06 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 638/7236/23
провадження № 51- 3852 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженої (відеоконференція) ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 березня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 березня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022220000000698, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 4, 6 ст. 111-1 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 березня 2024 року ОСОБА_8 засуджено:
за ч. 4 ст. 111-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що надають публічні послуги, строком на 15 років, з конфіскацією всього майна, яке є її особистою власністю;
за ч. 6 ст. 111-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що надають публічні послуги, строком на 15 років, з конфіскацією всього майна, яке є її особистою власністю.
На підставі положень ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_8 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що надають публічні послуги, строком на 15 років і з конфіскацією всього майна, яке є її особистою власністю.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватою у тому, що вона, будучи громадянкою України, на початку червня 2022 року, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою завдання шкоди державі Україна шляхом активної участі в заходах політичного характеру, спрямованих на підтримку окупаційної адміністрації держави-агресора; достовірно знаючи, що на території м. Ізюма Харківської області незаконно створено окупаційну адміністрацію держави-агресора під назвою «Військово-цивільна адміністрація Ізюмського району Харківської області», що є органом окупаційної влади, керівником якої призначено ОСОБА_9 , брала активну участь в організації та проведенні зборів громадян, на яких були присутні працівники AT «Укрпошта» та інші мешканці м. Ізюма, які проводилися біля будівлі «Військово-цивільної адміністрації Ізюмського району Харківської області», розташованої за адресою: Харківська область, місто Ізюм, вул. Соборна, 37.
При цьому ОСОБА_8 закликала учасників зборів до співпраці з окупаційною владою, переконувала в необхідності працювати та налагоджувати роботу новоствореної окупаційної адміністрації держави-агресора, тим самим сприяла утвердженню та створенню у громадян України хибного уявлення про нібито легітимність дій окупаційної адміністрації держави-агресора, а саме так званого голови військово-цивільної адміністрації Ізюмського району Харківської області ОСОБА_9 , який також був присутній під час цього заходу.
Окрім того ОСОБА_8 у період часу з початку червня 2022 року до початку вересня 2022 року, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та з її окупаційною адміністрацією, спрямований на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань, на уникнення ними відповідальності за збройну агресію проти України, обіймаючи посаду директора новоствореного окупаційною адміністрацією комунального підприємства «КП «Пошта Ізюма», фінансово та організаційно підзвітного окупаційній адміністрації, завданням якого, зокрема, було поширення серед населення пропагандистських газет окупаційної влади (мовою оригіналу) «Изюмский телеграфъ» і «Харьков Z», одержувала в окупаційній адміністрації та в подальшому зберігала і організовувала поширення серед населення м. Ізюма та Ізюмського району (окрім м. Балаклія та смт Борова) через підпорядковані її відповідні відділення пропагандиські газети.
Текст публікацій в цих газетах містив висловлювання, у яких наявні лінгвістичні ознаки підтримки РФ та її окупаційних адміністрацій, а також заперечення збройної агресії РФ проти України шляхом представлення цієї агресії як внутрішнього громадянського конфлікту; заперечення тимчасової окупації частини території України, у тому числі і частини Харківської області; глорифікації учасників збройної агресії РФ проти України, психологічної підтримки, а також заперечення й виправдовування збройної агресії РФ проти України; схвалення і підтримки тимчасової окупації територій України, формування позитивного ставлення до збройних сил РФ і глорифікацію учасників збройної агресії РФ проти України; формування позитивного ставлення до представників самопроголошених органів, підконтрольних РФ, з метою уникнення державою-агресором, її окупаційною адміністрацією та її збройними формуваннями відповідальності за збройну агресію проти України.
Окрім того ОСОБА_8 , маючи досвід роботи листоношою у відділенні поштового зв'язку № 9 м. Ізюма АТ ХД «Укрпошта», діючи умисно, добровільно, свідомо та без примусу, зі своїх особистих мотивів; усвідомлюючи, що її участь в організації роботи цих установ зв'язку буде сприяти роботі тимчасової окупаційної адміністрації в м. Ізюмі, створенню у населення хибного уявлення про законність та легітимність дій цієї адміністрації, погодилася на пропозицію так званого голови Військово-цивільної адміністрації Ізюмського району Харківської області та прийняла рішення добровільно зайняти посаду директора у новоствореному окупаційною адміністрацією держави-агресора комунальному підприємстві «КП «Пошта Ізюма», фінансово підзвітному окупаційній адміністрації.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на завдання шкоди інтересам держави Україна, шляхом підтримки та втілення рішень органів окупаційної адміністрації, підзвітних та підконтрольних державі-агресору, ОСОБА_8 в період часу з середини травня 2022 року до початку червня 2022 року, більш точну дату в ході досудового розслідування та судового розгляду встановити не виявилось можливим, очолила та організувала роботу новоствореного окупаційною адміністрацією держави-агресора комунального підприємства КП «Пошта Ізюма», для роботи якого склала штатний розклад, підібрала на відповідні посади співробітників з числа колишніх працівників AT «Укрпошта» та мешканців м. Ізюма, створила систему відділень, в які призначила керівників та уклала трудові договори з її працівниками.
Окрім того, при підготовці відділень зв'язку до роботи за вказівками ОСОБА_8 працівниками комунального підприємства КП «Пошта Ізюма» було обернено на користь КП «Пошта Ізюма» майно і техніка, що знаходиться у власності AT «Укрпошта».
До того ж ОСОБА_8 протягом червня-липня 2022 року як директор КП «Пошта Ізюму» складала та підписувала фінансові документи, які направляла до окупаційної адміністрації, й відповідно до яких працівники КП «Пошта Ізюма» отримували від окупаційної адміністрації грошову допомогу та заробітну платню згідно штатного розкладу в російських рублях, а також продуктами харчування. Тим самим ОСОБА_8 вищезазначеними діями проваджувала господарську діяльність у взаємодії з окупаційною адміністрацією держави-агресора.
УхвалоюХарківського апеляційного суду від 29 травня 2024 року вирок місцевого суду було залишено без зміни.
Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року ухвалу Харківського апеляційного суду від 29 травня 2024 року щодо ОСОБА_7 було скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд в повному обсязі не виконав вимоги ст. 419 КПК України.
При новому апеляційному розгляді Полтавський апеляційний суд ухвалою від 10 березня 2025 року вирок місцевого суду залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду у зв'язку з істотним порушенням вимог КПК України й неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Вказує, що під час підготовчого засідання, яке відбулося 13.07.2023, суд не дав стороні захисту можливість подати клопотання про розгляд справи колегією у складі трьох суддів, а вирішив тільки клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оголосив ухвалу про запобіжний захід та закрив підготовче засідання.
В подальшому до початку розгляду справи по суті сторона захисту подала клопотання про колегіальний розгляд справи, але суд усно відмовив в його задоволені.
Окрім того, після автоматизованого розподілу справи іншому судді клопотання про колегіальний розгляд справи також задоволено не було, хоча суддя не перейшов перед цим до розгляду справи по суті, а лише продовжив запобіжний захід ОСОБА_8 , тому сторона захисту вважає, що розгляд цього кримінального провадження було проведено з істотним порушенням норм КПК України.
Зазначає, що стороною захисту в апеляційному судді був заявлений відвід судді ОСОБА_10 , оскільки його племінник вже в 2016 році отримував офіційний дохід в РФ, що створювало додаткові ризики для неупередженості судді, однак заява про відвід безпідставно була відхилена, що призвело до ухвалення рішення в апеляційній інстанції також незаконним складом суду.
Посилається на те, що ОСОБА_8 через окупацію військами РФ не мала доступного зв'язку, інтернету, радіо та телебачення України, що унеможливлювало їй доступ до прийнятого 03.03.2022 Закону України № 2108-ІХ, яким було внесено зміни до Кримінального кодексу України в частині доповнення його змісту положеннями ст. 111-1 КК України, тому, на думку сторони захисту, цей закон про кримінальну відповідальність не може бути застосовано до ОСОБА_8 в силу статей 57 та 58 Конституції України та висновків у рішенні ЄСПЛ у справі «Полторацький проти України».
Вважає, що винуватість ОСОБА_8 не доведено, а в матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які підтверджують вину у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частинами 4, 6 ст. 111-1 КК України.
Стверджує, що речові докази не були відкриті стороні захисту відповідно до вимог ст. 290 КПК України, а самі речові докази (друковані матеріали пропагандиського характеру) були отримані стороною обвинувачення з порушенням процедури доступу до речей та документів.
Указує, що не було надано оцінки показанням свідка ОСОБА_11 щодо обставин передачі пропагандиських матеріалів правоохоронним органам.
Зазначає, що в основу обвинувачення ОСОБА_8 покладено докази, здобуті в результаті проведення слідчих дій під час досудового розслідування в іншому кримінальному провадженні № 12022220000000616 від 14.10.2022, а тому, на думку сторони захисту, вони є недопустимими доказами.
Вбачає, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК України не перевірив та не надав оцінки всім доводам апеляційної скарги сторони захисту й безпідставно залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджена підтримали подану касаційну скаргу і просили її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з положеннями ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Стосовно доводів сторони захисту про те, що розгляд цього кримінального провадження в суді першої інстанції було проведено з істотним порушенням вимог КПК України, оскільки розгляд було проведено суддею одноособово, а не колегіально судом у складі трьох суддів, необхідно вказати таке.
Критерії визначення складу суду, повноважного для розгляду кримінального провадження, встановлені у положеннях ст. 31 КПК України.
Залежно від ступеня тяжкості злочину та (або) виду суб'єкта злочину провадження у суді першої інстанції здійснюється: суддею одноособово, колегіально судом у складі трьох суддів, судом присяжних у складі двох суддів і трьох присяжних.
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 31 КПК України кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів лише за клопотанням обвинуваченого щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років.
Крім того, як передбачено у ч. 4 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд роз'яснює обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно нього колегіально судом у складі трьох суддів.
Відповідно до звукозапису судового засідання від 13.07.2023 під час підготовчого судового засідання суд першої інстанції роз'яснив учасникам судового розгляду положення ч. 2 ст. 31 та ч. 4 ст. 315 КПК України, а саме те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, а тому має право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження колегіально судом у складі трьох суддів, на що ні обвинувачена, ні захисник відповідних клопотань не заявили.
У підготовчому судовому засіданні 13.07.2023 суд вирішив клопотання про продовження строку тримання під вартою й відповідною ухвалою призначив судовий розгляд кримінального провадження (т. 1 а.п. 81, 82).
В наступному судовому засіданні, яке відбулося 07.09.2023, на подане клопотання стороною захисту про розгляд кримінального провадження колегіально судом у складі трьох суддів суд усно відмовив у його задоволенні, оскільки це клопотання підлягає вирішенню в підготовчому судового засіданні, й суд уже роз'яснював обвинуваченій таке право.
Не погодившись з відмовою у задоволенні клопотання, сторона захисту заявила судді відвід, й ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.09.2023 було відмовлено в задоволенні заяви захисника ОСОБА_6 про відвід судді ОСОБА_12 (т. 1 а.п.123-125).
У наступних судових засіданнях суддя ОСОБА_12 здійснював судовий розгляд кримінального провадження, прокурором було оголошено зміст обвинувального акту, встановлено порядок дослідження доказів, вирішувалося клопотання про продовження запобіжного заходу, були допитані свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 (т. 1 а.п. 107-110, 132-134, 154-165).
У подальшому у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді ОСОБА_12 станом на 06.11.2023, враховуючи, що строк тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_8 спливав 06.11.2023, протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2023 для розгляду кримінального провадження було визначено суддю ОСОБА_15 (т. 1 а.п. 177).
Згідно зі звукозаписом судового засідання 06.11.2023 прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченій, а сторона захисту - про розгляд справи колегіально судом у складі трьох суддів.
Суддя ОСОБА_15 продовжив обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою та відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про розгляд кримінального провадження колегіально судом у складі трьох суддів, мотивуючи тим, що в підготовчому засіданні 13.07.2023 суддя ОСОБА_12 вже роз'яснював ОСОБА_8 , що вона має право заявляти клопотання про розгляд кримінального провадження колегіально судом у складі трьох суддів, що відповідає положенням ч. 4 ст. 315 КПК України, однак таким правом ні обвинувачена зокрема, ні сторона захисту взагалі не скористалися. Окрім того, як зазначив суддя, це кримінальне провадження розглядається спочатку зі стадії судового розгляду, а не зі стадії підготовчого судового засідання.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд у постановах від 09 листопада 2022 року (справа № 461/4309/20, провадження № 51-3130 км 21), від 24 жовтня 2024 року (справа № 752/6393/22, провадження № 51-2210км24), відповідно до пункту 24 частини 1 статті 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.
Завдання підготовчого провадження полягають у встановленні підстав для проведення судового розгляду та здійснення підготовчих дій організаційного характеру.
Порядок підготовчого провадження включає такі етапи: 1) виконання статей 342-345 КПК України; 2) вирішення питання про можливість призначення судового розгляду й розгляд клопотань, заявлених учасниками судового провадження; 3) постановлення ухвали за результатами підготовчого провадження.
Згідно з частиною 9 статті 35 КПК України склад суду у кримінальному провадженні є незмінним, крім випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом. Після зміни складу суду розгляд кримінального провадження починається спочатку, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина 10 статті 35 КПК України).
Як свідчить аналіз кримінального процесуального закону, випадки, про які йдеться у частині 10 статті 35 КПК України, передбачені статтями 319, 320 цього Кодексу, які регламентують судовий розгляд, й не поширюються на підготовче провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні повинен бути проведений в одному складі суддів. У разі, якщо суддя позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні, він має бути замінений іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому цим Кодексом.
Після заміни судді розгляд кримінального провадження розпочинається спочатку, не передбачаючи при цьому обов'язкового проведення повторного підготовчого засідання, а тому й повторного роз'яснення чи розгляду клопотання про розгляд кримінального провадження колегіально судом у складі трьох суддів також не передбачено.
Посилання в касаційній скарзі на постанову ККС ВС від 05.06.2024 (справа № 541/1717/23) є нерелевантним, оскільки в цьому кримінальному провадженні колегією суддів встановлено, що під час підготовчого судового засідання суд першої інстанції не виконав імперативної вимоги, яка визначена у ч. 4 ст. 315 КПК України, та не роз'яснив обвинуваченій особі її право на розгляд провадження колегіальним складом суду, тоді як в цьому провадженні таке роз'яснення було здійснено.
З огляду на зазначене Верховний Суд приходить до висновку, що ОСОБА_8 була в повній мірі обізнана зі своїм правом подати в підготовчому засіданні клопотання про розгляд кримінального провадження колегіально, й перешкод у реалізації її права на особливий порядок судового розгляду не було, тому для скасування вироку з призначенням нового судового розгляду з цих мотивів достатніх підстав немає.
Також Верховний Суд не погоджується із доводами сторони захисту про те, що заява про відвід судді апеляційного суду ОСОБА_10 безпідставно була відхилена, що призвело до ухвалення рішення в апеляційній інстанції також незаконним складом суду, з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів провадження, стороною захисту в апеляційному судді був заявлений відвід суддям ОСОБА_16 й ОСОБА_17 на підставі положень ст.75 КК України, оскільки, на думку захисника, були сумніви у неупередженості судді ОСОБА_16 у зв'язку з тим, що його родич у 2016 році отримав офіційний дохід на території РФ, а його матір є уродженкою Курської області.
Щодо судді ОСОБА_17 захисник зазначав, що стосовно останнього ВРП відкрито дисциплінарне провадження, а тому він може бути упереджений при здійсненні правосуддя у цьому кримінальному провадженні.
Заява про відвід була розглянута апеляційними судом, й ухвалою апеляційного суду від 02.01.2025 була залишена без задоволення, оскільки захисник ОСОБА_6 не навів передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, які б давали підстави вважати, що кримінальне провадження щодо обвинуваченої ОСОБА_7 ) розглядається однобічно (т. 5 а.п. 243). Тому немає обґрунтованих підстав стверджувати, що провадження було розглянуте в апеляційному суді незаконним складом суду.
Окрім того апеляційний суд при новому апеляційному розгляді, перевіряючи твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_8 через окупацію військами РФ не мала доступного зв'язку, інтернету, радіо й телебачення України, що унеможливлювало їй доступ до змісту ухваленого 03.03.2022 ЗаконуУкраїни № 2108-ІХ, яким було внесено зміни до Кримінального кодексу України в частині доповнення його положеннями ст. 111-1 КК України, визнав їх безпідставними, належно обґрунтувавши своє рішення.
Зокрема, судом було встановлено, що ОСОБА_8 розпочала свою кримінальну діяльність у червні 2022 року, а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» № 2108-IX від 03.03.2022, яким Кримінальний кодекс України доповненою статтею 111-1, був опублікований у офіційному виданні «Голос України» № 56 від 15.03.2022.
Таким чином, ОСОБА_8 почала співпрацювала з окупаційною адміністрацією через достатньо тривалий проміжок часу з моменту публікації указаного закону.
Крім цього, відповідно до положень ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Тому, оскільки процедуру офіційного оприлюднення указаного вище закону було дотримано, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що посилання захисника на положення ст. ст. 57, 58 Конституції України є безпідставними, а посилання на рішення ЄСПЛ у справі «Полторацький проти України (№ 38812/97)» не є релевантним до спірних у цьому провадженні правовідносин.
Також апеляційний судна спростування доводів про те, що сторона захисту в порядку положень ст. 290 КПК України не в повному обсязі була ознайомлена з матеріалами кримінального провадження, й не було надано оцінки показанням свідка ОСОБА_11 щодо обставин передачі пропагандиських матеріалів правоохоронним органам, виходив з того, що у судовому засіданні суду першої інстанції було безпосередньо досліджено відповідний протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 05.07.2023, відповідно до якого слідчим було надано стороні захисту доступ до матеріалів досудового розслідування, з якими сторона захисту 05.07.2023 була ознайомлена у повному обсязі, без обмеження у часі, про що обвинувачена ОСОБА_8 та її захисник власноручно зазначили у протоколі.
При цьому будь-яких зауважень та клопотань, зокрема щодо не надання слідчим матеріалів досудового розслідування у повному обсязі, не надання для ознайомлення речових доказів чи не ознайомлення з відповідною поліграфічною продукцією окупаційної влади, яка окрім того була предметом експертного дослідження, не було (т. 4, а.п. 95).
Окрім того апеляційний суд обґрунтовано погодився з посиланням суду першої інстанції на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 (справа № 688/2831/17, провадження № 51-6064км18), відповідно до якого на орган досудового розслідування покладено обов'язок надати сторонам судового розгляду безперешкодно реалізувати їх можливість ознайомитися із речовими доказами (у разі виявлення ними бажання), однак він не зобов'язаний здійснювати таке ознайомлення в обов'язковому порядку за відсутності ініціативи відповідної сторони.
Також апеляційний суд обґрунтовано погодився з оцінкою суду першої інстанції, що друковані тексти газет у свідка ОСОБА_11 були вилучені у законний спосіб, оскільки свідком вони були надані добровільно, у зв'язку з чим була відсутня необхідність проведення слідчої дії у вигляді тимчасового доступу до речей і документів для їх отримання.
Зокрема у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 , який працював начальником служби безпеки АТ «Укрпошта», зазначив, що поліграфічна продукція окупаційної влади була ним виявлена в грудні 2022 року в приміщенні відділення № 9 АТ «Укрпошта» у м. Ізюм під час інспекції та огляду приміщень відділень АТ ХД «Укрпошта», яку він згодом надав уповноваженій особі правоохоронного органу та був допитаний у якості свідка.
Згідно з даними протоколу огляду речей і документів від 15.02.2023 слідчим була оглянута надана свідком ОСОБА_11 поліграфічна продукція окупаційної влади, а саме газети (мовою оригіналу) «Изюмский телеграфь», «Харьков Z» (т. 2, а.п. 6).
15.02.2023 постановою слідчого вказана поліграфічна продукція окупаційної влади була визнана речовими доказами й долучена до матеріалів кримінального провадження (т.2, а.п. 7-8).
Зазначені у постанові речові докази, а саме газети (мовою оригіналу) «Изюмский телеграфь», «Харьков Z», які були долучені до матеріалів кримінального провадження, були оглянуті та досліджені судом у судовому засіданні; зміст публікацій зазначених газет, виданих окупаційною адміністрацією, збігається зі змістом, викладеним у висновку комплексної судової психолого-лінгвістичної експертизи № 1146-1157/1158-1169 від 21.06.2023, за результатами експертного дослідження змісту цих публікацій (т. 4 а.п. 37-69).
Відповідно до приписів частин 1, 2 ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження у порядку, передбаченому КПК України. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом як проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, так і шляхом витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК України.
Наведеними приписами КПК України встановлено порядок отримання стороною обвинувачення від свідка ОСОБА_11 за його ініціативою і доброю волею виявленої ним під час виконання своїх службових обов'язків поліграфічної продукції окупаційної влади. Вказана поліграфічна продукція була надана свідком ОСОБА_11 за його письмовою заявою на ім'я слідчого, про що свідок ОСОБА_11 підтвердив у судовому засіданні.
Стосовно доводів захисника про те, що в обґрунтування вини обвинуваченої покладені докази, здобуті в іншому кримінальному провадженні, колегія суддів зазначає, що під час досудового розслідування вищезазначені письмові докази були отримані у спосіб передбачений приписами КПК України, про що свідчить досліджена у судовому засіданні суду першої інстанції ухвала слідчого судді Київського райсуду м. Харкова від 20.02.2023 щодо надання тимчасового доступу до документів та їх вилучення, які перебувають у матеріалах кримінального провадження № 12022220000000616 від 14.10.2022, й на виконання якої протоколом тимчасового доступу до речей та документів від 20.02.2023 були вилучені наявні у кримінальному провадженні документи щодо зайняття посади директора, організації роботи та керування ОСОБА_8 діяльністю незаконно створеної окупаційною адміністрацією м. Ізюм (мовою оригіналу) КП «Почта Изюм» (т.2 а.п. 9-14).
При цьому за змістом зазначеної ухвали слідчому був наданий дозвіл на проведення тимчасового доступу до значної кількості різного роду особистих, фінансових, організаційних, кадрових документів, які не являють собою результати вчинення окремих слідчих дій в іншому кримінальному провадженні (протоколи слідчих дій тощо).
Доводи касаційної скарги про недоведеність вчинення ОСОБА_8 інкримінованих кримінальних правопорушень також не вбачаються обґрунтованими.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Цей стандарт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 , на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано.
Як було встановлено судом, ОСОБА_8 добровільно зайняла посаду директора створеного окупаційною адміністрацією (мовою оригіналу) КП «Почта Изюм» з визначенням її місця постійної праці (мовою оригіналу) «Военно-гражданской администрации Изюмского района Харьковской области».
У подальшому ОСОБА_8 під час виконання своїх трудових обов'язків як директор окупаційної пошти й на вимогу окупаційної адміністрації підшукувала людей для працевлаштування, укладала та підписувала з ними трудові договори, складала та підписувала відповідну звітність, кошториси, фінансові документи щодо організації та функціювання пошти міста Ізюм, яку вона очолювала; встановлювала та узгоджувала рівень оплати працівникам, розподіляла серед працівників натуральну оплату праці - продукти харчування, тощо.
При цьому основним завданням новоствореної окупаційної адміністрації (мовою оригіналу) КП «Почта Изюм» та ОСОБА_8 як директора підприємства було забезпечення доставки місцевої газети (мовою оригіналу) «Изюмский телеграфъ», газет (мовою оригіналу) «Харьков Z», «Красная звезда» через 7 відділень поштового зв'язку мешканцям м. Ізюм. За вказану діяльність окупаційною адміністрацією ОСОБА_8 та підпорядкованим її працівникам виплачувалась заробітна плата у російських рублях та у натуральному вигляді - продуктами харчування.
При цьому, як встановлено у судовому засіданні та не заперечувалося ОСОБА_8 , вона особисто розподіляла газети окупаційної влади та регулярно доставляла їх до підпорядкованих її відділень, контролювала їх доставку та розповсюдження серед мешканців окупованої території, розглядала скарги мешканців, яким зазначені газети з тих чи інших причин не були доставлені; звітувала перед окупаційною адміністрацією щодо виконаної нею роботи, в тому числі й щодо розповсюдження газет; здійснювала дії щодо виявлення майна та техніки, яка належала АТ «Укрпошта» та обертала майно й техніку на користь (мовою оригіналу) КП «Почта Изюм», де воно використовувалось за призначенням, зокрема про це вказують свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .
Суд дійшов висновку, що діям ОСОБА_8 , які полягали у наданні мешканцям м. Ізюм за вказівкою останньої послуг щодо розповсюджування пропагандиських газет окупаційної адміністрації, незважаючи на те, що вказана послуга надавалась мешканцям м. Ізюм на безоплатній основі, притаманні ознаки господарської діяльності, яка може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Окрім того, з досліджених у судовому засіданні матеріалів кримінального провадження, а також показань свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_22 , вбачається, що у травні 2022 року ОСОБА_8 зібрала їх на площі у м. Ізюм на мітинг, який проводився та керувався ОСОБА_8 , й на якому були присутні представники окупаційної адміністрації, зокрема керівник окупаційної адміністрації ОСОБА_9 .
ОСОБА_8 зазначила, що вона призначена керівником створеної окупаційною адміністрацією (мовою оригіналу) «КП «Почта Изюма»» та запропонувала працювати в окупаційної пошті, зокрема розповсюджувати серед мешканців м. Ізюм газети окупаційної влади (мовою оригіналу) «Изюмский телеграфъ» та (мовою оригіналу) «Харьков Z», а також інші газети РФ, для того, щоб мешканці м. Ізюм знали про події, які відбуваються. Керівник окупаційної адміністрації м. Ізюм ОСОБА_9 також зазначав про необхідність розповсюдження серед мешканців м. Ізюм газет окупаційної влади. Також ОСОБА_8 призначила своїх заступників та визначила, хто де буде працювати.
Таким чином, у судовому засіданні було встановлено, що ініціатором проведення вищезазначених зборів була саме ОСОБА_8 , яка здійснювала активні дії як керівник новоутвореного окупаційною адміністрацією підприємства щодо організації вказаних зборів, визначала місце та дату проведення зборів, керувала та здійснювала проведення вказаних зборів, на яких також були присутні представники окупаційної адміністрації м. Ізюм, з якими вона активно та безпосередньо спілкувалась, узгоджуючи свої дії та звітуючи щодо виконання поставлених завдань, підтримуючи прагнення окупаційної адміністрації щодо створення окупаційної пошти з метою розповсюдження серед населення пропагандиських окупаційних газет з метою доведення та розповсюдження серед населення матеріалів пропагандистського характеру, які містили інформацію, спрямовану на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та її збройних формувань, на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, зазначаючи про важливість розповсюдження окупаційних газет у своїх виступах на зборах й агітуючи присутніх до співпраці з окупаційною адміністрацією.
У подальшому ОСОБА_8 безпосередньо організувала роботу (мовою оригіналу) «КП «Почта Изюма»», яке очолила та керувала його діяльністю, звітуючи перед окупаційною адміністрацією щодо виконання поставлених завдань, зокрема розповсюдження серед населення матеріалів пропагандистського характеру.
Окрім того свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні наголошував на тому, що причиною його звільнення ОСОБА_8 з посади листоноші (мовою оригіналу) КП «Почта Изюм», яке мало місце 06.08.2022, було те, що останній стало відомо зі скарги мешканців м. Ізюм, що він спалив окупаційну газету, в той час як газет всім не вистачало, що спростовує твердження ОСОБА_8 про те, що нею та мешканцями окупованого міста окупаційні газети сприймались лише як папір для побутових потреб, а не як пропагандистські видання окупаційної влади. Вказані показання свідка ОСОБА_14 були підтверджені показаннями свідка ОСОБА_21 , яка у судовому засіданні зазначила, що мешканці міста скаржились, що кількість примірників газет обмежена, й вони не мають змоги їх всі прочитати, про що вона доповідала ОСОБА_8 як безпосередньому керівнику.
Тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_8 , використовуючи свої керівні повноваження директора окупаційної пошти м. Ізюм, єдиним завданням якої на час вказаних подій фактично було поширення серед населення міста пропагандистських газет окупаційної влади (мовою оригіналу) «Изюмский телеграфъ» та (мовою оригіналу) «Харьков Z», здійснювала інформаційну діяльність у співпраці з окупаційною адміністрацією держави-агресора, спрямовану на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та її збройних формувань.
Верховний Суд вважає, що висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинів є обґрунтованим, зробленим на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням вимог ст. 23 КПК України й оціненими відповідно до вимог ст. 94 вказаного Кодексу.
Суд апеляційної інстанції перевірив під час апеляційного перегляду доводи апеляційної скарги сторони захисту, вмотивовано погодившись із рішенням суду першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до правил кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає приписам статей 370, 419 КПК України, а тому твердження сторони захисту про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону є безпідставним.
Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам повно й усебічно розглянути провадження і постановити законні, обґрунтовані та справедливі рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених положеннями ст. 433 КПК України, не встановлено.
За таких обставин, колегія суддів касаційного суду вбачає необхідним залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Тому, керуючись положеннями статей 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 березня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3