П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/24891/25
Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
секретар - Афанасенко Ю.М.,
за участю: представника позивача - адвоката Бережного О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Хаджибейського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі № 420/24891/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) , Хаджибейського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яка полягає у не знятті арешту з усього нерухомого майна ОСОБА_1 , реєстраційний запис про обтяження: № 18113832 від 19.12.2016, - після закінчення виконавчого провадження № 50566768, та зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_1 та вилучити реєстраційний запис про обтяження: № 18113832 від 19.12.2016 (спеціальний розділ) зі спеціального розділу Державного реєстру речових прав;
- визнати протиправною бездіяльність Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яка полягає у не знятті арешту з усього нерухомого майна ОСОБА_1 , реєстраційний запис про обтяження: № 8372313 від 15.01.2009, - після закінчення виконавчого провадження, та зобов'язати Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_1 та вилучити реєстраційний запис про обтяження: № 8372313 від 15.01.2009 з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна Реєстру прав власності на нерухоме майно.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що 25.06.2025 в ході надання правничої допомоги позивачу стало відомо про наявність зареєстрованих обтяжень, накладених на все його нерухоме майно: - в спеціальному розділі Державного реєстру речових прав за № 18113832 від 19.12.2016; - в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна Реєстру прав власності на нерухоме майно за № 8372313 від 15.01.2009. Згідно відомостей порталу автоматизованої системи виконавчих проваджень виконавче провадження № 50566768, відкрите 18.03.2016 Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, має стан завершеного, ідентифікатору для повного доступу до інформації про виконавче провадження позивач не має, будь-яких інших відкритих виконавчих проваджень щодо позивача не існує. В Єдиному реєстрі боржників відомості про ОСОБА_1 відсутні. 04.07.2025 на електронну адресу відповідача направлено заяву про скасування запису про арешт (обтяження) нерухомого майна, яку отримано та зареєстровано за вх. № 12912 від 08.07.2025. Станом на дату подання позову відповіді від відповідача не надходило.
Відповідач ПМУМЮ (м. Одеса) проти задоволення позову заперечував, надав до суд першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що відповідно до вимог Закону України “Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404 - VIII, Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, що на момент завершення виконавчого провадження № 50566768, підстави для зняття арешту з майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, відсутні.
Також до суду першої інстанції від представника відповідача Хаджибейського ВДВС у місті Одеса ПМУ МЮ (м. Одеса) надійшов відзив (вх. №ЕС/77104/25), в якому останній просить відмовити представнику ОСОБА_1 адвокату Бережному Олександру Володимировичу у відкритті провадження в адміністративній справі у зв'язку з неналежністю розгляду позову за правилами адміністративного судочинства та роз'яснити представнику ОСОБА_1 адвокату Бережному Олександру Володимировичу до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 11 серпня 2025 року позов задовольнив частково.
Зобов'язав Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_1 та вилучити реєстраційний запис про обтяження: № 18113832 від 19.12.2016 (спеціальний розділ) зі спеціального розділу Державного реєстру речових прав.
Зобов'язав Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_1 та вилучити реєстраційний запис про обтяження: № 8372313 від 15.01.2009 з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна Реєстру прав власності на нерухоме майно.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував , що позивач, фактично, подав позов про зняття арешту, де відповідачем було зазначено Відділ, що повністю суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постановах від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 та 22.01.2020 у справі № 340/25/19, оскільки в даній позовній заяві оскаржуються не дії державного виконавця щодо накладання арештів, а підставою позову є захист приватної власності, такий позов повинен був розглядатись в порядку цивільного судочинства.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта вбачається наявність обтяження: номер запису про обтяження: 18113832 (спеціальний розділ); дата, час державної реєстрації: 19.12.2016 09:27:36; державний реєстратор: Цинєв Віталій Олександрович, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, Одеська обл.; документи, подані для державної реєстрації: постанова, про арешт майна боржника, серія та номер: 50566768, виданий 14.12.2016, видавник: ВПВР ГТУЮ в Одеській області; підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33001966 від 19.12.2016 09:27:47, Цинєв Віталій Олександрович, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, Одеська обл.; вид обтяження: арешт нерухомого майна; відомості про суб'єктів обтяження: Орган державної влади, Обтяжувач: ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області, код ЄДРПОУ: 34929741, країна реєстрації: Україна; особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 ; опис предмета обтяження: все нерухоме майно.
Також з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта вбачається наявність обтяження: тип обтяження: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 8372313, зареєстровано: 15.01.2009 15:58:56 за № 8372313 реєстратором: Одеська філія державного підприємства “Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 65017, Одеська обл., м. Одеса, вул. Бреуса, буд. 26/2, (048) 717-52-12; підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АН № 392226, 15.01.2009, Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції; Об'єкт обтяження: невизначене майно, на все нерухоме майно; власник: ОСОБА_1 ; заявник: Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Код: 35048858, 65076, Одеська обл., м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 42.
У своїй заяві відповідач ВПВР УЗВР в Одеській області ПМУМЮ (вх. №ЕС/77229/25) повідомив, що 14.12.2016 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
23.06.2018 виконавче провадження №50566768 завершено на підставі п.2 ч. 1 ст.37 Закону України “Про виконавче провадження».
Однак, матеріали виконавчого провадження знищені за закінченням строку зберігання.
04.07.2025 адвокат Бережний О.В. звернувся в інтересах ОСОБА_1 до ВПВР УДВС ГУЮ в Одеській області із заявою №7/02-25-Т, в якій просив зняти арешт з майна ОСОБА_1 , накладений Постановою про арешт майна боржника, серія та номер: 50566768, виданої 14.12.2016 ВПВР ГТУЮ в Одеській області та вилучити запис про обтяження № 18113832 (спеціальний розділ) про арешт всього нерухомого майна, внесений 19.12.2016 до спеціального розділу Державного реєстру речових прав.
15.07.2025 ВПВР УДВС ГУЮ в Одеській області надали відповідь у формі листа №120738, в якому повідомили, що підстави для зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 , накладеного, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АН № 392226 від 15.01.2009, Першим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, відсутні.
З огляду на те, що відповідач відмовляється зняти арешт з майна позивача, останній звернувся до суду з даним позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали адміністративної справи не містять доказів правомірності існування станом на час розгляду справи накладеного арешту на нерухоме майно позивача, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АН № 392226 від 15.01.2009 та постановою про арешт майна боржника №50566768 від 14.12.2016, такий за відсутності виконавчого провадження підлягає зняттю.
Водночас, суд першої інстанції акцентував увагу на тому, що арешт накладений не на індивідуально визначене майно, а як вбачається з відомостей, зазначених у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, об'єктом обтяження є невизначене майно, все нерухоме майно, тому підлягає зняттю арешт з усього майна позивача, шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з усього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АН № 392226 від 15.01.2009 та постановою про арешт майна боржника №50566768 від 14.12.2016.
Враховуючи вище викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, вирішуючи питання щодо правильності застосування судом норм чинного законодавства, а також щодо обґрунтованості поданої апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що єдиною підставою незгоди з рішенням суду першої інстанції апелянт в апеляційній скарзі зазначив що, на його думку, зазначений спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства шляхом розгляду позову про звільнення майна з-під арешту, а тому рішення суду підлягає скасуванню, а справа - передачі на розгляд до іншого суду за встановленою підсудністю.
Надаючи оцінку доводам апелянта щодо визначення підсудності адміністративного позову у цій справі колегія суддів зазначає про таке.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому: 1) хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або 2) хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або 3) хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) установлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено у статті 287 КАС України та статті 74 Закону №1404-VIII, з аналізу яких випливає, що рішення, дії, бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення сторонами виконавчого провадження можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ.
Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо справ стосовно оскарження учасниками виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності державного (приватного) виконавця є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ. За загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.
У постанові від 14.03.2018 у справі №213/2012/16 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ.
У постанові від 16.01.2019 в справі №826/12964/17 Велика Палата Верховного Суду також констатувала, що юрисдикція спорів про оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених на виконання судових рішень, залежить, зокрема, від суду, який видав виконавчий документ, при цьому, якщо закон установлює інший, ніж за правилами адміністративного судочинства, порядок судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо розгляду скарг.
Відповідно до висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.08.2019 по справі №808/8368/15, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
Колегією суддів встановлено, що відповідно до відповіді Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) від 29.07.2025 (а.с.45-46) останнє повідомило суд першої інстанції, що на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області у період з 18.03.2016 по 23.06.2018 перебувало виконавче провадження № 50566768 з примусового виконання виконавчого листа №521/9811/15- ц, виданого 21.12.2015 Малиновським районним судом м. Одеси, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість яка виникла на підставі кредитного договору № 014/0035/85/84638 від 22.10.2007, яка складає: 1 669 247,70 грн. - заборгованість за кредитом; 1 489 854,34 грн. - заборгованість за відсотками; 2 794 226,04 грн. - пеня за прострочення виплат по кредиту та відсоткам, а всього 5 953 328,08 грн.
14.12.2016 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 23.06.2018 виконавче провадження № 50566768 завершено на підставі пункту другого частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
З урахуванням наведеного апеляційний суд констатує, що вказане виконавче провадження було відкрито на підставі виконавчого №521/9811/15- ц, виданого 21.12.2015 Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість яка виникла на підставі кредитного договору № 014/0035/85/84638 від 22.10.2007, яка складає: 1 669 247,70 грн. - заборгованість за кредитом; 1 489 854,34 грн. - заборгованість за відсотками; 2 794 226,04 грн. - пеня за прострочення виплат по кредиту та відсоткам, а всього 5 953 328,08 грн.
Таким чином, позивач оскаржує рішення, дії, бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні (де він є боржником), що відкрито на підставі судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
Суд зазначає, що, відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Водночас, як встановлено під час розгляду справи та не оскаржується сторонами, що ОСОБА_1 у цій справі оскаржує бездіяльність органів ДВС яка полягає у не знятті арешту з усього його нерухомого майна, враховуючи те, 23.06.2018 виконавче провадження №50566768 завершено на підставі п.2 ч. 1 ст.37 Закону України “Про виконавче провадження».
Однак, матеріали виконавчого провадження знищені за закінченням строку зберігання.
Велика Палата Верховного Суду вже виснувала щодо обставин, за яких питання про звільнення майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства :
Так, у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19 за позовом фізичної особи до органу державної виконавчої служби про визнання неправомірною відмови щодо зняття арешту з майна та зобов'язання зняти арешт Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для визначення юрисдикції суду необхідно встановити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби з накладення арешту на певне майно, то такий спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності чи іншого речового права, то ці спори слід розглядати за правилами цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин. Оскільки підставою позову позивачка визначила наявність арешту, накладеного на невизначене майно спадкодавця, що перешкоджає їй в оформленні спадкових прав на нерухоме майно, Велика Палата Верховного Суду вважала, що позов спрямований на захист цивільних прав позивачки, пов'язаний з оформленням права власності на спадкове майно та фактично є різновидом негаторного позову, який треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
У постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15 за позовом юридичної особи-іпотекодержателя до органу державної виконавчої служби про визнання протиправною та скасування постанови відповідача у частині накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, та зобов'язання відповідача звільнити майно з-під арешту, Велика Палата Верховного Суду, враховуючи характер спірних правовідносин, які стосувалися порушення права позивача на задоволення його вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами боржника, виснувала, що спір є цивільно-правовим. Тому залежно від суб'єктного складу його слід вирішувати за правилами цивільного або господарського судочинства.
Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що підставою позову у цій справі є наявність арешту, накладеного на майно, а не неправомірні дії органу державної виконавчої служби з накладення арешту на певне майно.
Тобто ОСОБА_1 звернувся із позовом з метою захисту права власності чи іншого речового права, отже такий спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства як такий, що випливає із цивільних правовідносин.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується з доводами апелянта про те, що ця справа не може бути розглянута в порядку адміністративного судочинства.
Між тим колегія суддів враховує і те, що суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки доводам Хаджибейського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) викладеним у відзиві на позовну заяву щодо юрисдикції цього спору.
Водночас, колегія суддів відхиляє посилання представника позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.03.2020 у справі №817/928/17, оскільки у практиці Касаційного цивільного та Касаційного адміністративного судів у складі Верховного Суду має місце неоднакове застосування положень законів № 606-XIV та № 1404-VIII у справах про зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу.
На користь цього висновку свідчить і постанова ВП ВС від 14.05.2025 у справі № 2/1522/11652/11 у якій Верховний Суд в порядку цивільного судочинства надав оцінку тому, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника.
У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, апеляційний суд дійшов висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватись в порядку цивільного судочинства.
Згідно вимог пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною першою статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Відповідно до частини третьої цієї ж статті у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Статтею 239 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та припустився помилки, розглянувши справу за правилами адміністративного судочинства, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Також суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства та право на подачу заяви відповідно до статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови.
Керуючись статтями 238, 287, 311, 315, 319, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Хаджибейського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)- задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі № 420/24891/25 - скасувати.
Провадження в адміністративній справі № 420/24891/25 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) , Хаджибейського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення та підписання повного тексту судового рішення - 09 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк