суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Дашутіна І. В.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2025 у справі № 990/257/24 (провадження № 11-221заі25) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, скасування рішення,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач) 09.08.2024 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії України (далі - відповідач, ВККС, Комісія) та з урахуванням уточнень до позовної заяви просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВККС щодо нерозгляду відповідно до порядку, встановленого статтями 93, 98, 101 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), на пленарному засіданні Комісії його заяв від 29.06.2024 та 04.08.2024 про зупинення відносно нього кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді на підставі частини п'ятої статті 84 Закону № 1402-VIIIу зв'язку з розглядом Вищою радою правосуддя (далі - ВРП) його заяви від 11.04.2023 про звільнення у відставку, повідомленням від 02.08.2019 про підозру у кримінальному правопорушенні № 42014100020000046 від 25.02.2014 (кримінальне правопорушення № 22019270000000051 від 05.08.2019, судова справа № 757/21651/24-к), повідомленням від 17.07.2020 про підозру у кримінальному правопорушенні № 42014000100000046 від 25.02.2014 (кримінальне правопорушення № 5201900000000522 від 21.06.2019, судова справа № 991/2030/22), відкриттям та розглядом ВРП стосовно нього дисциплінарних справ від 22.01.2024 № 151/1дп/15-24 за скаргою ОСОБА_2 , від 17.04.2024 № 1135/3дп/15-24 за скаргою ОСОБА_2 , від 17.07.2024 № 2179/Здп/15-24 за скаргою ОСОБА_3 ;
- визнати протиправною бездіяльність ВККС щодо нерозгляду його [ОСОБА_1 ] заяв від 30.06.2024 та 04.08.2024 та ненадання йому відповіді в частині проведення Комісією на порушення підпункту 2 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 09.12.2023 № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри» (далі - Закон № 3511-IX) кваліфікаційного оцінювання стосовно нього після спливу строку, встановленого підпунктом 2 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3511-ІХ до 30.06.2024, а також в частині проведення кваліфікаційного оцінювання стосовно нього після ліквідації 15.12.2023 Окружного адміністративного суду міста Києва, що суперечить частині першій статті 83 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді;
- визнати протиправною бездіяльність ВККС щодо незавершення відповідно до підпункту 2 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3511-IX проведення оцінювання на відповідність займаній посаді суддів, яких обрано суддями безстроково до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та стосовно яких до набрання чинності цим Законом надійшли висновки Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності;
- зобов'язати ВККС відповідно до підпункту 2 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3511-IX розглянути питання відповідно до порядку, встановленого статтями 93, 98, 101 Закону № 1402-VIII, на пленарному засіданні ВККС та ухвалити рішення щодо завершення проведення кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням (30.06.2024) шестимісячного строку для проведення кваліфікаційного оцінювання, встановленого пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3511-IX;
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 10.07.2024 № 218/зп-24 «Про внесення змін до визначеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 19.06.2024 № 199/зп-24 графіка складення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді або кваліфікаційного оцінювання у зв'язку з накладенням дисциплінарного стягнення» в частині внесення змін до графіка складення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді або кваліфікаційного оцінювання у зв'язку з накладенням дисциплінарного стягнення та визначення дати складення іспиту 30 липня 2024 року (резервні дати - 20.08.2024 та 10.09.2024) - для суддів місцевих судів (адміністративна спеціалізація) стосовно судді Окружного адміністративного суду ОСОБА_1 .
На обґрунтування позову ОСОБА_1 , серед іншого, доводив, що Комісія допустила протиправну бездіяльність у зв'язку з незавершенням у строк, передбачений пунктом 3 розділу ІІ Закону № 3511-ІХ, проведення кваліфікаційного оцінювання позивача на відповідність займаній посаді.
Позивач стверджував, що шестимісячний строк, передбачений пунктом 3 розділу ІІ Закону № 3511-ІХ, є присічним (преклюзивним), відтак подальше проведення його кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді є протиправним та створює правову невизначеність.
Позивач уважає, що сплив строку, передбаченого підпунктом 2 пункту 3 розділу ІІ Закону № 3511-ІХ, є підставою для завершення проведення кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді та свідчить про протиправність рішення Комісії від 10.07.2024 № 218/зп-24 «Про внесення змін до визначеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 19.06.2024 № 199/зп-24 графіка складення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді або кваліфікаційного оцінювання у зв'язку з накладенням дисциплінарного стягнення».
На думку позивача, вказана бездіяльність порушує його право на повагу до особистого життя, оскільки унеможливлює подальше продовження суддівської кар'єри та перешкоджає його подальшому переведенню без конкурсу до Київського міського окружного адміністративного суду.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 10.04.2025 у задоволенні позову відмовив повністю.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що ВККС не допустила протиправної бездіяльності стосовно вирішення питання щодо зупинення кваліфікаційного оцінювання позивача, оскільки станом на час звернення до ВККС ОСОБА_1 не знаходився на стадії співбесіди, висновку ГРД не було, а тому пленарний склад комісії не призначався та не міг розглядати процедурні питання, зокрема про зупинення кваліфікаційного оцінювання стосовно позивача.
З покликанням на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.01.2025 у справі № 990/229/24 суд першої інстанції також виснував, що чинне законодавство не передбачає застосування присічного (граничного) строку для завершення кваліфікаційного оцінювання. Воно лише окреслює орієнтовний період його проведення. Тому завершення оцінювання після 30.06.2024 не суперечить Конституції України та Закону № 1402-VIII і не призведе до припинення повноважень Комісії щодо проведення оцінювання.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду також зазначила, що незавершення такої обов'язкової процедури (у визначений строк) жодним чином не порушує (і не може порушити) право позивача на правову визначеність у питанні продовження його суддівської кар'єри та правомірних сподівань щодо проведення в майбутньому відносно нього кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді. Те, що ВККС вчасно не завершила процедуру кваліфікаційного оцінювання стосовно нього, не означає, що суддя ОСОБА_1. перестав бути суддею певного суду чи залишився позбавленим можливості на певні зміни в його суддівській кар'єрі.
Насамкінець Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що стосовно проведення кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 ВККС діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом № 1402-VIII, регламентом ВККС, що свідчить про відсутність порушеного права позивача.
Позивач не погодився із цим рішенням суду та звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а викладені в ньому висновки не відповідають цим обставинам, а тому просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Позивач нагадує, що станом на дату звернення до суду із цим позовом процедура кваліфікаційного оцінювання відносно нього не завершена з незалежних від нього причин, оскільки тривалий час ВККС не здійснювала повноважень, унаслідок чого всі незавершені процедури кваліфікаційного оцінювання були призупинені. Таким чином, він як суддя Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває у процедурі кваліфікаційного оцінювання вже понад 7 років.
На переконання позивача, він має право бути переведеним на посаду судді до іншого суду того самого рівня без конкурсу і таке право набув із часу ліквідації Окружного адміністративного суду міста Києва, а саме з 15.12.2022, відповідно до частини третьої статті 82 Закону № 1402-VIII. Однак таке переведення без конкурсу до новоствореного суду (Київського міського окружного адміністративного суду) чи іншого суду у зв'язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва державою не здійснювалось.
Позивач доводить, що законодавець визначив присічний строк для завершення всіх процедур оцінювання на відповідність займаній посаді судді. Пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3511-IX безпосередньо стосується ОСОБА_1 як судді Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки він має намір бути переведеним у законний спосіб до суду того ж рівня без конкурсу на підставі положень статті 821 Закону № 1402-VIII та має сподівання щодо застосування до нього належних процедур згідно із законом у питаннях щодо здійснення кваліфікаційного оцінювання.
На думку позивача, ВККС, ігноруючи вимоги підпункту 2 пункту З Прикінцевих перехідних положень Закону № 3511-ІХ на порушення статті 19 Конституції України, перевищуючи свої повноваження, визначені статтею 93 Закону № 1402-VIII, ухвалила рішення 10.07.2024 № 218/зп-24, яким продовжила строки, визначені підпунктом 2 пункту З Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3511-ІХ, всупереч тому, що ВККС не наділена повноваженням змінювати та встановлювати строки, встановлені законами України.
Позивач наполягає на бездіяльності Комісії щодо непроведення його кваліфікаційного оцінювання, оскільки в проміжку часу із 30.12.2023 (дата набрання чинності Законом № 3511-IX) по 30.06.2024 (дата завершення кваліфікаційного оцінювання суддів, визначена цим Законом) Комісія не завершила кваліфікаційне оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, незважаючи на те, що новий склад ВККС призначено 01.06.2023, однак лише 19.06.2024 її рішенням № 199/зп-24 визначено графік складення іспиту для 105 суддів у межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, у тому числі і щодо нього ОСОБА_1, тобто за 10 днів до закінчення строку, встановленого пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3511-IX.
Крім того, позивач наголошує, що непроведення кваліфікаційного оцінювання у визначений пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3511-IX строк порушує його право на повагу до приватного життя і таке втручання не відповідає вимогам «якості закону», а тому не є правомірним у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Вважає, що проведення процедури оцінювання на відповідність займаній посаді поза межами строку, встановленого Законом № 3511-IX, суперечить його змісту та поставить під розумний сумнів законність прийнятих за наслідком такого оцінювання рішень ВККС. Наведене свідчить про порушення прав позивача в частині правової визначеності в питанні продовження суддівської кар'єри, а також правомірних очікувань щодо проведення відносно нього оцінювання на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
18.09.2025 постановою Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2025 у справі № 990/257/24 -без змін.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо відсутності в діях Комісії протиправної бездіяльності, оскільки загальний контекст обставин перебігу процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, критика (розбір) конкретних дій та рішень ВККС в масиві питань, пов'язаних з кваліфікаційним оцінюванням великої кількості суддів України, та в аспекті «перманентного» регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання законодавцем, а також характерний зміст власної поведінки судді, стосовно якого провадиться кваліфікаційне оцінювання, зокрема судді ОСОБА_1 , дисципліна останнього під час проходження кваліфікаційного оцінювання впродовж 2019 року, зокрема й час та чинники, які зумовили звернутися до суду саме тоді, коли звернувся, а не раніше, якщо після настання певної події в його суддівській кар'єрі суддя мав право перевестися до іншого суду за прийнятними для нього правилами, коли таки насправді мав щире бажання змінити місце своєї суддівської кар'єри, в своїй сукупності не дозволяють визнати, що ВККС принаймні стосовно особи судді ОСОБА_1 допустила бездіяльність у формі зволікання проведення процедури кваліфікаційного оцінювання та несвоєчасного її завершення загалом до певної дати, зокрема до 30.06.2024.
Отже, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки від початку процедури кваліфікаційного оцінювання, зокрема, стосовно судді ОСОБА_1 (червень 2018 року) й до початку оскарження ним протиправної бездіяльності ВККС до запровадженої законом дати завершення процедури кваліфікаційного оцінювання сплинув встановлений законом шестимісячний строк, а сам по собі пропуск цього строку в контексті доводів позовної заяви, які ще раз були наголошені в апеляційній скарзі, не можна віднести до протиправної бездіяльності.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що позивач не доводить, яким способом окреслена ним протиправна бездіяльність ВККС безпосередньо порушує чи зачіпає саме його право, інтерес чи свободу на певне благо, зокрема бути суддею певного суду чи залишитися позбавленим можливості на певні зміни в його суддівській кар'єрі, а саме бути переведеним з ліквідованого суду до іншого суду того самого або нижчого рівня в порядку, визначеному законом.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, суддя ОСОБА_1 не навів обґрунтування, яким саме чином факт незавершення ВККС кваліфікаційного оцінювання в межах передбаченого законом шестимісячного строку вплинуло на його права чи інтереси і на які саме, яким чином поведінкова діяльність ВККС обмежила його здатність володіти статусом судді або безповоротно звузила поступ у його суддівській кар'єрі. Без такого обґрунтування порушеного права з боку особи, яка заявляє про нього, вимоги останньої про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною не можуть (не повинні) отримати судового захисту, оскільки не містять ознак юридичного спору і виражають лише стороннє судження (бачення) певного правничого явища, яке така особа не схвалює і намагається отримати судову оцінку цього явища, але не захищатися від нього.
Крім того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, позивач жодним чином не обґрунтовує, яким чином визнання протиправною бездіяльності Комісії захистить (відновить) його порушене право.
В аспекті наведеного Велика Палата Верховного Суду виснувала, що незавершення такої обов'язкової процедури (у визначений строк) ніяким чином не порушує право позивача на правову визначеність у питанні продовження його суддівської кар'єри та правомірних сподівань щодо проведення в майбутньому відносно нього кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді. Те, що ВККС вчасно не завершила процедуру кваліфікаційного оцінювання стосовно нього, не означає що суддя ОСОБА_1.перестав бути суддею певного суду чи залишився позбавленим можливості на певні зміни в його суддівській кар'єрі, зокрема бути переведеним з ліквідованого суду до іншого суду того самого або нижчого рівня в порядку, визначеному законом.
Що ж до обґрунтованих сподівань позивача бути переведеним до іншого суду на підставі згаданої статті Закону № 3511-IX, то Велика Палата Верховного Суду наголосила, що таке переведення можливе тільки у випадку підтвердження таким суддею відповідності займаній посаді судді. Тому Велика Палата Верховного Суду визнала безпідставними посилання позивача на порушення ВККС принципу правової визначності, оскільки позивач, коли послався на порушення цього принципу, мав би обґрунтувати не тільки те, яких актів права не дотрималися органи публічної влади, чи не виконали своїх обіцянок, але й те, чи вони (приписи) давали надію, «пробуджували» правомірне сподівання позивача, що реалізація приписів актів права дозволить набути право на щось конкретне.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Не погоджуємось із висновком Великої Палати Верховного Суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незавершення проведення кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді стосовно позивача у строк, встановлений Законом № 3511-IX, з таких міркувань.
Спірним питанням у цій справі, зокрема, є встановлення наявності або відсутності бездіяльності ВККС у процедурі проведення (завершення) кваліфікаційного оцінювання позивача у строк до 30.06.2024, визначений пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3511-ІХ.
Оцінка поведінки суб'єкта владних повноважень за критерієм правомірності судом при вирішенні адміністративного позову, безумовно, повинна ґрунтуватися насамперед на конституційному положенні про законність діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово висновувала, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, натомість важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, важливість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Самі по собі строки, встановлені правовою нормою для прийняття зобов'язаним суб'єктом рішення (вчинення певної дії / дій), поза зв'язком із конкретною правовою ситуацією, сукупністю фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набуває (може набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк. Така правова позиція була викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № П/9901/137/18 (№ 800/426/17), від 27.02.2020 у справі № 800/304/17, а також у постанові Верховного Суду України від 13.06.2017 у справі № 12-1393а17.
Підтримуючи висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про визнання протиправною бездіяльності ВККС, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що позивач не доводить, яким способом окреслена ним протиправна бездіяльність ВККС безпосередньо порушує чи зачіпає саме його право, інтерес чи свободу на певне благо, зокрема бути суддею.
Не погоджуємось з наведеним висновком з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Разом з тим, ні відповідях на звернення позивача, ні у відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу позивача, Комісія не наводить об'єктивних обставин, які стали підставою непроведення або неможливості проведення кваліфікаційного оцінювання позивача на відповідність займаній посаді до 30.06.2024 відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону № 3511-ІХ.
На наше переконання, ВККС не довела, що існували дійсно поважні або непереборні обставини, які завадили їй виконати вимоги закону щодо завершення кваліфікаційного оцінювання позивача на відповідність займаній посаді в строк до 30.06.2024.
З огляду на недоведеність ВККС існування зазначених обставин вважаємо, що суд першої інстанції та Велика Палата Верховного Суду дійшли помилкового висновку про відсутність протиправної бездіяльності Комісії щодо невиконання вимог пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3511-ІХ у частині завершення до 30.06.2024 процедури проведення оцінювання на відповідність займаній посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1
Нагадамо, що 15.12.2022 набрав чинності Закон України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», яким ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного закону встановлено, що Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.
30.12.2023 набрав чинності Закон № 3511-IX, яким Закон № 1402-VIII доповнено статтею 821 такого змісту:
«1. Переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу лише у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
2. Переведення судці до іншого суду в порядку дисциплінарного стягнення здійснюється на підставі подання органу, який ухвалив рішення про притягнення судці до дисциплінарної відповідальності».
Указаним законом розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII доповнено пунктом 61 такого змісту:
«Переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у разі реорганізації або ліквідації суду, в якому такий суддя обіймає посаду, може здійснюватися без конкурсу виключно після підтвердження таким суддею відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
У позовній заяві та в апеляційній скарзі позивач, зокрема, наголошує, що тривале незавершення його оцінювання унеможливлює продовження його суддівської кар'єри (здійснення правосуддя) та перешкоджає переведенню без конкурсу до іншого суду того ж самого рівня.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово підкреслював особливу роль у суспільстві судової влади, яка як гарант правосуддя та основоположної цінності у правовій державі повинна користуватися довірою громадськості, якщо це необхідно для успішного виконання нею своїх обов'язків [пункт 165 рішення у справі «Бака проти Угорщини» (Baka v. Hungary)]. З огляду на важливе місце, яке посідає судова влада серед державних органів у демократичному суспільстві, та зростаюче значення, що надається принципу поділу влади й необхідності гарантувати незалежність судової влади (див. пункт 196 рішення від 06.11.2018 у справі «Рамос Нунеш де Карвальо е Са проти Португалії» [ВП] (Ramos Nunes de Carvalho e Sa v. Portugal) [GC], заява № 55391/13 та 2 інших), Суд приділяв особливу увагу захисту представників судової влади від заходів, що впливають на їхній статус або професійну діяльність і можуть загрожувати незалежності та автономії суддів.
У своїх рішеннях ЄСПЛ також зазначав, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (рішення від 07 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), пункт 25, Reports 1996-III). Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом» (рішення у справі «Прітті проти Сполученого Королівства» (Pretty v. the United Kingdom), заява № 2346/02, пункт 61, ECHR 2002-III). Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносин професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у межах трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (рішення від 16.12.1992 у справі «Німітц проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), пункт 29, Series А № 251-В). Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення від 28.05.2009 у справах «Сідабрас та Джяутас проти Литви», заяви № 55480/00 та 59330/00, пункт 47, ECHR 2004-VIII, та «Бігаєва проти Греції» (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, пункти 22-25). Схожим чином звільнення з посади було визнане втручанням у право на повагу до приватного життя (рішення від 19.10.2010 у справі «Озпінар проти Туреччини», заява № 20999/04, пункти 43-48). Насамкінець, стаття 8 Конвенції охоплює питання захисту честі та репутації як частину захисту права на повагу до приватного життя (рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Пфайфер проти Австрії» (Pfeifer v. Austria), заява № 12556/03, пункт 35; рішення від 09.04.2009 у справі «А. проти Норвегії» (А. v. Norway), заява № 28070/06, пункти 63 та 64).
Крім того, слід нагадати, що у рішенні від 22.07.2021 у справі «Гуменюк та інші проти України», заява № 11423/19, Суд визнав порушення статті 8 Конвенції з огляду на характер і тривалість негативних наслідків, які призвели до перешкоджання заявникам у виконанні ними своїх суддівських функцій. За висновком ЄСПЛ у згаданій справі, головним негативним наслідком, на який скаржилися заявники, була неможливість виконувати свої суддівські функції як суддів Верховного Суду після вжиття оскаржуваних заходів. У зв'язку із цим Суд зауважив, що навіть якщо припустити, що заявники не зазнали суттєвої фінансової шкоди, оскаржувані заходи позбавили їх можливості продовжувати свою суддівську діяльність та життя у професійному середовищі, де вони могли б досягти власних цілей професійного та особистого розвитку.
На наше переконання, непроведення протягом тривалого часу відносно позивача кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді та, як наслідок, неможливість йому [ ОСОБА_1 ] реалізувати своє право бути переведеним без конкурсу до іншого суду того ж самого рівня значною мірою впливає на його ОСОБА_1 приватне життя, що включає право на доступ до професії, і таке втручання порушує статтю 8 Конвенції.
У цьому аспекті також заслуговують на увагу доводи позивача про порушення принципу юридичної визначеності щодо проведення його кваліфікаційного оцінювання і, як наслідок, правомірних очікувань судді щодо можливості продовжувати здійснювати правосуддя (у тому числі й переведення без конкурсу на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня).
У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26.03.2011) (CDL-AD (2011) 003rev), зазначено, що держава зобов'язана дотримуватись законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути проголошений наперед - до його застосування та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (пункт 44); юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими, точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними (пункт 46); юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись узятих на себе певних зобов'язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законні очікування») (пункт 48).
У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 [справа № 1-123/2018(4892/17)] Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
Отже, з прийняттям Закону № 3511-ІХ судді, які перебувають у процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді або кваліфікаційного оцінювання у зв'язку з накладенням дисциплінарного стягнення, мали правомірні очікування, що здійснення такого оцінювання буде проведено із застосуванням належних процедур і строків згідно із законом.
Підсумовуючи наведене, не погоджуємось з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який підтримала Велика Палата Верховного Суду, про те, що оскаржувана позивачем бездіяльність ВККС щодо невиконання приписів пункту 3 розділу ІІ Закону № 3511-ІХ щодо строку, в який мала б бути завершена процедура кваліфікаційного оцінювання позивача, не містить ознак протиправності та, як наслідок, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Натомість вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала б скасуватипостанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2025 у відповідній частині та задовольнити позов ОСОБА_1 у цій частині.
Судді Н. В. Шевцова
І. В. Дашутін