П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 497/587/25
Головуючий І інстанції: Раца А.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції на рішення Болградського районного суду Одеської області від 09 травня 2025 року (м.Болград, дата складання повного тексту судового рішення - 16.05.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу організації несення служби в м. Ізмаїл Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, -
12.03.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Болградського районного суду Одеської області з позовом до Відділу організації несення служби в м.Ізмаїл УПП в Одеській області ДПП та УПП в Одеській області ДПП, в якому просив скасувати постанову від 05.03.2025р. серії ЕНА №4203932, винесену рядовим поліції УПП в Одеської області ДПП Биковим М.М., про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, а також закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.03.2025р. рядовим поліції УПП в Одеської області ДПП Биковим М.М. винесено оскаржувану постанову серії ЕНА №4203932 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та було накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 340 грн. Позивач не згоден з спірною постановою, вважає її безпідставною, протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки останній не вчиняв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, а відповідачем всупереч вимогам ст.ст.245,280 КУпАП при винесенні спірної постанови не було належним чином з'ясовано чи було вчинено дане адміністративне правопорушення, та чи наявна саме його вина у вчиненні такого правопорушення.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги категорично не визнав та мотивовано просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 09 травня 2025 року (ухваленим у відкритому судовому засіданні) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Скасовано постанову від 05.03.2025р. серії ЕНА №4203932, винесену рядовим поліції УПП в Одеській області ДПП Биковим М.М., про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.122 КУпАП. Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КУпАП - закрито. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ДПП на користь позивача сплачену суму судового збору в розмірі 605,60 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, представник Управління ПП в Одеської області ДПП 13.06.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення Болградського районного суду Одеської області від 09.05.2025р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
26.06.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою УПП в Одеської області ДПП та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність достатніх підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
05.03.2025р. рядовим поліції УПП в Одеській області Биковим М.М. було винесено постанову серії ЕНА №4203932 про притягнення позивача - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 340 грн.
Зі змісту вищевказаної постанови слідує, що 05.03.2025р. о 16:54 год., в с. Кирнички, по вул.Центральній,36, позивач, керуючи транспортним засобом «AUDI S7», д.н.з « НОМЕР_1 », рухався в населеному пункті зі швидкістю 98 км/год, тобто перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті більш ніж на 20 км/год (швидкість вимірювалася приладом «TruCam» LTI 20/20 ТС001062), чим порушив п.12.4 ПДР України (перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху перед забороненими знаками 3.29, 3.31, 30.3).
Не погоджуючись із правомірністю винесення відповідачем постанови від 05.03.2025р. серії ЕНА №4203932 про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірного рішення відповідача.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх небґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Даним конституційним положенням кореспондує ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII.
У відповідності до п.8 ч.1 ст.23 Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Як визначено ст.35 цього Закону, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-ХІІ, встановлюють «Правила дорожнього руху» (затв. постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306 із змінами та доповненнями).
У силу положень ч.5 ст.14 Закону №3353-ХІІ, учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР України та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За змістом п.п.1.3,1.9 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Положеннями ч.1 ст.122 КУпАП передбачено відповідальність водіїв транспортних засобів за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на 20 км/год, порушення вимог дорожніх знаків і розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів та ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Порушення даної норми, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становило - 340 грн.
У відповідності до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час та місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності.
Положеннями ст.280 КУпАП закріплено «обов'язок» посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Вказані дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).
Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності дійсно можливе за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи.
При цьому, виходячи із закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.
Згідно з ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування.
Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Слід зазначити про те, що положеннями КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до матеріалів адміністративної справи, протокол про вчинення адміністративного правопорушення, як один із можливих доказів по справі, не складався, однак відповідачем надані інші беззаперечні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Так, як вбачається із матеріалів даної справи, підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 05.03.2025р. серії ЕНА №4203932 стало порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.12.9 ПДР України (т.б. перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху перед забороненими знаками 3.29, 3.31, 30.3), що, у свою чергу, є вчиненням ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що у складеній відповідачем постанові вказано серійний номер, а також назву технічного засобу, яким здійснювалося вимірювання швидкості руху керованого позивачем автомобіля - «TruCAM» LTI 20/20 (серійний номер ТС001062).
Як слідує зі змісту позовної заяви, одними із основних доводів ОСОБА_1 фактично є неправомірність використання відповідачем лазерного вимірювача швидкості руху «TruCAM» LTI 20/20 (серійний номер ТС001062) та, як наслідок, відсутність належних доказів того, що він, рухаючись на власному транспортному засобі, перевищив допустиму швидкість руху.
Так, згідно з п.12.4. ПДР України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Відповідно до п.12.6 ПДР України, поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, що позначені знаком 5.51, дозволяється рух із швидкістю: транспортним засобам, якими керують водії із стажем до 2 років, - не більше 70 км/год, а іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год.
При цьому, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в п.п.12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або ж на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до пп. «и» п.30.3 ПДР України (п.12.9 цих же Правил).
Що ж стосується представленого під час судового розгляду справи в суді першої інстанції роздруківки з відеофайлу (1741193458_cG000_0305_165058.jmf) з приладу вимірювання швидкості «TruCAM» LTI 20/20 (серійний номер ТС001062), то колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.
Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону №580-VIII визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Відповідно до ст.31 цього Закону, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Як передбачено ст.40 Закону №580-VIII, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг та будівель автоматичну фото- і відеотехніку, використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці.
Водночас, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Так, «TruCAM» являється лазерний вимірювач швидкості, який здійснює вимірювання процесу порушення встановленого швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб та номерний знак. При цьому, «TruCAM» автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, а також розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів та мотоциклів.
Правильність використання приладу лазерного вимірювання швидкості «TruCAM» LTI 20/20, серійний номер ТС001062, виробництва «Laser Technology Inc.», США, підтверджується наявністю свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки за №22-01/31001, виданого 03.06.2024р. ДП «Укрметртестстандарт», відповідно до якого, даний засіб є придатним до застосування.
Придатність до застосування даного засобу вимірювальної техніки фактично і не оспорюється позивачем.
У свою чергу, свідоцтво про повірку №22-01/31001 чинне на момент фіксації правопорушення (05.03.2025р.), що підтверджується копією відповідного документа, наявному у матеріалах справи.
На підставі позитивних результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 05.04.2012р. №437 було затверджено тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний «TruCAM» LTI 20/20, який зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером «У3197-12».
Міжповірочний інтервал становить не більше 1 (одного) року.
Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.11.2015р. №1362, даний пристрій «TruCAM» виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки.
Водночас, чинним законодавством не передбачено повторного проходження даної процедури (сертифікації) для приладів, які вже були завезені на територію України та введені в експлуатацію. Тобто, зазначена процедура проводилася виключно відносно тих засобів вимірювальної техніки, що планувалося серійно виробляти в Україні або ж ввозити на територію України відповідними партіями.
Таким чином, лазерні вимірювачі швидкості «TruCAM», які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки.
Належність таких доказів слідує зі змісту ст.251 КУпАП, відповідно до яких доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінюючи вказані докази, колегія суддів вважає їх належними, оскільки такі відображені в спірній постанові, а зафіксовані на них обставини не викликають обґрунтованого сумніву в тому, що саме позивач допустив перевищення швидкості руху керованого ним автомобіля «AUDI S7», д.н.з « НОМЕР_1 », на відповідній ділянці дороги.
Зокрема, наявний у цій справі фотознімок №1741193458_cG000_0305_165058.jmf здійснений приладом «TruCAM ІІ» LTI 20/20 (серійний номер ТС001062) та містить інформацію, що транспортний засіб позивача марки «AUDI S7» (д.н.з. « НОМЕР_1 ») дійсно рухався зі швидкістю 98 км/год. У даному випадку, прилад «TruCAM ІІ» LTI 20/20 інспектором було наведено саме на автомобіль під керуванням позивача (про що свідчить оптичний приціл) та номерний знак цього автомобіля було чітко видно.
Більш того, зважаючи на те, що згідно технічних характеристик прилад, за допомогою якого проводився замір швидкості, спроможний здійснювати фото- та відеозйомку в автоматичному режимі, його покази можливо розцінювати як належний та допустимий доказ у справі.
Судова колегія, окрім іншого, враховує, що інформаційно-вказівні знаки запроваджують або ж скасовують певний режим руху та інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила (пп. «ґ» п.8.4 ПДР України).
Відповідно до п.5.70 ПДР України, дорожній знак «Фото-, відеофіксування порушень ПДР» інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями ПДР за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Разом із тим, жодними нормами КУпАП та Закону №580-VIII, у тому числі, ч.1 ст.40 цього ж Закону, не передбачено обмеження поліції використовувати фототехніку і відеотехніку виключно в межах дії будь-яких дорожніх знаків.
Дорожній знак 5.70 ПДР України «Фото-, відеофіксування порушень ПДР» лише інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями ПДР за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів. Він відноситься до категорії інформаційно-вказівних знаків.
У той же час, Закон №580-VIII не зобов'язує встановлювати такі знаки перед ділянкою, на якій використовуються засоби фото- та/або відеофіксації порушень ПДР України.
Таким чином, обставини наявності чи відсутності вказаного дорожнього знаку жодним чином не свідчать про відсутність у водія ОСОБА_1 обов'язку дотримання запровадженого ПДР України швидкісного режиму у населеному пункті.
Разом із цим, посилання позивача (з якими погодився суд 1-ї інстанції) на те, що інспектор допустив порушення через те, що тримав лазерний вимірювач швидкості «TruCAM» в руках, колегія суддів оцінює критично та відхиляє, оскільки у відповідності до листа ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» від 01.10.2019р. за №22-38/49, лазерний вимірювач «TruCAM» відноситься до «ручних» вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто, конструктивно створений саме для тримання в руках під час вимірювань.
Окрім основного («ручного режиму роботи»), лазерний вимірювач швидкості також може бути встановлений і на триногу.
Вказаний вище лазерний вимірювач швидкості «TruCAM» LTI 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, а також номерний знак. Даний прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних або ж легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому, враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.
Правильність реалізації у приладі «TruCAM» такого алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.
Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі «TruCAM», але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії.
Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом «TruCAM».
Отже, згідно з технічними характеристиками, прилад, за допомогою якого проводився замір швидкості - «TruCAM» LTI 20/20, спроможний робити фото- та відеозйомку, а тому його покази можливо розцінювати як беззаперечний доказ по справі.
Наявність свідоцтва про повірку вимірювального приладу свідчить про необґрунтованість доводів позивача стосовно неправомірності застосування посадовою особою відповідача лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів «TruCAM».
При цьому, у даному конкретному випадку, порушення позивачем ПДР України зафіксовано пристроєм вимірювання швидкості «TruCAM» в ручному режимі, а не в автоматичному, а тому вимоги ч.2 ст.40 Закону №580-VIII не розповсюджуються на спірні відносини.
Приписи ч.2 ст.40 вказаного Закону щодо розміщення інформації на видному місці стосується лише розміщеної автоматичної фототехніки і відеотехніки.
Дослідивши долучені відповідачем (апелянтом) фото- та відеофіксацію приладу «TruCAM» LTI 20/20, яким безпосередньо і здійснювалося вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, судом апеляційної інстанції встановлено, що такі беззаперечно підтверджують вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення та, з точки зору процесуального законодавства, можуть вважатися належними та допустимими доказами вчинення позивачем правопорушення за ч.1 ст.122 КУпАП, зазначеного у спірній постанові.
За таких умов, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана позивачем постанова винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУпАП, обґрунтовано, тобто із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, а тому підстави для її скасування - відсутні.
Отже, доводи апеляційної скарги є суттєвими та свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та невірне застосування ним норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та лише суб'єктивній думці останнього.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до п.п.1,3,4 ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.286,308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції - задовольнити.
Рішення Болградського районного суду Одеської області від 09 травня 2025 року - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови виготовлено: 09.10.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко