08 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 644/368/23
провадження № 61-15977св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Ізюмський ліцей № 6 Ізюмської міської ради,
третя особа - Управління освіти Ізюмської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 05 червня 2024 року в складі судді Черняка В. Г. та постанову Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року в складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Пилипчук Н. П., Маміної О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ізюмського ліцею № 6 Ізюмської міської ради (далі - Ізюмський ліцей № 6), у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив: визнати протиправним та скасувати наказ Ізюмського ліцею № 6 від 01 квітня 2022 року № 50-к/тр «Про призупинення дії трудового договору» у частині, що стосується його, вчителя трудового навчання; поновити на період з 01 квітня 2022 року до 27 грудня 2022 року дію трудового договору з ним, стягнути з Ізюмського ліцею № 6 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2022 року до 27 грудня 2022 року в розмірі 117 700,72 грн та 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з серпня 1982 року до 27 грудня 2022 року працював вчителем з трудового навчання в Ізюмському ліцеї № 6.
Наказом Ізюмського ліцею № 6 від 01 квітня 2022 року № 50-к/тр було призупинено дію укладеного з ним трудового договору з 01 квітня 2022 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.
Вважав наказ незаконним та таким, що не відповідає вимогам статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідач не довів факту абсолютної неможливості забезпечити його роботою, а йому її виконувати.
Наказ є дискримінаційним відносно нього, оскільки трудовий договір було призупинено не з усіма працівниками, а лише з певною кількістю працівників. Наказ не містить положень щодо умов збереження заробітної плати.
У зв'язку із незаконним призупиненням дії трудового договору з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, який тривав з 01 квітня 2022 року до дня його звільнення з роботи - 27 грудня 2022 року.
Крім того незаконними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яка полягає у моральних стражданнях, приниженні, втрати нормальних життєвих зв'язків та скрутному матеріальному становищі.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 05 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року, у позові відмовлено.
Суди виходили з того, що призупинення дії трудового договору з позивачем здійснено з дотриманням вимог статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Ізюмський ліцей № 6 не міг створити жодних умов для праці, а працівник відповідно не міг виконувати жодної трудової функції у зв'язку з тимчасовою окупацією міста Ізюма.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 05 червня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Не врахували, що в оскаржуваному наказі відповідач не навів належних та допустимих доказів на підтвердження факту неможливості забезпечити його роботою відповідно до кола його посадових обов'язків.
При цьому він, опинившись в окупації, не покинув закладу освіти і надалі продовжував виконувати свої посадові обов'язки. Вказані обставини могли б підтвердити свідки, однак у задоволенні клопотання про їхній допит суд першої інстанції відмовив.
Не звернули уваги на дискримінаційні положення оскаржуваного наказу, оскільки трудові відносини відповідач призупинив не з усіма працівниками закладу освіти, а лише з тими, які в період окупації не з власної волі перебували в місті Ізюмі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
31 травня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
З 15 серпня 1982 року ОСОБА_1 працював в Ізюмському ліцеї № 6 на посаді вчителя трудового навчання.
На підставі наказу Ізюмського ліцею № 6 від 01 квітня 2022 року № 50-к/тр «Про призупинення дії трудового договору», відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинено дію трудового договору з працівниками ліцею, зокрема з позивачем, з 01 квітня 2022 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану в Україні.
27 грудня 2022 року ОСОБА_1 звільнений з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про передачу справи на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами першою та другою Закону № 2136-ІХ (тут і далі в редакції на час винесення оспорюваного наказу від 01 квітня 2022 року) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до статті 13 Закону № 2136-ІХ призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (частини перша та третя статті 82 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У цій справі встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді вчителя трудового навчання в Ізюмському ліцеї № 6.
У період з 01 квітня 2022 року до 08 вересня 2022 року територія міста Ізюма була тимчасово окупована російською федерацією.
Сторони визнали, що з моменту окупації міста Ізюма ОСОБА_1 перебував у місті, оскільки не мав можливості евакуюватися.
У місті Ізюмі в цей час був відсутній будь-який зв'язок, а приміщення Ізюмського ліцею № 6 було захоплено військовими російської федерації, про що зазначив сам позивач, зокрема у своїй заяві від 28 жовтня 2022 року (а.с. 95, том 1).
З огляду на викладені обставини забезпечення відповідачем належних умов праці, трудових гарантій, а головне безпеки позивача при здійсненні ним трудової функції під час перебування на окупованій території було неможливим.
При цьому можливість виконання позивачем своїх трудових обов'язків дистанційно (враховуючи ще й відсутність у нього електроенергії, зв'язку та інтернету), також не встановлена.
Таким чином, враховуючи, що станом на 01 квітня 2022 року Ізюмський ліцей № 6 з об'єктивних і незалежних від нього причин у зв'язку із окупацією міста Ізюма не міг надати позивачу роботу, а останній її виконувати, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що призупинення дії трудового договору з позивачем здійснено відповідачем з дотриманням вимог статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», тому дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
При цьому правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що призупинення дії трудового договору з позивачем не суперечить вимогам статті 57-1 Закону України «Про освіту», з огляду на таке.
15 березня 2022 року прийнято Закон № 2126-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо державних гарантій в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану», яким розділ VI Закону України «Про освіту» доповнено статтею 57-1 (далі - Закон № 2126-IX).
У статті 57-1 Закону України «Про освіту» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що здобувачам освіти, працівникам закладів освіти, установ освіти, наукових установ, у тому числі тим, які в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану в Україні чи окремих її місцевостях, оголошених у встановленому порядку (особливий період) були вимушені змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду гарантується:
організація освітнього процесу в дистанційній формі або в будь-якій іншій формі, що є найбільш безпечною для його учасників;
збереження місця роботи, середнього заробітку, здійснення виплати стипендії та інших виплат, передбачених законом.
місце проживання (пансіон, гуртожиток тощо) та забезпечення харчуванням (у разі потреби).
Тобто, цією нормою права держава гарантувала, серед іншого, збереження місця роботи, середнього заробітку за працівниками закладів освіти, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду.
Як установили суди в цій справі, на час призупинення дії трудового договору за позивачем зберігається місце роботи, а відшкодування заробітної плати та інших виплат покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України, тобто на російську Федерацію, тому обґрунтовано вважали, що таке призупинення дії трудового договору не суперечить вимогам статті 57-1 Закону України «Про освіту». До того ж зазначена норма права не містить заборони щодо призупинення дії трудового договору з працівниками закладів освіти.
З подібним висновком судів першої та апеляційної інстанцій погодився й Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 квітня 2024 року в справі № 933/411/22.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2025 року в справі № 203/5918/23 зроблено висновок про те, що стаття 57-1 Закону України «Про освіту» є спеціальною нормою щодо положень статті 13 Закону № 2136-ІХ та пункту 2Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, оскількипоширюється лише на окремих суб?єктів, зокрема працівників закладів освіти, установ освіти, наукових установ. Спеціальна норма має перевагу над загальною нормою (lex specialis derogat generali). Оскільки саме держава взяла на себе спеціальні (додаткові) гарантії щодо збереження роботи та середнього заробітку працівників закладів освіти, установ освіти, наукових установ в умовах воєнного стану, у тому числі шляхом організації освітнього процесу в дистанційній формі, застосування положень статті 13 Закону № 2136-ІХ до таких працівників щодо призупинення дії трудового договору виключається.
Наведені приклади свідчать про застосування Верховним Судом у складі різних колегій суддів однієї палати Касаційного цивільного суду різного підходу до розуміння тлумачення статті 57-1 Закону України «Про освіту» та статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом.
Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
За правилами частини першої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
Таким чином, розглядаючи справу, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов до висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 30 липня 2025 року в складі іншої колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в справі № 203/5918/23.
Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Передати на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 644/368/23 за позовом ОСОБА_1 до Ізюмського ліцею № 6 Ізюмської міської ради, третя особа - Управління освіти Ізюмської міської ради, про визнання протиправним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 05 червня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов