09 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 420/1732/25
адміністративне провадження № К/990/38655/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокатка Красношлик Анастасія Олександрівна, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2025 у справі №420/1732/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 18.12.2024 №113-РС, яким старшого матроса ОСОБА_1 , бухгалтера групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 звільнено з займаної посади і призначено на нижчу посаду до цієї самої військової частини начальником бібліотеки клубу, НОМЕР_2;
- поновити на посаді бухгалтера групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 старшого матроса ОСОБА_1 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2025, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, 20.09.2025 ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подала касаційну скаргу до Верховного Суду, яка зареєстрована Судом 22.09.2025.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, у тексті касаційної скарги заявник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень у справі №420/1732/25 є пункти 1, 4 частини четвертої та підпункти "а", "б", "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
Суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник зазначає, що апеляційний суд не застосував висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.06.2021 у справі №11-104сап21, а також у постанові Касаційного адміністративного суду у справі №160/18300/23 від 17.04.2025 в частині вимоги вмотивованості судового рішення, а також обов'язкової перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції, із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Водночас скаржником вказаних вимог не дотримано, оскільки не зазначено конкретні норми права, які неправильно застосовані судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи покликання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, скаржником зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування абзацу четвертого підпункту 3 пункту 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента №1153/2008 від 10.12.2008, в частині можливості чи неможливості заміни висновку атестування іншими документами у подібних правовідносинах.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів під час застосування відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку щодо застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування цієї норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Водночас, скаржником у касаційній скарзі не наведено обґрунтування в чому полягає необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування такої норми. Скаржник також не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів першої та апеляційної інстанцій при застосуванні конкретної норми права, як, на думку скаржника, ця норма повинна застосовуватися, а також не обґрунтовано підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга містить лише виклад обставин справи, цитування правових норм та незгоду з рішенням судів попередніх інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як, на думку скаржника, неправильно.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, та не викладення відповідачем підстав для касаційного оскарження судового рішення у даній справі, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 328, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Запорізького апеляційного суду на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.08.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14.05.2025 у справі №280/5531/24 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
СуддяЖ.М. Мельник-Томенко