Провадження № 2/522/6539/25
Справа № 522/13524/25-Е
09 жовтня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Бондар В.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Єрганінової К.В.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
Позивач в особі представника ОСОБА_3 17.06.2025 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів у розмірі 60 800 доларів США.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.05.2020 між позивачкою та відповідачем укладено договір позики, за умовами якого відповідач взяв у борг у позивача 38 000 доларів США, які зобов'язався поверну тло 30.05.2021 та сплачувати щомісячно 1% від суми боргу. З моменту отримання відповідачем грошових коштів сплинуло 60 повних місяців, тобто відповідач має повернути 38 000 + 1% х 60 х 38 000 = 60 800 доларів США.
Ухвалою від 18.06.2025 провадження у справі було відкрите, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 22.07.2025.
У зв'язку з оголошенням повітряної тривоги та необхідністю слідувати в укриття працівникам та відвідувачам суду, розгляд справи у підготовчому засідання 22.07.2025 відкладено на 13.08.2025.
У підготовчому засідання 13.08.2025 проведеному за участі представника відповідача ОСОБА_4 , відмовлено у задоволенні клопотань представника відповідача та представника позивача про витребування доказів. В результаті проведеного підготовчого засідання було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 29.09.2025.
До суду 11.09.2025 надійшла заява представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки згідно тексту розписки передбачалося повернення коштів до 30.05.2021, а позов подано лише 17.06.2025, тобто з пропуском трирічного строку на подання такого позову.
До суду 25.09.2025 від ОСОБА_2 також надійшла заява про застосування наслідків пропуску строків давності.
У судовому засіданні 29.09.2025 представник позивача ОСОБА_3 просив задовольнити позов. ОСОБА_2 заперечував проти позову. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 не визнавав борг, оскільки розписка складена на прохання ОСОБА_1 з метою підтвердження законності коштів в банку іноземної держави, фактично відповідач кошти не отримував та підпис свій на розписці не ставив, особа яка підписала розписку відповідачу не відома, фактично договір позики є неукладеним.
Згідно ч.1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.
У судовому засіданні 29.09.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення та оголосив, шо проголошення судового рішення відбудеться 09.10.2025.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 04 травня 2020 року склав розписку, згідно якої ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 для особистих потреб гроші в сумі 38 000 доларів США під 1% в місяць. Проценти зобов'язався виплачувати щомісячно, основну суму боргу зобов'язався повернути не пізніше 30.05.2021.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина другої статті 640 ЦК України.
У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «реальним (від лататинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Формулювання у розписці «Я, ОСОБА_2 взяв у…» свідчить про передання коштів на момент складення розписки, адже дієслово вжито в минулому часі.
Складена власноруч ОСОБА_2 розписка підтверджує як факт укладення договору позики та зміст умов цього договору, так і факт отримання ним від ОСОБА_1 грошової суми з обов'язком їх повернення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року при розгляді справи № 388/1354/17-ц (провадження № 61-45859св18), у якому зазначено, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Доводи представника відповідача про фіктивність складення розписки без реального передання коштів також є сумнівними, з огляду на те, що сторони передбачили сплату процентів, які мали виплачуватися щомісячно, що не пов'язується з мотивуванням відповідача про необхідність підтвердження законності отримання коштів позивачкою для іноземного банку.
Окрім того, на підтвердження своїх доводів відповідачем не представлено жодного доказу. Заперечуючи факт підписання розписки ОСОБА_2 не виявив бажання провести експертизу.
З огляду на що, доводи відповідача про неукладеність, фіктивність та не реальність договору не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій кількості, такого само роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За умовами договору, позику отримано в доларах США.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги факт не повного виконання боржником своїх боргових зобов'язань за договором позики, суд вважає, що до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за договором позики від 04.05.2020 в розмірі 38 000 доларів США.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З врахуванням вищевказаних положень законодавства, вимоги позивача про стягнення 1% за користування коштами після спливу визначеного договором строком повернення коштів є такими, що не ґрунтуються на вимогах законом.
За умовами договору датою отримання коштів є 04.05.2020, а датою повернення коштів - 30.05.2021.
Отже, 1% за користування коштами повинен нараховуватись за період з 04.05.2020 по 30.05.2021 (1 рік 27 днів).
1% від 38 000 доларів США становить 380 доларів США в місяць, тобто 4 560 доларів США в рік.
За 27 днів розмір процентів становить 330,97 доларів США, з розрахунку (330:31)х27.
Таким чином, загальний розмір процентів за весь період становить 4 890,97 доларів США.
З огляду на викладене, нарахування позивачем процентів за 60 місяців у розмірі 22 800 доларів США є неправомірним.
Вимоги про стягнення процентів підлягають частковому задоволенню у розмірі 4 890,97 доларів США, що розраховані в межах строку надання позики.
Щодо заяви відповідача та його представника про застування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Згідно частини четвертої статті 267 наведеного Кодексу, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У цій справі позивач звернувся до суду з позовом 17.06.2025, а зобов'язання повернути позику вказаний до 30.05.2021.
Разом з тим, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України карантин продовжувався та був відмінений з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Відповідно до ч. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Крім того, згідно з ч. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року№ 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Отже, 30.06.2023, коли було скасовано карантин, вже діяв воєнний стан, на період дії якого також зупиняються строки позовної давності.
Прострочення виконання зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, вимоги про стягнення заборгованості за договором позики від 04.05.2020 є обґрунтованими, адже строки позовної давності зупинені з 11.03.2020.
Тому, доводи відповідача та його представника про застосування строків позовної давності є безпідставними.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач при зверненні до суду оплатив судовий збір у розмірі 12 112 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 16.06.2025.
У зв'язку з частковим задоволенням позову сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 8 544,33 грн (70,54% задоволених позовних вимог).
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 258-259, 263-265, 268, 274, 279, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) борг за договором позики в сумі 42 890 (сорок дві тисячі вісімсот дев'яносто) доларів США 97 (дев'яносто сім) центів, з яких:
- 38 000 доларів США - отримана позика;
- 4 890,97 доларів США - проценти за договором позики.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 8 544 (вісім тисяч п'ятсот сорок чотири) гривні 33 (тридцять три) копійки.
В іншій частині позову - відмовити.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 09 жовтня 2025 року.
Суддя: В.Я. Бондар