07 жовтня 2025 року
м. Харків
справа № 645/5171/23
провадження № 22-ц/818/3359/25
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Тичкової О.Ю.,
суддів: Ю.М. Мальованого., Маміної О.В.,
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу Темнюкової Марини Ігорівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2025 року у складі судді Федорової О.В.,-
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідача відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову позивачка посилалася на те, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Чугуївського міського суду Харківської області у справі № 636/4078/17від 22.12.2017 року. Від вказаного шлюбу сторони мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 20.11.2018 по справі № 636/3914/18 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 2000 грн кожного місяця, починаючи з 19.09.2018 року, і до досягнення дітьми повноліття. Позивачка стверджує, що після фактичного припинення шлюбних відносин та спільного проживання однією сім'єю з відповідачем, відповідача в повному обсязі ухиляється від виконання батьківських обов'язків у відношенні дітей. Жодних об'єктивних даних, які б вказували на наявність перешкод у вихованні ОСОБА_2 своїх дітей відсутні. Такі обставини, на думку позивачки, є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2025 рокуу задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що судом не встановлено виняткових обставин, які мали б наслідком позбавлення відповідача батьківських прав.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно встановив обставини у справі та ухвалив рішення що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Судом першої інстанції поверхнево розглянуто справу. Вважає що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків, що знайшло своє підтвердження під час розгляду справи. Зазначено, що біологічний батько добровільно пішов з життя своїх дітей , не спілкується з дітьми, не виявляє інтересу до дітей та їх внутрішнього світу, не сприяє створенню умов для отримання ними освіти. Тривала розлука мала наслідком розрив психоемоційних зав'язків. Проте суд зазначеним обставинам належної оцінки не надав та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Чугуївського міського суду Харківської області у справі № 636/4078/17 від 22.12.2017 року.
25.03.2023 року між позивачкою та ОСОБА_7 укладено шлюб, який зареєстровано Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Після реєстрації шлюбу, позивачці присвоєно прізвище ОСОБА_8 .
Від шлюбу сторони мають двох дітей: неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження: серії НОМЕР_2 , виданим 21.07.2009 року Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, та серії НОМЕР_3 , виданим 06.05.2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції у Харківській області, відповідно.
Після розірвання шлюбу між батьками діти залишились проживати разом з матір'ю.
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 20.11.2018 по справі № 636/3914/18 з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. кожного місяця, починаючи з 19.09.2018 року, і до досягнення дітьми повноліття.
Судом встановлено, що позивачка з дітьми мають статус внутрішньо переміщених осіб та мешкають за адресою: АДРЕСА_1 , до повномасштабного вторгнення РФ в Україну сім'я проживала у м. Чугуїв.
Згідно з інформацією Чугуївського міського центру первинної медико-санітарної допомоги від 02.08.2023 року, ОСОБА_1 виховує своїх двох дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує з дітьми сімейного лікаря, виконує рекомендації в повному обсязі.
Згідно з інформацією «Чугуївського ліцею № 7», де навчається ОСОБА_9 з 1 класу, мати ОСОБА_1 вирішує всі питання навчання та виховання сина, постійно підтримує зв'язок з класним керівником. За період навчання дитини в закладі спілкування з батьком не відбувалось.
Відповідно до інформації «Чугуївського ліцею № 7», де навчається ОСОБА_4 з 1 класу, мати ОСОБА_1 завжди брала активну участь у житті класу, допомагала в організації позакласних заходів, відвідувала батьківські збори, цікавилась навчанням ОСОБА_10 та підтримує зв'язок з класним керівником. Батько у шкільному житті дитини участі не бере, з класним керівником на зв'язок не виходив, на батьківські збори не з'являвся.
Згідно з довідкою ФОП ОСОБА_11 , ОСОБА_9 проходить навчання в школі програмування Logika з 03.03.2024 року. Вартість абонемента сплачує мати дитини особисто та завжди вчасно.
Позивачка стверджує, що після фактичного припинення шлюбних відносин та спільного проживання однією сім'єю з відповідачем, він у повному обсязі ухиляється від виконання батьківських обов'язків у відношенні дітей по вихованню та їх утриманню, ніколи їх не відвідує, не цікавиться станом здоров'я, розвитком та досягненнями, матеріально не допомагає. Жодних об'єктивних даних, які б вказували на наявність перешкод у вихованні ОСОБА_2 своїх дітей відсутні.
Також, позивачкою надано суду копію постанови про відкриття виконавчого провадження старшого державного виконавця Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у межах виконавчого провадження ВП № 72411528 від 03.08.2023 року, відкритого за заявою стягувача ОСОБА_5 з примусового виконання виконавчого листа № 636/3914/18, виданого Чугуївським міським судом Харківської області 14.01.2019 року, а також копія розрахунку заборгованості по аліментам ОСОБА_2 б/н, яка станом на 01.09.2023 року складає 120000,00 грн..
Згідно даних розрахунку заборгованості по аліментам, складеного Немишлянським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за № 255 від 22.12.2023 року у ОСОБА_2 станом на 22.12.2023 року відсутні заборгованість по сплаті аліментів, переплата складає 8374,41 грн..
18.12.2024 року до суду надійшов висновок Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 02.12.2024 року № 464 щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У висновку зазначено, що при наявності деяких доказів про недостатню участь у вихованні дітей, факт заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав може свідчити про його бажання змінити поведінку та ставлення до виховання дітей у кращу сторону ( т. 1 а.с. 201-203).
Відповідно до Свідоцтва про зміну імені Серія НОМЕР_4 від 27 вересня 2025 року ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 змінив прізвище та по-батькові на ОСОБА_12 .
Судова колегія вважає, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував до них норми матеріального справа що їх регулюють.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Суд правильно встановив обставини у справі та зазначив про неналежного виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків.
Проте, враховуючи те, що відповідач проти позбавлення його батьківських прав заперечував, сплачує аліменти на утримання дітей та бажає налагодити з ними відносини, згідно висновку органу опіки та піклування позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є недоцільним, суд обґрунтовано вважав, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.
При цьому суд правильно попередив відповідача про необхідність зміни ставлення до виконання ним своїх батьківських обов'язків щодо виховання дітей і поклав на орган опіки і піклування за місцем проживання дітей контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків, проте про покладення зазначеного обов'язку та контроль за його виконанням належить зазначити у резолютивній частині суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з вищевикладеного, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
Апеляційну скаргу Темнюкової Марини Ігорівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2025 року - залишити без змін.
Попередити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 )про необхідність зміни ставлення до виховання неповнолітніх дітей ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Покласти на орган опіки і піклування за місцем проживання дітей контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 09 жовтня 2025 року.
Головуючий О. Ю.Тичкова
Судді О.В. Маміна
Ю.М. Мальований