на те, що вона була дружиною ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підтвердження цих обставин суду представлено в копіях:
- Свідоцтво про смерть НОМЕР_2 від 11 січня 2014 року, згідно з яким ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 47 років /т.1 а.с.216/;
- Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі 09 липня 2014 року спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 /т.1 а.с.217/;
- Свідоцтво про реєстрацію шлюбу НОМЕР_3 від 09 вересня 1989 року, згідно з яким між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 був зареєстрований шлюб 09 вересня 1989 року. /т.1 а.с.218/
- Лист приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Лазоренко Л.Є. від 23 липня 2024 року про неможливість видачі ОСОБА_1 свідоцтва про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на майно. /т.1 а.с.220/
Згідно зі ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право має бути забезпечене справедливими судовими процедурами.
Згідно з положеннями ч.ч.2,3 ст. 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.
Відповідно до ч.ч. 1,2,4 ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Згідно зі ст. 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Положеннями ч. 2 ст. 48 ЦПК України визначено, що позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
В порядку визначеному п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі
№ 473/1433/18, провадження № 14-35цс20, зазначила, що цивільне процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв'язку зі смертю після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов'язки одного із суб'єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Таким чином процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку
статті 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства.
У цій же постанові Верховний Суд вказав на те, що оскільки чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог ст. 25 ЦК України припинено, та в силу вказаного вище не могла бути стороною у справі, провадження у справі в частині позовних вимог, пред'явлених до ОСОБА_2 підлягало закриттю з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, як правильно зробив суд апеляційної інстанції.
Зазначена правова позиція, яка є чітким відображенням норм цивільного та процесуального права, є сталою й незмінною (див.: постанови Верховного Суду
від 16 травня 2018 року у справі № 183/4229/14-ц, від 05 квітня 2021 року у справі №200/21020/15-ц).
Перш за все слід звернути у вагу на те, що апеляційна скарга подана особою, яка приймала участі у справі, а отже апеляційний суд має визначитись чи наявне порушене право особи, яка подала апеляційну скаргу.
Так, ОСОБА_1 вказує на те, що вона була дружиною ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та вона приняла спадщину після нього. Вказані обставини підтверджуються даними свідоцтва про шлюб, свідоцтва про смерть та листом приватного нотаріуса про неможливість видачі ОСОБА_1 свідоцтва про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 лише у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на майно. Апеляційний суд вважає, що вказані докази у своїй сукупності є достатніми для підтвердження обставин смерті відповідача ОСОБА_3 та у зв'язку з цим виникнення у його спадкоємця ОСОБА_1 права на оскарження рішення суду першої інстанції, де він визначений відповідачем у справі.
З наведених обставин справи вбачається, що ОСОБА_3 був залучений в якості належного відповідача у справі за клопотанням сторони позивача ухвалою суду першої інстанції від 08 листопада 2023 року. Разом з тим в матеріалах справи, а саме в копії спадкової справи містилась копія свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , в якій вказано, що смерть вказаної особи відбулась ІНФОРМАЦІЯ_3 , а реєстрація смерті була проведена ІНФОРМАЦІЯ_3 , на що суд першої інстанції уваги не звернув.
Крім того, суд першої інстанції, залучаючи до участі у справі належного, на його думку, відповідача, не вчинив обов'язкових процесуальних дій, передбачених статтею 187 ЦПК України, а саме не отримав дані щодо зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_3 , не надіслав йому копію позовної заяви, ухвали про залучення до участі у справі тощо.
Як вже вказано вище, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а отже на момент вчинення процесуальної дії щодо залучення його в якості відповідача у справі (08 листопада 2023 року) його правоздатність в силу ч.4 ст. 25 ЦК України припинилась, і виходячи ж положень ст.ст. 46,48 ЦПК України він не міг бути залучений відповідачем у справі.
Як вказує Верховний Суд, цивільне процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв'язку зі смертю після відкриття провадження у справі.
А отже у цій справі суд першої інстанції розглянув справу за участю особи, яка не мала цивільної процесуальної правоздатності, що є порушенням вимог матеріального і процесуального права, і не вбачається можливим здійснення правонаступництва, так як правоздатність була припинене до відкриття провадження у справі, у зв'язку з цим рішення суду першої інстанції підлягає до скасування, а провадження у справі підлягає до закриття.
Таким чином доводи апеляційної скарги особи, яка брала участі у справі ОСОБА_1 слід визнати такими, що знайшли своє підтвердження.
Враховуючи, що в порядку визначеному ч.3 ст. 352 ЦПК України після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами, ОСОБА_1 має право на відшкодування понесених нею витрат на стадіях апеляційного та касаційного перегляду.
Так при зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_1 була сплачена сума судового збору в розмір 3685,82 грн /т.1 а.с.213/, а при зверненні з касаційною скаргою 4914,00 грн /т.2 а.с.67/, а отже компенсації підлягає загальна сума в розмірі 8598,82 грн.
Також при зверненні з касаційною скаргою ОСОБА_1 заявляла про витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді касаційної інстанції в розмірі 6000,00 грн, на підтвердження понесених витрат нею надані в копіях: ордер від 24 лютого 2025 року, угода про надання правової допомоги № 1501/25 від 15 січня 2025 року, акт про надання правової допомоги № від 30 квітня 2025 року. /т.2а.с.62-66/
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, п.1 1 ч.ч.1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст.141 ЦПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У ч.ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі № 750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18-ц.
Верховний Суд у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц вказав на те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19.
З матеріалів справи вбачається, що особою яка подала апеляційну скаргу було здійснено заяву про компенсацію судових витрат на стадії касаційного перегляду справи з наданням належних доказів на підтвердження цих витрат. Сторона позивача не скористалась правом надання заперечень щодо розміру заявлених ОСОБА_1 судових витрат. У зв'язку з цим апеляційний суд, діючи в межах принципів змагальності та диспозитивності, вважає що стягненню з позивача на користь ОСОБА_1 підлягає вся сума понесених витрат, що становить 8598,82,00 грн судового збору та 6000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 255,259, 377 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2024 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Лазоренко Лідія Євгенівна про визнання права власності на частку в домоволодінні - закрити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарги в розмірі 8598,82 грн, та витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді касаційної інстанції в розмірі 6000,00 грн.
ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 )
ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; фактична адреса проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_5 )
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 08 жовтня 2025 року.