09 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 200/192/25
адміністративне провадження № К/990/26811/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О. О.,
суддів: Блажівської Н. Є., Яковенка М. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Донецькій області на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року (складену у складі головуючого судді Аляб'єва І. Г.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі №200/192/25 (ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Блохіна А. А., суддів Гаврищук Т. Г., Сіваченка І. В.)
І. Рух справи
У січні 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , платник податків) до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - ГУ ДПС у Донецькій області, податковий орган), у якому позивач просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Донецькій області за номером 1050/05-99-24-10/ НОМЕР_1 від 30 вересня 2024 року «Про анулювання реєстрації платника єдиного податку» з 01 квітня 2022 року та поновити з 01 квітня 2022 року реєстрацію платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 у Реєстрі платників єдиного податку;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Донецькій області судові витрати, які складаються із судового збору, збору на забезпечення позовної заяви та витрат на правничу допомогу.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року заяву ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №200/192/25 за позовом фізичної особи - підприємця ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задоволено.
Зупинено дію рішення ГУ ДПС у Донецькій області № 1050/05-99-24-10/ НОМЕР_1 від 30 вересня 2024 року про анулювання із 01.04.2022, платника єдиного податку третьої групи ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до набрання законної сили рішенням суду у справі №200/192/25.
Не погодившись з наведеною ухвалою відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Першого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року апеляційну скаргу ГУ ДПС у Донецькій області на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі № 200/192/25 - залишено без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі № 200/192/25 - залишено без змін.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що прийняття рішення про виключення ФОП ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку третьої групи за ставкою 5% має наслідком зміни системи оподаткування, формату розрахункового документа, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача у вигляді зупинення господарської діяльності позивача, у зв'язку із застосуванням штрафних санкцій, до ухвалення рішення суду у даній справі.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначав, що судами не враховано пункт 299.11 статті 299 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Рішення про анулювання за приписами зазначеної статті ПК України вже вступило в дію, суб'єкта господарювання виключено з реєстру платників єдиного податку та судами не зазначено, яким чином ухвала про забезпечення позову може забезпечити права позивача за відсутності визначеного ПК України порядку зупинення виконання рішення податкового органу.
ГУ ДПС у Донецькій області зверталося до суду першої інстанції відповідно до вимог ст.254 КАС України з заявою про роз'яснення судового рішення (ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року) щодо правових підстав винесення зазначеної ухвали та порядку (способу), передбаченому ПК України, зупинення дії рішення ГУ ДПС у Донецькій області до набрання законної сили рішенням суду у справі №200/192/25. Однак, Донецьким окружним адміністративним судом у задоволенні такої заяви було відмовлено, роз'яснення не надано.
Відповідач уважає, що судові рішення, прийняті судами першої та другої інстанції, не відповідають приписам, визначеним пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України.
У відзиві на касаційну скаргу представник позивача, вважаючи її доводи безпідставними та необґрунтованими, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ухвали Верховного Суду від 04 серпня 2025 року підставою касаційного оскарження у цій справі скаржником зазначено про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках передбачених частиною другою статті 328 КАС України.
Ключовим питанням під час касаційного перегляду справи є перевірка дотримання судами попередніх інстанцій вимог статей 150 - 154 КАС України в контексті наявності/відсутності підстав для забезпечення позову у цій справі, з урахуванням фактичних обставин і предмета позовних вимог, у спосіб, обраний позивачем і застосований судом першої інстанції.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, ФОП ОСОБА_1 зауважив, що у випадку задоволення позову, позивач повинен знов анулювати ПДВ за період, що минув поки розглядалась справа, а також анулювати всі податкові накладні, що будуть виписані на адресу контрагентів. Однак і у контрагентів за податковими накладними вже виник обов'язок подати уточнюючі декларацій з ПДВ.
Позивач наголосив, що рішення про анулювання реєстрації платником єдиного податку має наслідком зміну системи оподаткування «заднім числом», подання уточнюючих декларацій за 2022-2024 р.р. і це також свідчить, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача та невизначеного кола осіб (невизнання податкових накладних), а також фактичного зупинення господарської діяльності у зв'язку із застосуванням штрафних санкцій.
При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій суди встановили, що рішенням ГУ ДПС у Донецькій області №1050/05-99-24-10/2920307551від 30 вересня 2024 року анульовано реєстрацію платника податку 2 групи зі ставкою 5%, виключено позивача з реєстру платника єдиного податку. Датою виключення визначено 01 жовтня 2024 року.
Відповідно до пункту 299.1 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
За змістом пункту 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.
Абзац п'ятий підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України передбачає, що платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
Отже, за наслідками прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку такий платник податків зобов'язаний з установленої у рішенні дати здійснювати подальший бухгалтерський та податковий облік за правилами загальної системи оподаткування.
Верховний Суд уважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого рішення істотно ускладнює ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності, а саме: право здійснювати самостійно без обмежень господарську діяльність, оскільки анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5% призводить до негативних наслідків для позивача, зокрема, до неможливості здійснення господарської діяльності, можливого розірвання ділових відносин з контрагентами, покладення додаткового обов'язку на позивача щодо подання документів та погіршення ділової репутації, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та у зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Так, за наслідками анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи позивач має змінити систему оподаткування на загальну, що призведе до додаткового податкового навантаження та виникнення обов'язку із реєстрації платником податку на додану вартість. Ці обставини, в свою чергу, можуть суттєво вплинути на ведення позивачем господарської діяльності, призвести до розірвання договірних відносин, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності в подальшому. У разі відновлення статусу позивача як платника єдиного податку (у випадку ухвалення судом рішення про задоволення позову) необхідним буде коригування податкового обліку як самого позивача, так і його контрагентів, оскільки податкове законодавство передбачає зовсім інші правила ведення обліку для платників податків на загальній системі оподаткування, зокрема і в частині обліку податку на додану вартість.
З огляду на викладене за наслідками оцінки наведених позивачем доводів, суди обґрунтовано вказали на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову.
Отже, обґрунтованими є висновки апеляційного суду, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може істотно ускладнити ефективний захист і поновлення прав позивача, для захисту яких він звернувся до суду, а для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. За змістом касаційної скарги ГУ ДПС не наводить жодних доводів, які б спростовували наведені вище висновки апеляційного суду.
Отже, у цій справі позивач належним чином довів існування та впливу на нього обставин, виходячи з яких він просив вжити заходи забезпечення позову та які обґрунтовано свідчать про імовірне утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Наведені ФОП ОСОБА_1 обставини дійсно впливають на здійснення ефективного способу захисту порушеного права, який, насамперед, спрямований на поновлення такого права, і лише у разі неможливості такого поновлення - гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Колегія суддів вважає, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Колегія суддів зазначає, що в цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті і не свідчить про неправомірність рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платником єдиного податку другої групи.
Відповідач, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, покликається на правові висновки Верховного Суду та вважає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суди не врахували відповідних правових висновків.
У той же час, підстав вважати, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржених судових рішень не врахували позиції Верховного Суду щодо застосування положень КАС України, які визначають правила забезпечення позову, немає.
Висновки Верховного Суду щодо відсутності передбачених підстав для забезпечення позову, на які зробив відповідач посилання в касаційній скарзі, фактично стосуються відмінних в порівнянні з цією справою обставин та ґрунтуються на іншому правовому регулюванні спірних правовідносин. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм.
Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення апеляційним судом норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі №200/192/25 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Шишов
Судді Н. Є. Блажівська
М. М. Яковенко