08 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 308/3056/19
провадження № 61-11783св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 02 липня 2024 року в складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кожух О. А., Собослоя Г. Г.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила розділити спільне майно та визнати за нею право власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як на частку у праві спільної сумісної власності подружжя.
На обґрунтування позову зазначала, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі сторони у 2004 році придбали квартиру АДРЕСА_2 , яка була зареєстрована за відповідачем.
Вона розлучена з ОСОБА_2 та позбавлена можливості користуватися спільним сумісним майном подружжя.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надала належні та допустимі доказів на підтвердження того, що спірне майно було набуте подружжям внаслідок їх спільної праці, або доказів укладення між ними письмової угоди про створення спільної сумісної власності, тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 02 липня 2024 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , яка належала колишньому подружжю на праві спільної сумісної власності.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірне нерухоме майно було придбане під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільності майна подружжя.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 02 липня 2024 року та залишити в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 листопада 2023 року.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2641цс15 та у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16, від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, від 21 червня 2023 року в справі № 654/3751/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
На підтвердження своїх вимог позивач повинна була надати докази, на підставі яких можливо було встановити факт внесення нею коштів на придбання спірної квартири. Сам факт отримання позивачем заробітної плати не може бути доказом участі у придбанні житла.
Він надав суду належні та допустимі докази, які підтверджують факт придбання спірної нерухомості за кошти, які належали йому особисто, тобто отримані ним в кредит, позику та від матері з-за кордону.
ОСОБА_1 як під час шлюбу, так і після його припинення, не докладала жодних зусиль для утримання квартири, не оплачувала комунальні послуги.
Спірна квартира до 2004 року належала його матері та вона уклала договір купівлі-продажу цієї нерухомості з метою отримання офіційного підтвердження легального походження коштів для переїзду до США на постійне місце проживання.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2024 року відкрито касаційне
провадження у справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
26 вересня 2024 року справа № 308/3056/19 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного
провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або
апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може
встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були
встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність
або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над
іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що з 27 квітня 1991 року по 21 березня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
26 серпня 2004 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_3 , що складається з 72/100 частин будинковолодіння в будинку АДРЕСА_4 .
31 серпня 2004 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір № UGH0GO00650796, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав у кредит 9 087,00 доларів США на споживчі цілі. Договір містить згоду ОСОБА_1 на укладення ОСОБА_2 кредитного договору та надання ним в заставу/іпотеку банку квартири АДРЕСА_2 , яка належить їй та позичальнику на праві спільної сумісної власності.
Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №153170865 від 18 січня 2019 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Згідно зі статтею 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до статті 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
26 серпня 2004 року, тобто під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_2 .
Звертаючись до суду ОСОБА_1 вказувала, що це нерухоме майно є спільною власністю подружжя, оскільки набуто у зареєстрованому шлюбі, а тому вона має право на частину спірної квартири.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ОСОБА_2 стверджував, що зазначена квартира була придбана за його особисті кошти, які він позичив у ОСОБА_4 та повертав в подальшому з коштів, отриманих від здійснення підприємницької діяльності, та з грошей які йому пересилала зі США матір.
На спростування презумпції спільної власності подружжя на спірне майно відповідач посилався на нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_4 від 21 листопада 2019 року, в якій він стверджував, що влітку 2004 року позичив ОСОБА_2 13 000,00 доларів США для купівлі спірної квартири, бланки фінансової системи WESTERN UNION зі здійснення двох переказів грошових коштів ОСОБА_5 з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 за 2007 рік, та п'яти переказів за 2008 рік, нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 від 05 липня 2021 року.
Апеляційний суд надав належну оцінку поданим відповідачем доказам та обґрунтовано вважав, що вони не підтверджують факт придбання ОСОБА_2 квартири за його особисті кошти.
Встановивши, що вказане майно є спільним сумісним майном подружжя, набутим у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, й ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на цю нерухомість, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірної квартири.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування
оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення,
касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу
ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі
колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 02 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко