Справа № 636/2217/24 (1-кп/636/601/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1939/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
01 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 18 серпня 2025 року, якою продовжено, в тому числі, стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави у кримінальному провадженні № 22022220000003134 від 12.10.2022 року за ч.1 ст. 28 - ч.1 ст. 111-2 КК України, -
Цією ухвалою продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, а саме до 16.10.2025 року.
Також, цією ухвало продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, а саме до 16.10.2025 року.
На зазначену ухвалу захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або застосувати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник посилався на те, що оголошена підозра ОСОБА_6 є необґрунтованою. Вважав, що стосовно ОСОБА_6 можливо застосувати інший - більш м'який запобіжний захід або визначити розмір застави. Зазначав фактичні обставини кримінального провадження та вказував на відсутність вини обвинуваченого ОСОБА_6 . Зазначав, що ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України є недоведеними. Вважав, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, застосований відносно ОСОБА_6 , з урахуванням його віку, стан здоров'я, обставин кримінального правопорушення - є надто суворим та нічим не виправданим заходом забезпечення кримінального провадження.
Поряд з цим, з апеляційною скаргою звернувся обвинувачений ОСОБА_6 , який просив скасувати ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 18.08.2025 року та постановити нову ухвалу, якою застосувати до нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги посилався на відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, а також на необґрунтованість клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вказував на відсутність доказів його винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину. Посилався на практику ЄСПЛ.
01.10.2025 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшла зава прокурора ОСОБА_9 , в якій він заперечував щодо задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника та просив розглянути апеляційні скарги без участі прокурора.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 422 та ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду справи, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі прокурора.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
З апеляційною скаргою звернулися лише обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник, а тому колегія суддів переглядає оскаржувану ухвалу лише частині щодо обвинуваченого ОСОБА_6 .
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів провадження вбачається, що на розгляді Чугуївського міського суду Харківської області перебуває кримінальне провадження № 22022220000003134 від 12.10.2022 року за обвинуваченням, в тому числі, ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 28 - ч.1 ст. 111-2 КК України.
18.08.2025 року прокурор звернувся з клопотанням до суду першої інстанції про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В обґрунтування клопотання зазначав, що повідомлена підозра є обґрунтованою, ризики, передбачені п. п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України не зменшились та продовжують існувати, а інші, більш м'які запобіжні заходи не дозволять забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу стосовно ОСОБА_6 суд першої інстанції встановив існування ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України. Посилався на положення ч.6 ст. 176 КПК України, а також на положення ч.4 ст. 183 КПКУ країни щодо неможливості застосування іншого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, а також щодо неможливості визначення розміру застави у цьому провадженні. Поряд з цим, посилався на практику ЄСПЛ.
Колегія суддів, з урахуванням фактичної стадії кримінального провадження, особи обвинуваченого та строків перебування під вартою, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції щодо неможливості застосування у цьому кримінальному провадженні альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 враховуючи наступне.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ч.2 ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного вбачається, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу належить вважати обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду, які є частиною національного законодавства України.
Положення п.3 ст. 5 Конвенції не може розглядатись як таке, що беззастережно дозволяє досудове тримання під вартою за умови, що його тривалість не перевищує визначеного мінімального строку. Огрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена органами влади («Ідалов проти Росії», «Тейст проти Румунії», «Кастравет проти Молдови», «Белчев проти Болгарії».
При розгляді апеляційної скарги, колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Належить врахувати, що Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Враховуючи усталену практику ЄСПЛ колегія суддів вбачає, що питання про те, чи є розумною тривалість попереднього ув'язнення, не може бути оцінено абстрактно. Чи є обґрунтованим залишати обвинуваченого під вартою, слід оцінювати за фактами кожної окремої справи та відповідно до її особливостей. Тому безперервне тримання під вартою у конкретному випадку може бути виправдане тільки за наявності дійсної необхідності захисту суспільних інтересів, яка, незважаючи на презумпцію невинуватості, має переважне значення порівняно з вимогою поваги до свободи особистості відповідно до статті 5 Конвенції.
Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі», «МакКей проти Сполученого Королівства», «Зогландт проти Недерландів» «Харченко проти України», «Ігнатов проти України», «Макаренко проти України» . У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов'язок дотримання розумності строків тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
Зокрема, у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Бережна проти України» суд констатував порушення п.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з надмірною тривалістю тримання заявниці під вартою. Судом встановлено, що коли постає питання про «законність» взяття під варту лише дотримання національного законодавства недостатньо - будь-яке позбавлення свободи має відповідати меті захисту особи від свавілля.
Крім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень (зокрема «Харченко проти України», «Єлоев проти України», «Фельдман проти України») неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу.
Також, положення чинного Кримінального процесуального кодексу України вказують, що важливим елементом при встановленні підстав для продовження строку дії запобіжного заходу є не лише наявність ризиків, які існували при обранні запобіжного заходу, а і ті обставини, що до завершення дії попереднього судового рішення про обрання запобіжного заходу вони не зменшилися або з'явилися нові. Доведення таких обставин покладається на слідчого, прокурора.
Належить врахувати що обвинувачений ОСОБА_6 перебуває під вартою з 07.02.2024 року по теперішній час, тобто майже 1 рік 8 місяців, що вочевидь свідчить про тривалість перебування останнього під вартою.
Проте, в своєму рішенні «Ноймайстер проти Австрії» ЄСПЛ зазначив, що ризик втечі неминуче зменшується з плином часу, проведеного в ув'язненні.
Поряд з цим належить взяти до уваги, що суворість покарання є релевантною обставиною при оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи («Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що зі спливом певного часу саме тільки існування пред'явленого обвинувачення перестає бути підставою для позбавлення свободи, і прокурор має навести інші обґрунтовані підстави продовження запобіжного заходу. Тобто, такі підстави мають бути чітко вказані у клопотанні про продовження строку дії запобіжного заходу з наведенням певних фактичних відомостей на підтвердження цих підстав.
Поряд з цим належить врахувати, що кримінальне провадження триває з 2022 року та ОСОБА_6 впродовж цього часу не переховувався від органів досудового розслідування.
Натомість отримавши копію клопотання про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою добровільно особисто з'явився до слідчого судді, що вочевидь свідчить про його належну процесуальну поведінку.
Крім того, ризик здійснення тиску на свідків може бути визнано належною підставою на початкових стадіях провадження («Яжинський проти Польщі»). Однак він не ґрунтуватися лише на ймовірності суворого покарання, а повинен бути пов'язаний із конкретними фактами («Мерабішвілі проти Грузії»).
Однак, з плином часу, інтереси слідства стають недостатніми для обґрунтування тримання підозрюваного під вартою: за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевірок, отриманню показань («Клоот проти Бельгії»).
Належить врахувати, що ймовірність вчинення ОСОБА_6 дій, передбачених п.3 ч.1 ст. 177 КПК України дійсно існує, однак прокурор в своєму клопотанні про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою взагалі не навів будь-яких обґрунтувань щодо продовження існування цього ризику.
Поряд з цим прокурор в своїй заяві від 01.10.2025 року вказував, що на теперішній час триває стадія допиту свідків, однак не навів будь-яких відомостей щодо здійснення або намагання ОСОБА_6 незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.
Проте, належить врахувати, що попереднім складом суду першої інстанції у цьому кримінальному провадженні вже було допитано декілька свідків, які добровільно надавали свої показання суду та не вказували на те, що ОСОБА_6 здійснював щодо них будь-яких дій незаконного впливу, хоча обвинувачений перебуваючи на волі у термін 2 роки до арешту мав таку можливість.
Тобто, відомостей про такі спроби перешкоджання кримінальному провадженню відсутні.
Крім того, рішення не звільняти затриманого може стати таким, що не відповідає меті, з якою було винесено рішення про тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу, якщо відповідну особу продовжували утримувати під вартою на підставі існування ризику повторного вчинення злочину такою особою, але особа, в той же час, позбавлена необхідних засобів, як-от відповідної терапії, щоб продемонструвати, що він або вона більше не становлять небезпеку («Клінкенбус проти Німеччини» (Klinkenbu? v. Germany), 2016, § 47).
Поряд з цим, серйозність обвинувачення може слугувати для суду підставою для постановлення рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб ризик був явним, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, минулого особи та її характеристик. Відсутність судимостей може свідчити про відсутність підстав, що обвинувачений може вчинити новий злочин, а наявність роботи та міцних соціальних зв'язків може свідчити про те, що особа не схильна до повторного вчинення злочинів (“Сельчук проти Туреччини», “Мацнеттер проти Австрії», Сулаоя проти Естонії»).
Відповідно до відомостей, що містяться в матеріалах цього провадження вбачається, що ОСОБА_6 є пенсіонером за віком, а саме 74 роки, має хронічні вікові захворювання, раніше не судимий та до кримінальної відповідальності раніше не притягався, враховуючи свій вік офіційно не працевлаштований, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, одружений, має місце реєстрації та постійне місце проживання.
Враховуючи ці відомості, а також необхідність застосування практики ЄСПЛ, а також те, що останнім часом Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу правоохоронних органів та судів України на неприпустимість тривалого перебування особи під вартою без судового рішення по суті справи, колегія суддів дійшла висновку, що у цьому провадженні, на час апеляційного розгляду, ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України істотно зменшились.
Отже, з перебігом певного часу обставини, що стали підставою для продовження та обрання запобіжного заходу, згідно до зазначених конвенціальних норм, практики ЄСПЛ та вітчизняного законодавства мають бути істотно переглянуті, оскільки особа має право на розгляд кримінального провадження щодо неї впродовж розумного строку, що є складовою права особи на справедливий суд, тобто держава в особі судових органів повинна забезпечити виконання цих приписів, а обвинувачені не повинні в такій ситуації нести тягар такого найбільш обтяжуючого примусу в умовах невиправданої тяганини та невизначеності без вагомих об'єктивно доведених підстав.
Проте, в цьому кримінальному провадженні, обвинувачений ОСОБА_6 перебуває під вартою вже майже 1 рік 8 місяців, судовий розгляд справи по суті триває, що свідчить про можливість порушення п.3 ст.5 Конвенції, яка наголошує про гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження.
Враховуючи тривалість строку перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, його похилий вік та відомості про його особу, колегія суддів дійшла висновку про необхідність розгляду можливості застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України").
Отже, колегія суддів погоджується з доводами прокурора та висновками суду першої інстанції, що встановлені ними ризики дійсно існували і певною мірою продовжують існувати, однак вищезазначені обставини, на думку колегії суддів, вказують на зменшення тих ризиків, які були підставою для застосування та продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Відомостей про наявність нових ризиків у поведінці останнього доводи клопотання прокурора та додані до нього матеріали не містять.
З відомостей, що містяться в матеріалах цього судового провадження вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, яке відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, однак, необхідно враховувати обсяг судового розгляду, а також відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, пенсіонер, має родину, тобто має міцні соціальні зв'язки.
Крім того, відповідно до вимог ч.3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч.4 цієї статті.
Колегія суддів дійшла висновку, що саме у цьому і проявляється гуманність та демократичність положень та завдань кримінального процесуального закону. Адже можливість внести заставу і виконувати обов'язки, які будуть визначені слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначення розміру застави, більш позитивно сприймаються, ніж перебування у місцях позбавлення волі.
Поряд з цим, відповідно до положень ч.6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, в тому числі, передбачених ст. 114-1 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цією статті - тримання під вартою.
Проте, відповідно до вимог ч.3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Поряд з цим, відповідно до вимог ч.4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-42 КК України.
Оцінюючи цю норму закону, колегія суддів дійшла висновку, що законодавець не заборонив, а лише надав суду дискриційні повноваження щодо визначення можливості встановити альтернативний запобіжний захід у кримінальних провадженнях, в тому числі, навіть за підозрою особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114-1 КК України.
Тобто, закон передбачає можливість застосування тримання під вартою одночасно з обранням підозрюваному альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, а також визначає сукупність обставин, а також критерій, якими повинен керуватися слідчий суддя, суд при визначенні у кожному конкретному випадку розміру застави. Це означає, що, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати підозрюваним та його утриманцями засобів гідного людини проживання.
Поряд з цим, слідчий суддя або суд, враховуючи відомості про особу підозрюваного/обвинуваченого, його майновий та сімейний стан, повинні переконатися, що застава здатна примусити особу з'являтися в засідання і не перешкоджати досудовому розслідуванню.
Зокрема, з матеріалів цього судового провадження вбачається, що ОСОБА_6 раніше не судимий, є особою похилого віку, тривалий час, а саме 4 роки, офіційно не працевлаштований, інших доходів крім отримання пенсійного забезпечення не має, що свідчить про його малозабезпеченість, має місце реєстрації та фактично постійно проживає зі своєю родиною, що свідчить про існування міцних соціальних зв'язків у обвинуваченого, що на думку колегії суддів є стримуючим фактором для ОСОБА_6 щодо не виконання своїх процесуальних обов'язків.
При визначенні альтернативного запобіжного заходу слідчий суддя або суд встановлює підозрюваному певні процесуальні обов'язки, передбачені ч.5 ст. 194 КПК України, сумлінне виконання яких забезпечує ефективне проведення досудового розслідування.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Хрістова проти Болгарії» в якому суд зазначив: «Національні суди повинні приводити достатні аргументи, щоб виправдати суму встановленої застави. Так, серйозність обвинувачення не тільки не може бути єдиним фактором, що обґрунтовує розмір застави, вона не може бути вирішальним фактором. Так само небезпека переховування від правосуддя не може бути оціненою виключно на основі міркувань, що стосуються тяжкості покарання, яке, ймовірно, буде накладено».
Поряд з цим, в рішенні ЄСПЛ у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 суд вказав, «що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого».
Враховуючи такі відомості, а також те, що обвинувачений раніше не судимий, одружений, що свідчить про існування міцних соціальних зв'язків, є пенсіонером за віком, офіційно не працевлаштований, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали в частині не застосування альтернативного запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 та визначити йому розмір застави, достатній для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України. що обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги захисника.
Належить врахувати, що при перевірці розміру альтернативної застави при продовженні тримання під вартою, крім іншого, слід оцінювати: майновий стан, особисту ситуацію особи, тривалість тримання під варто., факт невнесення раніше визначеного розміру застави. На непомірність розміру застави може, серед іншого, вказувати той факт, що особа, зазнаючи обмежень, пов'язаних із реалізацією права на вільне пересування, з якихось причин не внсела заставу впродовж досить тривалого часу. ЄСПЛ у своїй практиці постійно наголошує на необхідності докладати максимум зусиль для встановлення належного розміру застави, в тому числі під час вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Відсутність у рішенні суду оцінки здатності заявника внести необхідну суму як заставу може мати наслідком встановлення ЄСПЛ порушення. (Гафа проти Мальти»).
Відповідно до вимог ч.5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Практика ЄСПЛ свідчить про порушення статті 5 ЄКПЛ внаслідок тривалого утримання заявника під вартою після надання дозволу на звільнення під заставу, розмір якої не відповідав йог майновому становищу (Гафа проти Мальти»).
Колегія суддів дійшла висновку про можливість у цьому кримінальному провадженні визначити розмір застави щодо ОСОБА_6 , що становить 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який є пропорційним, виходячи з ризиків, які доведені прокурором та встановлених нормами п.3 ч.5 ст. 182 КПК України, тобто буде достатнім для забезпечення виконання ОСОБА_6 як обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, та таким, що забезпечить виконання завдань кримінального провадження.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що з урахуванням стадії кримінального провадження, застосування до ОСОБА_6 іншого, більш м'якого виду запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, з визначенням розміру застави, не буде достатнім для запобігання ризику, передбаченого п. 1 ч.1 ст.177 КПК України.
Керуючись ст.ст. 376, 392, 393, 404, 405, 407 ч. 3 п. 1, 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 18 серпня 2025 року змінити в частині не визначення розміру застави стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 .
Визначити суму застави стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнює 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою на депозитний рахунок Харківського апеляційного суду:
Отримувач коштів: Харківський апеляційний суд
Банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ
Код банку отримувача (МФО): 820172
Рахунок отримувача: UA078201720355279002000085314
Код ЄДРПОУ суду: 42261368.
При внесенні суми застави, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з-під варти звільнити.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 процесуальні обов'язки:
-прибувати до суду за першою вимогою;
-не відлучатися з Харківської області без дозволу суду;
-повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;
-утримуватися від спілкування з іншими обвинуваченими та свідками у вказаному кримінальному провадженні;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Відповідно до вимог ст. 182 КПК України, роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що у разі не виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, застава буде звернена в дохід держави, а обвинувачений підлягає поміщенню до ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
Контроль за виконанням цієї ухвали покласти на прокурора у кримінальному провадженні.
В решті ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 18 серпня 2025 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :