08 жовтня 2025 року
м. Київ
Справа № 458/879/23
Провадження № 51-3901ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої
ОСОБА_5 на вирок Турківського районного суду Львівської області від 25 березня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 липня 2025 року щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Ільник Турківського району Львівської області, громадянки України, яка зареєстрована та проживає у АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1
ст. 115 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Турківського районного суду Львівської області від 25 березня 2025 року
ОСОБА_5 засуджено за ч.1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Вирішено питання щодо речових доказів, арешту майна та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2, близько 16:30, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у будинку за місцем свого проживання, у ході конфлікту зі своїм чоловіком ОСОБА_6 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, з метою протиправного заподіяння йому смерті умисно нанесла потерпілому ОСОБА_6 декілька ударів кухонним ножем в передпліччя та грудну клітину, спричинивши тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких за ознакою небезпеки для життя в момент утворення й перебувають в прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті потерпілого ОСОБА_6 .
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 липня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_5 було залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 просить оскаржувані рішення скасувати і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду.
Захисник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно кваліфікували дії засудженої ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки такі висновки були зроблені без повного та всебічного з'ясування фактичних обставин справи.
Зазначає, що засуджена послідовно пояснювала, що конфлікт з її чоловіком виник раптово на побутовому ґрунті після того, як останній, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, почав її ображати та бити. Вказує, що дії засудженої були зумовлені фізичним нападом на неї з боку її чоловіка, який тримав у руках ніж, який вона згодом підняла з підлоги та намагалася запобігти подальшій агресії з його боку.
Крім того, захисник вважає непереконливими посилання апеляційного суду на те, що засуджена певний час утримувала у руці ніж і завдала ним декілька ударів потерпілому саме у грудну клітку; на те, що з урахуванням розміру ножа та області ураження вона не могла не знати і не передбачити тяжких наслідків, а також посилання суду на дії засудженої після вчинення кримінального правопорушення, зокрема на прибирання слідів крові, яке апеляційний суд розцінив як приховування слідів злочину.
Зауважує, що ні під час досудового розслідування, ні під час розгляду судами першої та апеляційної інстанцій цього провадження стан необхідної оборони ОСОБА_5 з належною повнотою не перевірявся.
Суди не з'ясували походження у засудженої тілесних ушкоджень, отриманих у час, який збігається з подією, їх кількість та локалізацію, що також підтверджує заподіяння потерпілому ножових поранень саме під час захисту.
Стверджує, що слідчий експеримент за участю ОСОБА_5 було проведено формально, без з'ясування обставин отримання самою засудженою тілесних ушкоджень, що свідчить про порушення вимог ст. 9 КПК України.
Крім того, під час проведення психолого-психіатричної експертизи питання про те, чи дозволяли емоції засудженої правильно оцінити відповідність заподіяної шкоди небезпечності посягання або обстановці захисту, експертам не ставилося і взагалі не з'ясовувалося, хоча воно має істотне значення для правильного вирішення справи.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в цілому.
Відповідно до змісту ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Стосовно доводів касаційної скарги про перебування засудженої у стані необхідної оборони і неправильну кваліфікацію її дій за ч. 1 ст. 115 КК України, то вони за фактичних обставин, які були встановлені місцевим судом й з якими погодився і апеляційний суд, не вбачаються обґрунтованими.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Для вирішення питання про кваліфікацію діяння, пов'язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу, а бажання спричинити шкоду потерпілому, розправитися з ним, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони. Вони набувають протиправного характеру і мають оцінюватися на загальних підставах.
Колегія суддів звертає увагу, що доводи сторони захисту про неправильну кваліфікацію дій засудженої в тому аспекті, що ОСОБА_5 не мала умислу на вбивство свого чоловіка, а лише намагалась захиститись від побоїв з боку потерпілого, були предметом перевірки як місцевим судом, так і судом апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо правової кваліфікації дій
ОСОБА_5 за встановлених обставин, які були перевірені дослідженими доказами, зокрема й показаннями обвинуваченої, не встановив, що застосування до неї насильства з боку потерпілого, а саме спричинення їй в ході конфлікту легких тілесних ушкоджень, було в тій мірі, в якій це створювало реальну загрозу її життю чи здоров'ю.
