09 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №380/2383/25
адміністративне провадження № К/990/15299/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О. О.,
суддів: Білоуса О. В., Яковенка М. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення про виключення з реєстру платника єдиного податку, зобов'язання до вчинення дій, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року (ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Глушка І. В., суддів: Затолочного В. С., Судової-Хомюк Н. М.) у справі №380/2383/25
І. Рух справи
05 лютого 2025 року позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області, податковий орган), у якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Львівській області від 07 листопада 2024 року №34139/6/13-01-24-11 про виключення з реєстру платника єдиного податку;
зобов'язати ГУ ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, ЄДРПОУ ВП 43968090) поновити реєстрацію в реєстрі платників єдиного податку, починаючи з 01 жовтня 2024 року.
07 лютого 2025 року позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення ГУ ДПС у Львівській області від 07 листопада 2024 року №34139/6/13-01-24-11 про виключення з реєстру платника єдиного податку з дати його винесення до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року заяву про забезпечення позову задоволено.
Зупинено дію рішення ГУ ДПС у Львівській області від 07 листопада 2024 року №34139/6/13-01-24-11 про виключення з реєстру платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року апеляційну скаргу ГУ ДПС у Львівській області - задоволено.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року про забезпечення позову - скасовано.
У задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 380/2383/25 - відмовлено.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Суд першої інстанції дійшов висновку, що спосіб забезпечення адміністративного позову у вигляді зупинення дії рішення про виключення з реєстру платника єдиного податку на період до набрання законної сили рішенням у цій справі відповідає його предмету, а вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що заявником у цій справі не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, не звернув увагу, що позивач обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову не було надано жодного доказу на підтвердження своїх вимог.
Зауважив, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції не пересвідчився належним чином у тому, чи існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду або суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, представник позивача Михальчишин Наталія Лук'янівна подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду з питань вжиття заходів забезпечення позову від 07 лютого 2025 року у справі №380/2383/25 - залишити без змін.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, представник позивача зазначила, що в результаті зміни системи оподаткування ФОП ОСОБА_1. стає платником не лише податку на додану вартість, але й податку на прибуток, має включати у вартість товарів податок на додану вартість, реєструвати податкові накладні та змінити формат розрахункового документа - відображати у ньому обов'язковий реквізит «сума ПДВ».
Зауважує, що ФОП ОСОБА_1 не мав наміру змінювати систему оподаткування і внаслідок оскаржуваного рішення існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам останнього до ухвалення рішення в адміністративній справі у вигляді повної зупинки господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , у зв'язку зі застосуванням штрафних санкцій, зокрема, щодо сплати податку на додану вартість та реєстрації податкових накладних.
Указує, що такі обставини можуть призвести до розірвання договірних відносин, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності, і як наслідок - призвести до банкрутства ФОП ОСОБА_1 , ураховуючи його вид діяльності та, у зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів ФОП ОСОБА_1 необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Одночасно зазначає, що суд апеляційної інстанції при застосуванні ст.150 КАС України не врахував висновку про застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 січня 2025 року по справі №280/9045/24.
У відзиві на касаційну скаргу позивача, податковий орган уважаючи її доводи безпідставними та необґрунтованими, просить постанову суду апеляційної інстанції залишити в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ухвали Верховного Суду від 13 травня 2025 року підставою касаційного оскарження у цій справі скаржником зазначено про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках передбачених частиною другою статті 328 КАС України.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що рішенням ГУ ДПС у Львівській області прийнято рішення від 07 листопада 2024 року №34139/6/13-01-24-11 про виключення з реєстру платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 , у якому вказано дату виключення з реєстру - 01 жовтня 2024 року.
Підставою для прийняття рішення стало, як уважає податковий орган, наявність у ФОП ОСОБА_1 видів діяльності, які відповідають класу 61.90 «інша діяльність у сфері електрозв'язку» (абзац 5 п. п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Податкового кодексу України).
З посиланням на положення процесуального законодавства позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просив зупинити дію наведеного рішення до набрання законної сили рішенням суду у справі.
З посиланням на положення процесуального законодавства позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просив зупинити дію наведеного рішення до набрання законної сили рішенням суду у справі.
В аспекті наведених у касаційній скарзі доводів Верховний Суд звертає увагу на таке.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно з Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів у конкретній справі з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
За правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27 квітня 2023 року у справі №140/8127/22, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23, від 4 грудня 2024 року у справі №500/3027/24, від 4 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, 15 січня 2025 року у справі № 520/20854/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
У постанові від 13 березня 2025 року у справі № 160/23707/24 Верховним Судом зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Обґрунтовуючи заяву, позивач покликається на те, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного рішення, позивач фактично буде поставлений перед необхідністю застосування одночасно двох принципового відмінних систем оподаткування (одна за оскаржуваним рішенням, друга на випадок скасування оскаржуваного рішення) щодо всіх операцій. Зазначає, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам та інтересам як позивача, а також ускладнить їх відновлення.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що усталеною є позиція Верховного Суду, що безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний негативний вплив на суб'єктів господарювання, зокрема, на їх господарську діяльність. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Як слідує з оскаржуваного судового рішення суду, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем у цій справі не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення, чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для господарської діяльності позивача.
Верховний Суд звертає увагу, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Як вже зазначалось вище, підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів уважає висновок суду апеляційної інстанції правильним про відсутність законних і обґрунтованих підстав для забезпечення позову у цій справі у спосіб, обраний позивачем і застосований судом першої інстанції.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.
Та обставина, що в іншій справі позов було забезпечено і Верховний Суд з цим погодився, не означає наявність безумовних підстав для застосування таких заходів у будь-якій іншій справі, в тому числі з подібним предметом спору. Це обґрунтовується тим, що за змістом частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Натомість, результат вирішення справи та/або порушеного питання завжди залежить від фактичних обставин у кожній конкретній справі, доказів, наявних на підтвердження доводів та/або заперечень, та їх сукупної правової оцінки.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі №380/2383/25 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Шишов
Судді О. В. Білоус
М. М. Яковенко