Справа № 520/12643/17
Провадження № 2/947/8/25
09.10.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
за участі:
- представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -
приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу
Голубенко Ольги Миколаївни,
про визнання договорів дарування недійсними
та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,
Позовні вимоги, що розглядаються судом:
Позивачка - ОСОБА_1 у жовтні 2017 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Голубенко Ольги Миколаївни, про визнання договорів дарування недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, в якому просить суд:
- визнати недійсним договір дарування, укладений 09.10.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М., зареєстрований в реєстрі за №635, щодо об'єкту незавершеного будівництва, 58% готовності, житлового будинку по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1372838651101);
- скасувати рішення №37467110 від 09.10.2017 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на об'єкт незавершеного будівництва, 58% готовності житлового будинку по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1372838651101) та повернути сторони у первісне положення;
- визнати недійсним договір дарування, укладений 09.10.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М., зареєстрований в реєстрі за №636, щодо земельної ділянки, з кадастровим номером: 5110136900:33:021:0289, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1373122351101;
- скасувати рішення №37467768 від 09.10.2017 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку, з кадастровим номером: 5110136900:33:021:0289, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1373122351101, та повернути сторони у первісне положення;
- вирішити питання про відшкодування судових витрат.
Рух справи в суді:
Вказана позовна заява від імені позивачки ОСОБА_1 надійшла до суду через її представника - адвоката Щерблюка Олександра Миколайовича в порядку позовного провадження - 19.10.2017 року.
Матеріали справи за вказаною заявою зареєстровано в суді 19.10.2017 року, присвоєно номер справи №520/12643/17.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2017 року, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.
30.10.2017 року головуючим суддею по справі отримано відповіді з Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, відповідно до яких встановлено, що:
- відповідачка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- відповідачка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Справа підсудна Київському районному суду міста Одеси за правилами підсудності передбаченими ч.1 ст.114 ЦПК України, в редакції станом на час пред'явлення позову до суду.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 31.10.2017 року відкрито провадження по справі на підставі вказаної позовної заяви та призначено дату, час і місце проведення попереднього судового засідання.
Представником позивача одночасно з позовною заявою було надано до суду заяву про забезпечення позову, за наслідком розгляду якої ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 31.10.2017 року вказану заяву задоволено та вжито заходи забезпечення позову по цивільній справі №520/12643/17, а саме:
- накладено арешт на об'єкт незавершеного будівництва 58 % готовності - житловий будинок, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1372838651101, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .
- накладено арешт на земельну ділянку, площею 0,0582 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1373122351101, кадастровий номер 5110136900:33:021:0289, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .
Відповідачка ОСОБА_3 будучи незгодною з вказаною ухвалою суду, через представника - адвоката Лукіна О.О., 14.12.2017 року звернулась з відповідною апеляційною скаргою до апеляційного суду Одеської області.
За наслідком розгляду апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Лукіна О.О., 05.04.2018 року апеляційним судом Одеської області ухвалено постанову, якою вказану апеляційну скаргу залишено без задоволення, ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 31.10.2017 року про забезпечення позову по справі №520/12643/17 - залишено без змін.
12.12.2017 року до суду надійшла заява від третьої особи - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Голубенко Ольги Миколаївни про розгляд справи за її відсутності, та просила суд повідомити її про наслідки ухваленого судового рішення.
З урахуванням набрання 15.12.2017 року чинності Законом України від 03.10.2017 року за №2147-VIII, та п.9 ч.1 Перехідних Положень розділу ХІІІ ЦПК України в новій редакції, якою регламентовано, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судом було ухвалено продовжити розгляд даної цивільної справи за правилами ЦПК України в новій редакції, в порядку загального позовного провадження, продовживши на стадії підготовчого судового засідання.
23.02.2018 року до суду від представника відповідачки ОСОБА_3 - адвоката Лукіна О.О. було надано відзив на позовну заяву.
Під час проведення підготовчого судового засідання 11.05.2018 року, судом було встановлено, що в Приморському районному суді міста Одеси на розгляді перебуває кримінальна справа №522/21756/17 (провадження 1-кп/522/826/18) за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
У зв'язку зі встановленими обставинами, судом у підготовчому судовому засіданні було поставлено на вирішення питання про зупинення провадження в цій справі до набрання законної сили судовим рішенням по кримінальній справі №522/21756/17 (провадження 1-кп/522/826/18) по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 11.05.2018 року зупинено провадження по даній цивільній справі № 520/12643/17, до набрання законної сили судовим рішенням по кримінальній справі №522/21756/17 (провадження 1-кп/522/826/18) по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
16.05.2018 року до суду надійшли з апеляційного суду Одеської області виділені матеріали цивільної справи №520/12643/17 за наслідком розгляду апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Лукіна О.О. на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 31.10.2017 року про забезпечення позову по справі №520/12643/17.
Під час перевірки актуальності підстав для зупинення провадження по справі, судом в подальшому було встановлено, що за наслідком розгляду кримінальної справи №522/21756/17, Приморським районним судом міста Одеси 19.08.2021 року ухвалено вирок, який змінено ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.12.2021 року.
Отже, судом було встановлено, що за наслідком розгляду кримінальної справи №522/21756/17 ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили, у зв'язку з чим, ухвалою суду від 12.01.2022 року було поновлено провадження по справі.
13.10.2022 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті у у відкритому судовому засіданні.
10.11.2022 року до початку розгляду справи по суті, судом було встановлено, що постановою Верховного Суду від 20.07.2022 року по справі №522/21756/17 ухвалу Одеського апеляційного суду від 20.12.2021 року щодо ОСОБА_3 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
У зв'язку зі встановленими обставинами, оскільки наслідки розгляду кримінальної справи №522/21756/17 мають важливе значення для розгляду даної справи, а рішення за наслідком її розгляду скасовано судом касаційної інстанції, судом 10.11.2022 року у відкритому судовому засіданні було поставлено на вирішення питання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням по кримінальній справі №522/21756/17 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 10.11.2022 року зупинено провадження по цивільній справі №520/12643/17 до набрання законної сили судовим рішенням за наслідком розгляду кримінальної справи №522/21756/17 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
15.12.2024 року на електронну скриньку суду надійшло клопотання від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про поновлення провадження по справі, у зв'язку з набранням законної сили ухвали Одеського апеляційного суду від 06.11.2024 року по кримінальній справі №522/21756/17.
Дослідивши подане до суду клопотання представника позивача, суд встановив, що 06.11.2024 Одеським апеляційним судом у справі №522/21756/17 постановлено ухвалу, якою апеляційну скаргу захисника Яковенко О. В. задоволено частково. Вирок Приморського районного суду міста Одеси від 19.08.2021 року в кримінальному провадженні №12017160500003116 від 08.06.2017 року, яким ОСОБА_3 засуджена за ч. 2 ст. 286 КК України - змінено. Виключено з мотивувальної частини вироку висновки суду першої інстанції про недопустимість у якості доказів у кримінальному провадженні протоколу огляду речових доказів від 27.06.2017 року з додатками у виді «скріншотів» та лазерного диску «Axent», на якому міститься відеозапис з відео реєстратору, встановленого на автомобілі «Вольво», яким на момент досліджуваної події керував свідок ОСОБА_5 . Виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду першої інстанції, як на обставину, яка обтяжує покарання обвинуваченої ОСОБА_3 тяжкі наслідки, завдані злочином, оскільки потерпіла ОСОБА_1 , внаслідок отриманих в ДТП тілесних ушкоджень отримала ІІІ групу інвалідності. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
За наслідком викладеного встановлено наявність судового рішення за наслідком розгляду кримінальної справи №522/21756/17, яке набрало законної сили.
У зв'язку з чим, ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 13.01.2025 року, клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про поновлення провадження - задоволено. Поновлено провадження по цивільній справі №520/12643/17, вирішено розгляд справи продовжити в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання на 13.02.2025 року о 11 год.00 хв.
12.02.2025 року до суду надійшла заява від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Семенової Н.С. про відкладення судового засідання призначеного на 13.02.2025 року о 11 год.00 хв. з підстав перебування в іншому судовому процесі, з одночасним повідомленням про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного суду Одеського апеляційного суду від 06.11.2024 року.
Судове засідання призначене на 13.02.2025 року о 11 год.00 хв. було перепризначено судом на іншу дату - 13.03.2025 року о 14год. 00хв., у зв'язку з перебуванням головуючого судді у частині щорічної основної відпустки, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання від 13.02.2025 року.
У день судового засідання - 13.03.2025 року, головуючому судді передано з канцелярії суду від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Семенової Н.С., скеровану до суду 12.03.2025 року, заяву про відкладення судового засідання призначеного на 13.03.2025 року о 14год. 00хв., через хворобу представника відповідача.
Приймаючи вказані обставини, судове засідання призначене на 13.03.2025 року, до якого не прибули учасники справи, було відкладено судом на 15.04.2025 року о 10год.00хв.
08.04.2025 року до суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Семенової Н.С. про ознайомлення з матеріалами справи, з підстав відсутності у підсистемі Електронний суд усіх сканованих копій документів матеріалів справи.
У судовому засіданні 15.04.2025 року, судом за клопотанням представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Семенової Н.С. про надання часу для ознайомлення з матеріалами справи, було ухвалено відкласти судове засідання на 19.05.2025 року о 10год. 00 хв.
15.04.2025 року представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Семенова Н.С. ознайомилась з матеріалами справи, що підтверджується відповідним записом представника на наявній в матеріалах справи заяві від 08.04.2025 року за вх. №23803.
У день судового засідання - 19.05.2025 року, представником відповідачки ОСОБА_3 - адвокатом Семеновою Н.С., скеровану до суду в електронній формі заяву про відкладення судового засідання призначеного на 19.05.2025 року о 10год. 00хв., через хворобу представника відповідача. Дану заяву було передано головуючому судді з канцелярії суду 20.05.2025 року.
У судове засідання призначене на 19.05.2025 року, учасники справи не з'явились, за наслідком чого судом було ухвалено відкласти судове засідання на 17.06.2025 року о 12год. 30хв.
17.06.2025 року судом зареєстровано, подану в електронній формі 16.06.2025 року заяву від представника відповідачки ОСОБА_3 - адвоката Семенової Н.С. про відкладення судового засідання призначеного на 17.06.2025 року о 12год. 30хв., з підстав хвороби відповідачки ОСОБА_3 , яка виявляє бажання бути особисто присутньою під час розгляду справи.
Судове засідання призначене на 17.06.2025 року о 12год. 30хв. було перепризначено судом на іншу дату - 14.08.2025 року о 12год. 30хв., у зв'язку з перебуванням головуючого судді у частині щорічної основної відпустки, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання від 17.06.2025 року.
08.08.2025 року до суду від представника відповідачки ОСОБА_3 - адвоката Семенової Н.С. надійшла заява про відкладення судового засідання призначеного на 14.08.2025 року о 12год. 30хв., у зв'язку з перебуванням адвоката у щорічній відпустці та перебуванням поза межами державного кордону України.
У судове засідання призначене на 14.08.2025 року, учасники справи не з'явились, за наслідком чого судом було ухвалено відкласти судове засідання на 29.09.2025 року о 12год. 00хв.
29.09.2025 року судом зареєстровано, подану в електронній формі 28.09.2025 року заяву від представника відповідачки ОСОБА_3 - адвоката Семенової Н.С. про відкладення судового засідання призначеного на 29.09.2025 року о 12год. 00хв., з підстав хвороби адвоката.
До судового засідання призначеного на 29.09.2025 року з'явився представник позивачки - адвокат Щерблюк О.М., який наполягав на розгляді справи з посиланням на тривалість строків розгляду справи та неналежну процесуальну поведінку сторони відповідача ОСОБА_3 .
Інші учасники справи до судового засідання не з'явились.
Від третьої особи в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи за її відсутності.
Відповідачі по справі у відповідності до матеріалів справи повідомлені належним чином.
Безпосередньо відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про причини неявки суд не повідомили.
Щодо вирішення питання про розгляд справи в судовому засіданні 29.09.2025 року за наявною явкою учасників справи, судом враховується, що починаючи з поновлення провадження у справі, що мало місце 13.01.2025 року і по теперішній час, майже на кожне призначене судом судове засідання стороною відповідача ОСОБА_3 подаються клопотання про відкладення судових засідань з різноманітних підстав.
Суд враховує, що поряд з поданим до суду клопотанням від представника відповідача Ільїної Л.В. про відкладення судового засідання призначеного на 29.09.2025 року, до суду не надано жодних доказів на підтвердження неможливості прийняття участі відповідачкою ОСОБА_3 , приймаючи повідомлені обставини у попередньо поданих до суду клопотаннях про її намір особистої участі в судових засіданнях.
Одночасно судом приймається, що починаючи з часу поновлення провадження у справі, що мало місце 13.01.2025 року, цивільна справа перебуває на стадії розгляду справи по суті. Жодне з поданих до суду з боку відповідача ОСОБА_3 клопотання, не містить жодної інформації про намір вчинення будь-яких додаткових дій у справі чи подання будь-яких доказів, тощо, що впливало б на наслідки розгляду справи за наявними в матеріалах справи доказами.
Додатково у судовому засіданні 29.09.2025 року судом були перевірені повідомлені стороною відповідачки ОСОБА_3 у заяві від 12.02.2025 року обставини з приводу відкриття Верховним Судом провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного суду Одеського апеляційного суду від 06.11.2024 року по справі №522/21756/17. За наслідком чого, судом встановлено вірність даних обставин, поряд з цим встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2025 року по справі №522/21756/17 відмовлено у задоволенні клопотання захисника про зупинення виконання вироку Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2021 року щодо ОСОБА_3 . У зв'язку з чим, суд в судовому засіданні 29.09.2025 року також дійшов до висновків, що розгляд кримінальної справи №522/21756/17, до якого судом в даній справі неодноразово зупинялось провадження, завершено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а відтак відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі на підставі положень п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України.
Враховуючи викладене, судом, вжито усі передбачені законом заходи для повідомлення відповідачів про розгляд справи, а за час перебування справи в провадженні суду, судом були розглянуті усі подані до суду заяви та клопотання, учасники справи були не позбавлені можливості вчинити усі процесуальні дії в межах процесуальних прав та обов'язків, а процесуальна поведінка сторони відповідача ОСОБА_3 починаючи з 13.01.2025 року, свідчить про намір затягування розгляду справи, що в умовах строків перебування справи в провадженні суду, може бути наслідком необґрунтованих порушень прав інших учасників справи на розгляду справи упродовж розумного строку.
Одночасно судом приймається, що сторона відповідачів не була позбавлена можливості в умовах постійних обставин, що унеможливлюють з'явитись до суду, надати відповідні письмові пояснення до суду з викладенням власної позиції, які не охоплюються доводами викладеними у відзиві на позовну заяву.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Шульга проти України" та справі "Красношапка проти України" зазначено, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ та організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними.
Статтею 43 ЦПК України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до норм ч.ч.1,3,4 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Враховуючи вищевикладене в цілому, з урахуванням думки сторони позивача, судом 29.09.2025 року було ухвалено відмовити у задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 про відкладення судового засідання та провести розгляд справи в судовому засіданні 29.09.2025 року, за наявною. явкою учасників справи, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
За наслідком розгляду даної справи, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 09.10.2025 року о 13 год. 30 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.
Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, учасники справи повідомлялись належним чином.
Позиція учасників справи:
В обґрунтування позову позивачка ОСОБА_1 посилається на те, що в провадженні слідчого Відділу з розслідування ДТП СУ ГУ НП в Одеській області Стрілки В.Я. перебувало кримінальне провадження №12017160500003116 від 08.06.2017 року за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за обставинами, що 08.06.2017 року близько о 06:55, ОСОБА_3 допустила порушення вимог п. 2.3 б), и, 8.7.3 е) п. 11.4, п. 12.4 та розділу 34, розмітка 1.12 (стоп - лінія) Правил порожнього руху України та керуючи технічно справним автомобілем марки «Honda CR-V», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в світлий час доби, здійснила рух по сухому асфальтобетонному покриттю проїжджої частини вул. Канатна в Приморському районі міста Одеси, де організований двосторонній рух і протилежні половини проїзної частини поділені одинарною білою суцільною лінією дорожньої розмітки, з боку вул. Пантелеймонівської в напрямку вул. В.Арнаутська зі швидкістю не менше 74 км/год, уважною не була, за дорожньою обстановкою та її зміною постійно не слідкувала і здійснюючи рух по зустрічній для неї смузі руху та наближаючись до врегульованого перехрестя із вулицею М.Арнаутська, ОСОБА_6 побачила, що увімкнувся червоний сигнал, який забороняв рух, проте, заходів, які виключають виникнення і розвиток аварійної ситуації не вжила, проігнорувала вимоги сигналу світлофору та дорожньої розмітки 1.12 «стоп лінія», намагаючись «проскочити» через перехрестя, не надала перевагу в русі та скоїла зіткнення з автомобілем «Chevrolet Aveo», р/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , яка здійснювала рух по проїзній частині вул. М.Арнаутська, збоку вул. Лейтенанта Шмідта в напрямку вул. Бєлінського та здійснювала проїзд вказаного перехрестя на зелений для неї сигнал світлофора. Внаслідок зіткнення обидва транспортні засоби відкинуло на лівий по ходу руху автомобіля марки «Chevrolet Aveo», р/н НОМЕР_2 тротуар, де він скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_7 , який згідно висновку судово-медичної експертизи №1573 від 28.09.2017 р. отримав ушкодження, що за ступеням визначення тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля марки «Chevrolet Aveo», р/н НОМЕР_2 ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді: закрита черепно-мозкова травма в формі забою головного мозку середнього ступеню, крововилив у потиличній ріг правового бічного шлуночка, синці тьмяно-скроневої області справа, лобної області зліва; закритий перелом поперечною відростка 5 поперекового хребця справа; закритий вертикальний перелом бічної маси крижі справа, закриті переломи тіл, верхніх та нижніх гілок лонних кісток з обох боків, які супроводжувалися крововиливом у порожнину малого тазу, синці лівого плеча, правого стегна, області правого колінного суглобу з переходом на гомілку та синець лівої стопи.
20 червня 2017 року ОСОБА_1 визнано потерпілою в кримінальному провадженні №12016160500003116.
05 липня 2017 року потерпіла ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси через СУ ГУ НП України в Одеській області із цивільним позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди спричиненої внаслідок ДТП на загальну суму 1344925 гривень 00 копійок.
03 жовтня 2017 року ОСОБА_3 була повідомлена про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Згідно інформаційної довідки №98836842 від 28.09.2017 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, ОСОБА_8 належить домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 8657805, дата прийняття рішення про державну реєстрацію 31.07.2006.
З метою забезпечення цивільного позову, Приморський районний суд м. Одеси 05 жовтня 2017 року у справі №522/13772/17 розглянув клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області Стрілка В.Я., вважав його обґрунтованим та постановив ухвалу, якою наклав арешт на майно підозрюваної ОСОБА_3 , а саме на: домоволодіння, що за адресою АДРЕСА_1 ; автомобіль марки «HONDA CRV», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Надалі позивачці стало відомо, що 06 жовтня 2017 року та 09 жовтня 2017 року, підозрювана ОСОБА_3 , не зважаючи на пряму заборону відчуження майна встановлену ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2017 року, будучи обізнаною про винесення ухвали про накладення арешту на домоволодіння та автомобіль, діючи умисно, протиправно, з метою уникнення відповідальності по відшкодуванню збитків, завданих потерпілій по ДТП - ОСОБА_1 , здійснила ряд послідовних дій, а саме 06.10.2017 року та 09.10.2017 року, ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М. подавши нотаріусу документи (довідка ФОП ОСОБА_9 ), що будинок і домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 865805) знищено, потім, одночасно з цим, зареєструвала за цією ж адресою, на тій самій земельній ділянці, об'єкт незавершеного будівництва 58%, на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованого Інспекцією держаного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області ще 21 червня 2012 року № ОД 06212103752, технічним паспортом складеним ФОП ОСОБА_9 №733 від 21.06.2017 та Державним актом на право власності на землю серії ЯИ №1244734 та, також одночасно, уклала договори дарування, подарувавши земельну ділянку та об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , своїй дочці ОСОБА_4 .
Позивачка вважає, що під час укладання та нотаріального посвідчення договорів дарування не було додержано ч.3 та ч.5 ст.203 ЦК України та правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тобто не було мети передати право власності на об'єкт незавершеного будівництва своїй дочці ОСОБА_4 , що є фіктивним правочином, правовими наслідками чого є його недійсність.
Також позивач вважає, що оскільки під час укладання та нотаріального посвідчення договорів дарування № №635 та 636 від 09.10.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М. не було додержано ч.2 та ч.5 ст.203 ЦК України та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, тобто не було мети передати право власності на об'єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку своїй дочці ОСОБА_4 , що є фіктивним правочином, правовими наслідками чого є його недійсність.
Оскільки вказане майно було незаконно відчужено ОСОБА_4 під час дії заборони встановленої ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2017 року у справі №522/13772/17, з метою забезпечення виконання можливого рішення суду, у разі задоволення цивільного позову ОСОБА_1 , остання вважає, що її права грубо порушені, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
У відповідності до поданого до суду відзиву на позовну заяву стороною відповідача ОСОБА_3 , остання просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що станом на час вчинення спірних правочинів ОСОБА_3 не була ознайомлена з матеріалами кримінального провадження, у тому числі з цивільним позовом ОСОБА_1 та заявою про забезпечення позову від 05.07.2017 року, клопотанням слідчого про забезпечення позову від 04.10.2017 року та ухвалою суду про накладення арешту від 05.10.2017 року, з чим в свою чергу вона - ОСОБА_3 ознайомилась лише 25.10.2017 року. За наслідком чого, відповідачка ОСОБА_3 стверджує, що станом на час вчинення спірних правочинів була необмежена у реалізації своїх прав власника нерухомого майна, а доводи позивачки про вчинення спірних правочинів без реального наміру настання їх наслідків, вважає безпідставними та необґрунтованими.
В судовому засіданні 29.09.2025 року представник позивачки позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити.
Заслухавши пояснення представника позивачки, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до наступного.
Встановлені судом фактичні обставини справи:
Судом встановлено, що починаючи з 26.07.2006 року відповідачці ОСОБА_3 на праві власності належало нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 26.07.2006 року, посвідченого Першою Одеською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за №4-1338, право власності на підставі якого зареєстровано 31.07.2006 року щодо даного нерухомого майна за реєстраційним №8657805, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №90609112 від 26.06.2017 року.
Також судом встановлено, що в провадженні Приморського районного суду міста Одеси на розгляді перебувала справа №522/21756/17 за кримінальним провадженням №12017160500003116 від 08.06.2017 року щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Вироком Приморського районного суду міста Одеси від 19.08.2021 року, зміненим у мотивувальній частині ухвалою Одеського апеляційного суду від 06.11.2024 року, по справі №522/21756/17, ОСОБА_3 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та їй призначене покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
Одночасно, вироком суду обвинувачену ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного основного та додаткового покарання на підставі п.«ґ» ч.1 ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році», ст. 85 КК України.
Вироком суду частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 .
Стягнуто з ПрАТ Страхова компанія «Уніка» на користь потерпілої ОСОБА_1 завдану їй майнову шкоду у розмірі 100000 (сто тисяч) грн.
Стягнуто з ПрАТ «СК «Уніка» на користь потерпілої ОСОБА_1 завдану їй майнову шкоду, пов'язану із лікуванням та із стійкою втратою працездатності у розмірі 6008,13 грн. (шість тисяч вісім гривень тринадцять копійок).
Стягнуто з ПрАТ «СК «Уніка» на користь потерпілої ОСОБА_1 завдану їй моральну шкоду у розмірі 1321,51 грн. (одна тисяча триста двадцять одна гривня п'ятдесят одна копійка).
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_1 завдану їй майнову шкоду у розмірі 35038 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_1 завдану їй моральну шкоду у розмірі у розмірі 500000 (п'ятсот тисяч) грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_1 процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 5620 (п'ять тисяч шістсот двадцять) грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта у загальній сумі 11034 (одинадцять тисяч тридцять чотири) грн.
В решті позовних вимог вироком суду відмовлено у задоволенні.
Вироком суду вирішено долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно вироку суду, ОСОБА_3 визнана винуватою у скоєнні кримінального правопорушення за наступних обставин.
08.06.2017 року, близько 06.55 год., ОСОБА_3 , допустила порушення вимог п. 2.3 б), п. 8.7.3 е), п. 11.4, п. 12.4 та розділу 34, розмітка 1.12 (стоп-лінія) Правил дорожнього руху України, а саме:
п.2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
п.8.7.3. Сигнали світлофора мають такі значення:
е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.
п.11.4. На дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги.
п.12.4. У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год.
Розділ 34. «Дорожня розмітка:
1.12 (стоп-лінія) - вказує місце, де водій повинен зупинитися за наявності знака 2.2 або при сигналі світлофора чи регулювальника, що забороняє рух».
Порушення виразилось в тому, що в зазначений день та час, водій ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем «Honda CR-V», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в світлий час доби, здійснюючи рух по сухому асфальтобетонному покриттю проїжджої частини вул.Канатна в Приморському районі м. Одеси, де організований двосторонній рух і протилежні половини проїзної частини поділені одинарною білою суцільною лінією дорожньої розмітки, збоку вул. Пантелеймонівська в напрямку вул. В.Арнаутська зі швидкістю не менше 74 км/год. (згідно висновку судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 17-2750/2817/2450 від 20.07.2017 року), уважною не була, за дорожньою обстановкою та її зміною постійно не слідкувала і здійснюючи рух по зустрічній для неї смузі руху та наближаючись до регульованого перехрестя із вул. М.Арнаутська, водій ОСОБА_3 побачила, як на світлофорі їй увімкнувся червоний сигнал, який забороняв рух, проте, заходів, що виключають виникнення і розвиток аварійної ситуації не вжила, проігнорувала вимоги сигналу світлофору та дорожньої розмітки 1.12. «стоп-лінія», перед якою вона зобов'язана була зупинитися на заборонений сигнал, рухаючись із перевищенням допустимої в населеному пункті швидкості та створюючи небезпеку для інших учасників дорожнього руху, продовжила рух прямолінійно, намагаючись здійснити швидко проїзд через перехрестя, не надала перевагу в русі та скоїла зіткнення з автомобілем «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , яка здійснюючи рух в середній смузі проїжджої частини вул. М.Арнаутська, на якій організований односторонній трьох рядний рух, збоку вул.Лейтенанта Шмідта в напрямку вул. Бєлінського та здійснювала проїзд вказаного перехрестя на зелений для неї сигнал світлофора. Внаслідок зіткнення обидва транспортні засоби відкинуло на лівий по ходу руху автомобіля «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_2 тротуар, де він скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_7 .
В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_2 - ОСОБА_1 та пішохід ОСОБА_7 отримали тяжкі тілесні ушкодження.
Так, потерпіла ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма в формі забою головного мозку середнього ступеню, крововилив у потиличний ріг правого бічного шлуночка, синці тім'яно-скроневої області справа, лобної області зліва; закритий перелом поперечного відростка 5 поперекового хребця справа; закритий вертикальний перелом бічної маси крижі справа, закриті переломи тіл, верхніх та нижніх гілок лонних кісток з обох боків, гілок сідничних кісток з обох боків, які супроводжувалися крововиливом у порожнину малого тазу, синці лівого плеча, правого стегна, області правого колінного суглобу з переходом на гомілку та синець лівої стопи. У ОСОБА_1 розвилися ускладнення закритої черепно-мозкової травми в формі забою головного мозку середнього ступеню, що супроводжувалася крововиливом у потиличний ріг правого бічного шлуночка з ураженням стовбура III пари черепно-мозкового нерву справа, що у свою чергу викликало: параліч окорухового нерва та відповідно до цього паралітичну косоокість; параліч м'яза, що піднімає верхню повіку, через що виникло опущення верхньої повіки правого ока, яка повністю закриває очну щілину (птоз); параліч конвергенції - неможливість повернути очне яблуко до середини й до гори, також на фоні означеної травми у потерпілої виникли вегетативні симптоми ураження центральної нервової системи у вигляді: підвищення сухожилкових рефлексів, згладженості лівої носогубної складки, які у подальшому також потребують експертної оцінки. Чисельні переломі кісток тазу у поєднанні із черепно-мозковою травмою викликають шок тяжкого ступеня та згідно п. 2.1.2, п. 2.1.3 «о» та п. 4.11 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (1995 року), відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
Також, апеляційним судом у вказаній ухвалі суду від 06.11.2024 року дійшов до висновків про обґрунтованість висновків суду першої інстанції з визнання показань потерпілої ОСОБА_1 допустимим доказом винуватості обвинуваченої, у відповідності до яких потерпіла ОСОБА_1 надала показання, що: «08.06.2017 року, близько 06:50 год., вона рухалась на автомобілі «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , по проїзній частині вул.Малої Арнаутської в м.Одесі, де організовано односторонній рух, в середній смузі руху в напрямку вул.Белінського, при загальній наявності трьох смуг для руху. При наближенні до перехрестя з вул.Канатною, переконалась, що здійснює рух на зелений сигнал світлофору, не порушуючи швидкісний режим, рухаючись приблизно 60 км/год., продовжуючи рух, на розі з вул.Канатною отримала удар у праву частину свого транспортного засобу від автомобілю «HONDA CR-V», державний номерний знак НОМЕР_1 . В результаті ДТП її автомобіль відкинуло в бік та вона втратила свідомість. Прийшовши до тями, в лікарні їй повідомили, що вона потрапила в ДТП, внаслідок якої отримала тяжкі тілесні ушкодження. В результаті отриманих травм проходила лікування протягом багатьох місяців, стала інвалідом ІІІ групи та не могла працювати. Також потерпіла повідомила, що матеріальна та моральна шкода, завдана їй злочином, обвинуваченою не відшкодована.».
Крім того, судом враховується, що ухвалами Верховного Суду від 04.02.2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою захисника Семенової Н. С., яка діє в інтересах засудженої ОСОБА_3 , на ухвалу Одеського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року, та відмовлено в задоволенні клопотання захисника Семенової Н. С. про зупинення виконання вироку Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2021 року щодо ОСОБА_3 .
Отже, вирок Приморського районного суду міста Одеси від 19.08.2021 року, змінений в мотивувальній частині ухвалою Одеського апеляційного суду від 06.11.2024 року, по справі №522/21756/17, якими встановлено вищевказані судом обставини, набрав законної сили 06.11.2024 року.
Також, у відповідності до поданих до суду доказів, судом встановлено, що в межах вказаного кримінального провадження №12017160500003116 відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.06.2017 року, на стадії досудового розслідування, повідомлення про підозру від 03.10.2017 року у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, було вручено ОСОБА_3 03.10.2017 року.
Згідно з наданою стороною відповідача ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Дерус А.В. від 15.11.2017 року по справі №522/21277/17, якою у задоволенні скарги адвокатів Іванова Олега Миколайовича, ОСОБА_10 в інтересах підозрюваної ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого - відмовлено, вбачається, що 05.10.2017 року безпосередньо через канцелярію СУ ГУНП в Одеській області захисником підозрюваної - адвокатом Івановим О.М. на ім'я слідчого ВРЗТ СУ ГУНП області майора поліції Стрілки В.Я. було спрямовано письмове клопотання у кримінальному провадженні №12017160500003116 від 08.06.2017, про ознайомлення з матеріалами зазначеного кримінального провадження, в порядку ст. 221 КПК України.
Судом у вказаній ухвалі суду встановлено, що досудове розслідування завершено та 25.10.2017 підозрюваній ОСОБА_3 , в порядку ст. 290 КПК України були відкриті та надані для ознайомлення матеріали кримінального провадження №12017160500003116.
Крім того, судом встановлено, що в ході вказаного досудового розслідування у кримінальному провадженні №12017160500003116 від 08.06.2017, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, в порядку ст. 128 КПК України, потерпілою у кримінальному провадженні ОСОБА_1 та її представником адвокатом Щерблюком О.М., було заявлено цивільний позов до підозрюваної ОСОБА_3 про відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди на загальну суму 1 344 925 гривень.
Також в цивільному позові потерпілою ОСОБА_1 було заявлено клопотання про вжиття заходів щодо забезпечення цивільного позову.
Після вручення ОСОБА_3 вказаного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, слідчим СУ ГУНП в Одеській області в межах вказаного досудового розслідування у кримінальному провадженні №12017160500003116 від 08.06.2017, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, було здійснено звернення до слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси з клопотанням про накладення арешту на майно підозрюваної ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:
- домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 8657805, дата прийняття рішення про державну реєстрацію 31.07.2006, із забороною розпорядження та відчуження майна.
- автомобіль Honda CR-V», р/н НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_3 , 2003 р.в., синього кольору із забороною розпорядження та відчуження майна.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси Осіік Д.В. від 05.10.2017 року по справі №522/13772/17, клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області Стрілки В.Я.- задоволено. Накладено арешт на майно підозрюваної ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:
- домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 8657805, дата прийняття рішення про державну реєстрацію 31.07.2006, із забороною розпорядження та відчуження майна;
- автомобіль Honda CR-V», р/н НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_3 , 2003 р.в., синього кольору із забороною розпорядження та відчуження майна.
Виконання ухвали покладено на слідчого СУ ГУНП в Одеській області Стрілку В.Я.
11.10.2017 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Юридичного департаменту Одеської міської ради Баховою В.І., в рамках виконання вказаної ухвали слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси Осіік Д.В. від 05.10.2017 року по справі №522/13772/17, винесено рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за №37511549, яким відмовлено у державній реєстрації обтяження з накладення арешту на нерухоме майно на домоволодіння АДРЕСА_1 .
Відмова державного реєстратора обґрунтована тим, що 09.10.2017 року розділ та реєстраційну справу щодо нерухомого майна за реєстраційним номером 8657805, домоволодіння АДРЕСА_1 , - закрито, а право власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на дане майно припинено, у зв'язку зі знищенням об'єкта нерухомого майна.
Також, у відповідності до наданих до суду документів судом встановлено, що в день проведення державної реєстрації з припинення права власності ОСОБА_3 на домоволодіння АДРЕСА_1 , за реєстраційним номером 8657805, а саме - 09.10.2017 року, тієї ж дати ОСОБА_3 були вчинені наступні правочини з розпорядження нею належним їй нерухомим майном, а саме:
1. Договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М,, зареєстрований в реєстрі за №635, за умовами якого ОСОБА_3 здійснила розпорядження, шляхом передання в дар - ОСОБА_4 , належне їй майно - незавершене будівництво житлового будинку, ступенем готовності у 58%, за адресою: АДРЕСА_1 , що розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером: 5110136900:33:021:0289, площею 0,0582 га.
У договорі засвідчено, що право власності на дане майно зареєстровано за дарувальником - ОСОБА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М. 06.10.2017 року за №22719452, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №99669440 від 09.10.2017 року, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1372838651101.
На підставі даного договору дарування від 09.10.2017 року, зареєстрованим у реєстрі за №635, 09.10.2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М., як суб'єктом державної реєстрації прав, винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 37467110 від 09.10.2017, на підставі якого за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на нерухоме майно - об'єкт незавершеного будівництва, ступенем готовністю у 58%, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1372838651101, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за №100810741 від 19.10.2017 року.
2. Договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М,, зареєстрований в реєстрі за №636, за умовами якого ОСОБА_3 здійснила розпорядження, шляхом передання в дар - ОСОБА_4 , належне їй нерухоме майно - земельну ділянку, площею 0,0582 га, кадастровий номером якої: 5110136900:33:021:0289, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
У договорі засвідчено, що право власності на дане нерухоме майно належить дарувальнику - ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №124474, виданого управлінням Держкомзему у місті Одесі 04.11.2009 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №010950500830. Земельна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі за №04.11.2009 року ОР ДП ЦДЗК.
На підставі даного договору дарування від 09.10.2017 року, зареєстрованим у реєстрі за №636, 09.10.2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М., як суб'єктом державної реєстрації прав, винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 67467768 від 09.10.2017, на підставі якого за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на нерухоме майно - земельну ділянку, площею 0,0582 га, кадастровий номером якої: 5110136900:33:021:0289, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1373122351101, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за №100810741 від 19.10.2017 року.
Позивачка, будучи незгодною з вказаними правочинами, вважаючи їх такими, що вчинені відповідачкою ОСОБА_3 без наміру настання реальних правових наслідків, що обумовлені цими правочинами, а з метою уникнення від можливого задоволення вимог позивачки за рахунок цього майна, звернулась до суду з цим позовом про визнання вказаних договорів недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Норми права, які застосовані судом, та мотиви їх застосування:
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У відповідності до положень ч.2 статті 16 ЦК України, одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема визнання правочину недійсним.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (стаття 202 ЦК України).
Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Одним з видів договорів є договір дарування, врегульований статтею 717 ЦК України, у відповідності до якої за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).
Статтею 215 ЦК України врегульовано недійсність правочину.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. В силу частин 1 - 3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину, судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначитися, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає порушення.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду на виконання приписів частини четвертої статті 263 ЦПК України.
У висновках Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц, зазначено, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказував, що Верховним Судом вже неодноразово застосовувалися принцип добросовісності та конструкція недопустимості зловживання цивільними правами для забезпечення прав та інтересів кредитора, що викладено у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, від яких в свою чергу Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові від 03.07.2019 року не знайшла підстав для відступу.
Так, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) зазначено, що, укладаючи 01 квітня 2015 року оспорюваний договір дарування, сторони були обізнані про наявність спору щодо квартири та про існування рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 березня 2015 року, яким було припинено право власності ОСОБА_5 на 1/6 частку спірного майна, отже, могли передбачити негативні наслідки для себе у випадку набрання цим рішенням законної сили. […] Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи первісний позов в частині визнання недійсним договору дарування, суд апеляційної інстанції дійшов правильного по суті висновку, що оспорюваний договір не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на встановлення ОСОБА_6 перешкод у розпорядженні спірною квартирою. Тобто дії відповідача свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17) зроблено висновок, що згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ майна спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц зазначила про врахування, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 лютого 2021 року та 28 липня 2021 року у справі №754/5841/17, а також від 12 квітня 2023 року у справі №161/12564/21.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц погодилась з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18, від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Під час ухвалення даного судового рішення суд застосовує принцип «jura novit curia». Відповідний принцип полягає у тому, що: 1) суд знає норми права; 2) суд самостійно відшукує ті норми, які регулюють спірні правовідносини безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує норми до обставин справи (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі виявляється, зокрема, у самостійній юридичній кваліфікації судом відносин сторін, виборі та застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, які сторони вважають підставами вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункт 6.56)).
Отже, те, які саме приписи закону вважала застосовними до спірних правовідносин позивачка, і як вона їх тлумачила, не є визначальним для вирішення спору.
Суд застосовує сталий підхід Верховного Суду, який звертав увагу на те, що підставами позову є обставини, якими позивачка обґрунтувала її вимоги щодо захисту права, тоді як юридична кваліфікація цих обставин у позовній заяві й інших заявах по суті справи не обмежує суд у виборі юридичних норм для вирішення спору. Незгода суду з наведеним позивачкою юридичним обґрунтуванням не є підставою для відмови у позові. Застосування судом у рішенні інших юридичних норм, ніж зазначені у позовній заяві, не можна розуміти як вихід суду за межі позовних вимог (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 83), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункти 7.42 - 7.43), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункти 49 - 50), від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункти 81, 83 - 84), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1), від 8 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20) (пункт 9.52), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 22 вересня 2021 року у справі № 904/2258/20 (пункти 59 - 60), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (пункт 32), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 36), від 3 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (пункт 65)).
Інакше кажучи, вказівка позивачкою конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальною для вибору судом тих приписів, які слід застосувати, вирішуючи спір (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Разом з тим, у відповідності до положень ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оцінка доводів учасників справи, мотиви та висновки суду:
Виходячи з вищевикладеного та приймаючи вищевикладені встановлені обставини, суд зазначає наступне.
Як вже судом встановлено, вироком Приморського районного суду міста Одеси від 19.08.2021 року, який змінено в мотивувальній частині ухвалою Одеського апеляційного суду від 06.11.2024 року, по справі №522/21756/17, та набав законної сили 06.11.2024 року, визнано винною ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, яке полягає за наслідком вчинення 08.06.2017 року дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого у тому числі водій автомобіля «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_2 - ОСОБА_1 отримала тяжкі тілесні ушкодження. За наслідком чого, з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_1 стягнуто у відшкодування майнової шкоди - 35038 грн., та у відшкодування моральної шкоди - 500000 (п'ятсот тисяч) грн.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що надані до суду копії вказаних судових рішень відповідають оприлюдненим текстам цих рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Надаючи оцінку вказаному доказу, судом враховується, що частиною 6 статті 82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.
Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Аналіз змісту зазначених постанов Верховного Суду дає підстави стверджувати, що преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, зазначено що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
За наслідком викладеного, в силу положень процесуального законодавства, оскільки вирок Приморського районного суду міста Одеси від 19.08.2021 року, змінений в мотивувальній частині ухвалою Одеського апеляційного суду від 06.11.2024 року, по справі №522/21756/17, набрав законної сили, суд не піддає сумніву встановлені в його мотивувальній частині обставини, як і факт вини ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, потерпілим за яким є позивачка в даній справі ОСОБА_1 .
Позивачка ОСОБА_11 була визнаною винною в межах вказаного кримінального провадження №12017160500003116 відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.06.2017 року, в рамках якого повідомлення про підозру від 03.10.2017 року у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, було вручено ОСОБА_3 03.10.2017 року.
В межах даного кримінального провадження, позивачкою ОСОБА_11 було заявлено цивільний позов до підозрюваної ОСОБА_3 про відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди на загальну суму 1 344 925 гривень, з метою забезпечення якого ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси Осіік Д.В. від 05.10.2017 року по справі №522/13772/17, було накладено арешт на майно підозрюваної ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:
- домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 8657805, дата прийняття рішення про державну реєстрацію 31.07.2006, із забороною розпорядження та відчуження майна;
- автомобіль Honda CR-V», р/н НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_3 , 2003 р.в., синього кольору із забороною розпорядження та відчуження майна.
Відповідно до частини першої статті 151 ЦПК України 2004 року, в редакції станом на час забезпечення цивільного позову позивачки як потерпілої, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
Зазначені обмеження суд встановлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України у вказаній редакції).
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
Отже, накладення арешту на майно ОСОБА_3 переслідувало на меті забезпечити можливість виконати майбутнє рішення суду у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_11 , шляхом задоволення її вимог за рахунок цього майна.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що вказана ухвала судді Приморського районного суду міста Одеси Осіік Д.В. від 05.10.2017 року по справі №522/13772/17 залишається чинною, не оспорювалась з боку ОСОБА_3 ,
Поряд з цим, у відповідності до встановлених обставин вбачається, що вказана ухвала судді Приморського районного суду міста Одеси Осіік Д.В. від 05.10.2017 року по справі №522/13772/17 про накладення арешту на майно ОСОБА_3 не була виконана, з підстав вчинених дій з боку відповідачки ОСОБА_3 , які полягають у проведенні державної реєстрації з закриття розділу щодо нерухомого майна на яке було накладено арешт - домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та припинення на нього права власності ОСОБА_3 , з підстав його знищення, що мало місце 09.10.2017 року, тобто одразу ж після вручення ОСОБА_3 повідомлення про підозру від 03.10.2017 року у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та постановлення ухвали суду про накладення арешту.
Крім того, судом встановлено, що за адресою вказаного знищеного майна ОСОБА_3 , 06.10.2017 року мало місце проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на інше майно, а саме - незавершене будівництво житлового будинку, ступенем готовності у 58%, за адресою: АДРЕСА_1 , що розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером: 5110136900:33:021:0289, площею 0,0582 га. Дані обставини також мали місце в проміжок часу між вручення ОСОБА_3 повідомлення про підозру від 03.10.2017 року у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та виконанням ухвали суду про накладення арешту на інше майно ОСОБА_3 на цій самій земельній ділянці, та за три дні до проведення державної реєстрації з закриття розділу та припинення за нею права власності на нерухоме майно, на яке судом безпосередньо було накладено арешт.
Судом враховується, що приймаючи чинність ухвали судді Приморського районного суду міста Одеси Осіік Д.В. від 05.10.2017 року по справі №522/13772/17 та мету її постановлення за для забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_11 , та неможливість фактичного виконання ухвали суду з підстав закриття розділу щодо нерухомого майна на яке накладено арешт - домоволодіння АДРЕСА_1 , через його знищення, однак приймаючи зведення відповідачкою та за тією ж адресою: АДРЕСА_1 , незавершеного будівництвом житлового будинку, ступенем готовності у 58%, приймаючи положення процесуального законодавства надає підстави для стверджень, що суд мав би процесуальну можливість для зміни відповідних заходів забезпечення позову.
Разом з тим, як встановлено судом, ОСОБА_3 в день проведення державної реєстрації з закриття розділу та припинення за нею права власності на нерухоме майно, на яке судом було накладено арешт, а саме - 09.10.2017 року були вчинені два правочини з передання належного їй нерухомого майна на користь ОСОБА_4 , а саме: незавершеного будівництва житлового будинку, ступенем готовності у 58%, за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, з кадастровим номером: 5110136900:33:021:0289, площею 0,0582 га, за тією ж адресою.
Отже, вказані правочини вчинені відповідачкою ОСОБА_3 в порушення заборони, встановленої судом у порядку забезпечення позову, за наслідком чого доводи сторони позивача в цій частині є обґрунтованими ат підставними.
Судом приймається, що відповідні дії з проведення державних реєстрацій у відповідності до наявних в матеріалах справи доказів вчинялись у одного самого суб'єкта державної реєстрації прав - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М. та в один самий стислий проміж часу - 3 дні.
Оспорювані з боку ОСОБА_11 правочини з дарування ОСОБА_3 належного їй нерухомого майна мало місце на користь ОСОБА_4 .
Крім того, у відповідності до отриманих судом відповідей з відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області, судом встановлено, що ОСОБА_3 починаючи з 02.09.1996 року та ОСОБА_4 , починаючи з 27.08.2015 року спільно зареєстровані за однією тією ж самою адресою: АДРЕСА_2 , з якої станом на 25.10.2017 року (день надання відповідей) не зняті.
Також судом ураховується, що відповідачкою ОСОБА_3 також у поданому відзиві визначено власне місце проживання спільно з ОСОБА_4 за однією тією ж адресою.
Отже, спільність одного ж самого прізвища та проживання за однією тією ж адресою свідчить про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є близькими особами.
У відповідності до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна сформованої за №90609112 від 26.06.2017 року щодо суб'єкта - ОСОБА_3 , за РНОКПП останньої, вбачається, що станом на час спірних правовідносин, у відповідності до записів з Реєстру прав власності за відповідачкою ОСОБА_3 було зареєстровано право власності лише на:
- домоволодіння АДРЕСА_1 ;
- 1/5 частка квартири АДРЕСА_3 , яка в свою чергу є тимчасово окупованою територією з боку Російської Федерації з 20 лютого 2014 року, що також визначено статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»;
- архівний запис про належність 7/10 часток будинку АДРЕСА_4 .
За наслідком викладеного, суд зазначає, що приймаючи розмір заявлених вимог ОСОБА_11 у цивільному позові, фактично - нерухоме майно, на яке ухвалою суду від 05.10.2017 року було накладено арешт - домоволодіння АДРЕСА_1 , яке в свою чергу за наслідком проведених будівельних робіт з його знищення та зведення відповідачкою та за тією ж адресою: АДРЕСА_1 , незавершеного будівництвом житлового будинку, ступенем готовності у 58%, було єдиним об'єктом нерухомого майна за рахунок якого фактично ОСОБА_11 мала б можливість в майбутньому задовольнити свої майнові вимоги, як позивач за цивільним позовом, за наслідком його розгляду судом.
Отже, вчинення відповідачкою ОСОБА_3 дій з безоплатного передання у дар на користь близького родича ОСОБА_4 належного дарувальниці нерухомого майна: незавершеного будівництва житлового будинку, ступенем готовності у 58%, за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, з кадастровим номером: 5110136900:33:021:0289, площею 0,0582 га, за тією ж адресою, що мало місце 09.10.2017 року, тобто в період дії ухвали суду від 05.10.2017 року, призвело до фактичного позбавлення виконання в майбутньому за його рахунок можливого рішення суду на користь ОСОБА_11 .
Крім того, судом враховується, що вироком Приморського районного суду міста Одеси від 19.08.2021 року, зміненим у мотивувальній частині ухвалою Одеського апеляційного суду від 06.11.2024 року, по справі №522/21756/17, цивільний позов ОСОБА_11 було частково задоволено та стягнуто на її користь з ОСОБА_3 завдану майнову шкоду у розмірі 35038 грн. та у відшкодування моральної шкоди 500000 (п'ятсот тисяч) грн.
Відповідний вирок суду набрав законної сили, однак під час розгляду справи відповідачкою ОСОБА_3 не надано жодних доказів на підтвердження сплати на користь ОСОБА_11 грошових коштів у стягнутому розмірі, що додатково свідчить про те, що вчинені дії з боку ОСОБА_3 з безоплатного передання в дар належного їй нерухомого майна унеможливлює виконання відповідного рішення суду.
Щодо доводів відповідача ОСОБА_3 про те, що остання станом на час вчинення спірних правочинів не була ознайомлена з ухвалою суду від 05.10.2017 року, якою накладено арешт на належне їй нерухоме майно і не була обізнана з даною ухвалою, а відтак не була позбавлена на вчинення спірних правочинів, судом не приймаються, як необґрунтовані, оскільки спростовуються вище встановленими судом обставинами, які в цілому свідчать про недобросовісність дій ОСОБА_3 станом на час вчинення оспорюваних правочинів, а також одночасно враховуючи, що відповідні правочини вчинені за наслідком безпосередньо відомих ОСОБА_3 дій, та отримання повідомлення про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, за наслідком чого особа мала можливість розуміти і передбачити наслідки відповідних дій в подальшому.
Вищевказані обставини в цілому підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, які за наслідком їх оцінки в цілому підтверджують, що вчинення спірних правочинів з боку ОСОБА_3 з передання в дар на користь ОСОБА_4 належного дарувальниці нерухомого майна мало місце: після вчиненої події за участі потерпілих у тому числі ОСОБА_11 , про що ОСОБА_3 безпосередньо була обізнана, а дії були кваліфіковані за ч.2 ст. 286 КК України; після безпосереднього отримання повідомлення про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 286 КК України; під час дії ухвали суду від 05.10.2017 року про накладення на нерухоме майно ОСОБА_3 ; за укладеними правочинами вибуло з власності ОСОБА_3 майно за рахунок якого в майбутньому можливо б було виконати рішення суду на користь ОСОБА_11 , у разі задоволення позовних вимог в заявленому розмірі; належне ОСОБА_3 майно вибуло на користь близької особи та за безвідплатними правочинами; що в цілому свідчить про укладення оспорюваних правочинів для приховання майна під час дії ухвали суду про накладення арешту та унеможливлення в майбутньому звернення стягнення на майно для задоволення вимог позивача за рахунок цього майна, чим зумовила для позивача настання негативних наслідків, а відтак відповідачка діяла очевидно недобросовісно та зловживала правами.
Отже, приймаючи вищевикладене в цілому, в межах доводів викладених стороною позивача в обґрунтування заявлених вимог, які знайшли своє підтвердження належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами, суд дійшов до висновку, що спірні правочини: договори дарування, укладені 09.10.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М., зареєстровані в реєстрі за №635, 636, щодо об'єктів: незавершеного будівництва, 58% готовності, житлового будинку по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1372838651101); земельної ділянки, з кадастровим номером: 5110136900:33:021:0289, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1373122351101; свідчать про їх вчинення з метою приховання майна під час дії ухвали суду про накладення арешту та унеможливлення в майбутньому звернення стягнення на майно для задоволення вимоги позивача за рахунок цього майна, а відтак були спрямовані на ненастання правових наслідків передбачених цими правочинами та всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, у зв'язку з чим суд вважає наявними підстави для визнання вказаних договорів дарування недійсним, у зв'язку з його фіктивністю на підставі ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України.
Також позивачем заявлено вимогу про застосування наслідків визнання оспорюваних правочинів недійсними шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з поверненням сторін у попереднє становище.
Як вже судом встановлено, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М., як суб'єктом державної реєстрації прав, за наслідком посвідчення оспорюваних правочинів були винесені рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме:
- за наслідком посвідчення договору дарування від 09.10.2017 року, зареєстрованого у реєстрі за №635, винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 37467110 від 09.10.2017 року, на підставі якого за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на нерухоме майно - об'єкт незавершеного будівництва, ступенем готовністю у 58%, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1372838651101;
- за наслідком посвідчення договору дарування від 09.10.2017 року, зареєстрованого у реєстрі за №636, винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 67467768 від 09.10.2017 року, на підставі якого за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на нерухоме майно - земельну ділянку, площею 0,0582 га, кадастровий номером якої: 5110136900:33:021:0289, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1373122351101.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є нотаріус.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що до повноважень суб'єктів державної реєстрації прав належить забезпечення проведення державної реєстрації прав.
Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 вказано, що «метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Так і право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 зазначено, що «очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків; колегія суддів, вважає, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності ОСОБА_2) передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України та є ефективним для захисту її порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах».
Встановлення фраудаторності договору є достатньою та самостійною підставою визнання його недійсним та застосування наслідків його недійсності.
Разом з тим, у спірних правовідносинах та за встановлених обставин справи ефективним способом захисту права/інтересу кредитора за вимогою про повернення сторін в первісний стан, тобто відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), є повернення відповідного майна боржнику.
Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 643/15604/17 (провадження № 61-3068св21).
Приймаючи вищевикладене, оцінивши обставини справи, застосувавши відповідні норми права та врахувавши правові позиції Верховного Суду, оскільки договори дарування від 09.10.2017 року, за №635 та №636 судом визнані недійсними, суд доходить до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог позивача в цій частині та ефективним способом захисту порушених прав позивача і відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом: скасування рішення №37467110 від 09.10.2017 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на об'єкт незавершеного будівництва 58 % готовності - житловий будинок (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 22723848), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та рішення № 37467768 від 09.10.2017 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 22724350), кадастровий номер 5110136900:33:021:0289, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з поверненням права власності за ОСОБА_3 на це майно.
Суд ухвалюючи рішення суду враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Висновки суду за наслідком розгляду справи:
З урахуванням вищевикладеного в цілому, аналізуючи зібрані по справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку наявними в матеріалах справи доказам, суд вважає позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Голубенко Ольги Миколаївни, про визнання договорів дарування недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, обґрунтованою та підлягаючою до часткового задоволення, шляхом:
- визнання недійсним договору дарування, укладеного 09.10.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо об'єкту незавершеного будівництва житлового будинку, ступенем готовності у 58%, за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М., зареєстрованого в реєстрі за №635;
- застосування наслідків недійсного правочину і відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом: скасування рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 37467110 від 09.10.2017 року, та повернути право власності на об'єкт незавершеного будівництва, ступенем готовністю у 58%, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 ;
- визнання недійсним договору дарування, укладеного 09.10.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, площею 0,0582 га, кадастровий номер: 5110136900:33:021:0289, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М., зареєстрованого в реєстрі за №636;
- застосування наслідків недійсного правочину і відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом: скасування рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 67467768 від 09.10.2017 року, та повернути право власності на нерухоме майно - земельну ділянку, площею 0,0582 га, кадастровий номер: 5110136900:33:021:0289, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 .
Судові витрати по справі:
Під час ухвалення рішення суд, у відповідності до приписів статті 264 ЦПК України у тому числі вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
У відповідності до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , як позивачем за пред'явлення даного позову, було сплачено судовий збір в сумі 1280,00 грн.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України, приймаючи задоволення позову, з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках з кожного підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат зі сплати судового збору по 640,00 грн., що в цілому становить - 1280,00 грн.
Вимог про відшкодування інших судових витрат, у тому числі витрат понесених на професійну правничу допомогу, позивачем не заявлено.
Одночасно суд зазначає, що приймаючи задоволення позовних вимог, підстави для скасування заходів забезпечення позову вжитих ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 31.10.2017 року про забезпечення позову по справі №520/12643/17, відсутні у відповідності до положень ч.7 ст. 158 ЦПК України, згідно з якою у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 141, 158, 263-265, 267, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_5 ) до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Голубенко Ольги Миколаївни (місцезнаходження: АДРЕСА_6 ), про визнання договорів дарування недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування, укладений 09.10.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо об'єкту незавершеного будівництва житлового будинку, ступенем готовності у 58%, за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М., зареєстрований в реєстрі за №635.
Визнати недійсним договір дарування, укладений 09.10.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, площею 0,0582 га, кадастровий номер: 5110136900:33:021:0289, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М., зареєстрований в реєстрі за №636.
В порядку застосування наслідків недійсних правочинів і відновлення становища, яке існувало до порушення:
Скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 37467110 від 09.10.2017 року, та повернути право власності на об'єкт незавершеного будівництва, ступенем готовністю у 58%, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .
Скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 67467768 від 09.10.2017 року, та повернути право власності на нерухоме майно - земельну ділянку, площею 0,0582 га, кадастровий номер: 5110136900:33:021:0289, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .
Стягнути з ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат зі сплати судового збору - 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат зі сплати судового збору - 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 09.10.2025 року.
Головуючий Л. В. Калініченко