Зокрема, згідно з висновком експерта № 44/23 від 01 травня 2023 року за результатами судово-медичної експертизи ОСОБА_5 у останньої було виявлено легкі тілесні ушкодження. При цьому судово-медичний експерт Самбірського районного відділення ЛОБ СМЕ ОСОБА_8 у судовому засіданні роз'яснив, що при проведенні судово-медичної експертизи ОСОБА_5 на її тілі не було виявлено ушкоджень, які б характеризували її дії як самозахист.
Також судово-медичний експерт роз'яснив, що, якщо в людини є порізи на руках, то це трактується як те, що вона вихоплювала ніж для захисту, а в цій ситуації у обвинуваченої ОСОБА_5 руки були чисті. Ушкоджень, які б характеризували її дії як самооборона, не було. На трупі потерпілого також не було виявлено ушкоджень, які б свідчили про боротьбу і самооборону.
У зв'язку з цим місцевий суд не встановив, що мало місце таке суспільно небезпечне посягання, яке обумовило з боку засудженої невідкладну необхідність в заподіянні шкоди для негайного відвернення або припинення суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого.
Враховуючи зазначене, місцевий суд зробив висновок, що в діях засудженої не було невідкладної необхідності в заподіянні шкоди потерпілому у вигляді нанесення ударів ножем. Дії потерпілого не були реальною загрозою для ОСОБА_5 , а, отже, вона не знаходилася у стані необхідної оборони.
Апеляційний суд, переглянувши вирок в апеляційному порядку, дав належну оцінку доводам апеляційної скарги захисника й обґрунтовано відмовив у її задоволенні, зокрема й стосовно доводів про те, що смерть потерпілого настала від дій
ОСОБА_5 , яка перебувала у стані необхідної оборони.
Відповідаючи на апеляційні доводи, колегія суддів апеляційного суду вказала, що винуватість ОСОБА_5 в умисному вбивстві, за обставин викладених у вироку, підтверджується доказами, основні з яких містяться у:
- протоколі огляду місця події від ІНФОРМАЦІЯ_2 з фототаблицею, в якому підтверджується, що під час огляду місця події, крім іншого, виявлено труп
ОСОБА_6 , швабру зі слідами РБК, сліди речовини бурого кольору; предмет, схожий на ніж зі слідами РБК;
- протоколі проведення слідчого експерименту з відеофіксацією від 29 квітня 2023 року, в якому підтверджується, що в процесі проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_5 та її захисника ОСОБА_9 було повністю відтворено обстановку на місці події, яка була ІНФОРМАЦІЯ_2, зокрема із застосуванням знаряддя вчинення кримінального правопорушення. При цьому слідчий експеримент було проведено відповідно до вимог ст. 240 КПК України, а протокол слідчого експерименту з носієм відеофіксації від 29.04.2023 року містить всі необхідні дані, передбачені положеннями законодавства;
- висновку експерта № 717 від 13 липня 2023 року, яким встановлено, що засуджена на момент інкримінованих їй дій у стані фізіологічного афекту не перебувала. Не перебувала вона також і в іншому емоційному стані, який міг би суттєво вплинути на її свідомість та діяльність, й міг бути науково-психологічною підставою для висновку суду про стан сильного душевного хвилювання;
- висновку експерта № 14/23 від 22 травня 2023 року за результатами судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_6 , де встановлено, що при проведенні експертизи трупа виявлені тілесні ушкодження, які утворились від дії гострого плоского колючо-ріжучого предмету типу клинка ножа, й одне з них відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент утворення й перебуває в прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті; а також інші тілесні ушкодження, які утворились незадовго до настання смерті від дії твердих тупих предметів, характерні для утворення при падінні з положення стоячи та ударі правою поверхнею голови об тверде покриття, й не перебувають в причинному зв'язку з настанням смерті.
Цим висновком також встановлено, що потерпілий під час нанесення йому ударів ножем перебував у вертикальному положенні, на що вказують сліди стікання крові на тілі та одязі, й був повернутий передньою поверхнею тіла до особи, яка наносила удари. Ушкоджень, які б свідчили про боротьбу і самозахист при експертизі трупа не виявлено. Смерть ОСОБА_6 наступила внаслідок одного проникаючого колото-різаного ушкодження грудної клітки справа з ушкодженням правої легені та легеневої артерії, що призвело до гострої внутрішньої крововтрати та обезкровлення організму.
З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що характер та локалізація тілесних ушкоджень, завданих потерпілому, вказують, що обвинувачена умисно й усвідомлено нанесла два удари ножем потерпілому, другий з яких був у передню частину грудної клітини, де розташовані життєво важливі органи, що стало причиною заподіяння смерті ОСОБА_6 , та спростувала доводи апеляційної скарги про те, що колото-різані ушкодження були заподіяні внаслідок хаотичних ударів й позбавлені певної спрямованості; що засуджена діяла у стані необхідної оборони чи вчинила вбивство через необережність.
Щодо доводів касаційної скарги про не з'ясування походження тілесних ушкоджень засудженої, їх кількості та локалізації, колегія суддів також вбачає їх безпідставними.
Судом першої інстанції досліджено, а апеляційним судом враховано, наявність тілесних ушкоджень, які встановлені за результатами проведення судово-медичної експертизи обвинуваченої ОСОБА_5 .
Зокрема, висновком експерта № 44/23 від 01 травня 2023 року встановлено, що при проведенні судово-медичної експертизи у ОСОБА_5 виявлено поверхневу рану смугоподібної форми, розташовану вертикально в потиличній ділянці, яка утворилася від дії твердого тупого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею продовгуватої форми; два синці овальної форми синюшно-фіолетового кольору на передній поверхні лівого плеча в середній третині; два ідентичні синці овальної форми на внутрішній поверхні лівого плеча в нижній третині, синець овальної форми на передній поверхні лівого плечового суглобу, синець овальної форми синюшно-фіолетового кольору на передній поверхні правого плеча в середній третині, які утворились від дії твердих тупих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, характерні для дії пальців людини; по давності утворення можуть відповідати часу ІНФОРМАЦІЯ_2 й відносяться до легких тілесних ушкоджень.
В цьому аспекті колегія суддів апеляційного суду повторно звернула увагу на те, що судово-медичний експерт ОСОБА_8 у судовому засіданні роз'яснив, що при проведенні судово-медичної експертизи обвинуваченої ОСОБА_5 на її тілі не було виявлено ушкоджень, які б характеризували її дії як самозахист.
Крім цього, судом апеляційної інстанції було враховано, що експертами Львівської філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України» було проведено комплексну амбулаторну судову психолого-психіатричну експертизу щодо обвинуваченої.
Висновком експерта № 717 від 13 липня 2023 року встановлено, що ОСОБА_5 на момент інкримінованих їй дій у стані фізіологічного афекту не перебувала, так само не перебувала й в іншому емоційному стані, який міг би істотно вплинути на її свідомість та діяльність і міг бути підставою для висновку суду про стан сильного душевного хвилювання.
У ОСОБА_5 була відсутня 3-тя фаза - постафективний стан з психічною та фізичною астенією, а її дії після нанесення нею тілесних ушкоджень потерпілому носили послідовний та цілеспрямований характер: вона лила на чоловіка воду, щоб прийшов до тями, потім взяла швабру й два рази ходила до струмка, щоб змити кров на сходах.
У судовому засіданні в суді першої інстанції експерт-психолог ОСОБА_10 підтвердила, що засуджена діяла під впливом емоцій, які не досягли стану фізіологічного афекту, оскільки відсутні клінічні ознаки звуження свідомості, натомість її поведінка після події залишалася послідовною.
Таким чином, проведеною експертизою було достатньо повно встановлено психічний стан ОСОБА_5 на момент вчинення інкримінованих їй дій, що спростовує доводи касаційної скарги про неповноту дослідження цього питання.
Крім того, як убачається з ухвали апеляційного суду, під час апеляційного розгляду захисник відмовився від клопотання про призначення додаткової амбулаторної комплексної психолого-психіатричної експертизи.
Таким чином, суд першої інстанції відповідно вимог до ст. 94 КПК України всебічно, повно та неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшовши до правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Апеляційний суд, перевіривши доводи сторони захисту, обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції щодо кваліфікації дій засудженої та інших обставин, що мають значення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав ставити під сумнів зазначені вище висновки судів попередніх інстанцій в межах доводів касаційної скарги.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги захисника та доданих до неї копій судових рішень не убачається підстав для її задоволення, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
Керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Турківського районного суду Львівської області від 25 березня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 липня 2025 року.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3