09 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 2-2830/10
провадження № 61-17367св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
заявники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
суб'єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович,
заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН», орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року, постановлену у складі судді Мартинишина М. О., та постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
Описова частина
Короткий зміст заяви
У грудні 2021 року представник приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. (далі - приватний виконавець Білецький І. М.) - адвокат Гринів Т. В. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання судових витрат, а саме: стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі за скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на дії приватного виконавця Білецького І. М., щодо відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_4, № НОМЕР_2 та НОМЕР_5.
Заяву про ухвалення додаткового судового рішення приватний виконавець Білецький І. М. мотивував тим, що у зв'язку з розглядом скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 щодо визнання його дій протиправними поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Стверджував, що в судовому засіданні він зробив відповідну заяву про намір відшкодувати понесені витрати на правничу допомогу за рахунок скаржників, зазначивши, що докази понесення таких будуть подані протягом п'яти днів з дня постановлення ухвали суду за результатами розгляду скарги. Зазначав, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу підлягають розподілу разом з іншими судовими витратами і у разі відмови у задоволенні скарги покладаються на скаржника. Вважав, що витрати на правничу допомогу встановлюються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Із наведених підстав приватний виконавець Білецький І. М. просив суд ухвалити додаткове рішення, яким вирішити питання щодо розподілу судових витрат, а саме, стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року заяву задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Білецького І. М. судові витрати у вигляді професійної правничої допомоги у розмірі 2 500,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь приватного виконавця Білецького І. М. судові витрати у вигляді професійної правничої допомоги у розмірі 2 500,00 грн.
Частково задовольняючи заяву, суд першої інстанції врахував акт приймання-передачі наданих послуг і виконаних робіт від 17 грудня 2021 року, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, згідно з якими реальна правова допомога в межах цієї справи, яка вплинула на позицію адвоката у судовому засіданні та була прийнята до уваги судом при ухваленні рішення, складає лише в сумі 5 000,00 грн, а решта послуг адвоката, за які просить відшкодувати кошти, не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності. Вирішуючи таку вимогу, суд оцінив витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховував те, чи були вони фактично понесені та чи були вони необхідними, тому дійшов висновку про стягнення з боржників на користь приватного виконавця судових витрат у вигляді професійної правничої допомоги у розмірі по 2 500,00 гривень з кожного.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року, постановлену за заявою про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії приватного виконавця Білецького І. М., щодо скасування постанов приватного виконавця в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 про відкриття виконавчого провадження, про звернення стягнення на її заробітну плату та про арешт коштів на її банківському рахунку змінено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь приватного виконавця Білецького І. М. 1 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
У решті ухвалу суду залишено без змін.
Змінюючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сума витрат, заявлена до відшкодування, вчетверо перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, тому сума понесених витрат на правничу допомогу в частині такого перевищення не підлягає до задоволення.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь приватного виконавця Білецького І. М. понесених ним витрат на правничу допомогу, однак, вважав, що відповідно до частини четвертої статті 141 ЦПК України такі підлягають стягненню у розмірі 3 000,00 грн, тобто по 1 500,00 грн з кожного зі скаржників.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні заявлених вимог.
У квітні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали доповнення до касаційної скарги, які не відповідають вимогам частини першої статті 398 ЦПК України, тому залишаються Верховним Судом без розгляду.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Франківського районного суду м. Львова, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У вересні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 910/15621/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 910/12591/18, від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20, від 13 січня 2022 року у справі № 910/17870/20.
Указує, що представник заявника документально не підтвердив понесені витрати на правову допомогу, не надав суду квитанцій до прибуткового касового ордеру, чек чи платіжне доручення. Також відсутній розрахунок таких витрат, що є підставою для відмови у задоволенні заяви про їх відшкодування.
Посилання на договір про надання правничої допомоги та акт приймання-передачі правничої допомоги є недостатніми доказами для задоволення заяви та суперечить практиці Верховного Суду, Європейського Суду з прав людини.
Суди мали врахувати поведінку приватного виконавця та його адвоката в судовому засіданні, які зловживали своїм правом та застосувати пункт 3 частини третьої статті 141 ЦПК України.
Вважають, що оскаржувані ухвала та постанова судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам статі 263 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У серпні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися зі скаргою на дії приватного виконавця Білецького І. М. щодо відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3.
03 серпня 2021 року представник приватного виконавця Білецького І. М. - Гринів Т. В. подав клопотання про стягнення судових витрат за надання правничої допомоги зі скаржників у випадку відмови у задоволенні скарги у розмірі 3 000,00 грн, докази понесення яких зобов'язався надати протягом п'яти днів з дня ухвалення судового рішення у справі.
У попередньому (орієнтовному) розрахунку очікуваних витрат на правничу допомогу зазначено, що приватний виконавець очікує понести витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2021 року № 2-2830/10 (провадження № 4-с/465/68/21) у задоволенні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на дії приватного виконавця відмовлено.
21 грудня 2021 року, тобто протягом п'яти днів після постановлення ухвали Франківським районним судом м. Львова від 16 грудня 2021 року, представник приватного виконавця Білецького І. М. - Гринів Т. В. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання судових витрат, а саме: стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить стягнути зі скаржників на користь приватного виконавця витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу заявник подав договір про надання правової (правничої) допомоги № 70/1, укладений між приватним виконавцем Білецьким І. М. та адвокатом Гринівим Т. В. 01 жовтня 2021 року, акт приймання-передачі правничої допомоги згідно з договором про надання правової (правничої) допомоги від 01 жовтня 2021 року № 70/1, підписаний 08 грудня 2021 року.
Відповідно до пункту 2 договору про надання правової (правничої) допомоги № 70/1 до правничої допомоги включається представництво інтересів замовника в судах усіх інстанцій у справі 2-2830/10 з правом вчиняти усі процесуальні дії та володіти усіма правами, передбаченими для представника всіма процесуальними кодексами України без обмежень в повноваженнях, а також представництво інтересів замовника в органах виконавчої влади, місцевого самоврядування та перед усіма фізичними та юридичними особами незалежно від форм власності.
Пунктом 6 договору про надання правової (правничої) допомоги № 70/1 передбачено, що за результатами надання правничої допомоги сторонами підписується акт приймання-передачі правничої допомоги. Вартість правничої допомоги згідно з цим договором становить 10 000,00 грн за представлення інтересів замовника у суді першої інстанції. За представлення інтересів замовника в судах апеляційної та касаційної інстанції вартість правничої допомоги буде визначатися додатково. Оплата правової допомоги здійснюється в наступному порядку: кошти в розмірі 100 % від вартості правничої допомоги сплачуються замовником протягом десяти робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі.
Згідно з актом приймання-передачі правничої допомоги від 08 грудня 2021 року виконавцем належним чином надано замовнику наступну правничу допомогу згідно з договором про надання правової (правничої) допомоги від 01 жовтня 2021 року № 70/1: ознайомлення та вивчення матеріалів справи; аналіз чинного законодавства, судової практики у подібних спорах а також практики Європейського суду з прав людини; обрання найбільш оптимальної системи захисту прав та інтересів замовника, надання замовнику правових консультацій, написання заяв по суті справи, в тому числі відзиву та надсилання їх до Франківського районного суду м. Львова.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим
є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону ухвала суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша-друга статті 133 ЦПК України).
Частинами першою, другою статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення
з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів
у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність;
3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих за складністю доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю (див. додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20)).
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (див. пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд першої інстанції встановив, що між приватним виконавцем та адвокатом укладений договір про надання правової допомоги, яким визначено обсяг наданих послуг та вартість (фіксована оплата). Сторони погодили обсяг наданої допомоги: ознайомлення з матеріалами скарги, обрання найбільш оптимальної стратегії захисту прав та інтересів замовника, надання правової консультації, написання заяви по суту справи (відзив) та їх надсилання до суду першої інстанції, участь у судових засіданнях.
Встановлено, що приватний виконавець довів належними та допустимими доказами понесені витрати на правову допомогу, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, що відповідає вимогам частини третьої статті 137 ЦПК України. Також суд урахував, що заяву про їх розподіл представник приватного виконавця подав у строки, визначені частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Крім того, у заяві по суті, поданій до суду першої інстанції, представник приватного виконавця заявив про розмір судових витрат, який має намір понести приватний виконавець, зокрема витрати на правову допомогу орієнтовним розміром 3 000,00 грн, що узгоджується з частиною першою статті 134 ЦПК України.
У пункті 6.5 постанови від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 Верховний Суд зробив висновок, що «за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу)».
Аналогічне положення законодавець виклав у пункті 1 частини другої статті 137 ЦПК України.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, у справі, яка є предметом касаційного перегляду, встановив обсяг наданої правничої допомоги та виконаних робіт, розмір витрат на правову допомогу, понесених приватним виконавцем, та час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт у суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції - 10 000 грн є завищеним, неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що представник приватного виконавця, виконуючи вимоги частини першої статті 134 ЦПК України вказав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які приватний виконавець поніс, чи які очікує понести у зв'язку з розглядом справи.
Отже, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн, які понесені у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції, з урахуванням приписів частини четвертої статті 141 ЦПК України, обґрунтовано вважав співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, такими, що відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору та доведеними. У свою чергу, колегія суддів констатує, що заявники не скористалися у суді першої інстанції правом, наданим їм частиною шостою статті 137 ЦПК України.
Суди попередніх інстанцій інстанції виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судових рішень, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.
Доводи касаційної скарги про те, що представник приватного виконавця документально не підтвердив понесені витрати на правову допомогу, оскільки не надав суду квитанцій до прибуткового касового ордеру, чек чи платіжне доручення, а договір про надання правничої допомоги та акт приймання-передачі правничої допомоги не є достатніми доказами, колегія суддів спростовує, оскільки такі висновки суперечать пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України, частині третій статті 137 ЦПК України та судові практиці Верховного Суду, викладеній у пункті 6.5 постанови від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина дев'ята статті 141 ЦПК України).
Висновок щодо застування наведеної норми викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, (провадження № 12-94гс20) відповідно до якого процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.
Наведена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною (див. постанови Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 905/716/20, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/10159/21).
Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони. Зміст вказаної норми також свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов'язок здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим (див. постанови Верховного Суду від 12 липня 2022 року у справі № 910/18790/19, від 31 травня 2022 року у справі № 927/515/21).
У справі, що переглядається в касаційному порядку, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили будь-яких обставин, які свідчать про неправильність дій приватного виконавця під час розгляду скарги на його дії, тому доводи касаційної скарги щодо необхідності покладення судових витрат на приватного виконавця є безпідставними.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Верховного Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 400 ЦПК України зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки у справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови.
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.
Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник