08 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 742/5135/24
провадження № 61-8644св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Сухополов?янської сільської ради, як орган опіки та піклування, служба у справах дітей Сухополов?янської сільської ради, служба у справах дітей Прилуцької міської ради, Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України, Військова частина НОМЕР_2 Міністерства оборони України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Маркович Андрій Юрійович,на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 грудня 2024 року у складі судді Фетісової Н. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 червня 2025 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Висоцької Н. В., Шарапової О. Л., і ухвалив таку постанову.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Сухополов?янської сільської ради, як орган опіки та піклування, служба у справах дітей Сухополов?янської сільської ради, служба у справах дітей Прилуцької міської ради, Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України, Військова частина НОМЕР_2 Міністерства оборони України, про позбавлення батьківських прав.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що з 10 травня 2014 року по 21 вересня 2018 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
3. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них з відповідачкою народилася донька
ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу з відповідачкою їх спільна донька проживала з матір'ю.
4. Згідно з судовим наказом від 29 липня 2019 року з нього стягувалися на корись відповідачки аліменти на утримання доньки в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
5. Зауважував, що з 2022 року донька проживає з ним. Відносини між донькою та ОСОБА_2 не склались, відповідачка постійно сварила дитину, могла застосувати фізичне насильство, між ними склались неприязні відносини і донька була вимушена піти проживати до нього.
6. Зосереджував увагу на тому, що ОСОБА_2 не займається вихованням, лікуванням та розвитком дитини, матеріально її не забезпечує, не проявляє материнської турботи до неї, не проявляє зацікавленості у її вихованні, не відвідує навчальний заклад та не цікавиться успішністю доньки, не забезпечує дитину всім необхідним для її здорового розвитку та не створює умов для отримання дитиною освіти, хоча має таку можливість. Він неодноразово звертався до органу опіки та піклування з проханнями вплинути на поведінку відповідачки, щоб вона почала займатися вихованням дитини, але на жаль ніяких позитивних змін не відбулося, а лише пусті обіцянки, що вона виправиться і буде займатись дитиною.
7. Посилався на те, що на цей час він перебуває на військовій службі, у зв'язку з чим у вихованні дитини допомагає його сестра ОСОБА_5 .
8. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
9. Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області
від 12 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відмовлено.
10. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачка свідомо, систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки. Висновок органу опіки та піклування визнаний недостатньо обґрунтованим та таким, що суперечить інтересам дитини. Заяву відповідачки, в якій вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, суд першої інстанції відхилив, зазначивши, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Крім того, суд вважав, що позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою звільнення від виконання військового обов'язку (проходження військової служби).
11. Водночас, суд першої інстанції вважав, що наявні підстави для попередження відповідачки про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, з покладенням на органи опіки та піклування контролю за виконанням нею батьківських обов'язків.
Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції
12. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 грудня 2024 року залишено без змін.
13. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог
ОСОБА_1 . Зазначено, що у справі не встановлено обставин, які б давали підстави для застосування до відповідачки такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав відносно її доньки, а також, що позбавлення останньої батьківських прав відповідало б якнайкращому забезпеченню інтересів неповнолітньої ОСОБА_4 . Водночас, апеляційний суд вважав помилковим посилання суду першої інстанції на штучний характер пред'явленого позову, однак підкреслив, що зазначене не вплинуло на результат розгляду справи.
Узагальнені доводи касаційної скарги
14. 07 липня 2025 року ОСОБА_6 , від імені якого діє адвокат
Маркович А. Ю.,через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 грудня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 червня 2025 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
15. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Також посилається на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без участі його представника, всупереч клопотанню про відкладення розгляду справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
16. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не звернули увагу на наявну у матеріалах справи відмову та небажання матері утримувати і виховувати свою малолітню дочку
ОСОБА_4 , відсутність у матері будь-якого інтересу до життя доньки та самоусунення від виконання батьківських обов'язків у всіх без винятку аспектах. Також, поза увагою судів попередніх інстанції залишився той факт, що на цей час він перебуває на військовій службі в лавах Збройних Сил України, а його донька залишилася абсолютно без належного догляду та турботи.
17. Зазначає, що він не чинив і не чинить жодних перешкод у спілкуванні відповідачки з донькою, натомість остання не вчиняє жодних спроб побачитись із своєю дитиною. Крім того, нотаріальна заява відповідачки, у якій вона не заперечує та надає свою згоду на позбавлення її батьківських прав, неявка на засідання органу опіки та піклування, неподання відзивів на позову заяву та апеляційну скаргу, на його думку, свідчить про необхідність вжиття щодо неї крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав. Зауважує, що спеціалістами служби у справах дітей Прилуцької міської ради неодноразово проводились профілактичні бесіди з матір'ю ОСОБА_2 та її донькою ОСОБА_4 щодо необхідності налагодження довірливих стосунків між матір'ю та донькою та було запропоновано, у разі потреби, звернутися до фахівців Центру соціальних служб Прилуцької міської ради, спеціалістами у Справах дітей Прилуцької міської ради була проведена бесіда з відповідачкою щодо необхідності матеріального утримання дівчинки, але відповідачка всі ці звернення проігнорувала, до фахівців Центру соціальних служб Прилуцької міської ради не зверталась.
18. Додатково зауважує про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при розгляді справи за його відсутності та необґрунтовану відмову у задоволенні клопотання його представника про відкладення розгляду справи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19. Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 742/5135/24, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Звернуто увагу служби у справах дітей Прилуцької міської ради на необхідність подання відзиву на касаційну скаргу та висвітлення у ньому аргументів щодо балансу інтересів дитини та матері у сімейному спорі, який є предметом розгляду у цій справі.
20. 23 липня 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 742/5135/24.
21. Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22. З 10 травня 2014 року ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 вересня 2018 року у справі № 742/2095/18.
23. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
24. Згідно із судовим наказом Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 липня 2019 року у справі № 742/1496/19 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, з 02 травня 2019 року до досягнення дитиною повноліття.
25. З довідок Заїздського старостинського округу № 3 Сухополов'янської сільської ради №№ 397, 398 від 22 серпня 2024 року вбачається, що
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ним проживають: донька ОСОБА_4 , мати ОСОБА_9 , батько ОСОБА_10 , сестра ОСОБА_5 , племінник ОСОБА_11 .
26. Відповідно до характеристики, виданої класним керівником Заїздської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Сухополов'янської сільської ради
№ 01-23/108 від 22 серпня 2024 року, ОСОБА_4 навчається в цій школі з 7 класу 2023-2024 навчального року. Під час навчання вона зарекомендувала себе здібною ученицею, навчається в міру своїх можливостей, але зацікавлена отриманням кращих оцінок. Навчальним матеріалом володіє на достатньому та середньому рівнях. Виявляє логічне і творче мислення. На уроках не дуже активна. Має здібності до вивчення предметів гуманітарного напрямку. Не має порушень дисципліни під час занять та перебування у школі; ввічлива, з повагою ставиться до вчителів. ОСОБА_4 є активною учасницею шкільної художньої самодіяльності; любить малювати та брати участь у різноманітних мистецьких конкурсах. Вона спокійна і врівноважена. Охоче контактує з оточуючими. Намагається підтримувати дружні стосунки з однокласниками та іншими учнями. До своїх доручень ставиться відповідально. Зберігає в належному порядку власні речі. Охайно одягнена. Вихованням дитини займаються батько ОСОБА_1 та тітка ОСОБА_5 . Так як батько наразі проходить службу в Збройних Силах України на лінії бойового зіткнення, то вихованням дитини в основному займається тітка, яка постійно підтримує зв'язок зі школою та класним керівником. Батько в міру своїх можливостей цікавиться навчанням дитини та спілкується у телефонному режимі з класним керівником. ОСОБА_5 допомагає ОСОБА_4 у вирішенні всіх шкільних питань та завжди охоче відгукується на всі пропозиції, які потрібно вирішити у навчанні та вихованні дівчинки, завжди бере участь у класних батьківських зборах.
27. Згідно з характеристикою № 33 від 03 вересня 2024 року, наданою Заїздським старостинським округом № 3 Сухополов'янської сільської ради, на території Заїздського старостинського округу ОСОБА_1 проживає з травня 2019 року у будинку батьків, разом з батьками та донькою. З 13 січня 2023 року він був мобілізований до лав Збройних Сил України. До цього працював у м. Прилуки на мебельному комбінаті. За час проживання на території округу зарекомендував себе з позитивної сторони: спиртного не вживає, дружній, адекватно реагує на критику, допомагає вдома в веденні господарства, поведінка в суспільних місцях добра; сусіди характеризують його як порядну людину; заяв і скарг на нього до старостинського округу та виконкому сільської ради не надходило. Порушень громадського порядку ним не вчинялося. До адміністративної відповідальності виконавчим комітетом не притягувався. Депутатом сільської ради не був і на цей час не є.
28. Згідно з листом Служби у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області № 614 від 24 вересня 2024 року, до них не надходило звернень від ОСОБА_1 щодо неналежного виконання батьківських обов'язків ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 . Проте до Служби зверталася її тітка - ОСОБА_5 , яка повідомила, що останнім часом між дівчинкою та матір'ю погіршилися стосунки, часто виникають конфлікти щодо навчання, проведення дозвілля. За словами тітки, мати втратила виховний вплив на доньку, а так як батьки малолітньої розлучилися та проживають окремо, то ОСОБА_4 виявила бажання проживати з батьком. Спеціалістами служби у справах дітей було проведено профілактичну бесіду з матір'ю та її донькою щодо необхідності налагодження довірливих стосунків між ними, запропоновано, у разі потреби, звернутися до фахівців Центру соціальних служб Прилуцької міської ради. ОСОБА_2 надано роз'яснення щодо визначення місця проживання дівчинки з одним із батьків; з нею проведена бесіда щодо необхідності матеріального утримання дівчинки. ОСОБА_4 не перебуває на обліку в Службі як така, що перебуває у складних життєвих обставинах.
29. Приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Зеленським С. М. посвідчено заяву ОСОБА_2
від 01 жовтня 2024 року за реєстровим № 1813, згідно з якою остання відмовляється від утримання та виховання своєї малолітньої дочки ОСОБА_4 та не заперечує проти позбавлення її батьківських прав.
30. Згідно з висновком органу опіки та піклування Прилуцької міської ради
№ 02-16/7561 від 06 листопада 2024 року щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки
ОСОБА_4 , так як батьки дівчинки розлучені з вересня 2018 року. Після розлучення батьків між матір'ю та донькою склались неприязні відносини, з
2022 року дівчинка стала проживати з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Мати проживає окремо, з донькою не спілкується, здоров'ям, долею, навчанням та самопочуттям ОСОБА_4 не цікавиться. Крім того, мати надала заяву про добровільну відмову від батьківських прав відносно доньки, зазначивши, що позовні вимоги підтримує та не заперечує проти їх задоволення. ОСОБА_1 працевлаштований, має позитивну характеристику, утримує доньку, приділяє належну увагу вихованню, навчанню та розвитку ОСОБА_4 . Спеціалістами служби у справах дітей міської ради проведена бесіда з дитиною. Дівчинка підтвердила, що мати проживає окремо, з нею не спілкується, допомоги не надає.
Позиція Верховного Суду
31. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
32. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
33. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
34. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
35. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
36. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
37. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
38. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
39. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
40. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
41. Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
42. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
43. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
44. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята-десята статті 7 СК України).
45. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
46. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
47. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
48. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
49. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року
у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20,
від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.
50. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
51. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява
№ 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
52. У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
53. У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
54. У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
55. За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
56. Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
57. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
58. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
59. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
60. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20,
від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
61. Судами попередніх інстанцій встановлено, що неповнолітня
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після розірвання шлюбу між сторонами (2018 рік) проживала разом з матір'ю ОСОБА_2 , а з 2022 року - проживала разом з батьком ОСОБА_1 . Позивач з 13 січня 2023 року мобілізований до лав Збройних Сил України.
62. Орган опіки та піклування надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її доньки ОСОБА_4 . На обґрунтування такого висновку зазначено, що мати ОСОБА_2 проживає окремо, з донькою не спілкується, здоров'ям, долею, навчанням та самопочуттям ОСОБА_4 не цікавиться. Крім того, мати надала заяву про добровільну відмову від батьківських прав щодо доньки ОСОБА_4 , зазначивши, що позовні вимоги підтримує та не заперечує проти їх задоволення.
63. Колегія суддів зауважує, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.
64. Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі
№ 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23).
65. Суди першої та апеляційної інстанцій надали належну та обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували наявність обставин, що визначені статтею 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав.
66. Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
67. Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
68. Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо критичного ставлення до висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, з огляду на його недостатню обґрунтованість.
69. У зазначеному висновку містяться посилання на пояснення позивача щодо неналежного виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків, а також надання матір'ю заяви про відсутність заперечень щодо позбавлення її батьківських прав. Правових підстав для висновку про доцільність розірвання кровної спорідненості між матір'ю та донькою, відібрання особистих пояснень щодо причин подання такої заяви, як і застосованих органом опіки та піклування заходів щодо покращення їх взаємодії, не зазначено.
70. Також висновок органу опіки і піклування не містить аналізу стосунків матері та дитини, наявності з боку матері загрози для неповнолітньої ОСОБА_4 , її здоров'я та психічного розвитку, заходів, проведених на налагодження стосунків матері й доньки. Більш того, органом опіки та піклування не було з'ясовано думки дитини.
71. Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
72. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20,
від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).
73. Верховний Суд також зауважував, що заява відповідачки про відмову від батьківських прав щодо дитини та визнання позову про позбавлення батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову у цій справі, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22).
74. Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що за обставин справи, що переглядається в касаційному порядку, заява ОСОБА_2 не може слугувати достатньою підставою для розірвання кровного споріднення між матір'ю і донькою та позбавлення останньої права на материнську турботу в умовах воєнного стану. Більш того, з огляду, що батько неповнолітньої ОСОБА_4 перебуває на військовій службі, вихованням дитини, зі слів позивача та доданої до справи характеристики зі школи, займається її тітка. Водночас, необхідність забезпечення опіки та турботи з боку матері є нагально необхідною для повноцінного і гармонійного розвитку дівчинки.
75. Очевидно, що сімейні відносини мають складний характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку матері може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти матір права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення матері всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.
76. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
77. Водночас, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з покладенням на орган опіки та піклування обов'язку з контролю за виконанням нею батьківських обов'язків.
78. Верховний Суд зауважував, що коли є рішення судів (що набрало законної сили) за первинним зверненням одного з батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого з батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду іншим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тож саме другий з батьків дитини під час звернення повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов'язками (постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).
79. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів, зводяться в загальному до переоцінки доказів.
80. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
81. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин та наданої правової оцінки доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
82. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі
№ 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі
№ 910/8115/19(910/13492/21)).
83. Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме розгляд справи без участі представника позивача та необґрунтоване відхилення його клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає необґрунтованими.
84. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
85. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
86. З матеріалів справи вбачається, що справа в апеляційному порядку переглядалася за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діяв адвокат Маркович А. Ю. На кожне з призначених судових засідань представник ОСОБА_1 - адвокат Маркович А. Ю. подавав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його участю в іншому судовому процесі. Однак доказів його виклику, як представника сторони, як і документів, які підтверджують повноваження на представлення інтересів сторін справи, до клопотання додано не було.
87. До судового засідання, яке було призначено судом апеляційної інстанції на 09 червня 2025 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Маркович А. Ю. подав: 04 червня 2025 року - клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, у задоволення якого було відмовлено у зв'язку з порушенням процесуального порядку його подання; 09 червня 2025 року - клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його участю в іншому судовому процесі, без надання підтверджуючих документів такої участі; 06 червня 2025 року (надійшло до суду 09 червня 2025 року) - клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
88. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
89. Враховуючи процесуальні строки розгляду справи, виклад позиції позивача в апеляційній скарзі, процесуальну поведінку представника позивача, відсутність належних та достатніх доказів на підтвердження поважності причин неможливості явки у жодне з призначених в апеляційному суді судових засідань, подання клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з порушенням процесуального порядку, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про порушення права позивача на доступ до правосуддя при розгляді справи у суді апеляційної інстанції без участі його представника
90. Крім того, позивач скористався своїм правом на касаційне оскарження судових рішень як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій.
91. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 50)).
92. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
93. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
94. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Маркович А. Ю., що стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Маркович Андрій Юрійович,залишити без задоволення.
2. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області
від 12 грудня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду
від 09 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович