09 жовтня 2025 р. Справа № 440/5555/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Калиновського В.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.07.2025, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 10.07.25 по справі № 440/5555/25
за позовом ОСОБА_1
до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області про:
- визнання протиправними дії 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, які полягають у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 до 03.06.2023 в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язання 2 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 03.06.2023 в загальній сумі 235 949, 20 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- визнання протиправною бездіяльність 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язання 2 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 індексації грошового забезпечення із застосуванням щомісячної фіксованої індексації в розмірі 3728,27 грн. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Зобов'язано 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 фіксовану суму індексації грошового забезпечення з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, як різницю між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу в розмірі 3728,27 грн. (щомісячно) за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Так, позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до суду, водночас причини пропуску строку звернення до суду є необґрунтованими та неповажними.
Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу на різних посадах в органах ДСНС.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 03.06.2023 із урахуванням абзаців 3,4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу індексації-різниці (фіксованої індексації грошового забезпечення) за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації у розмірі 3728,27 грн щомісяця є протиправною.
У зв'язку з чим, суд вважав за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 індексації грошового забезпечення із застосуванням щомісячної фіксованої індексації в розмірі 3728,27 грн. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу фіксовану суму індексації грошового забезпечення з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, як різницю між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу в розмірі 3728,27 грн. (щомісячно) за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно, з урахуванням раніше виплачених сум.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Згідно зі статтею 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 05.10.2000 № 2017-III (далі Закон № 2017-III) з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до статті 19 цього ж Закону № 2017-III державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України Про оплату праці такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991 № 1282-XII (далі Закон № 1282-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII (у редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015, що діє з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частина четверта статті 4 Закону № 1282-XII).
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини друга статті 5 Закону № 1282-XII).
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону № 1282-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (надалі Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У пункті 4 Порядку № 1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Механізм індексації має універсальний характер, позаяк індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру. Своєю чергою, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункт 44 постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 380/1513/20).
За змістом частини першої статті 9 Закону № 1282-XII індексація доходів громадян повинна проводитися за місцем їх одержання. Так як виплату заробітної плати (грошового забезпечення) здійснюють роботодавці, то і нараховувати індексацію за цим видом доходу також повинні усі без виключення роботодавці.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 206/4411/16-а).
Так, з 01.12.2015 положення Порядку № 1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів (далі Постанова № 1013).
За змістом пояснюючої записки до проекту Постанови № 1013 метою цього акту є внесення змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.
У зв'язку із цим указаною постановою удосконалено механізм проведення індексації доходів громадян, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати працівників (зокрема, пункт 5 викладено у новій редакції).
Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну базовий місяць на місяць підвищення доходу, ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення.
На відміну від правил визначення базового місяця (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), місяцем підвищення доходу є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.
Термін підвищення тарифних ставок (окладів) для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв'язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.
Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100%, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини третя і четверта статті 4 Закону № 1282-ХІІ), то зміни, внесені Постановою № 1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Отже, з 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.
Між тим, з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 дають підстави для висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивачу відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації різниці, а якщо так, то у якій сумі.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 12.04.2023 у справі № 420/6982/21, від 14.09.2023 у справі № 560/3097/22, від 20.03.2025 у справі № 160/13345/24.
Колегія суддів зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Верховний Суд у постанові від 19.02.2025 у справі № 380/13847/22 зазначив, щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 та сумою грошового забезпечення в лютому 2018.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Від встановлення відповідних даних залежить правильність розрахунку грошового забезпечення та відповідно розміру індексації-різниці, належної до виплати.
Відповідно до довідки відповідача від 21.01.2025 грошове забезпечення позивача у лютому 2018 року становило 10160,38 грн, у березні 2018 року - 10895,26 грн (а.с. 20).
Таким чином, грошовий дохід позивача збільшився на 734,88 грн.
У березні 2018 року прожитковий мінімум становив 1762,00 грн, величина приросту індексу споживчих цін 253,30%.
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1762,00 грн. * 253,30% / 100 = 4463,15 грн).
Відповідно до вимог абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн - 734,88 грн = 3728,27 грн.
Водночас колегія суддів враховує, що в матеріалах справи відсутні докази нарахування та виплати відповідачем суми індексації-різниці.
Таким чином, позивач має право на отримання індексації - різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у фіксованій величині 3728,27 грн щомісячно.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 індексації грошового забезпечення із застосуванням щомісячної фіксованої індексації в розмірі 3728,27 грн. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та зобов'язання 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 фіксовану суму індексації грошового забезпечення з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, як різницю між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу в розмірі 3728,27 грн. (щомісячно) за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно, з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій покладено саме на відповідача.
Щодо доводів апеляційної скарги, що позивачем пропущено строк звернення з адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Разом із тим, такі правовідносини регулюються ст. 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст. 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Суд враховує, що з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Колегія суддів враховує, що підставою для звернення позивача до суду з цим позовом слугував неповний розрахунок з ним при звільненні.
Крім того, Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 сформулювала висновок, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
Спірними у дані справі є період ненарахування та невиплати відповідачем індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 31.12.2022.
Враховуючи вищезазначені правові позиції Верховного Суду спірний період варто розділити на періоди з 01.03.2018 по 18.07.2022 (під час дії ст. 233 КЗпП України в редакції, коли КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати) та з 19.07.2022 по 31.12.2022 (підлягають застосуванню ст. 233 КЗпП у редакції Закону № 2352-IX, чинній на момент звернення позивача до суду з адміністративним спором).
Колегія суддів звертає увагу, що з позовом ОСОБА_1 звернувся 22.04.2025, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року.
Отже, в період з 01.03.2018 по 18.07.2022 ст. 233 КЗпП України була в редакції, коли КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, тому в цій частині позивач не пропустив строк звернення до суду з адміністративним позовом.
Щодо періоду з 19.07.2022 по 31.12.2022, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд при розгляді справи № 460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року) дійшов висновку, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, до прикладу у вказаній справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Судом встановлено, що наказом Головного управління ДСНС України в Полтавській області від 30.05.2023 №258 позивача звільнено зі служби цивільного захисту у зв'язку із закінченням строку контракту - 03.06.2023 року.
Позивач 03.01.2025 звернувся до Головного управління ДСНС України у Полтавській області із заявою про його грошове забезпечення за час проходження служби в органах та підрозділах ГУДСНС України в Полтавській області.
Головне управління ДСНС України у Полтавській області у листі від 21.01.2025 № 61-39-01.42-140/61-39.01 повідомили позивача про нараховані та виплачені суми індексації за період з 01.02.2018 по 03.06.2023 (а.с. 15-17).
Отже, позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум після 21.01.2025 року та звернувся до суду з адміністративним позовом 22.04.2025 року.
Таким чином, колегією суддів не встановлено, що позивачем було пропущено тримісячний термін для звернення до суду з позовом.
З огляду на викладене, доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, є необґрунтованими.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів прийшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 по справі № 440/5555/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді В.А. Калиновський О.В. Присяжнюк