Справа № 757/15730/24-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8299/2025
Головуючий у суді першої інстанції: Остапчук Т.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
23 вересня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Шпирук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Батюка Антона Геннадійовича, подану в інтересах Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2025 року, ухвалене у м. Києві, у складі судді Остапчук Т.В., повний текст якого складено 10 лютого 2025 року, у справі № 757/15730/24-ц за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживача фінансових послуг та стягнення депозитного вкладу,-
У квітні 2024 рокуОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі по тексту - АТ «Ощадбанк») про захист прав споживача фінансових послуг та стягнення депозитного вкладу. Зазначав, що в період з 2006 року по 2009 рік між ним та відповідачем склались договірні правовідносини, за умовами яких він вніс до банку кошти. З 16 квітня 2009 року він неодноразово звертався до банку з вимогою про повернення коштів за депозитними вкладами, однак кошти так і не тримав. Також вказував, що незаконними діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, оскільки у нього різко змінився нормальний ритм життя, він пережив стрес, що призвело до погіршення здоров'я, погіршення умов проживання. З урахуванням викладеного ОСОБА_1. просив суд стягнути з АТ «Ощадбанк» на його користь:
- за договором № 3 від 21.09.2006 суми коштів у розмірі 205 877,84 доларів США, яка складається з: суми вкладу - 35 800,00 доларів США; відсотків по вкладу -359,98 доларів США; інфляційних втрат - 137 592,04 доларів США; 3% річних - 16 062,91 доларів США; пені (ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів») - 16 062,91 доларів США;
- за договором № 60 від 20.02.2007 суми коштів у розмірі 1 271 947,48 грн., яка складається з: суми вкладу - 220 000,00 грн; відсотків по вкладу - 8 988,48 грн; інфляційних втрат - 845 537,66 грн; 3% річних - 98 710,67 грн; пені (ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів») - 98 710,67 грн;
- за договором № 1 від 25.06.2007 суми коштів в розмірі 469 392,71 євро, яка складається з: суми вкладу - 81 400,00 євро; відсотків по вкладу - 2 097,88 євро; інфляційних втрат - 312 848,93 євро; 3% річних - 36 522,95 євро; пені (ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів») - 36 522,95 євро;
- за договором № 1 від 17.02.2009 коштів в сумі 400 000,00 рос. руб;
- моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 за договором № 3 від 21.09.2006 р. суму вкладу - 35 800,00 доларів США, відсотки по вкладу -359,98 доларів США; 3% річних - 16 062,91 доларів США;
за договором № 60 від 20.02.2007р. суму вкладу - 220 000,00 грн., відсотки по вкладу - 4674,40 грн., інфляційні втрати - 845 537,66 грн., 3% річних - 98 710,67 грн.;
за договором № 1 від 25.06.2007р. суму вкладу - 81 400,00 євро, відсотки по вкладу - 2 097,88 євро, 3% річних - 36 522,95 євро;
за договором № 1 від 17.02.2009р. суму вкладу 400 000,00 рос. руб., та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
Стягнуто з АТ «Ощадбанк» на користь держави судовий збір в розмірі 7570,00 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, адвокат Батюк А.Г., який діє в інтересах АТ «Ощадбанк», подав апеляційну скаргу. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_1 в повному обсязі. Посилався на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним встановленням обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що у зв'язку із тим, що в ТВБВ №10020/0326 АТ «Ощадбанк» відсутні депозитні та поточні рахунки відкриті на ім'я ОСОБА_1 , прокуратурою Ленінського району м. Харкова за заявою АТ «Ощадбанк» було порушено кримінальну справу за ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 366 КК України. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 листопада 2022 року у справі №642/5561/14-к винесено ухвалу про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України у зв'язку із закінченням строків давності за нереабілітуючих підстав та закриття кримінального провадження в цій частині, яка набрала законної сили. Даною ухвалою встановлено, що ОСОБА_2 вчинила дії щодо виготовлення та видачі завідомо неправдивих офіційних документів, в тому числі спірних договорів та квитанцій про внесення коштів за цими договорами у даній справі. Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 грудня 2022 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року, у кримінальній справі №642/5561/14-к ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки, з конфіскацією всього майна, яке належить їй на праві власності. Звільнена від відбування покарання на підставі ст. 2 Закону України «Про амністію у 2014 році». Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2024 року вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 грудня 2022 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_3 скасовано та призначено новий розгляд провадження у цій частині в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Наголошує на тому, зазначені у вищевказаному вироку та наданих позивачем квитанціях суми коштів в зазначені дати до банку не вносились, а зі слів обвинуваченої визначені з урахуванням раніше зроблених внесків, а саме шляхом накопичення. При цьому, суми внесених коштів не підтверджені документально, а визначені лише зі слів обвинуваченої та ОСОБА_1 . За відсутності належного підтвердження внесення позивачем коштів, договори банківського вкладу між позивачем та банком є неукладеними, тобто не є реальними договорами, за якими банком отримані вказані позивачем суми депозитів. Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність між позивачем та відповідачем саме договірних зобов'язань, а також поширення на них норм передбачених ст. 1058 ЦК України. В даному випадку має місце завдання обвинуваченою позивачу шкоди злочином, а не невиконання договірних зобов'язань банком. Таким чином відсутні будь-які правові підстави для стягнення з банку сум вкладів та процентів по вкладам у визначених позивачем розмірах. Також відсутні підстави для стягнення 3% річних у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договорами банківського вкладу, які не виникали, а відтак не могли бути порушені. При цьому, дія ч. 2 ст. 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди. Вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів заподіяння останньому моральної шкоди з вини банку, її розміру та причинно-наслідкового зв'язку саме між діями банку та моральною шкодою позивача. Відтак, стягнення з банку 10 000,00 грн. моральної шкоди є безпідставним. Крім того, звертає увагу на те, що на час звернення ОСОБА_1 до суду строк позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди минув, про що вказувалося стороною відповідача в суді першої інстанції.
В судовому засіданні адвокат Солдатенко А.М., який діє в інтересах АТ «Ощадбанк», апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з наведених у ній підстав.
Адвокат Ванджурак Р.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 21.09.2006 між ОСОБА_1 та ВАТ «Ощадбанк» в особі ТВБВ №10020/0326 було укладено Договір №3 на вклад «Універсальний ощадного банку» в іноземній валюті для фізичної особи, відповідно до якого ОСОБА_1 було відкрито депозитний рахунок на вимогу № 3 для зберігання грошових коштів та їх виплати у доларах США. В рамках вказаного договору 21.09.2006р. ОСОБА_1 вніс 5 000 доларів США під 1% річних. 21.12.2006р. вніс 8 400 доларів США., 17.02.2009р. вніс 22 400 доларів США.
20.02.2007 між ОСОБА_1 та ВАТ «Ощадбанк» в особі ТВБВ №10020/0326 укладено Договір № 60 на вклад «Накопичувальний ощадного банку» у національній валюті для фізичної особи, відповідно до якого ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок №60 грошові кошти у розмірі 2 000 гривень зі строком повернення депозиту 20.02.2008р. під 12 % річних. 17.02.2009р. вніс 21 800 грн.
25.06.2007 між ОСОБА_1 та ВАТ «Ощадбанк» в особі ТВБВ №10020/0326 було укладено договір №1 на вклад «НАКОПИЧУВАЛЬНИЙ - ЄВРО Ощадного Банку» в євро для фізичної особи - резидента, відповідно до умов якого ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок № 1 грошові кошти у розмірі 2 000 євро, зі строком повернення депозиту 25.12.2007, з процентною ставкою за депозитом у розмірі 5% річних. В рамках вказаного договору 19.09.2007р. ОСОБА_1 вніс 18 000 євро., а 17.02.2009р. вніс 61 400 євро.
25.06.2007 між ОСОБА_1 та ВАТ «Ощадбанк» в особі ТВБВ №10020/0326 укладено Договір №1, відповідно до якого ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок кошти в сумі 400 000 російських рублів.
16.04.2009 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про повернення грошових коштів, розміщених ним на депозитних рахунках. Також ОСОБА_1 звертався до відповідача з вимогами про повернення депозитних вкладів від 07 грудня 2023 року та 26 січня 2024 року. Проте, вказані вимоги ОСОБА_1 були залишені банком без задоволення.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнув з АТ «Ощадбанк» на його користь за договором № 3 від 21.09.2006 р. суму вкладу - 35 800,00 доларів США, відсотки по вкладу -359,98 доларів США; 3% річних - 16 062,91 доларів США; за договором № 60 від 20.02.2007р. суму вкладу - 220 000,00 грн., відсотки по вкладу - 4674,40 грн., інфляційні втрати - 845 537,66 грн., 3% річних - 98 710,67 грн.; за договором № 1 від 25.06.2007р. суму вкладу - 81 400,00 євро, відсотки по вкладу - 2 097,88 євро, 3% річних - 36 522,95 євро; за договором № 1 від 17.02.2009р. суму вкладу 400 000,00 рос. руб., та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Поняття «майно» в частині першій статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення (SUK v. UKRAINE, № 10972/05, § 22, ЄСПЛ, від 10 березня 2011 року).
Стосовно банківських вкладів Європейський суд з прав людини вважає, що вони беззаперечно становлять «майно», яке належить заявникам згідно зі статтею 1 Першого протоколу і не заперечується, що заявники можуть забрати ці кошти разом з відповідними процентами, якщо забажають (GAYDUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 45526/99, 46099/99, 47088/99, 47176/99, 47177/99, 48018/99, 48043/99, 48071/99, 48580/99, 48624/99, 49426/99, 50354/99, 51934/99, 51938/99, 53423/99, 53424/99, 54120/00, 54124/00, 54136/00, 55542/00, 56019/00, ЄСПЛ, від 02 липня 2002 року).
Згідно з ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до ч.1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
У частині першій статті 1060 ЦК України зазначено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Згідно з ч. 3 ст. 1060 ЦК України за договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду); реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20)).
Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми. При цьому, відсутність банківських рахунків, і як наслідок, необлікування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу, слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов'язків за договором банківського вкладу
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703цс19), від 05 жовтня 2022 року у справі № 718/2903/19 (провадження № 61-20521св21), 02 червня 2025 року№306/44/22 (провадження № 61-1800сво24).
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 суду надано копії депозитних договорів, квитанції про внесення ним на виконання умов цих депозитних договорів, згідно яких остаточний розмір депозитів складає за договором № 3 від 21.09.2006р. сума вкладу - 35 800,00 доларів США; за договором № 60 від 20.02.2007р. сума вкладу - 220 000,00 грн.,; за договором № 1 від 25.06.2007р. сума вкладу - 81 400,00 євро; за договором № 1 від 17.02.2009 коштів в сумі 400 000,00 рос.руб., оригінали яких були оглянуті судом першої інстанції.
Встановлено, що ОСОБА_2 в момент укладення оспорюваних договорів діяла від імені банку на підставі наказу № 4 від 03 січня 2008 року й довіреності та мала право на укладання в тому числі договорів банківського вкладу. Тому, діючи від імені банку, ОСОБА_2 уклала з позивачем договори, отримала грошові кошти, видала квитанції підписавши їх і скріпивши печаткою банку. У свою чергу, ОСОБА_1 , отримавши видані банком документи, не був зобов'язаний перевіряти, чи потрапили кошти на його депозитний рахунок, адже відповідно до п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується, зокрема договором банківського рахунку, а в п. 8 гл. 2 розд. ІІІ Інструкції про касові операції у банках України, затверджених постановою правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, яка була чинною на момент укладення договору банківського вкладу, вказано, що після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція, або інший документ, який підтверджує внесення готівки.
АТ «Ощадбанк» не спростувало факту укладення депозитних договорів з позивачем, а також не надало доказів повернення грошових коштів на вимогу вкладника.
При цьому, факт вчинення працівником банку кримінального правопорушення із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника і банку, не спростовує їх існування та не припиняє їх.
З огляду на те, що позивач правомірно сподівався на належне оформлення договорів вкладу з відповідачем, а обов'язок забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій лежить на банківській установі, особи, винні в порушенні правил банківських операцій, у спірних правовідносинах діяли від імені банку та розпоряджалися на власний розсуд коштами вже після передачі їх на депозит, отже, вчиняли протиправні дії стосовно коштів, які перейшли у власність відповідача. Позивач не може бути відповідальним за порушення, вчинені посадовими особами відповідача, оскільки ним виконані умови укладених угод. Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21).
Крім того, сама суть кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 зводиться до завдання збитків банку нею, як уповноваженим представником банку, тобто складу злочину, передбаченого ст. 191 КК України - привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірено особі чи перебувало у її віданні, де банк має статус потерпілого, тому дії ОСОБА_2 кваліфіковані за фактом завдання збитків банку, а не ОСОБА_1 . Останній не може нести відповідальність за протиправні дії працівника банку, адже він звернувся й уклав договір з банком, як юридичною собою, а не його представником, як фізичною особою. Відтак, позивач має право вимоги до банку про повернення вкладу за договором банківського вкладу з урахуванням нарахованих процентів згідно умов укладеного договору та застосуванням наслідків, передбачених договором та законом, за порушення банком своїх зобов'язань за договором.
На підтвердження укладення депозитних договорів та факту внесення грошових сум в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, які в сукупності свідчать про доведеність факту укладення між сторонами депозитних договорів, внесення позивачем, як вкладником, коштів та обов'язок відповідача, як банківської установи, повернути ці кошти.
Таким чином, установивши факт укладення сторонами договорів банківського вкладу з внесенням позивачем грошових коштів на депозитний рахунок та відсутність доказів виконання відповідачем зобов'язання щодо їх повернення, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог і стягнення суми вкладів за договором № 3 від 21.09.2006 р.- 35 800,00 доларів США; за договором № 60 від 20.02.2007р. - 220 000,00 грн,; за договором № 1 від 25.06.2007р. - 81 400,00 євро; за договором № 1 від 17.02.2009 - 400 000,00 рос.руб. з АТ «Ощадбанк».
Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за договорами банківського вкладу, а також трьох процентів річних та інфляційної складової.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
За змістом положень статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов'язку повернути (видати) кошти вкладникові.
При цьому, після розірвання договорів банківського вкладу банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов'язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача із вимогами про повернення коштів, розміщених ним на депозитних рахунках, та відсотків по вкладах зокрема, 16 квітня 2009 року, 07 грудня 2023 року та 26 січня 2024 року. Відтак, починаючи з 19.04.2009 року у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем щодо повернення на його користь грошових коштів. Відповідно, суд першої інстанції правомірно вважав обґрунтованим стягнення із відповідача сум, передбачених ст. 625 ЦК України.
Також, установивши порушення прав ОСОБА_1 на майно з боку АТ «Ощадбанк», суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн. Представником відповідача не доведено порушень судом норм матеріального права під час вирішення вказаних вимог.
Колегія суддів відхиляє посилання представника АТ «Ощадбанк» на недоведеність укладення з ОСОБА_1. договорів банківського вкладу, оскільки такі посилання не відповідають матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відтак, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам заявника належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе судове рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу адвоката Батюка Антона Геннадійовича, подану в інтересах Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 30 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді