09 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 757/14154/17-ц
провадження № 61-4901св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Пудінг», Товариство з обмеженою відповідальністю «Катюш-Ка»,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року в складі судді Підпалого В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Стрижеуса А. М.,Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з нього заборгованість за договором позики в розмірі 4 260 000,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 20 листопада 2013 року між ними укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, за яким він передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність 4 260 000,00 грн із зобов'язанням повернути їх до 20 листопада 2016 року.
Однак свої зобов'язання відповідач в установлений строк не виконав та грошові кошти йому не повернув.
Крім того, у квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави, який ухвалою суду першої інстанції від 15 листопада 2017 року об'єднано в одне провадження.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року, позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 4 260 000,00 грн та судовий збір у сумі 8 000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з обґрунтованості позовних вимог про стягнення боргу, оскільки встановлено, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором безпроцентної позики та грошові кошти в розмірі 4 260 000,00 грн у строк до 20 листопада 2016 року позивачу не повернув.
Вимоги ж про звернення стягнення на предмет застави необґрунтовані, тому підстав для їх задоволення немає.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року й передати справу на новий розгляд.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, від 01 жовтня 2019 року в справі № 909/1294/15, від 08 липня 2020 року в справі № 522/3541/15-ц, від 08 вересня 2020 року в справі № 916/2968/19, від 13 липня 2022 року в справі № 645/6151/15-ц;підстави, передбачені частиною третьою статті 411 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Зокрема, не врахували, що в жовті 2014 року відбувся фактичний залік зустрічних зобов'язань, а саме він відступив позивачу ряд корпоративних прав, однак через суперечки між ними договір позики розірваний не був.
Не надали оцінки розписці, написаній сторонами в 2016 році, у якій позивач визнав необхідність повернути йому корпоративні права, дивіденти, нотаріально посвідчену розписку на суму 4 200 000,00 грн та вважати борг повернутим. Однак всупереч цієї домовленості ухилився від звернення до нотаріуса щодо укладення угоди про розірвання договору позики.
Не звернули уваги на те, що в 2016 році позивач уже реалізував своє право на звернення стягнення на предмет застави, а отже обсяг зобов'язань за договором позики мав бути зменшеним на суму предмета застави.
Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави в касаційному порядку не оскаржуються та відповідно в цій частині Верховним Судом не переглядаються.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
29 травня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
20 листопада 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір безпроцентної позики грошових коштів, за умовами якого позивач передав у власність, а позичальник прийняв у власність 4 260 000,00 грн із зобов'язанням повернути таку ж саму суму до 20 листопада 2016 року.
Відповідно до пункту 2 договору сторони свідчать, що сума позики прийнята готівкою в повному обсязі від позикодавця позичальником до підписання цього договору.
Пунктом 9 договору визначено, що позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позичальника або готівкою під розписку позикодавця. При відмові позикодавця від прийняття грошей, у тому числі через неповідомлення про реквізити рахунку, позичальник має право передати суму позики в депозит нотаріусу, що буде вважатись виконанням цього договору.
Згідно з пунктом 13 договору (з урахуванням внесених змін) сторони передбачили, що позичальник зобов'язується за свій рахунок забезпечити позику рухомим майном (заставою корпоративних прав та заставою майнових прав інтелектуальної власності).
Договір безпроцентної позики грошових коштів посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скринником С .М. та зареєстрований в реєстрі за № 1469.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Установивши, що ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором безпроцентної позики не виконав, взяті в борг у ОСОБА_1 грошові кошти у встановлений строк не повернув і вказану обставину не спростував, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про наявність підстав для стягнення з нього заборгованості за цим договором.
Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.
Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що обсяг зобов'язань за договором позики мав бути зменшеним на суму предмета застави колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що позивач звернув стягнення на предмет застави. Відповідний договір про відступлення частки в статутному капіталі (як це передбачено у розділі 5 договорів застави корпоративних прав) відсутній, а у задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет застави суд першої інстанції відмовив і рішення суду в зазначеній частині набрало законної сили.
Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їхскасування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення боргу залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко