Номер провадження 22-ц/821/1513/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/1964/25 Категорія: на ухвалу Єщенко О. І.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
08 жовтня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
суддіСіренко Ю.В., Гончар Н.І.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06.06.2025 (повний текст складено 06.06.2025, суддя в суді першої інстанції Єщенко О. І.) про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Уманської міської ради, про визначення місця проживання дитини,
у квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Уманської міської ради, якою просив визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 08.04.2025 позовну заяву у справі залишено без руху з підстав того, що вона подана з порушенням вимог ст. 175 ЦПК України, а саме: позивачу необхідно викласти обставини та зазначити докази, які підтверджують незгоду відповідача на визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком, наявності спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини; до матеріалів позовної заяви не додано доказів того, що позивач звертався до органів опіки та піклування з даним питанням, звертаючись з позовом до суду, позивачем не надано характеризуючих даних про особу батьків дитини, їх майновий стан та житлові умови, інше; позивачем не надано довідки та характеристики з місця роботи і місця проживання, інші документи, що характеризують батьків і їх відношення до дитини, поведінку за місцем роботи і за місцем проживання, а також акти обстеження житлових умов батьків, на предмет визначення місця проживання дитини.
Зазначено, що з позовної заяви взагалі не вбачається, що між сторонами існує спір про визначення місця проживання дитини, як вбачається з позовної заяви дитина проживає з родичами позивача на терарії Німеччини, а не з ним, позивач не вказує, чи звертався він або відповідач до органу опіки та піклування з питань визначення місця проживання дитини, які заходи органом опіки та піклування вживались. Крім того, в позовній заяві позивач посилається на наявність рішень судів щодо вирішення питання про визначення місця проживання дітей, однак вказаних рішень до позовної заяви не додає.
На виконання вимог цієї ухвали суду першої інстанції позивачем 24.04.2025 подано заяву про уточнення анкетних даних позивача та відповідача, копію ухвали Уманського міськрайонного суду від 20.09.2022, копію постанови Черкаського апеляційного суду від 02.05.2023.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06.06.2025 позовну заяву у справі визнано неподаною та повернуто позивачу. Суд прийшов до висновку, що недоліки, визначені ухвалою про залишення заяви без руху, усунуті частково, зокрема до позовної заяви не надано докази, які підтверджують незгоду відповідача на визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком, наявності спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини. Також до матеріалів позовної заяви не додано доказів того, що позивач звертався до органів опіки та піклування з даним питанням, звертаючись з позовом до суду, позивачем не надано характеризуючих даних про особу батьків дитини, їх майновий стан та житлові умови, інше; позивачем не надано довідки та характеристики з місця роботи і місця проживання, інші документи, що характеризують батьків і їх відношення до дитини, поведінку за місцем роботи і за місцем проживання, а також акти обстеження житлових умов батьків, на предмет визначення місця проживання дитини.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, позивач подав 08.07.2025 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість та незаконність ухвали просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вказано на те, що на підтвердження факту наявності спору між сторонами ним було додано до позовної заяви копії судових рішень. Крім того, скаржник наголошує на тому, що ним було надані докази того, що його син в даний час не проживає з відповідачем, а також додано Акт обстеження житлово-побутових умов проживання та копію заяви до Служби у справах дітей та відмову Служби у наданні висновку.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
За правилами ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
В даному випадку оскаржується ухвала про повернення позовної заяви позивачеві, яка зазначена в пункті 6 частини першої статті 353 ЦПК України. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень частини 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу (форма та зміст позовної заяви та документи, що до неї додаються), протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною 3 статті 185 ЦПК України встановлено, що якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. При цьому підставою для такого рішення може бути недодержання позивачем вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви, а також документів, що до неї додаються.
Апеляційний суд приймає до уваги, що в статті 20 ЦК України визначено, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.
За змістом частин 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).
Вимоги до позовної заяви викладені в статті 175 ЦПК України.
Статтею 177 ЦПК України визначено документи, що додаються до позовної заяви.
Згідно ч. 1 ст. 189 ЦПК України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Таким чином питання, що стосується викладу обставин справи, з'ясування предмету позову (що конкретно вимагає позивач) та підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги), змісту вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав), подання доказів, їх належність та допустимість, залучення до розгляду справи сторін та третіх осіб суд міг вирішити в судовому засіданні на стадії підготовчого провадження.
Судом першої інстанції не враховано те, що за змістом ст. ст. 13, 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини.
Встановлення судом невідповідності зазначених у позовній заяві (заяві, скарзі) обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог, неточності формулювань позовних вимог, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеності підстав позову за кожною вимогою, - не є перешкодою для розгляду справи, оскільки це може бути підставою для відмови в задоволенні позову (заяви) по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною та її повернення.
Крім того, суд першої інстанції під час розгляду не позбавлений права з'ясувати усі необхідні обставини у справі, в тому числі щодо поданих чи не поданих тих чи інших доказів.
Згідно ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Згідно положення ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У справі «Церква села Сосулівка проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції закріплює «право на суд», в якому право на доступ до суду - право порушити провадження у судах щодо прав та обов'язків цивільного характеру - становить тільки один з його аспектів (див. "Голдер проти Об'єднаного Королівства", рішення від 21 лютого 1975 року, Серія A, N 18, ст. 18, п. 36). Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (див. «Беллет проти Франції», рішення від 4 грудня 1995 року, Серія A, N 333-Б, ст. 42, п. 36).
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.
Суд першої інстанції в цій справі помилково та необґрунтовано вказав про наявність таких недоліків у позовній заяві, які б свідчили про неможливість відкриття провадження за нею. Залишення без руху, а тим більше повернення позовної заяви з підстав, викладених судом, є порушенням вимог процесуального законодавства, адже судом першої інстанції фактично надано оцінку доказам, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, при вирішенні питання про відкриття провадження, а не при прийнятті рішення суду по суті спору, чим допущено порушення приписів ст. ст. 185, 187, 263-265 ЦПК України. Таким чином суд першої інстанції формально віднісся до застосування норм процесуального закону та прийшов до помилкового висновку про повернення позову з вищевказаних підстав.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі викладеного та враховуючи фундаментальний принцип безперешкодного доступу до правосуддя, визначений Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (п. 1 ст. 6), апеляційний суд вважає, що постановлена Уманським міськрайонним судом 24.04.2025 ухвала про повернення позову підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Керуючись ст. ст. 258, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - задовольнити.
Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 24.04.2025 про повернення позовної заяви у даній цивільній справі - скасувати.
Матеріали даної цивільної справи направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення, подальшому провадженню не перешкоджає та касаційному оскарженню не підлягає.
Повну постанову складено 08.10.2025.
Суддя-доповідач
Судді