09 жовтня 2025 року
м. Рівне
Справа № 562/2629/24
Провадження № 22-ц/4815/972/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.,
секретар судового засідання : Хлуд І.П.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа: орган опіки та піклування Давидівська сільська рада Львівського району Львівської області, Луцька міська рада
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Манукян М.А. на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 28 квітня 2025 року, постановлену в складі судді Шуляка А.С.,повний текст виготовлено 06 травня 2025 року у справі № 562/2629/24,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Давидівська сільська рада Львівського району Львівської області як орган опіки та піклування, Луцька міська рада як орган опіки та піклування про встановлення юридичного факту та визначення місця проживання дитини.
Позовна заява мотивована тим, що він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який 01 серпня 2022 року було розірвано рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області. Від шлюбу мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу спільна дитина проживала з матір'ю, проте з 2023 року відповідачка виїхала на постійне місце проживання за кордон де перебуває і на даний час. Відповідач ОСОБА_2 декілька раз на рік приїжджає до сина з метою здійснення побачень із ним. Проте щоденне виховання та утримання дитини здійснює саме він. Зазначає, що ОСОБА_2 не надає коштів на утримання спільної дитини, не бере участі у навчальному процесі та фізичному, духовному розвитку дитини. Стверджує, що він створив сприятливі та належні умови для проживання дитини, її гармонійного та психологічного розвитку.
Встановлення факту необхідно заявнику для звільнення з військової служби.
Просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та визначити місце проживання малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 28 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Давидівська сільська рада Львівського району Львівської області як орган опіки та піклування, Луцька міська рада як орган опіки та піклування про встановлення юридичного факту та визначення місця проживання дитини - задоволено частково.
Змінено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши його місце проживання з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211 грн. 20 коп. понесених судових витрат по сплаті судового збору.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення факту, що має юридичне значення суд виходив з того, що для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері дитини обмежується або припиняється.
В апеляційній скарзі на рішення в частині відмови у встановленні факту, що має юридичне значення, представник позивача, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення його позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про неналежно обраний позивачем спосіб захисту, оскільки вправі обирати самостійно спосіб захисту. Вказує, що не зобов'язаний надавати докази неможливості здійснення відповідачем своїх батьківських обов'язків. В свою чергу ним надано належні та достатні докази самостійного утримання та виховання сина, які не спростовані відповідачем.
Відзив на апеляційну скаргу не надано.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 жовтня 2014 року по 01 серпня 2022 року.
Від шлюбі сторони мають дитину: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 01.08.2022 залишено проживати з матір'ю - ОСОБА_2 .
Згідно довідки № 19-71869/18/24 від 18.10.2024, виданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває за межами України.
Відповідно до висновку служби у справах дітей Луцької міської ради № 328 від 03 грудня 2024 року, з серпня 2024 року ОСОБА_1 разом із сином проживають за адресою АДРЕСА_1 , де для дитини створені належні умови для розвитку, навчання та відпочинку. При спілкуванні з малолітнім ОСОБА_4 він повідомив, що його мама проживає в Швейцарії. Він на даний час проживає із татом. Даним висновком служба у справах дітей вважає доцільно визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком ОСОБА_1 .
Як вбачається з Акту обстеження житлово-побутових умов від 20 червня 2024 року, складеного старостою с. Кротошин ОСОБА_5 за результатами обстеження будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 самостійно виховує сина ОСОБА_4 , так як його мати постійно перебуває за кордоном та не приймає участі у вихованні сина.
З 13.12.2023 року ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 у своїх вимогах просив суд встановити факт самостійного виховання неповнолітнього сина. Заявлені позовні вимоги пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу батька, який самостійно виховує дитину. Встановлення даного факту позивачу необхідно для звільнення з військової служби згідно з положеннями пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (провадження № 12-132цс23) викладено наступний правовий висновок.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).
Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин 1-4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
В ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки у СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Частиною 1 ст. 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Позивач просив установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
Так, у ст. 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
У цій справі позивач просив суд встановити в порядку позовного провадження факт самостійного виховання ним дитини, хоча для підтвердження самостійного виховання дитини необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Підсумовуючи викладене вище, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб'єктність матері дитини обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини, тобто позивачем .
Судом не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов'язки щодо дитини чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.
Ті обставини, що мати дитини проживає окремо, не свідчать про те, що позивач самостійно виховує дитину і може вважатися в розумінні закону «одиноким батьком», оскільки вказані обставини не позбавляють матір дитини батьківських прав і не залишають дитину без материнського виховання.
Зважаючи на те, що всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України позивач не довів належними, достатніми та достовірними доказами обставин, які мають значення для справи і на які він посилався як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові.
Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Манукян М.А. залишити без задоволення.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 28 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 09.10.2025 року.
Головуючий суддя: Гордійчук С.О.
Судді : Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.