Справа № 757/25111/25-к Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/5954/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
01 жовтня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52025000000000077 від 17.02.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 366-2 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
представника власника майна ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Київської міської прокуратури ОСОБА_9 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 52025000000000077 від 17.02.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 366-2 КК України.
Накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_6 , що вилучене старшим слідчим в особливо важливих справах Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, ОСОБА_10 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_1 ):
- договір № 448-КЕС від 26.06.2024 із дефектним актом та додатками на 24 арк.;
- договір підряду № 28-11/23-А від 28.11.2023 з додатком, всього на 4 арк;
- акт прийому систему охорони сигналізації з додатком від 25.04.23, всього на 2 арк;
- договір тривожної сигналізації № 4009/тк від 25.04.2023 з додатком, всього на 3 арк.;
- договір № 4008/т від 25.04.2023 (охорони будинку технічними засобами) з додатком, всього на 4 арк.;
- аркуш формату А-4 з рукописними записами щодо сплати комунальних послуг на 1 аркуші;
- аркуш формату А-4 з рукописними записами щодо сплати комунальних послуг на 1 арк.;
- блокнот чорного кольору із записами побутового характеру який належить ОСОБА_11 ;
- мобільний телефон Моторола ХТ 2343/6, IMEI НОМЕР_1 , сірого кольору, в прозорому чохлі.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 у справі №757/25111/25-к від 11.06.2025 року про накладення арешту на майно ОСОБА_6 та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Київської міської прокуратури ОСОБА_9 про арешт майна, вилученого під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , в рамках кримінального провадження № 52025000000000077 від 17.02.2025 року.
На обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на те, що ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11.06.2025 року є незаконною, необгрунтованою, невмотивованою, та такою що підлягає скасуванню з огляду на наступне.
Зазначає, що клопотання прокурора не мало відповідного обґрунтування необхідності арешту майна (ч.2 ст. 171 КПК України), а саме:
- клопотання не містило підстав, мету та обгрунтування необхідності арешту майна;
- у клопотанні не зазначено, які саме відомості містять у собі речі, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження;
- в клопотанні не доведено наявність ризиків, передбачених абз.2 ч.1 ст. 170 КПК України.
Також під час обшуку було вилучено майно ОСОБА_12 , яке взагалі не має відношення до даного кримінального провадження.
Апелянт посилається на те, що вказані документи були оглянуті слідчим під час обшуку і стороною захисту неодноразово наголошувалось на тому, що ці документи не мають значення для кримінального провадження, проте слідчим все одно їх було вилучено.
Також, варто звернути увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з вчинення кримінального правопорушення з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі №757/19254/25-к від 28.03.2025 року чітко прописано, що надається дозвіл на проведення обшуку з метою виявлення та вилучення речей і документів, які містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення.
Наявна в матеріалах справи постанова про визнання речовими доказами також не містить належного обґрунтування щодо того, які саме ознаки речових доказів містить вилучене майно.
Варто зауважити, що стороною захисту було подано заперечення на клопотання прокурора про арешт майна, в яких було акцентовано увагу на тому, що в клопотанні зазначаються некоректні відомості про власника майна.
Також вказує, що в прохальній частині клопотання зазначено про те, що нібито все вилучене майно належить ОСОБА_6 , втім, ОСОБА_6 належить тільки мобільний телефон Моторола ХТ 2343/6, IMEI НОМЕР_1 , сірого кольору, в прозорому чохлі, а вилучені документи належать ОСОБА_12 .
Адвокат зазначає, що окрім самої констатації у клопотанні, що вилучене майно підлягає арешту з метою збереження речових доказів та недопущення їх втрати, відчуження, пошкодження, зміни або знищення, клопотання не містить переконливих доводів, що це майно може бути певним чином знищено або ж воно зникне, що воно може бути пошкоджено, передано, перетворено чи відчужено, що зашкодить кримінальному провадженню. В клопотанні прокурора зазначено посилання на норми КПК України щодо арешту майна, проте не обґрунтовано, яка мета арешту саме цього майна для кримінального провадження, в рамках якого подане клопотання.
Вказує, що на момент судового розгляду взагалі не було встановлено причетність вилученого майна до кримінального провадження, проте слідчим суддею не було в повній мірі досліджено зазначені стороною захисту порушення, що призвело до ухвалення незаконного, необгрунтованого та невмотивованого судового рішення.
Слідчим суддею першої інстанції всупереч вимогам ч.2 ст. 173 КПК України не враховано обставини, які у своїй сукупності дають підстави для відмови у накладенні арешту на майно, а також відсутність будь-яких ризиків, що призвело до позбавлення власника майна права на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, гарантованого ст. 41 Конституції України.
Крім того, слідчим суддею не було досліджено клопотання прокурора на його відповідність ст. 171 КПК України.
Отже, слідчим суддею було порушено порядок розгляду клопотання про арешт майна, який закріплений у ст. 173 КПК України, а саме не було враховано правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що призвело до порушення конституційних прав ОСОБА_13 .
Більше того, в клопотанні було зазначено, що все вилучене майно належить ОСОБА_6 , проте, у своїх запереченнях адвокатом було зазначено про те, що вилучені документи є власністю ОСОБА_12 , а також надано копії цих документів, які містять її підпис на підтвердження вказаних обставин.
Втім, слідчим суддею не було досліджено аргументи сторони захисту, не перевірено інформацію про власника майна та накладено арешт на все майно, зазначивши при цьому, що майно є власністю ОСОБА_6 , що взагалі не відповідає дійсності.
Вказане є не тільки порушенням права ОСОБА_12 , а й суттєво ускладнює подальший процес повернення майна ОСОБА_12 .
По-друге, слідчим суддею взагалі не було досліджено та не надано оцінки доказам, наданим під час судового розгляду, не з'ясовано обставини справи, як мали суттєве значення при прийнятті законного, обґрунтованого та справедливо судового рішення, у зв'язку з чим ухвала слідчого судді є необґрунтованою.
Підсумовуючи доводи апеляційної скарги, представник власника майна вказує на те, що під час розгляду клопотання про арешт майна слідчим суддею не було досліджено докази, якими прокурор обґрунтовує своє клопотання та яким підтверджує необхідність у накладанні арешту на майно як ОСОБА_6 так і ОСОБА_12 .
Зважаючи на неврахування вказаної інформації слідчим суддею було винесено необґрунтоване рішення, що є неприпустимим.
В судове засідання не з'явився власник майна, про дату, час та місце судового засідання його повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечував щодо апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, у процесуальному керівництві Київської міської прокуратури перебуває кримінальне провадження №52025000000000077 від 17.02.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366-2 КК України, досудове розслідування у якому здійснюється слідчими Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві.
В ході досудового розслідування встановлено, що за результатами проведеної НАЗК повної перевірки щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2023 рік, поданої начальником митного поста «УкрПошта» Київської митниці Державної митної служби України ОСОБА_6 , встановлено відображення недостовірних відомостей, які відрізняються від достовірних, на загальну суму 14 243 400 грн.
Згідно обґрунтованого висновку щодо виявлення ознак корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, за яке передбачено кримінальну відповідальність від 07.02.2025 року встановлено, що ОСОБА_6 , будучи суб'єктом декларування, зазначив відомості про фінансове зобов'язання перед ОСОБА_14 у сумі 375 000 дол. США, наявне у члена сім?ї (матері) на 31.12.2023 року, які не відповідають дійсності.
Суб'єкт декларування в підтвердження наявності фінансового зобов'язання надав копію договору позики від 22.11.2022, укладеного між членом сім'ї ( ОСОБА_12 , матір'ю) та ОСОБА_14 , відповідно до якого позикодавець ( ОСОБА_14 ) надає позичальнику ( ОСОБА_12 ) у позику 375 000 дол. США у готівковій формі, при цьому сторонами строк дії договору визначений до повного його виконання. Інших підтвердних документів чи пояснень суб'єкт декларування не надав.
Надана суб'єктом декларування копія вказаного договору не врахована як підтвердження отримання позики та, відповідно, наявності фінансового зобов'язання у члена сім'ї (матері) станом на кінець 2023 року з огляду на таке.
Відповідно до офіційного курсу Національного банку України 375 000 доларів США станом на 22.12.2022 (дата договору позики) у перерахунку в національну валюту становлять 13 713 225,00 гривень.
Станом на момент укладення договору позики у позичальника (матері суб'єкта декларування) була відсутня фінансова спроможність виконати умови договору в розумні строки. Так, відповідно до відомостей Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ОСОБА_12 впродовж 2023 року не отримувала доходів, а в період з 2016 року по рік її сукупний дохід становив 52 668,25 грн (соціальні виплати). Згідно з інформацією Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування дохід ОСОБА_12 за рік становив 62 199,60 грн (пенсія).
Під час перевірки встановлено, що член сім'ї (матір) 15.04.2023 придбав житловий будинок і шість земельних ділянок, які є суміжними та фактично становлять єдину територію, за загальною ціною 8 604 303,41 грн та став їх власником. Крім цього, матір видала доручення суб'єкту декларуванню та його дружині на представництво з усіх питань.
Факт отримання позики досліджувався Національним агентством під час проведення моніторингу способу життя суб'єкта декларування та є предметом судового спору у Вищому антикорупційному суді (справа № 991/2380/24).
Станом на день складення обґрунтованого висновку рішення суду від 17.09.2024 по вказаній справі набрало законної сили після перегляду в апеляційний інстанції.
Під час повної перевірки на адреси позикодавця, відомості про які наявні у Національного агентства, направлялись запити щодо інформації про обставини надання позики, які адресатом не були отримані з невідомих причин.
Водночас згідно з п. 14.1 рішення Вищого антикорупційного суду «Показання свідка ОСОБА_14 » кошти, які позичив ОСОБА_14 матері 19.08.2022, були зняті ним із власного банківського рахунку в розмірі 417 000 дол. США, які він поклав на цей рахунок днем раніше.
Походження грошових коштів ОСОБА_14 пояснює успадкуванням значної суми грошових коштів від батька, який займався бізнесом. Проте документально підтвердити успадкування не може.
Вищий антикорупційний суд надав критичну оцінку показанням ОСОБА_14 про те, що він успадкував від батька значну суму готівкових коштів за відсутності документального підтвердження.
Крім того, ВАКС встановив, що ОСОБА_12 не мала фінансової можливості придбати активи на загальну суму 8 604 303,41 грн самостійно, а версія суб'єкта декларування стосовно купівлі активів за рахунок отриманої позики від ОСОБА_14 не має переконливого підтвердження в представлених доказах, як і можливість реалізувати заходи забезпечення зобов'язання.
Ураховуючи вищезазначене, наявність фінансового зобов'язання у матері суб'єкта декларування перед ОСОБА_14 може свідчити про намір суб'єкта декларування штучно збільшити активи члена сім'ї (матері) через оформлення позики з метою легалізації доходів, отриманих ним в незрозумілий спосіб, для набуття активів за ці кошти в прихований спосіб, а саме через формальне оформлення права власності на активи на свою матір.
Відповідно до офіційного курсу Національного банку України 375 000 дол. США станом на 31.12.2023 у перерахунку в національну валюту становлять 14 243 400 грн.
Суб'єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності на суму 14 243 400 гривень.
Таким чином, суб'єкт декларування у розділі 13 декларації зазначив відомості, що не відповідають дійсності, на загальну суму 14 243 400 грн, чим не дотримав вимоги п. 9 ч. 1 ст. 46 Закону.
За результатами повної перевірки декларації щодо з'ясування достовірності задекларованих відомостей встановлено, що суб'єкт декларування при поданні декларації вказав відомості, що відрізняються від достовірних, на загальну суму 14 243 400 грн, що перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, що с недостовірними відомостями.
В ході проведення обшуку АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_2), на підставі ухвали Печерського районного суду, старшим слідчим в особливо важливих справах Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_10 , виявлено та вилучено:
- договір № 448-КЕС від 26.06.2024 із дефектним актом та додатками на 24 арк.;
- договір підряду № 28-11/23-А від 28.11.2023 з додатком, всього на 4 арк;
- акт прийому систему охорони сигналізації з додатком від 25.04.23, всього на 2 арк;
- договір тривожної сигналізації № 4009/тк від 25.04.2023 з додатком, всього на 3 арк.;
- договір № 4008/т від 25.04.2023 (охорони будинку технічними засобами) з додатком, всього на 4 арк.;
- аркуш формату А-4 з рукописними записами щодо сплати комунальних послуг на 1 аркуші;
- аркуш формату А-4 з рукописними записами щодо сплати комунальних послуг на 1 арк.;
- блокнот чорного кольору із записами побутового характеру який належить ОСОБА_11 ;
- мобільний телефон Моторола ХТ 2343/6, IMEI НОМЕР_1 , сірого кольору, в прозорому чохлі.
23.05.2025 року вищевказані речі визнано речовими доказами та долучено в якості речових доказів до матеріалів кримінального провадження №52025000000000077 від 17.02.2025 року.
29.05.2025 року (клопотання датоване 23.05.2025) прокурор першого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Київської міської прокуратури ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_6 , що вилучене старшим слідчим в особливо важливих справах Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у міст Києві ОСОБА_10 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_1 ):
- договір № 448-КЕС від 26.06.2024 із дефектним актом та додатками на 24 арк.;
- договір підряду № 28-11/23-А від 28.11.2023 з додатком, всього на 4 арк;
- акт прийому систему охорони сигналізації з додатком від 25.04.23, всього на 2 арк;
- договір тривожної сигналізації № 4009/тк від 25.04.2023 з додатком, всього на 3 арк.;
- договір № 4008/т від 25.04.2023 (охорони будинку технічними засобами) з додатком, всього на 4 арк.;
- аркуш формату А-4 з рукописними записами щодо сплати комунальних послуг на 1 аркуші;
- аркуш формату А-4 з рукописними записами щодо сплати комунальних послуг на 1 арк.;
- блокнот чорного кольору із записами побутового характеру який належить ОСОБА_11 ;
- мобільний телефон Моторола ХТ 2343/6, IMEI НОМЕР_1 , сірого кольору, в прозорому чохлі.
Клопотання прокурор мотивував тим, що завданнями кримінального провадження, згідно зі статтею 2 КПК України, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положеннями статті 131 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вимоги.
Частиною 3 статті 170 КПК України унормовано, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Київської міської прокуратури ОСОБА_9 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 52025000000000077 від 17.02.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 366-2 КК України.
Накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_6 , що вилучене старшим слідчим в особливо важливих справах Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_10 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_1 ):
- договір № 448-КЕС від 26.06.2024 із дефектним актом та додатками на 24 арк.;
- договір підряду № 28-11/23-А від 28.11.2023 з додатком, всього на 4 арк;
- акт прийому систему охорони сигналізації з додатком від 25.04.23, всього на 2 арк;
- договір тривожної сигналізації № 4009/тк від 25.04.2023 з додатком, всього на 3 арк.;
- договір № 4008/т від 25.04.2023 (охорони будинку технічними засобами) з додатком, всього на 4 арк.;
- аркуш формату А-4 з рукописними записами щодо сплати комунальних послуг на 1 аркуші;
- аркуш формату А-4 з рукописними записами щодо сплати комунальних послуг на 1 арк.;
- блокнот чорного кольору із записами побутового характеру який належить ОСОБА_11 ;
- мобільний телефон Моторола ХТ 2343/6, IMEI НОМЕР_1 , сірого кольору, в прозорому чохлі.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Так, задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя прийшов до висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на майно, вказане в клопотанні, яке належить ОСОБА_6 , оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовими доказами постановою слідчого від 23.05.2025 року у даному кримінальному провадженні.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому слідчим суддею обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
На переконання колегії суддів, обґрунтованим є і висновок слідчого судді про наявність підстав для накладення арешту на документи, щодо яких ухвалою суду прямо надано дозвіл на відшукання та вилучення.
Відповідно до положень статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникненню майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, не може бути арештованим майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводів апеляційної скарги представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Твердження апелянта про непричетність ОСОБА_12 до кримінального правопорушення, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення про те, що вилучене майно може містити інформацію, яка може бути використана як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому зазначене майно відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
З урахуванням наведеного, доводи апелянта про відсутність будь-яких об'єктивних доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_12 є передчасними та такими, що не є предметом оцінки слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Твердження апелянта про те, що арештоване майно не відповідає критеріям ст. 98 КПК України, є безпідставними, так як встановлені прокурором фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вилучене при обшуку майно могло зберегти на собі сліди кримінального правопорушення, або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що постанова від 23.05.2025 року про визнання майна речовими доказами не містить належного обґрунтування, так як вказана постанова старшого слідчого, а також клопотання прокурора про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, всупереч твердженням представника власника майна, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема, посилання на те, що зазначене майно зберегло на собі сліди кримінального правопорушення та містить інформацію, яка має значення для встановлення фактів та обставин, що з'ясовуються під час кримінального провадження.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Посилання представника в апеляційній скарзі на ту обставину, що майно ОСОБА_6 не відповідає критеріям, які визначені в ухвалі від 11.06.2025 року про надання дозволу на відшукання та вилучення майна, не є визначеною законом підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна з цих підстав.
Як убачається з положень ч. 7 ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
У відповідності до ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
З урахуванням наведеного, невідповідність вилученого майна критеріям, визначеним в ухвалі про надання дозволу на відшукання та вилучення майна, не є перешкодою для тимчасового вилучення такого майна та звернення у подальшому з клопотанням про його арешт, тому доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Доводи апелянта щодо того, що майно, на яке накладено арешт, не є власністю ОСОБА_6 , не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 98 КПК, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власника майна ОСОБА_6 завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається апелянт, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4